2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

До ранніх форм релігії належать: магія і фетишизм, тотемізм і анімізм, землеробський культ і шаманізм, які виникли в період фор-мування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Цей родоплеменний лад пройшов через три основні фази: ранній та пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень: ранньому матріархатові — тотемізм, піз-ньому — землеробський культ, патріархатові — шаманізм. Але всі ці форми вірувань супроводжувалися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Встановлено, що у первісних людей було дуже розповсюдженим шанування різних предметів, які повинні були відводити небезпеку і приносити вдачу. Ця форма релігійних вірувань отримала назву фе-тишизм від португальського слова feitico (амулет, магічна річ) або ла-тинського factitius (магічно майстерний) — це віра в існування у ма-теріальних об’єктів надприродних властивостей. Вона вперше була знайдена португальськими моряками в Західній Африці в XV ст., а потім численні аналоги фетишизму були виявлені в релігіях майже всіх народів. Об’єктом поклоніння або фетишем міг стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: каміння дивної форми, шматок де-рева, зуб тварини тощо. Цьому предметові приписували не властиві йому функції (здібность лікувати, охороняти від ворогів, допомогати на полюванні тощо). Найпізнішим проявом фетишизму стала прак-тика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш утворювався завдяки сполученню природних компонентів (кора, листя, коріння) з предметами, що традиційно вважалися чудодійними (шматочки свя-щенних дерев, равлики, нарости на деревах, пісок з місця злиття двох річок, хвіст скорпіона тощо. У пізніших формах релігії фетишизм зберігся у формі поклонінь ідолам — наділеним таємничою силою впливу матеріальним предметам з рисами людини або тварини. У су-часних релігіях фетишизм зберігся у вигляді шанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у ви-гляді віри в талісмани та амулети. Талісман, на погляд марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя (підкови, ла-данки, кулони тощо).

Іншою ранньою формою релігійних поглядів треба вважати то-темізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) ot-totem означає — його

рід) — віра у надприродну спорідненість людських колективів (рід, плем’я) з певними видами тварин та рослин (рідше — явищами при-роди та неживими предметами). Термін тотемізм з’являється у науко-вій мові на початку XVIII ст. й закріплюється на межі ХІХ–ХХ ст.ст. в працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрейзера (1854– 1941). На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захистників, помічників у розв’язанні всіх конфліктів, вони вважали їх братами і сестрами. Тому свої родові колективи первісні люди на-зивали іменами тотемів. Спочатку тотемом вважалася тільки справ-жня тварина, рослина, птах або комаха. Потім стало вистачати його більш-менш реалістичного зображення, а, кінець-кінцем, люди стали задовольнятися будь-яким символом, словом або звуком, що позна-чають власний тотем.

Тотемний культ був спрямований на те, щоб отримати заступни-цтво тотема. Наприклад, в Австралії кожна людина перед сном і пiд час пробудження промовляла ім’я свого тотема, оскільки вважала, що завдяки його надприроднiй підтримцi з нею нічого поганого не ста-неться, навпаки, і в полюванні, і в інших справах їй пощастить.

Виникнення тотемізму тісно пов’язано з господарською діяль-ністю первісної людини — збиральництвом та полюванням. Рослини і тварини, що дали людині можливість існувати, ставали об’єктами поклоніння.

Так у тотемному культі виникає табу — система заборон на ви-користання в їжі тотемної тварини або спричинення їй будь-якої шкоди. Класичною країною, де система табу отримала свій найбіль-ший розвиток, є Полінезія. На думку Дж. Фрейзера, слово «табу» з мови полінезійців перекладається як «помічений» або «особливо виділений». Табу являли собою важливий механізм регулювання соціальних відносин. Так, статевовікові табу роз’єднали первісний колектив на шлюбні класи, тим самим виключили статеві зв’язки між близькими родичами. Усі ці табу були дуже суворими. Тотемні табу надовго пережили сам тотемізм і залишилися у більш розви-нутих релігіях у формі відповідних заборон на вживання «нечистих (брудних)» видів їжі. Так, наприклад, у євреєв та мусульман свини-на вважається брудним м’ясом і тому негідним для їжі. Зрозумілого пояснення цьому ніхто не може дати, а те, що це брудна тварина, виглядає не переконливо, тому що свиня — це дуже перебірлива в їжі тварина.

В умовах розпаду родового устрою тотемні вірування перероста-ють в антропоморфні культи природи, стихій, тварин, де цим об’єктам поклоніння надається вже людиноподібне обличчя. Пізніше елемен-ти тотемізму ввійшли до всіх релігій. Його вплив дуже відчувається в індуїзмі, де багатьох тварин (наприклад, корову, слона, мавпу, змію) вшановують як священних. Пережитки цієї первісної форми релігії можна бачити і в образах кентаврів з грецької олімпійської міфоло-гії. Сліди тотемізму чітко помітні і в християнстві. Святий дух і за-раз зображується у вигляді голуба, а Христос часто зветься «агнцем (ягням) Божим», або символізується рибою. Від обряду ритуального поїдання тотема веде свій початок християнське таїнство причащан-ня: вважається, що під виглядом хліба і вина віруючі поїдають тіло і п’ють кров Христа.

Поруч з тотемізмом і табу значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. mageia — чаклунство, ворожба) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та релігією не існує розподілу, не-ймовірно противопоставляти релігію магії, тому що кожен культ вклю-чає магічну практику: молитви, починаючи з первісних і до сучасних релігій. Людина — продукт матерії, і тому вона повністю в її владі.

Витоки цієї форми релігійних вірувань були повнiше описані англійським етнографом Брониславом Маліновським (1884–1942) в його роботі «Магія, наука і релігія». Магія приходить на допомогу людині, якщо не існує надійного алгоритму досягнення успіху, коли людина не впевнена у своїх силах, коли над людиною панує випад-ковість та невизначеність. Це й змушує її покладатися на допомогу могутніх надприродних сил та здійснювати магічні дії.

Відносини, що установилися між людиною та природою завжди мали подвiйний характер: з одного боку, господство всесильної при-роди над безпомічною людиною, з другого — вплив на природу, який людина прагнула здійснювати, використовуючи свої недосконалі сили, свої здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

Імітація засобів полювання повинна сприяти успіху самого по-лювання. Перш ніж йти на пошуки кенгуру, австралійці ритмічно танцюють навколо малюнка, на якому зображена бажана здобич, від якої залежить існування племені.

Магія поділяється на 6 видів: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія погоди) та військову.

Ця видова класифікація є далеко не повною, оскільки в кожному виді магії можна виділити багато підвидів. Так, виробнича магія, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна, землеробська, гончарна, навчальна, спортивна, ковальська тощо.

Іноді також говорять про «чорну» — шкідливу та «білу» магію, яка направлена на принесення користі при здійсненні магічного об-ряду.

Зазвичай магічними прийомами займалися спеціально підготов-лені люди — чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здібність спілкуватися з духами, передавати їм прохання соплемінників, впли-вати на духів. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичні здібності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них за допомогою в дуже критичні моменти. Чарівники та шама-ни користувалися особливими почестями і повагою у соплемінників. Таким чином, чаклунська практика не протилежна релігії, а, навпаки, зливається з нею.

Віра в магію зберіглася і до наших днів як елемент сучасних ре-лігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношення, очищення, піст) та в самостійній формі (ворожіння на картах).

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістич-ні уявлення. Анімізм (від лат. аnima — душа) — віра в духів та душі як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Детальніший аналіз анімістичних вірувань був описан англійським антропологом, етнологом та релігієзнавцем Едуардом Тейлором (1832–1917) в його роботі «Первісна культура». Він був впевнений, що відправною межою для анімізму послужили роздуми первісної людини над такими питаннями: що є різницею між живим та мерт-вим тілом, в чому полягає причина сну, ведіння, екстазу, хвороби, смерті, а також із переживання трансу і галюцінацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, первісна людина випрацьовує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Дедалі формуються більш складніші уявлення: про існування душі після смерті тіла, про потойбічний світ тощо.

Безпосередньою ж причиною появи такого роду анімістичних поглядів може бути і своєрідне тлумачення первісними людьми цілої низки акустичних та оптичних явищь: луни, шумів, тіней тощо. Вони уявлялися їм свідотством не тільки існування людської душі, але й існування подібних нетілесних двійників майже всього в світі. Це вже

стадія пізнього анімізму або демонізму, що веде до появи віри в Бога, янголів, сатану, русалок, гномів, фей, німф, водяників, безсмертні душі тощо. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, у спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомогою різних приладів).