2. Проблема єдності і багатоманітності історичного процесу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Антична філософія вже містила уявлення про минуле і майбут-нє, але закінченої системи поглядів вона ще не представляла.

Перші космогонічні і космологічні теорії давніх греків ієрархі-зували Всесвіт (мікрокосмос, макрокосмос), пояснюючи як з Хаосу з’явився Космос, як він був упорядкований Богами і з тих часів живе за космічними природними циклами, визначеними землеробськими роботами і логосом — космічним законом розуму і порядку.

Буддизм розкриває нам періоди класичного часу «кальпи», три-валістю 4 млрд. 320 млн років. Завершується кожна кальпа згорян-ням всесвіту і знищенням гріхів усіх живих істот. У межах циклів космічного часу буддизму не можливо зупинення і «колесо сансари»

символізує вічний колообіг життя, ланцюг перероджень. Символами циклічності стають щорічні свята, що набувають сакрального значен-ня (день народження Бога, подвиги героїв, святих) і залучають люди-ну до відчуття повторення ритмічності буття.

Ідею циклічності існування зустрічаємо й у новоєвропейській фі-лософії. Ніцше приваблював поетичний образ світу у Геракліта як по-току становлень, вогню, що мірою згасає і мірою спалахує. Важливим елементом ніцшеанської філософії є його ідея «вічного повернення». Ніцше не зводить життя до біологічних процесів, ототожнює його зі «становленням». «Вічний піщаний годинник буття знову і знову пе-ревертається… Все йде все повертається. Все помирає, все розквітає знову. В кожному моменті починається буття: в кожному «тут» по-вертається колесо «там». Всюди середина». За Ніцше, розвитку від нижчого до вищого не існує, все повертається, світ нескінченну кіль-кість разів проходить все ж скінченну кількість своїх станів.

Циклічна модель історичного розвитку закріпачує людину, про-понує їй життя не як проблему з вибором, свободою і відповідаль-ністю, а як даність. Життя треба просто прожити. Змінити, шукати, бунтувати, сподіватися марно.

Середньовічна християнська філософія вибудовує історію лі-нійно. Вона не циклічна, історія йде у напрямку, заданому Богом. Створення світу Богом, гріхопадіння, пришестя Христа — минуле. Акт творення світу є диво, наслідок Божественної Премудрості, від-правна точка земної історії. Історія у Августина — шлях до есхатоло-гічного «царства божого». Есхатологія (вчення про кінцеву долю лю-дини і світу) ґрунтується на тезі передрікання кінця світу, Страшного суду, що стане завершенням земної історії, і обіцянкою царства небес-ного для істинно віруючих та покарання грішників.

Лінійна історіософська модель середньовіччя представлена трьома періодами: початок світу (акт креаціонізму) — земна історія (життя людини у світі, боротьба добра зі злом) — кінець світу (Апока-ліпсис). Людині залишається шанс порятунку безсмертної душі і ві-чне життя у царстві небесному.

Починаючи з доби Відродження і Просвітництва, світська філо-софія історії розвивала раціоналістичне пояснення історії як реаліза-цію розуму, «здійснення природних законів».

У поглядах Гердера історія постає послідовним процесом зрос-тання і розквіту сил людини, людство націлене на кінцеву мету — гу-манність і щастя.

Основи наукової типізації історії було закладено Гегелем. Він на-голошував на тому, що історію роблять люди, але разом з тим в ній здійснюється об’єктивна логіка. Етапи історії — це етапи самопізнан-ня світового духу, прогрес в усвідомленні свободи. Гегель виділяв три історичні етапи:

1)         східний світ (Стародавній Китай, Індія, Персія);

2)         античний світ (Стародавня Греція);

3)         германський світ (Західна Європа). Народи, за Гегелем, змінюють одне одного в історичному процесі

по мірі виконання своєї місії, прогрес духу здійснюється через «дух» окремих народів. Ідея об’єктивної закономірності, що торує собі шлях незалежно від окремих осіб має місце у вченні про «хитрість світового розуму», який користується індивідуальними інтересами і пристрастями людей для досягнення своїх цілей.

У філософській концепції Маркса розвиток людства представ-ляє собою процес функціонування і зміни якісно-визначених типів суспільства на основі дії об’єктивних законів. Історія — закономірний процес руху суспільства від примітивних до складних і досконалих форм організації, що супроводжується зміною типів взаємозв’язків індивіда і суспільства:

1)         етап нерозривної єдності з природою і родом (докласове сус-пільство);

2)         етап особистої і речової залежності (класове суспільство);

3)         етап вільного розвитку вільної особистості (безкласове сус-пільство).

Першому етапу відповідає природний стан людства, другому — суспільний, третьому — розумний або ідеальний.

Маркс, для підтвердження ідеї єдності історичного процесу, фор-мулює категорію «суспільно-економічна формація». Суспільно-еконо-мічна формація — це історичний тип суспільства, ступінь суспільного розвитку. Теоретичною моделлю історичного процесу є лінійна схема, що включає такі формації:

—        первісно-общинна;

—        рабовласницька;

—        феодальна;

—        капіталістична;

—        комуністична. Є в марксистській теорії згадка і про азійську формацію. Змістом

історичного розвитку людства, класики марксизму бачили послідовний

перехід суспільства від первісного стану до комунізму, на основі роз-витку виробництва і розширення сфери людської свободи.

Згідно Конту «закон трьох стадій» визначає етапи становлення людства: теологічна, метафізична, позитивна. Критерієм виокрем-лення стадій він пропонує вважати рівень розвитку знань: на тео-логічній стадії людина, за відсутності знань і нерозуміння причин-но-наслідкових зв’язків, прагне пояснити всі явища втручанням надприродних сил; на метафізичній стадії пояснення явищ світу досягається посиланням на сконструйовані абстрактні філософські системи, які створюють видимість відповіді, видимість розуміння природи речей. На думку Конта, лише позитивна стадія (сучасна йому), від мовляючись від теологічних і філософських претензій, спи-раючись на висновки наук, об’єктивно пояснює дійсність.

Зміна соціально-економічних і політичних реалій ХХ століття обумовила інше пояснення лінійності історичного розвитку. Для по-яснення нової стадії суспільно-історичного розвитку з’явилася нова категорія «індустріальне суспільство». Французький філософ Арон визнавав поступальний характер розвитку суспільства, його рух до ще більш високих технологічних рівнів на основі економічного детермі-нізму. «Індустріальне» суспільство — це капіталістичне суспільство, яке приходить на зміну аграрному, «традиційному» суспільству з низьким рівнем споживання і зайнятістю населення в сільськогоспо-дарській сфері діяльності. Аграрне суспільство характеризує соціаль-на статика, станова ієрархія, панування натурального господарства. Індустріальне суспільство своєю основою має ринкову економіку, іні-ціативу, конкуренцію і демократичні цінності, це суспільство масово-го споживання, стандартизації, урбанізації, бюрократизації усіх сфер суспільного життя, поширення засобів масових комунікації і масової культури. Індустріальне суспільство, з одного боку, забезпечує висо-кий рівень споживання, а з іншого, робить нездійсненними ідеали со-ціальної справедливості, гуманізму, породжує соціальний песимізм.

Філософи, соціологи і футурологи другої половини ХХ століття (Белл, Бжезинський, Тоффлер, Фурастьє) запропонували нове ба-чення стадіальності всесвітньої історії:

1)         доіндустріальне суспільство (аграрне);

2)         індустріальне суспільство (капіталістичне);

3)         постіндустріальне суспільство (інформаційне).

Основою постіндустріального суспільства виступає високий рі-

вень організації виробництва, домінуючою стає сфера освіти і науки,

формується технократична еліта, власність перестає відігравати ви-рішальну роль, її місце займають знання і володіння інформацією, місце має боротьба і напруга не між багатими і бідними, не між тру-дом і капіталом, а між компетентними і некомпетентними. Сферою, в якій зайнята більша частина населення стає сфера послуг і розваг. Зворотною стороною такого соціального буття може бути холодна безособистісність, реабілітація окультизму, націоналізму. Шалене прис корення темпу життя спричиняє байдужість, депресію, страх перед майбутнім. Американський філософ Фукуяма взагалі із сумом говорить про можливий «кінець історії», тому що людство вичерпало себе, розгубивши ідеї романтизму, створивши проблеми, існування яких в минулому було просто неможливим (екологічні, технологічні, психологічні). Схематично структуру вищеназваних стадій історич-ного розвитку можна представити таким чином:

 

            доіндустріальне суспільство            індустріальне суспільство    постіндустріальне суспільство

домінуюча сфера діяльності сільське господарство          промисловість           сфера послуг, освіта, наука

домінуючі форми соціальної організації     церква, армія корпорація     університети, дослідні центри

домінуюча верства   землевласники, священики бізнесмени     вчені, фахівці

Лінійна модель історичного процесу раціоналізує і в той же час певною мірою, уніфікує розвиток людства. Вона має своїх прихиль-ників і опонентів. Якщо сприймати людство монолітним явищем, то доцільно віддавати їй перевагу. Якщо спробувати за загальним побачити одиничне і співставити історичний розвиток, наприклад, Зімбабве, України та Японії, то виникає сумнів щодо можливості вба-чання спільної магістральної лінії історичних змін. Інший погляд на сутність історичного процесу можемо побачити в культурологічних і цивілізаційних теоріях.

Для з’ясування сутності культурологічної (цивілізаційної) мо-делі історичного процесу треба окреслити зміст основних категорій «культура» і «цивілізація», хоча в різних філософських контекстах він різниться. Нагадаємо, що культура (від латинського cultura — об-робка, розвиток) — це термін для позначення всього, що створене

людиною і людством та протистоїть природі. Культура — це сукуп-ність генетично неуспадкованих механізмів і зразків поведінки, це світ, створений людиною. Культура різноманітна у своїх проявах, від способів оформлення інтер’єрів до способу життя, від матеріальних об’єктів до способів комунікації.

Цивілізація (від латинського civitis — громадянський, міський, дер жавний) — це, по-перше, синонім терміну культура, по-друге, рівень суспільного розвитку, технологічний аспект культури, орієнтованої не на творчість, а на споживання, стандартизацію і масовість всьому.

За теорією Данилевського, не існує всесвітньої історії, а є лише іс-торія культурно-історичних типів, що мають індивідуальний замкнутий характер. Всесвітня історія не утворює реальне смислове ціле, а люд-ство — лише порожнє поняття, облишене значення. Данилевський ви-ділив такі культурно-історичні типи: єгипетський, китайський, асиро-вавілоно-фінікійський, індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, аравійський, європейський. Основна реальна одиниця істо-рії — відособлений культурно-історичний тип (цивілізація), утворений на основі мовної спорідненості етносів, єдності традицій, вірувань.

Розуміння історичного процесу Шпенглером обумовлене прина-лежністю його поглядів до філософії життя. Представники цієї фі-лософської течії заперечують раціоналізм у поясненні дійсності, від-кидаючи саму можливість її пояснення, пропонують описовий підхід. Шпенглер вважав, що історія не має єдиної лінії розвитку. Філософія історії Шпенглера будується на основі специфічного витлумачення культури, яка не є чимось єдиним, а поділена на 8 культур: єгипет-ську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, культуру майя, західноєвропейську і російсько-сибірську. Культура, в його розумінні, — це організм, підпорядкований строгому біологічному ритму основних фаз її існування: народження і дитин-ство, молодість і зрілість, старість і сутінки. Цивілізація є ознакою смерті культури, заключною стадією будь-якої культури, що супро-воджується розвитком індустрії і техніки, деградацією мистецтва, перетворенням народів у «маси», високою концентрацією міського населення. Зниклі культури, наголошував Шпенглер, пізнати немож-ливо, можна описати лише їхній портрет. В шпенглерівській концеп-ції історії широко використовуються біологічні аналогії, їхнє перене-сення на історичну реальність є біологізацією соціального, формою редукціонізму (зведення складного до простого).

Досліджуючи всесвітню історію англійський філософ Тойнбі представляє її у формі культурно-історичної монадології, пере-осмислюючи суспільно-історичний розвиток людства в дусі теорії локальних цивілізацій. За Тойнбі, всесвітня історія є сукупністю іс-торій окремих своєрідних і відносно замкнутих монад — цивілізацій (він нараховує в різних варіантах різну їхню кулькість — 21, 13, не рахуючи другорядні, недорозвинені, побічні). Етапами існування цивілізацій є виникнення, зростання, розквіт, занепад, руйнування. Не дивлячись на схожість поглядів Шпенглера і Тойнбі, останній поряд з природною необхідністю визнає за людиною здатність до вільного самовизначення. Рушійною силою розвитку цивілізацій він бачив «творчу меншість», носія містичного «життєвого пориву», енергії і наснаги, у цьому проявляється вплив інтуїтивіста Бергсона. Відповідаючи на історичні «виклики» «творча меншість» веде впе-ред «інертну більшість», відчужену масу населення, забезпечуючи розвиток цивілізації. Природні катастрофи та воєнні експансії дають імпульси руйнівному процесу. Ситуація «Виклик — Відповідь» обу-мовлює розвиток цивілізації, який припиняється неможливістю її вирішити. Цивілізація зникає, залишаючи тільки археологічні факти.

Данилевський, Тойнбі, Шпенглер, показуючи «розірваність» со-ціокультурних утворень, прагнули подолати європоцентризм в розу-мінні історії.

Філософська концепція Ясперса не відповідає традиційно витлу-маченому лінійному або культурологічному (цивілізаційному) розу-мінню історії. Критикуючи концепції Шпенглера і Тойнбі, Ясперс ро-бить акцент на тому, що людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, не зважаючи на те, що багато фактів свідчать про протилеж-не. Не погоджується Ясперс і з марксистським тлумаченням історії, в якому визначальна роль у розвитку суспільства відводиться економіч-ним факторам. Таким чином, у полеміці зі Шпенглером Ясперс напо-лягає на єдності світового історичного процесу, а в полеміці з марксиз-мом — на пріоритеті духовної складової, але оскільки, на його думку, єдність історичного процесу раціонально довести неможливо, він на-зиває припущення цієї єдності постулатом філософської віри.

Європейська філософія від Августина до Гегеля, як вже зазна-чалося, бачила відправним пунктом історичного розвитку появу Христа. Гегель називав її віссю світової історії. Ясперс, звертаючись до лінійної схеми історії, відмовляється вбачати її «вісь» у боговтіленні,

вважаючи, що історична вісь має бути значимою для всього людства, в той час як явлення Христа значиме тільки для християн. Ні буд-дизм, ні брахманізм, ні іудаїзм, ні мусульманство не запропонували віру, спільну для всього людства, вони часто служать джерелом роз-брату і непорозумінь. Ясперс переконаний, що спільною для людства може бути тільки філософська віра, вона давніша світових релігій. Час народження філософської віри «вісь світової історії», «осьова епоха». Це час — між 800 та 200 р. до н.е., коли виникають в Китаї, Індії, Давній Греції духовні рухи, які сформували той тип людини, який, за Ясперсом, існує донині. Змістом «осьової епохи» є прорив міфологічного світосприйняття «до осьових» культур, виникнення філософії і релігії. Пробудження духу було початком загальної спіль-ної історії людства, розділеного до того на локальні культури. Ідея Ясперса така: істинна єдність народів — духовна, а не родова, природ-на, не економічна чи технологічна. Паралельне виникнення центрів філософствування в різних віддалених культурах стало для Ясперса основою віри в духовну єдність людства, джерелом якої є таємни-че трансцендентне джерело. Осьовий час виявляє універсальний смисл історії, роблячи можливою загальнолюдську комунікацію над культурними бар’єрами. Осьовий час Ясперса — це священна епоха світової історії, це постулат віри і в той же час припущення розуму. Трансценденція — це таємниця. Ясперс визнає існування розуму і науки, але єднання людей, на його думку, найбільш гуманним і гли-бинним буває тоді, коли ґрунтується на незнанні, люди, об’єднані на-вколо трансцендентної таємниці, сповнені смиренності і подиву, а не фанатизму і самовпевненості.

Нині концепції лінійного прогресу, які критерієм розвитку сус-пільства вважають переважно кількісне нарощування сфери матері-альних благ — і культурологічні (цивілізаційні) теорії, які наголо-шують на закритості культур, їхньої непроникливості, поступаються місцем новим поглядам. Світ людині ХХ століття трансформуєть-ся, докорінно змінюється, глобалізується. Те, що історія — це єди-ний процес розвитку людства стає все більш очевидним: глобальні проб леми, кризи у світовій економіці, кардинальні зміни у геополі-тичному просторі. Світ обирає свій шлях, містячи в собі потенційні можливості як злету, так і падіння, можливо непередбачувані моделі світопорядку. Суб’єктом цього непростого процесу стає все актив-ніше й Україна. Необхідність вибору подальшого шляху, неперед-

бачувані повороти історії, феномени невизначеності і нестабільності покладають велику відповідальність не на якісь безособистісні сили чи механізми, а на держави, уряди, релігійні групи, політичні сили, врешті-решт, на кожну людину.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.         Чи пов’язане розуміння часу та історії? Аргументуйте свою позицію.

2.         Назвіть основні підходи до окреслення моделі історичного процесу.

3.         Розкрийте зміст лінійної філософії історії.

4.         За що опоненти критикують концепцію лінійного розвитку суспільства? Чи є для цього підстави, на ваш погляд?

5.         У чому полягає сутність «осьового часу» за Ясперсом?

Теми для написання рефератів

1.         Ідея долі в історії.

2.         Провіденціально-есхатологічне тлумачення суспільного роз-витку.

3.         Сучасні моделі «світу світів» як можливого майбутнього єд-нання людства.

4.         Європоцентризм і моделі єдності історії.

5.         Питання про «кінець історії» в новітній філософії історії.

Література

1.         Андрющенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філосо-

фія. — К., 1996.

2.         Гегель Г.-В.-Ф. Філософія історії. — СПб., 1992.

3.         Семенов Ю.И. Философия истории. — М., 1991.

4.         Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

5.         Маркс К. Критика политической экономии // Маркс К., Эн гельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 13.

6.         Тойнби Дж. А. Постижение истории. — М., 1991.

7.         Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1994.

КОНТРОЛЬНІ МОДУЛЬНІ ЗАВДАННЯ ВАРІАНТ № 1

І РІВЕНЬ

1.         В якому судженні дано майже повне визначення буття:

а)         буття — це весь матеріальний світ;

б)         буття — це весь безмежний всесвіт;

в)         буття — це всі форми психічної діяльності;

г)         буття — це те, що існує.

2.         Яке судження виражає матеріалістичне поняття єдно-

сті світу:

а)         світ єдиний, тому що у його основі лежить єдина субстан-

ція;

б)         єдність світу визначається загальною структурністю;

в)         єдність світу полягає в його загальній закономірності;

г)         єдність світу полягає в його матеріальності.

3.         Яке судження обґрунтовує ідеалістичну філософію:

а)         ідеї повинні відповідати речам;

б)         речі повинні відповідати ідеям;

в)         повинно бути взаємна відповідність між речами та ідеями;

4.         Якому філософському напрямку відповідає судження «Бо-

жий дух живить матерію і примушує її рухатись»:

а) матеріалізму;          б) ідеалізму;

в) дуалізму;    г) сціентизму.

5.         Що є найбільш стійким у предметах та речах:

а) форма;        б) зміст;

в) стан;           г) подія.

6.         Знайдіть метафізичне судження про простір та час:

а)         простір та час пов’язані з матерією;

б)         простір та час існують незалежно від матерії;

в)         простір та час існують в єдності один з одним.

7.         Якою являється сутність речей:

а)         вірогідною;

б)         прихованою;

в)         непізнаваною.

8.         Яким є співвідношення між поняттями «рух» та «розви-

ток»:

а)         розвиток є часткою руху;

б)         рух є часткою розвитку;

в)         рух та розвиток частково входить один в одного;

г)         рух та розвиток виключають одне одного.

9.         За якими ознаками характеризується процес розвитку:

а)         несуперечливість;     в) аморфність;

б)         хаотичність;   г) необратимість.

10. У матеріалістичній філософії душу людини асоціюють із:

а)         психікою;

б)         свідомістю;

в)         несвідомим.

II         РІВЕНЬ

1.         Розкрийте основні аспекти значення проблеми буття для фі-лософії.

2.         Окресліть та поясніть виявлення людських вимірів проблеми буття у філософії.

3.         Окресліть категорії, якими визначалось буття в античній та середньовічній філософіях.

III        РІВЕНЬ

1.         Виділіть особливості розуміння та визначення буття у некла-сичній філософії.

2.         Наведіть основні філософські позиції, пов’язані із розумін-ням вихідних підвалин буття. Обгрунтуйте їх.

ВАРІАНТ № 2

І РІВЕНЬ

1.         Гносеологія — це:

а)         одна з наукових дисциплін, що вивчає пізнання, його роль

у людській життєдіяльності, рушійні сили, суперечності

пізнання, критерії та ознаки істинних знань;

б)         позиція у підході до пізнання, яка заперечує принципову

можливість або мати істинні знання, або мати можливість

надійно оцінювати знання щодо їх віднесення до істини;

в)         висловлення сумніву у позитивних можливостях пізнан-

ня, так і в його повній неспроможності.

2.         Який з філософів уперше застосував термін «агностицизм»:

а)         Г. Гекслі;

б)         І. Кант;

в)         Д. Юм.

3.         Пізнавальне відношення включає в себе три складових:

а)         суб’єкт, об’єкт і зміст пізнання (знання);

б)         суб’єкт, об’єктивний дух і зміст пізнання;

в)         суб’єктивний дух, об’єкт і зміст пізнання.

4.         Скільки існує гносеологічних позицій щодо пізнання світу:

а)         5;

б)         4;

в)         3.

5.         Який із гносеологічних принципів, полягає в тому, що піз-

нання не вичерпується новою інформацією про світ, а

створення «другої реальності» — світу культури:

а)         принцип творчої активності суб’єкта пізнання;

б)         принцип об’єктності;

в)         принцип визначальної ролі практики в процесі пізнання.

6.         Який філософ висловлював словами, ідеалізм «.... не знає

дійсної чуттєвої діяльності як такої»:

а) К. Маркс;

б)         Л. Фейєрбах;

в)         Ф. Бекон.

7.         Основними формами чуттєвого пізнання є:

а)         відчуття, сприйняття й судження.

б)         відчуття, сприйняття й уявлення.

в)         уявлення, судження й умовивід.

8.         Основними формами раціонального (логічного) пізнання є

а)         судження, умовивід, відчуття;

б)         поняття, судження, сприйняття;

в)         поняття, судження, умовивід.

9.         Істина — це:

а)         адекватне відображення в свідомості людини об’єктивної

реальності;

б)         зміст людських знань, який не залежить від суб’єкта;

в)         основна характеристика відношення пізнавального образу

до об’єкту пізнання.

10. Види пізнання:

а)         життєво-досвідне, наукове, філософське, релігійно-міс-

тичне, мистецьке;

б)         мистецьке, наукове, релігійно-містичне;

в)         екстрасенсорне, життєво-досвідне, наукове, мистецьке.

II         РІВЕНЬ

1.         Порівняйте між собою життєво-досвідне, наукове та художньо-мистецьке пізнання, доведіть їх переваги та недоліки.

2.         Розкрийте основний зміст видів, рівнів та форм пізнання.

III        РІВЕНЬ

1.         Поясніть відмінність між поняттям істини і правди.

2.         Окресліть позитивні й негативні аспекти прагнення людини пізнавати.

ВАРІАНТ № 3

І РІВЕНЬ

1.         Як співвідносяться між собою філософія та наука:

а)         філософія є частиною науки;

б)         наука є частиною філософії;

в)         філософія та наука частково включаються одна в одну;

г)         філософія та наука виключають одна одну.

2.         Який із названих законів відноситься до основних законів

діалектики:

а)         закон тотожності;

б)         закон єдності та боротьби протилежностей;

в)         закон суперечності;

г)         закон взаємозв’язку змісту та форми.

3.         Яким є зміст істини:

а)         суб’єктивним;

б)         об’єктивним;

в)         трансцендентним;

г)         конвенціональним.

4.         Розкладання фактів на їх елементарні складники є:

а)         абстрагуванням;

б)         аналізом;

в)         синтезом.

5.         Учення про найбільш загальні закони розвитку природи,

суспільства та пізнання є:

а)         софістика;

б)         метафізика;

в)         діалектика.

6.         Філософська теза, згідно якій, довести можна все, що ба-

жано, у залежності від підстав, притаманна:

а)         софістиці;

б)         метафізиці;

в)         діалектиці.

7.         Якою є сутність речей:

а)         очевидною;

б)         схованою;

в)         непізнаваною.

8.         Співвіднесеність характеру знань про об’єкт, які отри-

муються, не тільки з особливістю засобів і операцій ді-

яльності суб’єкта, але з її ціннісно-цільовими структура-

ми, є характерною рисою картини світу:

а)         класичної картини світу;

б)         некласичної картини світу;

в)         постнекласичної картини світу.

9.         Уявлення про час і простір як абсолютні об’єктивні коор-

динати, в межах яких відбуваються події, панування не-

змінних законів і суворого детермінізму, характерно для:

а)         класичної картини світу;

б)         некласичної картини світу;

в)         постнекласичної картини світу.

10.       Критерії істинності відносяться до:

а)         ідеалів та норм наукового пізнання;

б)         наукової картини світу;

в)         філософських основ науки.

II         РІВЕНЬ

Охарактеризуйте основні причини появи науки. Порівняйте класичну і некласичну картини світу. Опишіть будь-яку методологію.

III        РІВЕНЬ

Простежте основні тенденції розвитку науки. Якими вони Вам уявляються — більш позитивними чи негативними? Чому? Використовуючи, на Ваш погляд, адекватну методологію, проаналізуйте людину як предмет пізнання.

ВАРІАНТ № 4

І РІВЕНЬ

1.         Вчення про те, що суспільство є результатом свідомого

об’єднання окремих індивідів з метою реалізації прагма-

тичних цілей є:

а)         соціальний атомізм;  в) соціальний плюралізм;

б)         соціальний редукціонізм; г) соціальний деструктивізм.

2.         Проблеми суспільного буття в контексті вчення про ноос-

феру аналізував:

а)         Конфуцій;      в) Вернадський;

б)         Фіхте;  г) Шестов.

3.         Ототожнення суспільства і держави мало місце у філо-

софії:

а)         Арістотеля;    в) Вебера;

б)         Дюркгейма;   г) Пуанкаре.

4.         Визнання виробничої діяльності першоосновою суспільно-

го розвитку є:

а)         суб’єктивний ідеалізм;

б)         соціально-економічний детермінізм;

в)         провіденціалізм;

г)         об’єктивний ідеалізм.

5.         Представники технологічного детермінізму в процесі

роз витку суспільства абсолютизують і фетишизують

роль:

а)         совісті;            в) віри;

б)         грошей;          г) техніки.

6.         Соціальні інститути впорядковують і регламентують:

а)         сферу освіти;  в) рекреаційну сферу;

б)         сферу торгівлі;           г) всі сфери суспільства.

7.         Проблему відчуження особистості у сучасному суспіль-

стві аналізує філософія:

а)         неопозитивізму;        в) екзистенціоналізму;

б)         постпозитивізму;      г) структуралізму.

8.         Історична спільнота, що сформувалася на певній тери-

торії і характеризується спільністю мови, культури, іс-

торичних переживань, економічних інтересів та має по-

требу у самовизначенні — це:

а)         раса;    в) нація;

б)         клас;    г) страта.

9.         Засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і

цінностей для успішного функціонування у суспільстві —

це:

а)         соціалізація;   в) комерціалізація;

б)         деградація;     г) новація.

10. «Людина маси» досліджується в концепції:

а)         Поппера;        в) Парсонса;

б)         Ортега-і-Гассета;      г) Туліна.

II         РІВЕНЬ

1.         Розкрийте зміст категорії «соціальне».

2.         Назвіть етапи взаємодії людини і природи.

3.         Розкрийте зміст географічного детермінізму.

III        РІВЕНЬ

1.         Охарактеризуйте функціонування суспільства як природно-історичний процес.

2.         Якщо суспільство — це нова якість стосовно окремої людини, то чи не означає це нівелювання в ньому індивідуального? Суспільство «створює» людину чи знищує її? Обґрунтуйте відповідь.

ВАРІАНТ № 5

І РІВЕНЬ

1.         Хто вперше використав термін «Філософія історії»:

а)         Віко;    в) Віндельбанд;

б)         Вольтер;         г) Вітгенштейн.

2.         Циклічна модель історії домінувала в добу:

а)         античності;    в) Відродження;

б)         середньовіччя;           г) сучасності.

3.         Теорія індустріального суспільства була розроблена:

а)         Августином;  в) Ароном;

б)         Марксом;       г) Шпенглером.

4.         Грецьке слово історія означає:

а)         розповідь;      в) гіпотеза;

б)         наука;  г) принцип.

5.         Проблему осьового часу історії досліджував:

а)         Маркс;            в) Сорокін;

б)         Фрейд;           г) Ясперс.

6.         Лінійну модель історії представляє філософська концеп-

ція:

а)         Ніцше; в) Тойнбі;

б)         Маркса;          г) Данилевського.

7.         Цивілізація — це:

а)         те ж, що і культура;   в) зовнішній вияв предмета;

б)         чуттєві дані;   г) форма мислення.

8.         Питання про «кінець історії» в новітній філософії поста-

вив:

а)         Фейєрбах;      в) Фукуяма;

б)         Фейєрабенд;  г) Фуко.

9. Домінуючими сферами суспільного життя освіта і наука стають у суспільстві:

а)         доіндустріальному;

б)         індустріальному;

в)         постіндустріальному.

10. Заперечувала існування єдиної логіки і етапів всесвітньо історичного процесу:

а)         теорія природного відбору;

б)         теорія культурно-історичних типів;

в)         теорія відносності.

II         РІВЕНЬ

1.         Охарактеризуйте співвідношення історії та філософії історії.

2.         Визначте поняття суспільно-економічної формації.

3.         Назвіть основні характеристики доіндустріального, індустрі-ального та постіндустріального суспільства.

III        РІВЕНЬ

1.         Розкрийте сутність провіденціально-есхатологічного пояс-нення суспільного розвитку.

2.         Які з моделей історичного процесу Ви віддаєте перевагу? Охарактеризуйте її зміст. Аргументуйте свою позицію.

ВАРІАНТ № 6

I РІВЕНЬ

1.         Грецьке слово «філософія» означає любов до:

а)         жінки;

б)         вітчизни;

в)         мудрості.

2.         Ідея про те, що видиме нами не збігається зі справжньою

реальністю, належить:

а)         Платону;

б)         Геракліту;

в)         Демокріту.

3.         Який із вказаних напрямків є найближчим до класичної

філософії:

а)         філософія життя;

б)         феноменологія;

в)         екзистенціалізм.

4.         Екзистенція це:

а)         конкретне буття;

б)         небуття;

в)         буття у світі.

5.         Неповторність окремої людини — це:

а)         індивід;

б)         індивідуальність;

в)         особистість.

6.         «Брахман» — це:

а)         стан вічного щастя і блаженства, якого можуть досягнути ті

душі, які у своїх життєвих втіленнях запобігли злу;

б)         закон універсального причинного зв’язку, згідно з яким все,

що здійснює душа під час її актуального існування у певному

тілі, становить її життєвий контекст: нічого не губиться, нічо-

го не зникає, тому все погане і все добре впливає на долю душі

в її подальших втіленнях;

в)         уявлення про світ єдиний духовно-інтелектуальний початок

світу;

г)         індивідуальні, конкретні виявлення брахмана;

д)         уявлення про переселення душі з тіла в інше при його смерті.

7.         Згадайте основне питання «Повісті временних літ»:

а)         «Откуда єсть і пошла земля руськая»?;

б)         «Откуда єсть і пошлі люди руськіє»?;

в)         «Хто живе на землі руській»?

8.         Ствердження абсурдності людського існування є харак-

терним для:

а)         прагматизму;

б)         структуралізму;

в)         екзистенціалізму.

9.         Ідея надлюдини належить:

а)         М. Ґайдеґґеру;

б)         Ф. Ніцше;

в)         К. Марксу.

10.       Екзистенціалізм поділяють на:

а)         критичний та докритичний;

б)         реалістичний та романтичний;

в)         релігійний та атеїстичний.

II         РІВЕНЬ

1.         Доведіть, чому в епоху Нового часу саме гносеологічна проб-лематика стає основною філософською проблематикою.

2.         Поясніть значення філософських ідей Піфагора.

3.         Прокоментуйте тріаду, встановлену З. Фрейдом, «дикун – дитина – божевільний».

III        РІВЕНЬ

1.         Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філософських шкіл Стародавньої Індії.

2.         Розкрийте особливості філософського типу мислення на від-міну від інших способів теоретичного освоєння дійсності.