4. Функції та методи філософського знання


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Філософія виконує багато функцій у життєдіяльності людини, їх треба згрупувати, виділити найбільш важливі. На їхній основі можна виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій.

До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, піз-на вальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну (прак-сеологічну).

Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброю-ючи людей знаннями про світ та про людину, про її місце в світі, про можливості його пізнання і перетворення, здійснює вплив на форму-вання життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя. Світогляд у цьому розумінні слід розглядати не лише з пог-ляду його змісту (тобто як результат відображення дійсності в свідо-мості людей), а й обов’язково враховувати взаємозв’язок знання про світ і людину із соціальним суб’єктом, з його ставленням до дійснос-ті, яке базується на цьому знанні. За такого підходу на перший план вису вається значення знання для життєдіяльності людини. Тобто під світоглядом треба розуміти не просто систему узагальнених знань про світ і людину, а таку систему знань, яка для соціального суб’єкта

є способом бачення, розуміння, аналізу, оцінювання явищ, що визна-чає характер ставлення до світу і до себе, усвідомлення цілей та сен-су життя, характер вчинків та дій. Світогляд є способом практично-духовного освоєння світу.

Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної струк-тури світу, зв’язків і законів його розвитку, з одного боку озброює людей знанням про світ, людину, про зв’язків і закони, а з іншого — здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожного з них (в своїй сфері) усвідомлювати дій-сність крізь призму відношення «людина — світ».

Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумов-лено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлен-ня буття у структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, є відображенням саме цієї сторо-ни людського буття. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає ставлення людини до світу і до са-мої себе. Тому основні положення філософії мають важливе методо-логічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмету. Для більш глибокого усвідомлення цього питання слід зупинитися на понятті методоло-гії. Методологія — це система вихідних, основоположних принципів, що визначають спосіб підходу до оцінки явищ, характер ставлення до них, характер та направленість пізнавальної і практичної діяльності. У цілому можна стверджувати, що сутністю методологічної функції філософії є логіко-теоретичний аналіз наукової та практичної діяль-ності людей. Філософська методологія визначає напрямки наукових досліджень, створює можливості орієнтуватися в розмаїтті фактів і процесів, що відбуваються в світі. Філософська методологія сприяє більш ефективному і раціональному використанню наукових методів конкретних наук.

Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є важливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.

Також виокремлюють наступні функції філософії:

—        критична з її принципом «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

—        прогностична, яка розкриває загальні тенденції (передбачен-ня) розвитку людини і світу;

—        соціальна, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необ-хідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

—        гуманістична, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;

—        освітня, пов’язана з впливом філософії на свідомість людей;

—        інтегративна функція полягає в об’єднанні практичного, піз-навального і ціннісно-орієнтованого досвіду життя людей.

Перед тим, як перейти до розгляду методів філософії, треба дати визначення методу. Метод — спосіб, знаряддя, сукупність правил, які сприяють розв’язанню теоретичних чи практичних проблем. Тож, оскільки філософія є найбільш загальним знанням, то своїми мето-дами вона намагається з’ясувати спосіб, яким набувається це знання, розкрити механізм його формування.

Філософія виробляє свої методи пізнання, свої способи бачення загального, які відкривають нові смислові горизонти загальних по-нять, дають їм особливу інтерпретацію.

Діалектика (від давньогрецького dialektike — мистецтво вести бе-сіду, полеміку, діалог) — це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебу ває у процесі зміни, розвитку, в основі яко-го — взаємодія (боротьба) протилежностей. Цей метод є найпошире-нішим серед інших філософських методів. Також діалектику можна розглядати як концепцію, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємопов’язано і взаємозумовлене, а з погляду стану — він знаходиться в русі, в розвитку.

Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає фор-мування понять, якими оперує філософія. На думку його прихиль-ників, це відбувається шляхом інтуїтивного вбачання (схоплення) сутностей (загального) в одиничному. Феноменологічний метод най більш плідно спрацьовує в філософії культури, філософській ант-ропології, психології — там, де загальні поняття, типи, види не виво-дяться логічно одне з одного і не мають чіткої, як у науці, залежності від фактів.

Трансцендентальний метод, запропонований І. Кантом. Сутність його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб’єктивних умов (засад) його конституювання (формоутворення). Сам метод плідно застосовується в дослідженні діяльності свідо-мості.

Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з’ясування їхнього місця та функції в культурі, тобто в контек-сті культури.

Аналіз усіх філософських методів спростовує застарілі уявлен-ня про те, що існують тільки два методи — діалектика і метафізика, утверджує думку про множинність філософських методів. Існування різноманітних шкіл і напрямів у філософії пояснюється саме різно-манітністю філософських методів.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.         Де, коли і чому виникла філософія?

2.         У чому полягають особливості філософських знань?

3.         Розкрийте структуру світогляду.

4.         Доведіть наявність спільного та відмінного в релігії та філосо-фії.

5.         Проаналізуйте функції та методи філософського знання.

Теми для написання рефератів

1.         Світоглядна природа філософського знання.

2.         Міфологія і філософія як форми знання: єдність і відмінність.

3.         Віра і знання: проблеми розмежування.

4.         Філософія, релігія та мистецтво як форми людського освоєн-ня світу.

5.         Філософія як методологія наукового пізнання.

6.         Роль філософії в індивідуальному розвитку людини.

Література

1.         Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А. А. Гри цанов. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. — 1312 с.

2.         Гриненко Г. В. История философии: учебник. – М.: Юрайт-Издат., 2006. — 688 с.

3.         Лешкевич Т. Г. Философия. Вводный курс. — Изд. 2-е, допол нен-ное. — М.: «Контур», 1998. — 464 с.

4.         Мамардашвили М. С. Как я понимаю философию. — М., 1990.

5.         Петрушенко В. Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посіб ник

для студентів вищих навчальних закладів освіти III–IV рівнів акредита-

ції. 2-е видання, виправлене і доповнене. — К.: «Каравела»; Львів: «Новий

світ — 2000», 2002. — 544 с.

6.         Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздецький В. Д., Чекаль Л. А. Філо-софія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: «Академія», 2001. — 571 с.

7.         Філософія: Підручник / За заг. редакцією Горлача М. І., Крем ня В. Г., Рибалка В. К. — Харків: Консум, 2000. — 672 с.

8.         Філософія: Підручник / Заїченко Г. А., Сагатовський В. М., Каль-ний І. І. та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. — К.: Вища школа, 1995. — 455 с.

9.         Шинкарук В. І. Філософія і сучасні історичні реалії // Філо софська і соціологічна думка. — 1992. — № 4.