2. Загальна релігійна ситуація в Україні


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Україна, як і абсолютна більшість держав світу, має багатоетніч-ний склад населення. Окрім українців як найчисленнішої нації, на її теренах живуть і національні меншини — росіяни, білоруси, болга-ри, поляки, греки, євреї, угорці, німці тощо, які дотримуються різних релігійних вірувань. Тут пустили коріння не лише близькі христи-янству вірування, а й інші, часто екзотичні, спільноти, відгалуження, групи, далекі від національної культури та релігійних традицій укра-їнського народу.

Багату духовність українського народу складає релігійний світо-гляд. Без перебільшення можна сказати, що населення нашої землі в усі часи особливу увагу приділяло релігійним питанням, а географічне розташування України призвело до зустрічі мусульманського Сходу і християнського Заходу, східного православ’я та західного католициз-му. Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих на-родів протягом сотень років над українськими землями та українським народом, призвело до виникнення великої кількості релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої вірування. Україна — багатонаціональна держава, а відповідно — полірелігійна.

Із проголошенням 24 серпня 1991 р. Верховною Радою неза-лежності України релігійне життя в нашій державі значно активізу-валося, набуло якісно нових вимірів. Поступово вивільняючись від впливу чужих політичних та релігійних центрів, більшість релігійних організацій стала на шлях вдосконалення своїх національних форм.

За роки існування незалежної України відбувся бурхливий процес відродження релігійно-церковних організацій, що визначає Україну як багатоконфесійну державу.

Найбільша релігійна активність припадає на західні облас-ті України, зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку, де зареєстрована найбільша кількість релігійних організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, Хмельницька, Київська, Вінницька області, У всіх інших проявляєть-ся помірна активність.

Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії «традиційних» (за неофіційною термінологією) Церков належать православні церкви, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади, такими можна вважати дея-кі протестантські конфесії – лютеран, баптистів, п’ятидесятників.

Необхідно також зазначити, що сучасна релігійна ситуація ха-рактеризується відродженням діяльності церков національних мен-шин. Поряд з традиційним православ’ям поширюють свій вплив на населення інші релігії та вірування. Так зокрема, сьогодні в Україні нараховується біля 100 іудейських та 150 мусульманських громад.

Останнім часом виникло багато релігійних організацій, що належать до нетрадиційних релігій. Зокрема, набули поширення

Корейська методистська церква, науково-релігійна конфесія «Діа-нетика. Фонд Лафает Рона Хаббарда», релігійні громади Міжна-родного Товариства Свідомості Кріпни, буддистів, РУН-Віри, баха-їстів та ін. Значна кількість релігійних угрупувань діють нелегально.

Що ж стосується ставлення до релігії та її вибору, то в україн-ській державі свобода совісті стала конституційним принципом, нор-мою державного права. Громадянину надано право вільно визначати своє ставлення до релігії. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони дотримуються чинного законодавства, здійснення культів не призводить до порушення громадського порядку й не су-проводжується посяганням на права віруючих. Надання з боку дер-жави можливості сповідати будь-яку релігію займає перше місце, але здійснення певного релігійного культу не повинне порушувати за-конів та посягати на права інших громадян, не нести шкоди їхньому здоров’ю.

Закон «Про освіту» деталізує принципи наукового, світського характеру освіти у державних навчально-виховних закладах. Доступ до різних форм і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії. Священнослужителі нарівні з іншими працівниками науки, культури, інших сфер життя суспільства за рішенням ради навчально-виховного закладу можуть брати участь у навчально-виховному процесі, керівництві учнівськими, студент-ськими об’єднаннями за інтересами, сприяти інтелектуальному, культурному розвитку учнівської, студентської молоді, надавати консультаційну допомогу педагогам.

Таким чином, сучасний стан релігійних об’єднань дає можли-вість дійти до висновку щодо їх поліконфесійності. І тому нині, в умовах демократизації суспільного життя, відкрилися сприятливі можливості для конструктивного діалогу різних церков та релігій-них організацій. Мета цього діалогу полягає в тому, щоб на засадах релігійної моралі, пошуку національної ідеї, утвердження соборності наших земель сприяти нашій громадськості в налагодженні справи духовного процвітання українського народу.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.         Якою є сучасна релігійна ситуація в Україні?

2.         З яких основних релігійних течій складається конфесійна карта України?

3.         Загальні положення УПЦ –КП.

4.         Відмінності між УПЦ-МП і УПЦ-КП.

5.         Що таке автокефалія?

6.         Діяльність УАПЦ.

7.         Порівняйте діяльність УГКЦ і РКЦ.

8.         Основні протестантські течії в Україні.

Теми для написання рефератів

1.         Православ’я у сучасному суспільстві.

2.         Основні релігійні течії та церкви України.

3.         Нові релігійні течії та організації України.

4.         Християнство у контексті історії і культури українського на-роду.

5.         Іудаїзм та іслам в Україні.

Література

1.         Академічне релігієзнавство: Підручник. За ред. професора А. Колод-ного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.

2.         Блаватская Е. П. Теософский словарь. — М., 1994.

3.         Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. – Полтава, 1997.

4.         Релігієзнавство / Під ред. С. Бублика. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

5.         Релігієзнавство / Під ред. М. Законоввича. – К., 2000.

6.         Релігія і суспільство. Хрестоматія. – М., 1996.

7.         Церква і національне відродження. — К., 1993.