Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
6. Колективне, індивідуальне і символічне несвідоме, архетипи. Психоаналіз : Філософія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

6. Колективне, індивідуальне і символічне несвідоме, архетипи. Психоаналіз


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

магниевый скраб beletage

Класичне суспільство знало про надзвичайні явища людської психіки тільки за деякими реальними фактами нестандартної пове-дінки людей: гіпнотизм, крикливство, відьмовство, чаклунство тощо. Однак всі ці явища розглядалися як прояв диявольської сили, що пов’язана з темними силами зла, тому що вони суперечили звичним свідомим і розумним уявленням про світ, що йде від Бога. Лише у ХІХ–ХХ ст. стало зрозумілим, що більшість з цих уявлень мають психічний зміст і відносяться до явищ несвідомого.

З несвідомим у самому широкому смислі звичайно пов’язують неусвідомлювані, нерефлексивні і спонтанні прояви людської психі-ки. У повсякденному розумінні несвідоме є те, що вище свідомості (над- або поверх-свідомісті, інтуїція тощо) або те, що нижче її (під-свідомість, з якою мають справу художники і лікарі). У сучасній фі-лософії розрізняють наступні основні значення несвідомого: 1) су-купність активних психічних станів і процесів, неусвідомлюваних людиною без спеціальних методів (сновидіння, гіпнотичні стани, ін-стинкти, пов’язані з певним типом поведінки і закріплені біологічною відповідальністю — інстинкт самозбереження); 2) найбільша частина психіки людини, що перебуває за межами свідомого (тобто всі ста-ни людини, у яких по тим або іншим причинам свідомість важко ви-явити); 3) форми психічного відображення, що виявляються пред-метом специфічних наукових і ненаукових дискусій (чаклунство, магія тощо); 4) стани людини, обумовлені відсутністю свідомості

(стереотипи авто матичної поведінки — наприклад, автоматична гра на піаніно).

У класичному мисленні, яке фактично не мало знання про не-свідоме, існували уявлення, які можна було асоціювати з несвідомим. В античності це вчення Сократа і Платона про анамнесіс — пригаду-вання вищих ідей. У Новий час було розроблено ряд ідей, які при-звели до вчення про несвідоме. Це ідеї про непізнавані причини, що детермінують бажання (Б. Спіноза); несвідоме як нижчій формі щиросердечної діяльності (Лейбніц); зв’язок несвідомого з діяльніс-тю нервової системи (Д. Гартлі); зв’язок несвідомого з проблемами інтуїтивного і почуттєвого пізнання (І. Кант); несвідомі внутрішні імпульси (А. Шопенгауер); діяльність несвідомого світового духу (Е. Гартман); неусвідомлюване мислення (В. Вундт); неусвідомлю-вані і невидимі травми (Ж. Шарко); несвідомому характері поведін-ки людей (Г. Лебон); несвідомих факторах неврозів (П. Жане).

Однак тільки наприкінці XIX — початку ХХ ст. з’явилися сис-темні науково-філософські уявлення про несвідоме. Е. Дюркгейм, аналізуючи феномен групи індивідів, робить висновок про те, що в такому стані з’являється якийсь новий результат, невластивий кож-ному індивідові окремо. Цей феномен Дюркгейм назвав колективним уявленням (або соціальним фактом). До такого роду фактів він від-носить, зокрема, релігію.

Засновником вчення про несвідоме вважають З. Фрейда (1856– 1939), який, трактуючи психіку як складний феномен, розробив кон-цепцію психоаналізу. Найбільш суперечною частиною його вчення була ідея про конфлікт між природою людини і її суспільною фор-мою існування. Розглядаючи неврози і комплекси людини як ре-зультат яскравих (переважно сексуальних) вражень минулого життя людини, він розробляє вчення про несвідоме, котре в певні моменти детермінує свідому діяльність людини. Йому вдалося встановити: якщо під впливом яких-небудь зовнішніх факторів (наприклад, гіп-нозу) хворому вдається виразити свої несвідомі враження, тобто ви-разити за допомогою свідомості, то людина може звільнитися від сво-їх несвідомих комплексів — у цьому й складається робота психіатра. З. Фрейд, який за допомогою досвіду прийшов до наявності несвідо-мих ефектів людської психіки, розробив вчення про індивідуальне несвідоме. За Фрейдом, психіка людини може бути представлена за допомогою трьох рівнів: несвідомого, передсвідомого і свідомого. Для

характеристики цих трьох рівнів Фрейд вводить іншу ієрархію форм психіки, розглядаючи її як механізм взаємодії Понад-Я (супер-его), Я (его) і Воно (аморальне темне егоїстичне начало). Супер-его форму-ється до 5 років, коли народжується почуття провини. Понад-Я наро-джується як результат перенесення авторитету батьків і вихователів на внутрішній світ дитини. З цього моменту Я (дитини) перебуває між двох начал, які розривають її психіку: з одного боку, інстинк-тивні сили (Воно), що вимагають негайного задоволення бажань, з іншого — гнітючі сили Понад-Я, що асоціюється для дитини із сус-пільством, які спрямовують руйнуючі дитину сексуальні імпульси на більш безпечні шляхи.

Намагаючись нормувати потужні руйнівні сили несвідомих по-тягів індивіда, суспільство створює надбудовні механізми у вигляді інститутів культури. Придушення інстинктивних потягів приводить, за Фрейдом, до розладу психіки, тому, індивід, у свою чергу, прагну-чи уникнути розладу психіки, створює свої захисні механізми.

Ці механізми трансформації заборонних бажань, за Фрейдом, одер жали назву сублімації — витиснення заборонних бажань на більш високі рівні психіки (де вони реалізуються у вигляді мистецтва, твор-чості тощо). Якщо сублімація не вдається, це приводить до неврозів, які надалі і становлять явища несвідомої психіки і в крайніх випадках перетворюються в маніакальні прояви.

І хоча Фрейда багато критикували його послідовники, насампе-ред за зведення всіх механізмів несвідомого до сексуальних розладів, але саме він, як ніхто іншій, багато зробив для того, що окремі ідеї про несвідоме перетворилися в теорію.

Учень Фрейда К. Юнг, не погоджуючись із ідеями свого вчи-теля і вважаючи, що несвідоме з’являється не на індивідуальному, а колективному рівні, розробляє вчення про колективне несвідоме. Розуміючи психоаналітичну діяльність принципово інакше, ніж вчи-тель (тобто вибудовуючи комплекси людей відповідно до їх швидкої, без роздумів, відповіді на поставлені питання), він виявив лінгвіс-тичні (мовні) підстави несвідомого. У своїй праці «Структура душі» він пише: «Ми повинні... розрізняти три ступені душі: 1) свідомість; 2) особисте несвідоме, що складається насамперед з всіх тих змістів, які стали несвідомими або в силу того, що вони втратили свою інтен-сивність і тому виявилися забутими, або ж тому, що від них відсторо-нилася свідомість (так зване витиснення); 3) колективне несвідоме,

що включає в себе можливі уявлення, але не індивідуальної, а загаль-нолюдської, і навіть загальнотваринної природи, і становить фунда-мент індивідуальної психіки. Якщо індивідуальне несвідоме відобра-жає особистий досвід людини і складається з її переживань, які на попередніх етапах життя були свідомими, то колективне несвідоме — це загальнолюдський досвід, що, згідно з Юнгом, включає сховані сліди пам’яті людського минулого. Зміст колективного несвідомого становлять архетипи — підсумок досвіду незліченних поколінь пред-ків, що може бути розкритий як психічний залишок переживань од-ного і того ж типу, закріплений на несвідомому рівні протягом життя багатьох поколінь предків. Юнг стверджує, що архетипи мають не бі-ологічну, а символічну природу, тобто є своєрідні внутрішні заборо-ни (маски), закріплені на рівні символіки психіки і настільки глибоко відрефлексовані поколіннями предків, що на звичайному свідомому рівні вони попросту не сприймаються.

Один з учнів Фрейда Е. Фромм, пояснюючи сенс символічного писав: «Символ — це щось, що перебуває поза нами і символізує щось усередині нас. Мова символів — це мова, за допомогою якої ми ви-ражаємо наше внутрішнє становище так, ніби воно було почуттєвим сприйняттям, ніби воно було чимсь таким, що ми робимо, або чимсь, що робиться з нами в навколишньому матеріальному світі. Мова сим-волів — це мова, у якої зовнішній світ є символ внутрішнього світу, символ душі і розуму».

Принципово новий варіант рішення проблеми несвідомого можна знайти в структуралізмі. Завданням структурного аналізу є дослідження різноманітних символічних культурних форм (мистецтва, релігії тощо) як кодів архетипічної мови. На відміну від французького філософа-позитивіста Леві-Брюля, що уявляв колективні форми мислення ар-хаїчних народів у вигляді форм «дологічного мислення», французький структураліст К. Леві-Стросс робить висновок про наявність у міфі позитивної логіки у формі структури міфу. Ці відкриття Леві-Стросс представив у вигляді методу структурної антропології, згідно якого сус-пільство в цілому повинне розглядатися як багатоаспектна система ко-мунікацій, що моед бути представлена у формі бінарних опозицій (тоб-то протилежних структур). У такому вигляді повинні розкриватися і всі процеси смислоутворення (на рівні свідомого і несвідомого).

Свою модель бачення несвідомого дає французький психоана-літик, представник школи структурного психоаналізу Ж. Лакан. Він

виводить знамениту тезу: «бажання суб’єкта є бажання Іншого». Це означає, що причина незадоволеності бажання за допомогою воло-діння будь-яким об’єктом залишається по той бік самосвідомості. Бажання не має об’єкта, це чиста форма, яка задана за допомогою моделі мови, тому воно є несвідомим. З цього Лакан виводить іншу знамениту тезу: «несвідоме структурується як мова». Символічними елементами в такому випадку можуть бути названі цифри, слова, осмислені знаки тощо. Навіть суб’єкт у Лакана постає передатною ланкою замкнутих «символічних контурів» різного порядку (сімей-ного, сусідського, корпоративного, національного та інших), у яких циркулюють форми вираження мови, що самовідтворюються (через мову). Суб’єкт виступає в такому випадку лише засобом вираження мови, а не її творцем. Практично Лакан повторює модель Ґайдеґґера, застосовану до буття: це буття говорить у людині, а не людина у бутті. Як приклад трактування несвідомого Лакан використовує метафору дзеркала. Дзеркало дозволяє дитині на ранній стадії, коли розпізнан-ня себе відбувається в тілесно-почуттєвому акті, замкнутому в сфері несвідомого, розглядати себе як іншого. Розпізнання себе відбува-ється в тім момент, коли відбувається словесна ідентифікація себе зі своїм відображенням (у дзеркалі). Несвідоме дитини було укладено в її дзеркальному відображенні, а розпізнавання цього дзеркального іншого пов’язане з актом самосвідомості себе. Через механізм несві-домого дитина здійснює акт самоідентифікації.

Однак наприкінці ХХ ст. склалися й інші уявлення про механізми несвідомого. Так, французський структураліст М. Фуко пов’язує розу-міння процесів несвідомого з механізмами бажання1. Розкриваючи сут-ність ціх механізмів, французький філософ Е. Левінас вважав, що бажан-ня пов’язано з Іншим (іншою людиною), тобто механізмами її впливу.

Особливий вигляд конструкції несвідомого побудували французь-кий філософ-постструктураліст Ж. Дельоз і психоаналітик Ф. Гваттарі. У своєму знаменитому творі «Капіталізм і шизофренія», виданому в 80-х рр. ХХ ст., вони показали, що всі поняття культури можна роз-поділити між двома областями, які утворюють два протилежних спо-соби мислення (перший втілює в собі всі позитивні риси культури, другий — негативні). З другим у Дельоза асоціюється уявлення про «державне мислення» (і «державну філософію»). У цьому творі вони

1 Фуко М. История безумия в классическую эпоху. — С.Пб.: Универси тет с-кая книга, 1997. — С. 177.

розробляють теорію про виробництво і «машини бажання» (під якими розуміються люди, строго підлягаючі певним бажанням). Нова теорія протиставляється теорії репрезентації і суб’єкта, що лежить в основі всіх класичних культур. «Державна філософія», за Дельозом, побудо-вана на основі понять ідентичність, подібність, істина, справедливість, заперечення, які дозволяють створити ієрархію і структурувати вну-трішні області мислення. Вона заснована на уявлені (репрезентації), тобто аналізує мислення за допомогою суб’єкта, поняття і об’єкта. Завданням такого мислення є встановити подібність між цими трьома областями і побудувати чітку систему їх розмежування. Сформованим таким чином історичним класичним моделям мислення Дельоз про-тиставляє номадичну модель, що заснована не на подібності внутріш-нього змісту вказаних структурованих областей (суб’єкт — поняття — об’єкт), а на розходженні їх зовнішності (того, що за межами кожної з цих областей). Дельоз бачить своє завдання в створенні безперерв-ного простору мислення, який позначає назвою «шизоаналіз» і який спрямований на вивільнення потоків бажань з-під чіткої структури суб’єкта (сформованої державним мисленням). Нове бачення пове-дінки суб’єкта, обумовленого бажаннями, приводить Дельоза до кри-тика класичного психоаналізу (З. Фрейда і К. Юнга), який він вважав одним з інститутів класичного (буржуазного) суспільства.

У своїй новій теорії він протиставляє «машини бажання», що ство-рюють творчі потоки мислення, соціальним інститутам, які прагнуть придушити всі випадкові відхилення від стандартного (державного) мислення. Основним завданням цієї теорії несвідомого є звільнення потоків бажання з-під влади «державного мислення». Однак у цілому, як можна заключити з теорії Дельоза, проблема ця дуже складна.

Теорія Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі, як і концепції З. Фрейда, К. Юн-га, Ж. Лакана та ін, є лише спроба розрішити труднощі розуміння не-свідомого. Ці теорії показали важливу роль несвідомого у житті лю-дини.

Отже, ми бачимо, що різні моделі несвідомого дуже серйозно розширюють сферу розуміння людської психіки. Тому більшість вче-них, що розробляли сучасні теорії психіки, досліджували механізми несвідомого. Вважаючи, що механізми свідомого і поведінки людини вже добре вивчені і нічого нового не додадуть до наших уявлень про духовний світ людини, вони розробляли різні моделі співвідношення свідомого і несвідомого.

Запитання для самоконтролю

1.         Що таке людина?

2.         Чи має смисл існування людини?

3.         Яка сутність смерті і безсмертя людини?

4.         Які «начала» людини розрізняє сучасна філософія?

5.         У чому полягає сутність проблеми свободи волі?

6.         Чим відрізняється особистість від індивіда та індивідуальності?

7.         Які уявлення про свідомість переважали в історії філософії?

8.         Як відрізняются сучасні погляди на проблеми свідомості від історико-філософських?

9.         Пояснить сутність відображення як фундаментальної власти-вості матерії.

 

10.       Назвіть головні особливості відображення у живий та нежи-вий природі.

11.       Які основні елементи свідомості ви знаєте?

12.       З якими головними проблемами пов’язано розуміння несві-домого?

Теми для написання рефератів

1.         Людські виміри проблеми буття.

2.         Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.

3.         Свідомість і самосвідомість.

4.         Основні проблеми наукового вивчення свідомості.

5.         Свідомість і мова.

Література

1.         Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западно-европейс-кой философии. — М., 1986.

2.         Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. — Мюнхен– Львів, 1995. Розд. 4.

3.         Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: антологія людини. — К., 1995. Розд. 5.

4.         Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989.

5.         Філософський словник. — К., 1986.