1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

За кількістю своїх послідовників іслам є другою (після христи-янства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, загальне число мусульман на земній кулі складає десь один мільярд прихиль-ників. Вони мешкають у більше, ніж 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Мароко, Саудівська Аравія, Пакістан та інші). Переважна більшість мусульман (понад дві третини загальної кількості) живуть в Азії. Це приблизно 20% насе-лення цієї частини планети. Біля 30% послідовників ісламу живуть в Африці, що складає, приблизно, 49% населення цього континенту. Відтак, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах світу.

Іслам — відносно молода світова релігія. Він виник на початку VII ст. н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 р., коли за-сновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати зі свого рідно-го міста Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Це відбулося 26 липня 622 р. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Час виникнення ісламу — період гострої соціальної та політичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та формування ран-нього класового суспільства на Аравійському півострові. Водночас загострилась озброєна боротьба двох світових імперій — Візантії та Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання своїми відгомонами доходили й до Західної Аравії. Як соціальне та духовне явище, іслам був, з од-ного боку, підсумком особливого розвитку суспільства аравійського півострова, а з другого — одним з породжень загальних процесів, які тривали на Близькому Сході в епоху від давнини до середньовіччя.

Виникнення ісламу пов’язане як з впливом та розвитком монотеїс-тичних релігій — іудаїзму та християнства, так і з еволюцією релі-гійної свідомості мешканців Аравії, зі специфічними аравійськими формами синкретичного монотеїзму. З’явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релі-гії. Активно відбувався процес етнічної та культурної консолідації арабів, формувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обґрунтуванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у стимулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно-політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних процесів. Він став важливим фактором у становленні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення — Халіфату, нової етноконфесійної спільнос-ті — громади мусульман (умма).

На відміну від християнства, іслам народжувався в умовах бо-ротьби багатьох економічних укладів. З одного боку, в арабських племенах точилася жорстока боротьба між могутньою родовою арис-тократією племені корейшитів, а з другого — масою вільних бідня-ків — простих ремісників, землеробів, кочівників-пастухів. Ця бо-ротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхитувала його і наближала перехід до класового суспільства. Роздробленість араб-ських племен, їх економічна відсталість, перехід до класового сус-пільства з сильною централізованою державною владою — все це ви-кликало потребу в суспільній силі, яка спроможна була б здійснити це історичне завдання. Такою силою постав народжений феодальний устрій. Йому необхідно було об’єднати всі арабські племена для за-хисту від ворожих сусідів — Візантії та Ірану. Однією з перешкод на шляху до здійснення цього завдання були старі племенні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу. Тому, починаючи з кінця VI ст. серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Хафінського (від араб. «хафін» — пророк). Цей рух охоплює всю територію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації. Найбільшим з них був Йємен на півдні Аравії. На чолі цього руху стає Мусалім. Другий центр реформаційного руху розмістився на північ-ному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейнши-тів — Мухаммед, котрий після довготривалої боротьби одержав пере-могу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.

Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономір-ностям формування світових релігій. Він виник на базі родоплеменних культів одного з найбільш впливових племен Західної Аравії — курейшитів. Їхнім племенним богом був Аллах (араб. Аль — Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. В цілому соціокуль-турна ситуація того часу сприяла формуванню в арабів монотеїзму. Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив тут сам собою. Рішучий імпульс йому надала реально історична осо-ба — пророк Мухаммед (570–632 рр.). Полишивши торгові справи, він в 610 році виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку на-звав іслам (в перекладі з арабської означає «покірність», «віддання себе Богу»). Мухаммед проголосив, що існує лише Аллах і що всі по-винні бути покірні його настановам .