1. Логіка як наука. Предмет логіки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Як відомо, спочатку існувала одна наука — філософія, причому не як окрема галузь знання, а як спроба теоретичного освоєння будь-яких предметів, явищ дійсності, як любов до мудрості. Поступово, предметом спеціального розгляду ставав не лише зовнішній світ, а й сам спосіб його дослідження, мислення про само мислення.

Термін «логіка» для позначення науки про мислення, про його форми і закони, увів на початку III століття до н.е. засновник стоїч-ного напрямку у філософії — Зенон із м. Кітіона, що на Кіпрі (336– 264 рр. до н.е.). Однак, першим мислителем, який спробував надати органічний синтез, енциклопедичне зведення усіх теоретичних знань про мислення, був Арістотель (384–322 рр. до н.е.). Проте Арістотель, справжній засновник логіки як науки, ніде і ніколи не застосовував термін «логіка» у тому значенні, яке їй було надано пізніше; він ко-ристувався для її позначення терміном «аналітика». Основним прин-ципом Арістотеля був принцип відповідності слова речам. Саме Арістотелем були сформульовані усі основні закони логіки та логічні силогізми. Указана стоїками наука наближалася за предметом до гра-матики і риторики. Середньовічна схоластика перетворила логіку у простий органон ведення словесних диспутів, у знаряддя тлумачення священних текстів, тим самим вихолостивши арістотелівську логіку.

Швидше за все, термін «логіка» походить від давньогрецького слова «logos», яке тоді було дуже багатозначним виразом, що стало

засадничим для філософських поглядів багатьох античних філосо-фів. Багатозначність логоса відобразилась і на значенні терміна «ло-гіка». Логос — це і поняття, і слово, і думка, і розум, і принцип, і закон, і порядок тощо.

Отже слово «логіка» використовується у наступних значеннях:

а)         необхідний, закономірний зв’язок предметів та подій у оточу-

ючому світі, зв’язок попереднього з наступним ( логіка подій, логіка

речей, логіка дійсності тощо);

б)         будь-яке послідовне міркування («залізна» логіка, логіка мір-

кування N, «жіноча логіка» тощо);

в)         наука про форми та закони мислення.

У своєму першому значенні слово «логіка» входить як скла-дова до багатьох різних наук (біологія, геологія, психологія тощо), тим самим підкреслюючи, що вони досліджують закони, необхідні, об’єктивно існуючі, причинно-наслідкові зв’язки оточуючого світу. Нас же, насамперед, цікавить логіка у останньому значенні – логіка як наука про форми і закони правильного мислення.

На відміну від інших наук, логіка вивчає особливості, властивос-ті форм мислення, відволікаючись при цьому від конкретного змісту, яке можуть нести ці форми мислення; вона вивчає їх з боку побудови структури, тобто внутрішнього закономірного зв’язку, що складає фор-му мислення елементів. Наприклад, і для періоду античності, і для сьо-годення, поняття є суворо визначеною, структурованою формою. Вона є незмінною не за змістом, а за конструкцією, структурою, будовою.

Таким чином, предметом логіки є структура форм мислення, мислительні методи, закони зв’язку думок поміж собою, можливі при цьому порушення законів. Логіка вивчає форми мислення як би та-кими, що існують самі по собі, незалежно від тих засобів (знакових систем), у яких думка виражається, і від тих предметів, які мисленно відображаються. Логіка не заперечує усіх цих зв’язків, проте вони не входять до предмету логіки.

Ця особливість форми думки є однією з найбільш суттєвих труднощів, що визначають начебто відірваність логіки від дійснос-ті, її абстрактний характер. Найбільш розповсюдженою помилкою є ототожнення або заміна думки самим предметом, який думка відо-бражає, або словом, у якому думка виражається. Думка сама по собі, у якому б вигляді (формі), вона не виявлялась, залишається якісно різною і з предметом, і з словом.

Чуттєві форми відображення не є предметом логіки як науки, однак їх необхідно торкнутися як підґрунтя для раціональних, ло-гічних форм відображення, які і генетично й історично є необхідним їх розвитком. Перехід від уявлення до поняття є якісним стрибком, оскільки уявлення неможливе без відчуття і сприйняття, тобто без безпосереднього контакту предмету відображення й органів чуттів, а поняття за своєю природою не потребує такого контакту; воно за-вжди узагальнене, ідеальне відображення. Оскільки людина мислить за допомогою понять, думка, таким чином, є узагальненим, опосеред-кованим, ідеальним відображенням дійсності.

Отже, логічною формою конкретної думки є будова цієї думки. Для фіксації логічної форми міркувань, у логіці створюють штучні мови, які отримали назву формалізованих мов. У таких мовах ви-словлювання природної мови замінюють спеціальними символами. Дякуючи цьому, міркування перетворюється на певну послідов-ність знаків, яка будується і підпорядковується певним правилам. Формалізовані мови — це схематизація природних мов, яку здій-снюють з метою вираження тих специфічних властивостей, які не-можливо виразити засобами природних мов. Побудову моделі, у якій міркуванням природної мови ставлять у відповідність їх формальні аналоги називають методом формалізації. Для визначення логічної форми того чи іншого виразу необхідно встановити структури логіч-них термінів (знаків) і абстрагуватися від значень нелогічних термі-нів. Поняття, судження, умовиводи мають свої специфічні логічні форми, які виражаються за допомогою символів.

Логічний закон — це об’єктивно існуючий, стійкий, необхідний, такий, що повторюється, причинно-наслідковий зв’язок між думка-ми. Основними формально-логічними законами є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави.

Сучасна логіка суттєво відрізняється від тієї, що була започатко-вана у античності. Поява сучасної логіки зумовлена, зокрема, необ-хідністю переосмислення власних основ науки. Саме тут, у пригоді стає логіка, суттєво модернізована через впровадження математично-го інструментарію до понять і проблематики традиційної логіки.

Предметне коло логіки значно розширилося. Логіка звернулася до аналізу таких типів міркувань, яким раніше відмовлялося у мож-ливості логічного аналізу. Наприклад, предметом дослідження логіки

стають практичні міркування. Виникають нові розділи логічного зна-ння, які пов’язуються з різними галузями наукового знання (матема-тика, лінгвістика, інформатика тощо) і притаманними для них специ-фічними типами міркувань.

Метод формалізації, що не тотально використовувався у тра-диційній логіці, стає основним методом у сучасній логіці. Сьогодні йдеться про майже повну формалізацію логічного знання.

У результаті критики класичної логіки з’явилися новітні розділи сучасної логіки, які отримали назву некласичної логіки. До них нале-жать атлетична логіка, тобто логіка, що досліджує поняття «необхід-но», «можливо», «випадково»; темпоральна логіка, що вивчає логічні зв’язки між висловлюваннями у контексті часу, епістемічна логіка, що аналізує поняття «доведено», «спростовано», «знати», «сумніва-тися» тощо.

Перелічити всі розділи некласичної логіки практично неможли-во, оскільки постійно відбувається їх зростання Можна лише зазна-чити, що усі ці розділи орієнтовані на раніше невизначені певні кон-тексти людського буття, що здавалося б пізнати неможливо.