1. Загальна характеристика православ’я


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Православ’я є напрямком християнства, внутрішня історія яко-го найбільш драматична (з релігієзнавчої та історичної точок зору), кількість послідовників, порівняно з гілками західного християн-ства — (католіцизмом та протестантизмом), — найменша (вона скла-дає 300–350 млн), а духовно-моральний вплив на соціальні процеси у різних країнах світу, — найпотужніший.

Православна віра здебільшого поширена у регіонах, у яких мала вплив візантійська імперска культура (у період її найбільшого розви-тку), — на Близькому Сході, у Греції, Болгарії, Сербії, на Кавказі (у Грузії), у східних слов’ян (Київська Русь), на Півночі Африки. Але піз-ніше «східне християнство» пускає коріння в інших етносів, зокрема, у фінів, північних американців, японців. На цей час світове православ’я проявляється як дуже складний, неоднорідний релігійний феномен. Він включає до свого складу шіснадцять автокефальних Церков: Александрійську (Египет та деякі країни Африки), Антіохийську (Сірія, Ліван), Ієрусалимську (Палестина), Російську (до канонічної теріторії якої належить і Україна), Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Кіпрську, Елладську (Греція), Албанську, Чеську, Сло-вацьку, Американську та Константинопольску. Самостійність в їх управлінні, тим не менш, не перешкоджає єдності Церкви, яка є єди-ною во Христі та вірі в Нього. Формально головою всіх православних Церков є патріарх Константинопольський (Турція), який має титул вселенського, алє найважливіші для всієї Церкви рішення прийма-ються соборним розумом, тобто органом, де представлені всі право-славні автокефалії.

Перед тим, як ознайомитися з ним, необхідно зупинитися на са-мому терміні. Сама течія у християнстві, що позначається терміном

«православ’я», виникла на Сході, тобто у східній частині Римської ім-перії, у Візанії. Тут культурно-ідеологічний та мовний ареали здебіль-шого були грецькими (давньогрецькими), тому слово «ор0о8о^іа» є органічним до змісту тих релігійно-докринальних пошуків, які раз-горталися в період з II по VIII століття на теренах Візантії. Перш за все, їм позначався еталон у справах істиної віри, згідно з яким роз-глядалися ті чи інші вчення про Бога, Його атрибути, смисл тексту Святого Письма тощо, які виникали у Церкві, у віки її догматичного, культового та організаційного становлення. Ор0о8о^іа — це уявлен-ня про автентичну віру всієї Церкви, на противагу єтєро8о^і-ї, тобто, різноманіттю думок (про Бога, про шлях спасіння) єретиків. Значно пізніше, на час розколу (великої схізми) Церкви, згаданий термін за-кріпився за «східною Церквою», тобто вживався та вживається як її самоназва.