2. Буддійське віровчення та культ. Розповсюдження буддизму. Основні напрямки в буддизмі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розпо-відали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через декілька століть після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зібрань священих текстів буддизму, що отри-мали назву Тіпітака (літ. три кошики). За легендою, в І ст. до н.е. цар Цейлону зібрав 500 найкращих знавців усної традиції та примусив їх продиктувати те, що вони запам’ятали, такій же кількості кращих писців. Ці записи були зроблені на пальмових листях, які потім скла-далися на зберігання в плетені кошики.

Інша версія канону — так звана санскритська Трипітака — була написана пізніше в Індії. Різноманітні школи і течії буддизму вноси-ли поправки до Трипітаки. Тому, в 1871 р. у Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 його учасників шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах, кожну з яких помiстили в особливому храмі з гострим дахом. Так в цій країні було створено своєрідну оригінальну місто-бібліотеку — Кутодо, яку шанують буддисти всього світу.

Трипітака включає в себе 3 великих частини: 1. Віная-пітака (110 плит) — «Кошик дисциплін» — містить пра-вила поведінки, обов’язкови для членів буддистської громади (сангхі). У свою чергу, віная-пітака теж поділяється на три розділи. У першому з них (Сутта-вібханга) перераховуються пригрішiння та покарання за них, найсуворiше з яких — вик-лючення з общини. В другому (Кхандхакі) йде опис основних церемоній, обрядів i правил поведінки, яких повинні дотри-муватися монахи. Третя частина (Парівара) складена у вигля-ді питань та відповідей, які коротко розповiдають про деякі з наведених положень.

2.         Сутта-пітака (410 плит) — «Кошик текстів» — подає в най-більш повному вигляді «Вчення» (Дхарму). Це — своєрідна ен-циклопедія буддизму. Складається вона з п’яти збірників сутр (текстів), у яких вчення буддизму викладено в формі декількох десятків тисяч притч і бесід, які приписують Будді та його близь-ким учням. Окрім того, в цю частину канону включені збірни-ки легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найзначнішим твором у цьому розділі є Дхаммапада («викладення вчення»), в якій систематично й послідовно викладаються основні по-ложення віровчення раннього буддизму. Дхаммапада склада-ється з 423 коротеньких віршів — сутр, які згруповані в 26 гла-вах. Цю книгу ще називають двійником Бхагават-гіти. Взагалі матеріал Сутта-пітаки упорядкований у спеціальнi розділи (нікайа) за довжиною: Кхудакка Нікайа (Короткий розділ); Дігха Нікайа (Довгий розділ), що включає в себе книжкові розмiрковування; Мадждхіма Нікайа (Середній розділ) — про використання буддійського вчення; Самйутта Нікайа — пред-писання для практичного життя буддиста; Ангутта Нікайа — арифметично упорядковані розмiрковування.

3.         Абхідхамма-пітака — «Кошик чистого знання» — метафізичні й етико-психологічні проблеми дхарми (вчення, закон, пра-ведний шлях). Складається воно з семи розділів філософ-ських розмiрковувань буддистів про світ і людську істоту.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і не-канонічну. Це збірники біографії Будди або коментарі до канону, що складалися у ІІ–VІІІ ст. н.е. Найбільше такої літератури було напи-сано у IV–VIII ст. н.е., в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Основою буддистського віровчення є відкриття, що зробив Буд-да в день великого прозріння та виклав у першій бенареській про-повіді. Насамперед, це вчення про «Чотири благородні істини» і «Благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях». Ці істини, як вважають самі буддисти, вказують на «Зло, виникнення Зла й по-долання Зла та благородний восьмеричний шлях, що веде до припи-нення Зла» (Дхаммапада, XIV, 191).

Перша благородна істина проголошує: «Життя в світі сповнене страждань», тобто «народження — страждання, старість — страж-дання, хвороба — страждання, смерть — страждання, об’єднання

з неприємним — страждання, розлука з приємним — страждан-ня, неотримання чогось бажаного — страждання; коротко кажучи, п’ятирічна прив’язаність до існування є стражданням». (Типитака // Антология мировой философии: В 4-х т. — М., 1969. — Т. 1, ч. 1. — с. 118). Це виникає тому, що навколишньому для людини світові властиві: Страждання, Суб’єктивність й Мінливість. Тому що, по-перше, навколишній матеріальний світ є іллюзією (майя), що створе-на нескінченними комбінаціями — дхарм, носіїв свідомості людини. Комбінації дхарм, тобто їх специфічні поєднання, утворюють при-родний світ в цілому та будь-яку його окрему складову — богів, лю-дей, тварин, духів тощо. Проблема в тому, що людина не знає цього та ставиться до світу як до чогось реального, чим і прирекає себе на нескінченні страждання. По-друге, існування людини також не є по-стійним. І, по-третє, ніщо в світі не є постійним, все проходить, все знаходиться в процесі безперервної зміни, а тому, якщо ми прагнемо досягти чогось, то, кінець-кінцем, залишаємось ні з чим.

Друга благородна істина говорить про джерело страждань: це — людське бажання, дурні пристрасті — спрага життя, насолод, земних благ тощо, що призводить до нових народжень. Спрага життя виникає з трьох джерел — ненависті, обману та «чуттєвих прив’язаностей». Вона виникає тому, що людська свідомість «омрачена» незнанням іс-тинної, ідеальної природи всього. Із незнання виникає ганебне праг-нення до дії, з такого прагнення до дії — помилкова установа свідо-мості, з помилкової свідомості — помилкові дані органів почуттів, які вводять нас в оману відносно реальності навколишнього світу, з іллю-зорних почуттів — марні бажання, пристрасті та прив’язаности, спра-га життя. Але найнебезпечнiшою, на думку буддистів, є прив’язанiсть до індивідуального «Я», тобто егоїзм. Не менш небезпечними є й інші п’ять прив’язаностей: до богатства, сексу, слави, їжі та сну. Тут можна побачити посилання на вихiдні для індуїзму релігійні ідеї іс-нування Колеса буття — сансари, тобто нескінченного переродження, та Карми — морального воздаяння за людськи гріхи, котру буддисти називають «законом залежного існування». Дію «закона залежного існування» сам Будда проiлюстрував притчею про мисливця: якщо людина, яка є мисливцем, знищує життя, марає руки кров’ю, то , знов народжуючись серед людей, вона проживе недовге життя. Якщо лю-дина, що жалiє всіх живих істот, складе зброю, то в наступному пере-втіленні серед людей вона буде жити довго.

Третя благородна істина пояснює, що для звільнення від страж-дань необхідно позбавитися бажань. Вже сама думка про це є само-розкриттям благородної істини.

І остання, четверта істина торкається шляху позбавлення ба-жань — дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання) — це стан абсолютного спокою, в якому згасають усі емоції, пристрасті, по-чуття, будь-яка прив’язаність до земного життя, навіть бажання іс-нувати у наступних переродженнях.

Чотири благороднi iстини багато в чому нагадують принципи лiкування: iсторiя хвороби, дiагноз, визнання можливостi лiкування, рецепт лiкування. Не випадково буддистськi тексти порiвнюють Будду з лікарем, що зайнятий не загальними розмiрковуваннями, а практичним вилiковуванням людей вiд духовних страждань. I своiх послiдовникiв Будда закликає постiйно працювати над собою заради врятування, а не витрачати час на розмови про предмети, якi вони не знають за власним досвiдом. Вiн порiвнює любителя далеких вiд дійсності розмов з глупцем, що замiсть того, щоб дозволити витягти влучену в нього стрiлу, починає розмiрковувати про те, ким вона була випущена, з якого матерiалу зроблена тощо.

Існує шлях, який веде до подолання страждань. Це «благородний восьмиступеневий шлях», пов’язаний з додержанням восьми чеснот:

1.         Правильні погляди — необхідно вірити в «4 благородні істи-ни», щоб не вклонитися від шляху, що предписаний Буддою.

2.         Правильна рішучість — готовність оволодіти своїми почуття-ми та бажаннями, готовність діяти згідно з істинами.

3.         Правильна мова — правдива, миролюбива, без марних бала-чок та ненормативної лексики.

4.         Правильна поведінка — незаподіяння шкоди живим істотам, утримання від почуттєвих задоволень, утримання від навмис-ного пошуку користі, участь у добрих справах.

5.         Правильний спосіб життя — заробляти на життя чесним шля-хом, гідно поводитися у суспільстві.

6.         Правильне зусилля — запобігати всьому, що шкодить поря-тунку, перемогти те, що прив’язує до життя, розвинути досяг-нуті успіхи, зберегти накопичені заслуги.

7.         Правильна увага (пам’ять) — постійно пам’ятати про напо-вненість життя скорботою, необхідність відсторонення від мирських прив’язаностей.

8. Правильне зосередження — медитація — досягнення вну-трішнього спокою, самоконтролю, неухильність у прагнен-ні звільнитися від покликів тіла, байдужості до страждань і втрат.

«Восьмиступеневий шлях» буддисти зазвичай поділяють на три частини: перша (1–2) — пов’язана з мудрістю, друга (3–6) — з мо-ральною поведінкою, третя (7–8) відноситься до практики спогля-дання, «очищення розуму», «тренування думок» або йоги. Той, хто пройде цим шляхом, досягне спочатку просвітлення (самадхі), а по-тім й ідеального стану нірвани. Людина, що досягла нірвани (архат), розмикає Колесо буття і більше не народжується в майбутньому в будь-якій тілесній формі. Це внутрішнє угасання почуттєвості й ті-лесності ніби звiльняє людину від її страждаючого «Я» та від спраги життя, яка тягне усіх живих істот до нескінченних перероджень. Тим самим змінюється влада Карми, а просвітлений мудрець до кінця роз-чиняється в абсолютному спокої, в гармонії всесвіту, що неможливо описати за допомогою звичних людських категорій і понять. «Той незрівнянний острів, де нічим не володіють і нічого не прагнуть, я називаю Нірваною, знищенням смерті та гибелі» — говорив Будда. Мало хто досягнув цього острова, але тим, кому вдалося це зробити, заздрять навiть боги.

Можна зробити висновок, що суть віровчення буддизму зводить-ся до заклику кожної людини стати на шлях пошуку внутрішньої сво-боди, відкинути всі кайдани, що сковують її життя. Будда спробував переосмислити вчення релігійної системи Давньої Індії — брахманіз-му — про панування закону Карми над кожною окремо взятою люди-ною. Він вчив, що не тільки Карма підкорює собі будь-яку людину, але що кожна людина може звільнитися від сансари завдяки індиві-дуальному зусиллю. При цьому Будда вказував і на те, що всі люди, незалежно від своїх національних або соціальних вiдмiнностей, ма-ють у своєму розпорядженні однакові здібності для Просвітлення.

Унікальною рисою буддизму є відсутність віри у Бога-творця. Але що ж робить його релiгiєю, якщо в ньому немає нi такого Бога як в християнствi, iсламi та iнших монотеїстичних релiгiях, нi такоi вiри в богiв як в полiтеїстичних релiгiях, нi безсмертної душi — осно-ви церкви як посередника мiж Богом i людьми? Тим не менш вiдомо, що буддизм сповiдують бiльшiсть народiв Азiї. Буддизм — релiгiя, перш за все, тому що вчить вiрити в порятунок або, як говорять

буддисти, в можливiсть для людини досягнути нiрвани. Однак, ря-тує в буддизмi не бог; порятунок приходить або з середини людини, завдяки її власним духовним зусиллям, або ж завдяки допомозi будд i бодхiсаттв.

Буддизм не є ані політеїстичною, ані монотеїстичною релігією, але Будда не заперечує існування богів й інших надприродних істот. Він гадає, що вони підкорені дії закону Карми та не можуть допомог-ти людині вийти з колеса перероджень. Тільки серед людей можуть з’явитися істоти, з яких складається своєрідний пантеон буддизму, що складається з будд, бодхісаттв і архатів.

Кожна жива істота, що досягла просвітлення та змінила світ сансари на світ нірвани, стає буддою. Будди мешкають у космічному просторі та мають 32 надприроднi якостi, що пiднiмають їх над бога-ми (ходять по воді, стають небаченими, читають думки, та головне — знають весь цикл перероджень наперед). Іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити очі людям землі. Тоді трапляються великі дива: з неба падають зірки, гримить грім з ясного неба, дрижжить зем-ля, підіймається вода тощо. Будди проповідують Істинне Вчення та наставляють людей на благородний восьмиступеневий шлях до по-рятунку. Найпопулярніші будди, яких шанують у всіх буддистських країнах: вже відомий нам Шак’ямуні; божественний месія, будда май-бутнього світового періоду, прихід якого символізуватиме всезагаль-ну перемогу над стражданням Майтрейя; п’ять будд частин світу — Вайрочана (в центрі Всесвіту), Акшобх’я (на сході), Ратнасамбхава (на півдні), Амітабха (безкінечне світло) (на заході), це володар щас-ливої чистої землі, та Амогасіддхі (на півночі).

Бодхісаттва (пробуджена істота) — це людина, яка досягла ста-ну найвищого духовного пробудження, але свідомо не ввійшла до нірвани, щоб з великим успіхом просвітлювати ще непросвітлених. Шлях, який повинен пройти майбутній бодхісаттва, поділяється на багато етапів, які людина проходить не послідовно, а одночасно, подібно благородному серединному (восьмиступеневому) шляху. Майбутній ботхісаттва, що прагне до визволення, спочатку дає своє-рідний обіт рухатися в наміченому напрямку, не звертаючи уваги на втомленість, не заспокоюючись на досягнутому. На кожному з рів-нів він оволодіває якимось з 6-ти важливих ступенів: щедрістю, мо-ральністю, терплячістю, мужністю, здібністю до медитації, мудрістю. Перший рівень — це щедрість, вимагає роздачи мілостині всім, хто

має в цьому потребу; другий — дотримування всіх загальнолюдських і буддистських моральних передписань, що вимагають від людини та-кож мужності, терплячості та оволодіння мистецтвом медитації. Всі попереднi рівні, є основою для шостого рівня — мудрості. Піднявшись на цей рівень, людина стає вже святою, тобто архатом.

У буддизмі, на вiдмiну від християнства та iсламу, немає церкви, але є община віруючих — сангха. Це духовне братство, що допомо-гає в процесi просунення буддистським шляхом. Община забезпечує своїм членам жорстку дисципліну (віная) та керівництво досвiдних наставників. Вона не має складної ієрархії, як в християнській церк-ві. Сангхою можна назвати й місцеву общину та всіх буддистських монахів у світі разом узятих, а її члени не є священослужбовцями, посередниками між богом (або богами) та мирянами. Миряни пови-нні подавати монахам — це їх обов’язок; монахи, в свою чергу, вчать їх моралі, ведуть душерятiвнi бесіди, але вони не вправі сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямках буддизму, наприклад в тхераваді, сангха вiдiграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі махаяни, велике значення мають монастирі-університети. Останні в широкому смислі також є сангхами.

На практиці людина, що прагне досягти нірвани, має пройти в своєму житті три основних ступеня.

По-перше, людина повинна увірувати в Тріратну (три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) та буддистську общину — Сангху, по-віривши всією душею та всім серцем в те, що тільки в цих скарбах є єдиний порятунок від потоку перероджень.

По-друге, послідовник Будди має вести праведне життя, що зво-диться до п’яти заповідей (панчашила):

1.         Головною вимогою є любов до всіх живих істот, ненасильни-цтво, неприпустимість заподіяння шкоди будь-кому. Буддист цим запобігає погіршенню карми, яке не дозволить йому до-сягти нірвани. Оскільки всі живі істоти рівною мірою вклю-чені в поток перероджень, тому, якщо навiть просто зірвати квітку, ти ризикуєш знищити теперішнє втілення того, хто колись був такою ж, як і ти, людиною.

2.         Не красти, не брати чужого майна.

3.         Не говорити неправди.

4.         Не зазіхати на чужу жінку або чужого чоловіка.

5.         Не вживати збуджуючих засобів та одурманюючих напоїв.

Виконуючи п’ять етичних вимог, людина могла готувати себе до наступного більш досконалiшого перевтілення, яке і відкриє шлях до нірвани.

І, по-третє, для досягнення нірвани, вищим та останнiм ступенем культової практики в буддизмі є медитація. Буддисти, які практику-ють медитацію, спочатку переборюють зовнішні бажання, що прино-сить вiдчуття внутрішнього спокою. Далі досягається повне визво-лення свідомості від усього матеріального. І, нарешті, людина досягає стану повної незворушності. Кінець-кінцем, свідомість виходить за ті межи, які наклала на неї звичка мислити власним «Я».

В буддизмі вперше в історії релігії з’являється чернецька орга-нізація. Доступ до неї було відкрито всім бажаючим, незалежно від расової, національної, мовної або соціальної приналежності, за не-великим виключенням: рабів, боржників, державних або військових службовців, інфекційних або душевнохворих. Більшість буддист-ських монахів — чоловікі, але є і жінкі-монахині. Згідно з буддист-ськими текстами, чоловік та жінка рiвнi між собою, однак сам Будда чомусь був проти прийняття жінок до общини.

Крім п’яти заповідей для мірян, буддистські монахи підкоряють-ся особливим п’яти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 — заборони).

1.         Не брати участь у мирських веселощах (танці, пісні, музика).

2.         Не користуватися предметами роскошу, не використовувати парфуми.

3.         Не мати золота й коштовностей (єдиним майном монаха по-винна бути чаша для збору милостині).

4.         Не спати на високому та зручному ліжку.

5.         Не вживати їжі у позаурочний час (тобто пам’ятати про піст).

І це вже не говорячи про те, що монах був зобов’язаним свято сліду-вати п’яти основним моральним заповідям (наприклад, йому пропону-валося уважно слідкувати за тим, щоб у час пиття води не проковтнути якусь живу істоту. Для цього монахи завжди носили із собою сітечко).

Крім зусиль щодо власного просвітлення монахи були зобов’язані займатися місіонерською діяльністю, пропагувати вчення свого вчи-теля. Це вчення зустрічало великий інтерес, але не кожен був здатен встати на шлях відмови від усього мирського. Тому виникла пробле-ма буддистів-мирян. Ця проблема була вирішена на основі розробки вчення про два шляхи (напрямки) врятування: хінаяна та махаяна.

Хінаяна («Мала колісниця») — це вузький шлях до порятунку. Вона передбачала відносно жорсткий аскетизм. Це інтелектуально ритуально складний шлях індивідуального просвітлення та набуття нірвани, яким ішли архати — члени сангхи. Тому «мала колісниця» — це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе служінню трьом головним скарбам буддизму — Будді, дхармі (вченню) та сангхі (спільноті монахів). Хінаяну ще називають «південним буддизмом», оскільки вона розповсюджена в країнах, що знаходяться на південь від Індії: Тайланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Махаяна («Велика колісниця») — широкий шлях до порятунку. В махаяні припускалася можливiсть набуття нірвани й мирянами, що дотримуються обіти духовного вдосконалення під керівництвом бодхісаттви. Мирянам давався простіший етичний кодекс поведінки. Він зводився до дотримування п’яти перших заповідей. Разом з тим, в махаяні отримала великий розвиток культова практика.

Культові практики махаяни пов’язані з вшануванням бодхісаттв і святих, будд. В країнах буддистської традиції розповсюджені їх скульптурні зображення. Застосовуються жертвоприношення, які за-звичай проводяться у храмах. Буддисти використовують спеціальні молитви (мантри).

Махаяна — це «північний буддизм», оскільки вона отримала роз-повсюдження в країнах, що знаходяться на північно-захід від прадер-жави — в Кореї, Японії, Непалі, Бірмі.

Але є ще й третій напрямок в буддизмі — ваджраяна («Діамантова колісниця»), або тантризм (від лат. хитросплетіння, магія, тайне зна-ння). Ця таємна течія зародилася в Індії в середині І ст.н.е., та погано вивчена. Її можна охарактеризувати як різновид махаяни, що покри-та оккультним, містичним й магічним туманом.

Шлях буддизму по країнам Азїi починається ще до нової ери. З III ст. до н.е. буддизм з’явився на територiї Центральної Азiї (теперишнiй Таджикистан й Узбекистан), з I ст. н.е. — у Китаї, з II ст. — на пiвостровi Iндокитай, з IV ст. — у Кореї, з VI cт. — в Японiї, з VII ст. — в Тибетi, з XII ст. — в Монголiї. Використовуючи свiй го-ловний принцип — не порушувати складенi культурнi традицiї рiзних країн i народiв й намагатися зростатися з ними, — буддизм швидко прижився всюди, та, привившись до древа мiсцевої культури, дав новi паростки. Наприклад, у Китаї цей процес почався з V—VI ст. У VIII–IX ст. там успiшно розповсюджувалися вже суто чисто китай-

ських напрямкiв буддизму — школа чистої землi будди Амiтабхи та школа чань. В Японiю буддизм з’явився вже в китайському обличчi. Китайськi школи тяньтай, хуаянь-цзун, школа чистої землi будди Амiтабхи та чань завоювали Японiю, ставши школами тендай, ке-гон, амiдаїзма та дзен.

У кожному регiонi розвивалися своя власна буддистська сим-волiка та буддистськi обряди — шанування святих мiст, календарнi свята, обряди життєвого циклу, пiдпитанi мiсцевими традицiями. Буддизм увiйшов у кров i плоть багатьох народiв, став часткою їх повсякденного життя. Вiн змiнив мiсцевi традицiї, але й сам зазнав змiни. Буддизм сприяв розквiту культури цих країн — архiтектури (будiвля храмiв, монастирiв i ступ), мистецтва (буддистська скуль-птура й живопис), а також лiтератури (поезiя, що надихається iдеями дзен-буддизму).

З ослабленням впливу великих монастирiв, якi в епоху розквiту буддистської цивiлiзацiї були свого роду «державними у державi», головну роль у життi буддистiв стали вiдiгравати невеликi мiсцевi монастирi та храми. Влада почала бiльш активно втручатися в релi-гiйнi справи сангхи. Особлива ситуацiя склалася в Тибетi, де утвори-лася теократична держава пiд керiвництвом голови «жовтошапочної» школи гелукпа далай-лами, що був i релiгiйним, i державним лiдером. Лами доносять послання Будди та вiдчиняють його сенс учням, тому їх шанують як непогрiшимих божеств, вiра в яких важливiша за зна-ння буддистських догматiв.

Буддизм в Українi репрезентують бiльше 30 громад, що нарахо-вують близько 500 членiв i 10 000 симпатикiв. Але буддизм поширю-ється в Українi переважно в модернiзованих формах (дзен-буддизм, нiтерен, рiзнi школи тибетського буддизму).

Запитання для самоконтролю

1.         Як виник буддизм? Iсторичнi умови виникнення, розвитку та поширення буддизму.

2.         Що ви можете розповiсти про засновника буддизму?

3.         Основнi iдеї буддизму.

4.         Назвiть «чотири благороднi iстини».

5.         Якi ви знаєте напрямки буддизму?

6.         Чому в свiтових релiгiях сто ронникiв бiльше, нiж у нацiональ-но-державних релiгiй?

7.         Що таке «серединний (восьмирiчний) шлях» в буддизмi?

8.         Cпробуйте визначити, якi кармiчнi наслiдки будуть очiкувати в наступному перевтiленнi людину, яка порушувала основнi буддистськi заповiдi й була схильною: а) до вбивства, б) кра-дiжки, в) прелюбодiяння, г) омани?

9.         Якi особливостi буддистського чернецтва вам вiдомi?

Теми для написання рефератів

1.         Порівняльний аналіз світових релігій.

2.         Своєрідність буддизму як релігії.

3.         Зміст релігійних вчень буддизму.

4.         Течії буддизму та їх відмінність.

5.         Міжнародні буддистські організації. Розвиток буддизму в Україні.

Література

1.         Академічне релігієзнавство: Підручник. За науковою редак цією про-фесора А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.

2.         Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підруч ник. — К: Наукова думка, 2000. — 352 с.

3.         Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х.: Торсинг, 2002. — 496 с.

4.         Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієзнавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Х.: Право, 2004. — 272 с.

5.         Яблоков И. Н. История религии. В 2-х томах. — М.: 2002.