Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
2. Різновиди етнічних релігій : Філософія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

2. Різновиди етнічних релігій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Характерною особливістю духовної історії різних народів світу є те, що вони на певних етапах своєї історії витворюють свою власну релігійну систему. Розглянемо коротко деякі з них.

Давньогрецька релігія — система політеїстичних вірувань і куль-тів племен та народів Стародавньої Греції, що з’явилися і оформи-лися в період виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й надання явищам природи живих рис (анімалізм), пов’язані з ними людинопо-дібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було засе-лене божествами. Особливою шаною у давніх греків користувалась годувальниця всього — Гея, що відображало вплив матріархату. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені на олімпійських божеств, ієрархію яких очолив Зевс — «батько людей і богів». Зевс втілював у релігійній формі риси патріархального вла-дики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Пантеон давньо-грецьких богів описали Гомер (VIII ст. до н.е.) в «Іліаді» й «Одисеї»

та Геосид (VII ст. до н.е.) у «Теогонії», тобто «Родоводі богів». На по-чатку нової ери стара грецька віра все більше і більше поступається християнству, яке більше відповідало вимогам часу і духовним по-требам людей.

Давньоєгипетська релігія як політеїстична система вірувань і культів сформувалась у VІ–ІV ст. до н.е. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних сві-тилах, камінні, деревах, звірях, птахах, зміях тощо. Пізніше місце-ві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом (фіванська тріада — бог сонця Амон, його дружина Мут — богиня неба, їхній син Хонсу — бог місяця; мемфіська — Птах, його дружи-на Сехмет — богиня війни, їхній син Нефертум — бог рослинності і т.д.). Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про потойбічне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) по-мерлих подорожують по світу. Характерною рисою цієї релігії є обо-жнювання тварин. До найбільш шанованих тварин — втілення різних богів — належить: бик (Апіс, Мневіс та ін.), корова (Хатор, Ісіда), ба-ран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) і т.д. За уявленнями стародавніх єгиптян, світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Тут на перше місце бога деміур-га виступає сонце. Традицією давньоєгипетської релігії обожнюван-ня фараонів, які вважалися «служителями Гора», впливали на динас-тійність царювання.

Давньоіндійська релігія — сукупність релігійних поглядів та об-рядів, що, виникають у II тис. до н.е. в середовищі, так званих, індо-аріїв. У становленні цієї релігії виділяють ведичну та брахманську доби. Перша з них характеризується створенням Вед — священних книг, де описуються пантеон богів, важливі сторони ритуалу та об-рядовості. Весь пантеон складається з 33 богів (хоча згадуються й інші числа), які поділяються на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества як уособлення абстрактних понять, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості — жертвоприношення (ядж-на) як вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджапаті,

чи Брахманом. Всесвіт складається з 5 елементів — води, землі, вог-ню, повітря, ефіру (акаша). Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед — брахманів та аран’як, по-ширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керу-ється загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхід-ності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Джерелами, вивчення давньоіндійської релігії, зокрема брахма-нізму, є: 1) чотири збірки Вед («Рігведа», «Атхарваведа», «Сама веда», «Яджурведа»); 2) Брахмани — тексти-коментарі до відпо відних Вед; 3) Аран’яки — тексти, пов’язані з Брахманами; 4) Упані шади — релі-гійно-філософські тексти періоду брахманізму. Головний прин цип світосприйняття брахманізму — обожнювання природи. Більшість богів пантеону Вед втілюють окремі природні явища та стихії. Ці боги поділяються на земних, атмосферних і небесних. Богам-девам про-тистоять демонічні істоти — асури, пані, даса та ін. Першо основою світу і діючих в ньому законів, універсальним принципом Всесвіту, якому підкоряються боги і люди, є Ріта. Йому протистоїть принцип Анріта — безладдя, хаоси, відсутність істини. Пізніше в брахманізмі Ріта дасть поштовх до появи концепції карми і дхарми.

Привілейованим станом в давньоіндійському суспільстві були жреці-брахмани. Спочатку основна їх функція складалася з виконан-ня обрядів та промовляння або співу молитв. Але, з розвитком релі-гійного мислення вони монополізують практично всі сфери життя суспільства. З цього часу в брахманізмі починається перехід від ба-гатопланового пантеону Рігведи, в якому був відсутній центральний, об’єднуючий образ, до системи, зафіксованої в Упанішадах, яка зводи-ла всі прояви буття до безособового космічного абсолюту — Брахмана.

Поява в VI ст. до н.е. таких релігійних систем, як буддизм і джай-нізм, призвела до ослаблення брахманізму і поставила перед ним за-вдання реформації. Наслідком цієї реформації була поява, наприкін-ці І тис. до н.е., індуїзму.

Давньоіранську релігію називають ще зороастризмом (інколи — парсизмом). Ця дуалістична релігія виникла в Х–VII ст. до н.е. й по-ширилась в Середній Азії та Азербайджані, її засновником вважають пророка Заратустру (Зороастра), якому приписують створення свя-щенної книги Авести і об’єднання основних релігійних уявлень ста-родавніх персів. Основна ідея цієї релігії — визнання боротьби двох

існуючих сил — Ахурамазди (уособлює світло, добро, істину і життя) і Анхра-Майнью (темрява, зло, омана і смерть). Ареною боротьби цих сил є світ. В ній беруть участь і люди, які володіють свободою ви-бору. Зусилля прибічників Ахурамазди повинні привести зрештою до перемоги світла і добра. Праведним життям, вартим спасіння, в зороастризмі вважалося примноження матеріальних благ за допомо-гою землекористування. Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, потойбічного життя і кінця світу, вшанування свя-щенного вогню, якому присвячувались храми (вогонь розглядається ними як «сила, що очищує»). В наш час ця релігія збереглась у парсів в м. Бомбеї (Індія) та у вогнепоклонників в Ірані.

Давньоримська релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка зазнала великого впливу від грецької. З утворенням Римської держави боги (їх було близько 30) стали загальнодержав-ними, не пов’язаними з певною територією. Найвищим серед цих богів, що уособлював могутність Риму, вважався Юпітер. У Римі для всіх громадян був встановлений обов’язковий культ, так званої трійці, (Юпітера, Юнони й Мінерви). Перетворення Риму на серед-земноморську державу спричинило помітний вплив східних культур з культами їхніх богів, зокрема мітраїзму. Криза ж суспільного ладу в Римі на початку нової ери і, особливо в ІІІ–V ст. н.е., викликала гли-бокі соціальні та світоглядні зміни в житті імперії, спричинила пере-хід величезних мас населення до християнства.

Індуїзм в його класичному вигляді сформувався в середині І ти-сячоліття н.е. внаслідок еволюції і злиття ведичної і брахманістської традицій. В основу його віровчення покладено лігійні і філософ-ські ідеї брахманізму (дхарма, карма, сансара, мокша, реінкарнація). Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш поширеними і шанованими є Брахма, Вішну і Шива. Вони складають «тримурті» — тріаду голо-вних індійських богів і уособлюють три основні функції — творчу, охоронну і руйнівну. Сьогодні самостійний культ Брахми майже відсутній. Перевага віддається богам Вішну і Шиві, які доступні і близькі рядовим віруючим. Шанувальники цих богів — вішнуїти (вайшнави) та шиваїти складають дві основні групи індуїстів. Бог Вішну з’являється в багатьох образах і приймає десятки різних імен. Восьмим втіленням (аватарою) Вішну був Крішна, дев’ятим — Будда, прихід десятої аватари — Калкі — лише очікується. Шива поєднує в собі протилежні, але злиті між собою риси: він водночас і носій смерті,

і переможець її, він знищує і дарує життя. В індуїзмі популярний культ богинь, які виступають у ролі дружин основних богів. Крім того, кожний індуїст обирає для поклоніння особистого бога серед трьох тисяч існуючих.

Культова практика індуїзму така ж різнорідна, як і саме вчення. Але спільним є визнання трьох шляхів (марги) вшанування Бога, на-ближення до нього і спасіння: кармамарга (праведне життя у відпо-відності до релігійних настанов), джнянамарга (правильне пізнання Бога через філософствування і роздуми), бхактімарга (наближення до Бога через безмежну любов до нього). Всі об’єкти пошанування в індуїзмі — священні камені, рослини, тварини, Боги — мають свої храми, часовні, вівтарі, яких в Індії тисячі з різними культурними традиціями, архітектурними формами.

В індуїзмі відсутня єдина церковна організація. Його функці-онування забезпечується інститутом жрецтва, високий авторитет якого зберігається й досі. Храмові жреці відправляють культ в хра-мах, місцях масових молінь, домашні — наглядають за Релігійним життям у родинах. Індуїстів нині у світі біля мільярда. Його спо-відує 85% населення Індії, він поширений у Пакистані, Малайзії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, ряді країн Африки. Є прихильники і серед європейців та американців, які сповідують його, найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах. В Україні неоіндуїзм, репрезентують громади Товариства Свідомості Крішни, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Товариства Всесвітньої Чистої релігії та ін.

Китай презентують дві національні релігії — даосизм і конфуці-анство.

Даосизм (від кит. дао цзя — школа дао) виник у другій пол. І тис. до н.е. Згідно з традицією засновником його вважається Лао-цзи. Даосизм як релігія базується на вченні про дао (шлях, вічний, абсо-лютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку і зник-нення Всесвіту). В основі практики лежить принцип наслідування Дао, який дістав назву «у вей» (недіяльності). Даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію та інші елементи народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя сти-мулювала пошуки даосами різних способів продовження життя (цан шен) за допомогою сексотерапії, дієти, пневмотерапії тощо.

Пантеон даосизму налічує тисячі безсмертних духів, героїв місцевих культів та інших істот. Цей пантеон очолювався спочатку

трьома абстрактними містичними символами: Тай-чу, Тай-су, Тай-і, а за іншою версією — Тянь-і (небесний початок), Ді-і (земний поча-ток) і Тай-і (вище єдине). В процесі розвитку даосизму і поглинення ним народних культів абстрактні категорії цієї тріади були персоні-фіковані в образах Лао-цзи, Хуань-ді і Пань-чу (іноді Тай-і).

Конфуціанство (власне, жу цзя — школа вчених книжників) — найбільш впливова релігійно-філософська течія Китаю. Заснована філософом Конфуцієм. Це є своєрідне етико-політичне вчення, в яко-му центральне місце посідають питання моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. Важливе місце в своїй системі Конфуцій відвів концепції «неба» і «небесного веління». «Небо» — це частина природи, але й вища духовна сила. Людина, обдарована «не-бом» певними етичними якостями, повинна жити в злагоді з ними, з моральним законом (дао) й удосконалювати їх за допомогою навчан-ня. Мета вдосконалення — досягнення рівня «благородного чоловіка» (Цзюнь-цзи), який має 5 «шляхетних якостей»: Жень (людяність), І (обов’язок), Лі (норми поведінки), Чжи (знання), Сінь (вірність). Ці якості мають базуватися на принципі Сяо — любові сина до своїх батьків. Після смерті Конфуція його течія поділилася на 8 шкіл.

Національною релігією японців є синтоїзм (від японськ. синто — шлях богів). Вона сформувалася в VІ–VІІ ст. на базі родоплеменних анімістичних культів і шаманства. Синтоїсти поклоняються сонму божеств й духів (камі), які, згідно з їхніми «явленнями, оживляють всю природу і здатні втілитися у будь-який предмет (спис, фігурку божества, дзеркало та ін.), що стає об’єктом поклоніння (синтай — дослівно «тіло бога»). Найважливішою серед божеств в синтоїзмі є сонячна богиня Аматерасу Омікамі. Головне в синтоїзмі — поклонін-ня численним камі, які спочатку були уособленням тварин і рослин, предметів і явищ природи, душ предків. Згідно з синтоїзмом зв’язок між камі і людьми здійснюється через представника богині Сонця на Землі — імператора (мікадо), який вважається родоначальником усіх японців. Священною книгою синто є збірник легенд «Кодзікі».

Складовими частинами державного синтоїзму в Японії стали: тенноїзм — культ імператора (тенно) і його предків; династичний синтоїзм, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім’єю, яка ніби-то перебуває в родинних зв’язках з богами; храмо-вий синтоїзм — культ різних богів у храмах; домашній синтоїзм — культ богині Аматерасу з її кнотами в кожній «вірнопідданій» сім’ї.

Метою життя, згідно з синтоїзмом, є здійснення ідеалів пред-ків. На відміну від буддизму, який одночасно визнають багато японців, що вбачають в ньому гарант свого потойбічного благо-получчя, з синтоїзмом вони пов’язують свої надії на краще земне життя. З 1946 року синтоїзм в Японії відокремлено від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоч покійних імпе-раторів продов жують вшановувати як «богів» і на їх честь в країні споруджено багато храмів.

Класичним зразком національної релігії є іудаїзм, поширений головним чином, серед євреїв. Формування іудаїзму починається в II тис. до н.е. і відзначається, зрештою, розвитком принципово нової релігійної концепції — ідеї єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту. Традиційну космогонічну міфологію давніх вірувань заступає вчен-ня про створення світу творчою волею Бога та історична епопея, у центрі якої — формування народу Ізраїля та його завіт з Яхве — бо-гом племені УДИ, яке відіграло головну роль у формуванні давньо-єврейської держави. В ній він перетворюється на загальнодержав-ний культ, а згодом — і культ єдиного Бога. Ці уявлення відтворено у трикнижжі Мойсея (Торі), що письмово зафіксувало багатовікову еволюцію вірувань євреїв.

Важливий етап у розвитку іудаїзму пов’язаний з коментуванням його священної книги — Біблії законовчителями, внаслідок чого була вироблена галаха — частина Талмуду, яка регламентувала життя єв-рея і стала найповнішим виразом його релігії. Наріжними засадами іудаїзму є: віра в єдиного, живого, всюдисущого, ненародженого, не-вмираючого і невоскресаючого Бога; віра в месію, воскресіння мерт-вих; необхідність дотримуватися 613 заповідей (365 заборон 248 уста-новлень). Здійснив комплексне їх сформулювання — Маймонід. Емансипація європейського єврейства у новий час спричинила до різних реформ в іудаїзмі, виникнення реформістської, консерватив-ної, реконструктивістської його течії. Згідно з даними ООН у сучас-ному світі нараховується, приблизно, 14 млн прибічників іудаїзму.

Запитання для самоконтролю

1.         Чому на зміну первісним релігіям приходять етнічні релігії?

2.         У чому полягали найбільш принцові особливості етнічних ре-лігій?

3.         Які соціальні процеси вплинули на формування етнічних ре-лігій?

4.         В чому схожі та чим відрізняються підходи іудаїзму, зороа-стризму та індуїзму відносно можливостей врятування люд-ської душі?

5.         Яке значення для подальшого розвитку релігії мав іудаїзм окрім того, що він став релігійною основою християнства?

6.         Який релігійний сенс у тому, щоб проводити обрізання у єв-реєв на восьмий день?

7.         Чому зороастрійці залишають своїх померлих на розтерзання хижакам, а не ховають у землі або кремують?

8.         Які особливості індуїзму як етнічної релігії Вам відомі?

9.         Які три найбільш відомі божества в індуїзмі, укажіть зв’язок між ними. Чому головному божеству не будують храмів?

 

10.       Які два індуїстських вірування отримали широке розповсю-дження на Заході?

11.       Роль конфуціанства у розвитку китайського народу.

12.       Роль даосизму у розвитку китайського народу. Що таке дао?

13.       Роль синто у розвитку японського народу.

14.       Спільні риси в східних національних релігіях і давньо-слов’янській міфології.

15.       Які прояви східних національних релігій стали помітними в Україні?

Теми для написання рефератів

1.         Соціально-економічні умови та причини виникнення і розви-тку етнічних релігій.

2.         Релігії Давнього Єгипту і Месопотамії.

3.         Релігії Давньої Греції та Давнього Риму.

4.         Скандинавські боги.

5.         Загальна характеристика давніх релігій (хетська, фригійська, фінікійська, халдейська, кельтська, слов’янська, майя, ацте-ків, інків).

6.         Загальна характеристика народно-національних (етнічних) релігій (іудаїзм, індуїзм, даосизм, конфуціанство, синтоїзм, сикхізм, зороастризм, джайнізм).

7.         Вплив язичництва на формування та самоідентифікацію українців.

8.         Сучасний стан і розповсюдження основних народно-націо-нальних релігій.

Література

1.         Академічне релігієзнавство. Підручник: За науковою редак цією про-фесора А. М. Колодного. — К., 2000.

2.         Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підруч ник. — К., 2000.

3.         Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х., 2002.

4.         Людство в пошуках Бога. International Bible Students Associa tion. — Brooklyn, New York, USA, 2001.

5.         Немировский А. И. Мифы и легенды Древнего Востока. — М., 1994.

6.         Радугин А. А. Введение в религиоведение: теория, история и

современные религии: Курс лекций. — М., 1996.

7.         Релігієзнавство: Навчальний посібник. За редакцією С. А. Буб ли ка. — К., 2001.

8.         Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієзнавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Х., 2004.

9.         Токарев С. В. Религия в истории народов мира. — М., 1976.

10. Филипович Л. І. Етнологія релігії. — К., 2000.