1. Сучасний стан українського християнства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Традиційно найвпливовішою конфесією в Україні є православ’я.

Православ’я українське — християнське віровчення і культ, орга-нізація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національ-ної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є символа-ми української духовності.

Сьогодні українське православ’я репрезентують Українська пра-вославна церква Київського патріархату (УГІЦ КП) — 2900 парафій, Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) — 1040 па-рафій та Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) — 9200 парафій.

Українська православна церква Київського патріархату вва-жає себе правонаступницею Київської митрополії, заснованої після хрещення Київської Русі у 988 р. До складу цієї митрополії, що на-лежала до Константинопольського патріархату з 988 p., входили те-риторії сучасних України, Білорусі, Прибалтики, частини Польщі та Смоленської області (Росія). У 1686 р. супроти приписів церков-них канонів її було відірвано від Константинополя і приєднано до Московського патріархату, який був встановлений самочинно і си-ломіць у 1589 р. Поступово Київська митрополія втрачала свої права. На початку XIX ст. з великої митрополії, що в десятки разів пере-вершувала свою церкву-матір — Вселенський патріархат, вона була перетворена на звичайну єпархію Російської імперії.

На початку XX ст. разом із боротьбою за українську державність почався і рух за автокефалію Української православної церкви.

Так, на сьогодні в Івано-Франківській області налічується близь-ко 465 православних парафій (31 — УПЦ МП, 286 — УПЦ КП, 148 — УАПЦ), у Львівській, відповідно, 866 (62 — УПЦ МП, 442 — УПЦ КП, 362 — УАПЦ ), в Тернопільській 634 парафії (124 — УПЦ МП,

223 — УПЦ КП, 287 — УАПЦ). Для порівняння візьмемо Донецьку область, де діє 640 православних громад, чи Житомирську — 767 па-рафій.

Православ’я, подібно до інших церков, релігій, функціонує у пев-ному соціальному середовищі, у складній системі взаємовпливів і за-лежностей. Як суспільний інститут церква розвивається водночас із суспільством, державою. Вона реагує на зміни у суспільному житті, соціальному оточенні, на імперативи часу. Модернізм, чи оновлен-ня, є адаптацією церкви до умов постійного руху суспільства, змін у ньому, наукового та культурного прогресу. Один із напрямів модер-нізації православ’я — осучаснене тлумачення традиційних релігійних догм, розстановка інших акцентів, висування на перший план аспек-тів, які були досі своєрідним резервом церковної аргументації.

Українська православна церква (УПЦ-мп)

Українська православна церква — є найбільшою за кількістю ре-лігійних громад конфесією України і канонічно підпорядковується Московському Патріархату. УПЦ діє лише на території України.

Найвищим органом УПЦ є Архиєрейський Собор, в період між засіданнями якого УПЦ керує Священний Синод (складається з Предстоятеля, 4-х постійних і 3-х тимчасових членів). Перiодично збира ється Всеукраїнський Церковний Собор (помiсний) за участю єпис копату, представникiв духовенства, ченцiв та мирян УПЦ для обго ворення найважливiших питань внутрiшнього життя УПЦ.

УПЦ була створена на основі Київського екзархату РПЦ рішен-ням Архиєрейського Собору Російської Православної Церкви від 31 січня 1990 р. Їй були надані права, близькі до автономії, але не визна-чено чітко її канонічний статус.

УПЦ володіє унікальною широтою канонічних прав, що набли-жують її до рівня автокефальної. Єдина конфесія на території держа-ви, що є частиною Вселенської Православної Церкви, перебуваючи у євхаристійному спілкуванні з усіма Помісними Православними Церквами світу. Поряд з іншими православними і католицькими церквами України, УПЦ вважає себе прямою спадкоємницею руської Київської митрополії X століття.

За винятком трьох областей Галичини і західного Поділля (Львів-сь ка, Івано-Франківська та Тернопільська), УПЦ є домінуючою кон-фесією на території країни за кількістю парафій (громад) та куль тових

споруд у власності чи користуванні. Її релігійна мережа є най швидше зростаючою серед усіх конфесій України (200–300 парафій та інших структур на рік ).

За даними Державного комітету України у справах національ-ностей та релігій на початок 2008 року, до складу УПЦ входило 11 334 громади, 173 монастирі (з 4485 ченцями і черницями), 10 місій, 34 братства, 18 духовних навчальних закладів (у них 3970 слухачів), 9217 священослужителів, 4112 недільних шкіл, 106 періодичних ви-дань.

Українська православна церква (УПЦ-кп)

Українська православна церква — Київський патріархат, є Поміс-ною Православною Церквою, яка звершує своє служіння в Україні для віруючих усіх національностей. На сьогодні єпископат УПЦ Київського Патріархату налічує близько 40 архієреїв, в Україні ді-ють понад 4000 парафій, об’єднаних у 29 єпархій у всіх областях на-шої держави. Ця церковна організація виникла у червні 1992 р. в ре-зультаті об’єднання частини релігійних громад та духовенства УПЦ і УАПЦ. Управління церквою здійснює Вища церковна Рада на чолі з патріархом. Найбільш питома вага громад УПЦ-КП в Київській, Івано-Франківській, Рівненській, Миколаївській областях.

Плідно функціонують Київська і Львівська Православні Бого-словські Академії, семінарії у Луцьку та Рівному, Богословський інститут в Івано-Франківську, Теологічне відділення Філософсько-Теологічного факультету Чернівецького Національного Універ-ситету.

Загальні положення:

1.         Українська Православна Церква Київського Патріархату є По-місною (автокефальною) православною Церквою в Україні і вхо дить до складу єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви, Гла вою якої є Господь наш Ісус Христос.

2.         «Київський Патріархат» є другою офіційною назвою Україн-сь кої Православної Церкви Київського Патріархату.

3.         Вона є рівна в правах з усіма автокефальними помісними пра-вославними Церквами, і незалежна у своєму устрої та управлінні.

4.         Юрисдикція Української Православної Церкви поширюється на осіб православного віровизнання, які добровільно ввійшли до неї і проживають на канонічній території України та в діаспорі, в різних

країнах світу, будучи об’єднаними в єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, братства, сестрицтва, духовні на-вчальні заклади, місії, представництва, подвір’я.

5.         Українська Православна Церква Київського Патріархату бере свій початок від хрещення Руси-України (988 р.) і є спадкоємницею Київської митрополії у складі Константинопольського Патріархату.

6.         Помісна Українська Православна Церква здійснює свою ді-яльність на основі: Святого Письма і Священного Передання; кано-нів і правил святих апостолів; правил і постанов семи Вселенських Соборів; правил і постанов Помісних Соборів і Святих Отців; поста-нов своїх Помісних і Архиєрейських Соборів, Священного Синоду і Указів Патріарха Київського і всієї Руси-України.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)

Поняття «автокефальний» походить від грецьких слів autos — сам і kefalos — голова. Воно означає статус церкви, самостійної в ке-рівництві й сполученої з іншими автокефальними Православними Церквами в єдину Святу Соборну Апостольську Церкву, главою якої є Ісус Христос.

Структурне оформлення цієї релігійної організації було здійсне-не у 1990 р., коли на помісному соборі обрали першого в Україні па-тріарха (Мстислава).

Пiсля завершення Другої світової війни в 1945 роцi, УАПЦ в Україні була знищена радянською владою. Частина єпископату i ду-ховенства УАПЦ були забрані в німецькі концтабори, а частині вда-лось емігрувати до Європи та Америки, де продовжували своє цер-ковне життя і будували церкви УАПЦ.

У 1990 роцi, пiсля святкування 1000-лiття Хрещення Руси-Украї ни, в Українi почався новий рух відродження автокефалії Української Православної Церкви. Його започаткував Митрополит Іван Бондарчук, а в центральній Україні в квітні 1990 року відроджен-ня УАПЦ було започатковано протоієреєм Олегом Куликом (сьогод-ні Патріарх Мойсей), який зорганізував біля 200 громад УАПЦ бу-дучи митрополичим адміністратором на Хмельницьку, Вінницьку і Житомирську області.

УАПЦ відправляє богослужіння згідно з традицією візантійсь-кого обряду. Як і кожна з Православних Церков, УАПЦ виробила власний різновид візантійського обряду — візантійсько-український.

Йому властиві особливе шанування Пресвятої Богородиці, Українсь-ких святих, самобутні церковні розспіви, широке використання вишитих облачень, хоругов, рушників, оригінальна храмова архі-тектура, увага до проповіді, часта відправа молебінь і акафістів, а в пості — відправа чину пасії. Зберігається старий (юліянський) кален-дар церковних свят, традиційний грецький покрій священичих риз.

Мова богослужіння — сучасна українська та церковнослов’янська. Сучасна мова запроваджується в богослужіння з 1919 р.

УАПЦ керується Поміcним Собором, який збирається раз на три роки. Протягом цього часу вищим органом канонічної влади є Архиєрейський Собор, що його складають всі єпископи. Главою УАПЦ є Патріярх, якому співдіє Патріярша Рада.

За територіяльною ознакою УАПЦ в Україні поділяється на єпархії. Єпархії очолюються єпископами. Вищими органами управ-ління єпархіями є єпархіяльні собори, між якими діють єпархіяльні ради на чолі з єпископами. Адміністративні центри єпархій — єпархі-яльні консисторії.

Церковні громади не менш, як з десяти чоловік утворюють пара-фії, очолювані настоятелем. Парафія забезпечує регулярну відправу Святої Літургії та діяльну співучасть у ній вірних, часте й побожне прийняття вірними Святих Таїнств, свідому й діяльну участь пара-фіян у житті Церкви, гідне церковно-моральне виховання вірних. Парафії, розташовані поза існуючими єпархіями, підлягають безпо-середньо Патріярхові. Єпархій в Україні налічується одинадцять.

Духовні школи працюють у Львові, Івано-Франківську (семіна-рії), Харкові (Колегія Патріярха Мстислава), Черкасах (єпархіяльне училище).

УАПЦ відстоює унікальність суспільної місії Церкви в сучас-ному житті України й вважає неприпустимим втручання держави у внутрішньоцерковні справи.

Українська греко-католицька церква (УГКЦ)

Досить активно відбувається відродження Укра¬їнської греко-католицької церкви. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) — найбільша (понад 5,5 мільйонів віруючих) католицька церква східно-го обряду в світі, яку нині очолює Єпископ Кам’янець-Подільський та Верховний Архієпископ Києво-Галицький, Кардинал Любомир Гузар. Греко-католицька церква формально виникла із проголошен-

ням Берестейської унії в 1596 р. у Бересті, проте першу спробу цер-ковної унії на Руси можна віднести ще до часів Данила Галицького, який вимагав об’єднання сил усього християнського світу в умовах опору татаро-монгольській навалі.

Ідея унії була зумовлена як і зовнішніми політичними обстави-нами, так і внутрішньому стремлінню вірних до церковної єдності: православні віруючі на терені Речі Посполитої та Угорщини зазна-вали утисків від представників панівного римо-католицизму як схиз-матики — та були схильні урівняти прихильників грецького обряду перед лицем Ватикану.

Розквіт Української греко-католицької церкви припадає на XIX сто ліття. Провідною постаттю греко-католицького руху в пер-шій половині двадцятого століття був львівський митрополит Андрій Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїн-ських землях УГКЦ розпущено владою — і церква існувала лише в підпіллі. Аж 1989 року — за горбачовської перебудови — церква ви-йшла із підпілля.

Переважна більшість парафій знаходиться у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. Остан¬нім часом помітне поширення греко-католицизму і в інших регіонах України. Громади УГКЦ діють в Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та в Республіці Крим. УГКЦ має понад 20 періодичних видань. Діє три видавництва: «Нова зоря», «Свічадо» і «Місіонер» (засноване у 1897 p.), яке протягом 90-х років видало понад 600 найменувань книг загальним накладом понад 2,2 млн примірників. З 2001 р. у видавни-цтві «Свічадо» виходить дитячий журнал «Зернятко».

Церкві належить мережа духовних навчальних закладів. Зок-рема, у Львові (митрополичому осідку) діють: християнський ди-тячий садочок при монастирі Сестер Студійського уставу (з 1995), греко-католицький ліцей (з 1991), Львівська богословська акаде-мія (з 1994). Відновила свою діяльність у 1990 р. Львівська греко-католицька духовна семінарія Святого Духа, що була заснована ще 30 серпня 1783 р. австрійським цісарем Иосифом II. Підтримується давня традиція відкриття навчальних закладів при монастирях.

УГКЦ у своєму управлінні та організаційній діяльності керуєть-ся Кодексом канонів східних церков (1991) та партикулярним пра-вом. На Синоді єпископів у серпні 2000 р. було прийнято 156 канонів

цього права. УГКЦ очолюють верховний архієпископ та Синод єпис-копів, до складу якого входять всі 32 єпископи.

До цієї церкви належать також 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори в Австралії, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Канаді, Німеччині, Польщі, Франції, Хорватії.

Сьогодні УГКЦ бере активну участь в екуменічному русі в Україні.

Екуменічний рух — об’єднавчий рух християнських церков.

На думку греко-католиків, кінцева мета екуменічного руху — по-вернутися до тієї первісної єдності, в якій перебувало християнство 1000 років тому. Сучасні греко-католики вважають себе послідов-никами східної візантійської традиції і бажають зберегти її надбан-ня. Водночас вони прагнуть, щоб в Україні була тільки одна церква, об’єднана із Вселенською. Тобто мова йде про поєднання двох церков українського народу — православної і греко-католицької — на засадах Київського патріархату.

Віруючі греко-католики переконані, що їх прагнення відповідає формулі, висловленій папою Іоаном Павлом II: православний Схід і католицький Захід — дві легені, якими повинне дихати сучасне хрис-тиянство. Православний і католик, за твердженням понтифіка, не протиставні, а взаємодоповнюючі, бо ж усі католики є православни-ми за вірою, а всі православні — католиками за любов’ю.

Римо-католицька церква (РКЦ)

Римо-католицька церква — друга за чисельністю парафій Като-лицька Церква в Україні; до неї належать католики латинського об-ряду.

Україна від початків своєї християнізації зазнала впливу і Візантійської, і Римської Церков. У ХVІІІ ст. РКЦ в Україні зазнає втрат. Із входженням українських земель до складу Російської імпе-рії тут розгортаються переслідування католицького кліру, насампе-ред уніатів. Упродовж 1772–1795 рр. відбуваються три поділи Речі Посполитої, в результаті яких відбуваються зміни і в релігійному житті. До Львівської архидієцезії були включені Луцька, Холмська та Кам’янецька дієцезії. Австрійська влада закрила сотні монастирів на західно-українських землях, вивела чернечі ордени з-під папсько-го права і підпорядкувала їх місцевим єпископам. Протягом ХІХ ст. чернече життя відроджується.

Зусилля РКЦ сьогодні спрямовані на відродження церков-ної мережі, що існувала в період найбільшого впливу католицизму в Україні у XVII–XVIII ст. РКЦ практично закінчила свою розбу-дову. У підпорядкуванні посла Ватикану в Україні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті. Відкрито Київський духовний коледж, Камянець-Подільську духовну семінарію та Київський український римсько-католицький університет.

Широко представлені в Україні церкви протестантського напря-му. Вони обєднують такі релігійні громади як: євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської (пятидесятники), свідки Єгови, адвентисти сьомого дня, реформатські церкви, лютерани.

В протестантських церквах є необхідні управ¬лінські структури, в тому числі республіканські духовні центри, що діють на підставі зареєстрованих в установленому законом порядку статутів. Тут па-нує спокійна діловитість: зміцнюється матеріальна база релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, мі-сіонерська робота; підтримуються тісні зв’язки з братніми церквами інших держав, регулярно завозяться з-за кордону релігійна літера-тура, медикаменти, одяг, продовольчі товари, які розподіляються по лікарнях, будинках сиріт, серед людей похилого віку, інших малоза-хищених верств населення.

Значно зросла в Україні кількість мусульманських громад. Проте єдиної церковної структури ця конфесія не набула. На сьогодні офі-ційно діють три зареєстровані самостійні центри: у Києві, Донецьку та в Криму.

Останнім часом в Україні знайшли певне поширення релігій-ні організації так званих нетрадиційних культів. Серед них: громади харизматичного напрямку, Церкви повного Євангелія, РУН-віри, Товариства свідомості Крішни, Новоапостольської церкви, Церкви Ісуса Христа святих останніх днів (мормонів) та буддистських дацанів.

Широко представлені в Україні й церкви протестантського на-пряму — третьої течії християнства, що виникла в епоху Реформації. Особливістю класичної Реформації в Україні було те, що вона мала здебільшого просвітницький характер, оскільки її соціальну базу складали шляхтичі, що отримали освіту в західноєвропейських уні-верситетах. З протестантськими переконаннями в Україну проника-ли й ідеї толерантного ставлення до носіїв іншої віри, свободи совісті. Вони потрапляли на благодатний ґрунт української ментальності,

якій властива терпимість до іновірців. Саме Реформація, за словами Михайла Грушевського, «запліднила українське духовне життя ідея-ми віротерпимості, свободи релігійної совісті».

Принципово новий етап розвитку протестантизму почався в роки незалежності України, коли було створено всі умови для нор-мального функціонування різних віро-вчень. Упродовж 90-х років XX ст. протестантські громади кількісно зросли у 2,4 раза. Сьогодні церкви протестантського напряму є наймасовішими серед аналогіч-них напрямів у країнах СНД.

Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення кон-центрується переважно в Криму, який було ісламізовано за часів Золотої Орди. В період Кримського ханства, до завоювання його Росією, іслам мав всі умови для розвитку. У подальшому мусуль-манство терпіло утиски з боку світської і духовної влади імперії. Зазнавало відомих переслідувань татарське ісламське населення і за часів Рад. Союзу. Особливо це відбувалося під час депортації крим-ських татар. Нині відбувається відродження мусульманських громад, вони діють в структурі трьох об’єднань: Духовне управління мусуль-ман України (ДУМУ), Асоціація незалежного ДУМУ і ДУМ Криму.

Найбільше громад, створених на етноконфесійному грунті, діє у південно-східних областях України, зокрема в Криму — 298, або 45,5% від загальної кількості в Україні.

Регіонами найбільшого поширення послідовників ісламу в Украї-ні є: Автономна республіка Крим, Донецька, Луганська, Хар ківсь ка, Херсонська області, м. Київ. Найбільша кількість громад і об’єд нань мусульман знаходиться у Криму.

Єдиної структури управління мусульмани не мають. Нині ді-ють три зареєстровані автономні центри: Духовне управління му-сульман України (м. Київ), Духовне управління мусульман Криму; Незалежне духовне управління мусульман України,

Мусульманські громади діють, як правило, у межах чинного за-конодавства, стоять на засадах української державності, не допуска-ють проявів крайнього релігійного фанатизму та екстремізму.

Водночас наявність в Україні кількох незалежних один від одно-го мусульманських центрів зумовлює суттєві суперечності між ними, зокрема боротьбу за лідерство у мусульманському середовищі, моно-польний вплив на віруючих, одноосібне представництво мусульман як в Україні, так і поза її межами.

Процес утворення самостійних духовних управлінь у деяких регіонах України набув тенденції розмежування мусульманських громад і об’єднань за національною ознакою, що може призвести до релігійно-етнічних конфліктів. Проте керівники мусульманських громад не відкидають можливості спільного й узгодженого вирішен-ня своїх проблем. А взагалі взаємини між мусульманами та представ-никами інших релігій цілком коректні.

Зростання ролі ісламу в політичному житті України відбиває:

– тенденцію до використання національними меншинами релі-гії як інструмента політичного самозахисту;

– прагнення влади, різних політичних сил у регіонах компак-тного проживання мусульман спертися на іслам, враховуючи його зростаючий вплив.

Внаслідок обмеженої і незначної чисельності «етнічних» му-сульман в Україні, відсутності єдиної централізованої системи управ ління громадами та об’єднаннями, конкуренції між ними, зма-гання об’єднань за лідерство тощо нині вплив мусульман України на громадсько-політичне життя поки що є досить обмеженим. Му-сульмани не є вагомою політичною силою у загальнодержавному масштабі. На регіональному ж рівні мусульмани мають певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію.

У перспективі вплив мусульман на внутрішньополітичну ситуа-цію в Україні може зростати внаслідок:

– консолідації мусульманського середовища;

– поширення участі лідерів громад, об’єднань, організацій му-сульман у громадсько-політичному житті країни;

– активізації діяльності закордонних центрів.

В Україні сьогодні мусульмани не мають вагомого політичного впливу, екстремістські течії не поширені, але країна (як і північнокав-казький регіон) перебуває в полі зору Саудівської Аравії, Туреччини (насамперед Крим і кримські татари, серед яких почали поширюва-тися ідеї ваххабізму), які мають вплив Заходу. Зважаючи на події на Північному Кавказі, можна стверджувати, що в умовах соціальної кри-зи, зростаючого впливу ісламу, який поволі політизується, прагнення мусульманських об’єднань до лідерства в уммі ісламський чинник (вах-хабізм) передусім матиме не позитивний, а негативний вплив на розви-ток і подолання будь-яких кризових явищ як на Північному Кавказі, так і в Україні і залишати його поза увагою видається недоцільним.

Іудаїзм. Перші іудеї з’явилися на території нашої держави ще в І ст. н.е. (Крим). Однак лише за роки незалежності держави вони отримали усі умови для своєї діяльності. На 1 січня 2001 р. в Україні було 249 зареєстрованих іудейських організацій порівняно з 42 в 1992 р. Вони належать до таких об’єднань: Об’єднання хасидів Хабад Любавич іудейських релігійних організацій, Об’єднання іудейських релігійних організацій, Релігійні громади прогресивного іудаїзму, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Є також не-залежні іудейські релігійні громади. Протягом 90-х років минулого та на початку нинішнього століть в Україні було створено понад 100 культурологічних єврейських центрів та організацій, відкрито єврей-ські школи, синагоги, театри, видаються єврейські газети. Успішно діє Міжнародний Соломонів університет (м. Київ) тощо.

Караїзм. На території України, зокрема в Криму, представле-на мало відома широкому загалу караїмська релігія, носіями якої є етнічні караїми — тюрки (караї) і незначні групи росіян і українців, предки яких були вихідцями з козачих станиць Північного Кавказу і колишньої Астраханської губернії.

Розквіт караїзму припадає на VIII–XIII ст., коли його релігій-ні громади успішно функціонували на територіях нинішніх Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини та ін. У Криму перші караїми з’являються в деяких тюркських племенах, які згодом прийняли вчення Анана. Матеріальним підтвердженням існування караїмських громад на пів-острові саме з цього часу є пам’ятники родового кладовища Балта-Тиймез («Сокира не доторкнеться»).

Буддизм. Перша в Україні офіційно зареєстрована буддійська гро-мада була організована в м. Донецьку в 1991 році. На сьогодні в Україні існує близько сотні буддійських громад і груп, 38 з яких мають офіцій-ну реєстрацію і статус юридичної особи. Найчисленніші громади й гру-пи належать до тибетського напрямку буддизму – тантричної традиції Ваджраяна («Діамантова Колісниця»). З них найбільш поширені гро-мади Карма Каг’ю, головного відгалуження тибетської школи Каг’ю-па. Вони об’єднані у всеукраїнський релігійний центр «Українська Асоціація Буддистів Школи Карма Каг’ю». В Україні духовна прак-тика цього центру орієнтована винятково на мирян. Громади й групи послідовників цього напрямку є майже в усіх обласних містах України. Офіційним друкованим органом «Української Асоціації Буддистів Школи Карма Каг’ю» є часопис «Буддизм сьогодні».

Наступною за кількістю як громад, так і послідовників є також ти-бетська школа Нінгма-па, перші українські громади якої об’єдналися в 1993 році з метою максимально ефективного поширення буддиз-му в Україні у всеукраїнське духовне управління «Буддійський ду-ховний Орден Лунг-жонг-па» (у перекладі з тибетської «Охоронці Заповідей»). Діяльність цієї школи в Україні орієнтована як на мир-ську, так і на традиційну чернечу модель буддійської духовної прак-тики, саме тому в селищі Ольгинка Волноваського району Донецької області будується буддійський монастир. Громади школи Нінгма-па були першими в Україні, що почали систематичну проповідь буддиз-му й одержали офіційну реєстрацію. Офіційним друкованим органом буддійського духовного Ордену Лунг-жонг-па» є газета «Левовий рик», виданий також перший номер буддійського просвітницького часопису «Дао». Також ця організація має свій веб-сайт «Нінгма в Україні» (www.ningma.agava.ru та www.ningma.kiev.ua), який на сьо-годні є однією з найдокладніших російськомовних інформаційних баз з питань буддизму і входить у міжнародне кільце буддійських сайтів «Dharma-net».

Третьої за кількістю послідовників і громад в Україні є школа Дзогчен, яка, як окрема школа буддизму, оформилася на Заході на-прикінці XX століття зусиллями Чог’яма Намхая Норбу, тибетського лами в еміграції. Як і Карма Каг’ю, ця школа в Україні орієнтована на буддистів-мирян.

Розглядаючи перспективи розвитку буддизму в Україні, варто мати на увазі, що це Вчення єдине на сьогоднішній день, що знімає конфлікт між вірою, тобто емоційним досвідом, і розумом – досвідом раціональним.