3. Чуттєве і раціональне в пізнанні


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють два

ступені єдиного нерозривного процесу пізнання — чуттєвий (ниж-чий) і раціональний (вищий).

Причому вони перебувають у тісному діалектичному: будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві обра-зи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться результати мисленого пізнання.

Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, завдя-ки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нер-вової системи.

Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприй няття й уявлення.

Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об’єк тивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихід-ний пункт пізнання, найпростіший його елемент. Воно є об’єктивним за змістом і суб’єктивним за формою, оскільки на його характер пев-ним чином впливають специфічний склад і стан людської психіки, а опосередковано і суспільні умови, в яких перебуває людина.

Більшу частину інформації людина одержує через органи зору, тому деякі спеціальності пов’язані з особливими вимогами стосовно зору людини. Так, у космічних частинах з метою адаптації органів зору, слуху, зниження порогів їх відчуття часто проводяться спеці-альні тренування, зокрема, операторів РЛС.

Сприйняття — відображення зовнішності предметів об’єктив ного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі влас тивості предметів, сприйняття дає інформацію про об’єкт у його ціліс ності при безпосередньому впливі цього об’єкта на органи чуття. Об’єк тивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивос-тей об’єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.

Цілісний образ предметів, процесів, ситуацій формується у свідо-мості людини внаслідок складної синтезуючої діяль ності кори голов-ного мозку. Тому люди, які покликані діяти в екстремальних умовах (військові, особливо офіцери космічних частин; пожежники; альпі-ністи тощо), змушені спеціаль но тренуватися, щоб досягти відповід-ної майстерності. Так, нетренованому молодому фахівцю космічних частин для сприйняття показників численних приладів потрібно у 8–10 разів більше часу, ніж досвідченому.

Уявлення — це відтворений у пам’яті образ зовнішності предме-тів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі мо-менти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттє-вого до раціонального пізнання.

Відчуття, сприйняття й уявлення піддаються мисленій обробці завдяки таким методам, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагуван-ня і узагальнення тощо, що дає можливість продукувати теоретичне знан ня, завдяки якому вдається проникати в сутність речей, розкри-вати закони об’єктивного світу. Так відбувається якісний перехід від нижчого (чуттєвого) до вищого (раціонального) ступеня пізнання, тобто пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних власти-востей речей, властивостей, недоступних для органів чуття.

Основними формами раціонального (логічного) пізнання є по-няття, судження та умовиводи.

Поняття — форма мислення, у якій відображається клас предме-тів з їх істотними і загальними ознаками. Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Поняття — це своєрідні комори знань. Змістом поняття є сукупність ознак, які мисляться в понятті, а обсягом — той клас предметів, які відображаються в даному понятті.

Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті — мно-жина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини.

Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження завжди виражаються розповід-ними двоскладними реченнями.

Умовивід — форма мислення, з допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання. При цьому процес пізнан-ня може рухатися як від знання більш загальних положень до менш загальних, часткових чи й одиничних (такі умовиводи називають ін-дуктивними).

Упродовж віків точиться боротьба між емпіриками, які адек-ватним відображенням дійсності вважають чуттєві пізнання, і ра-ціоналістами, які переоцінюють роль розуму і недооцінюють чуття. Емпірики, признаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання,

вважають, що зміст знання може бути представленим або як опис цього досвіду або може бути до нього зведеним. А раціональна піз-навальна діяльність зводиться ними до різного роду комбінацій того матеріалу, який дається в досвіді, і пояснюється як такий, що нічого не добавляє до чуттєвого змісту знань.

Подолання однобокості емпіризму і раціоналізму було досягну-то на основі аналізу процесу пізнання в органічному зв’язку з прак-тичною діяльністю по перетворенню дійсності.

Процес пізнання має свої специфічні особливості в різних сфе-рах дійсності. Так, осягнення соціальних процесів якісно відрізняєть-ся від пізнання природних явищ.

Яка ж специфіка об’єкта соціального пізнання?

По-перше, суспільство є більш вищою, ніж природа, формою прояву організації матерії. Закони природи є результатом дії стихій-них сил. У суспільстві ж дія законів проявляється через свідому ді-яльність людей.

По-друге, суспільство, на відміну від природи, є явищем, створе-ним у ході діяльності людей. Людина може змінювати природу, але остання була до неї і поза нею. Історичний процес є не що інше, як ці-леспрямована діяльність людей, які переслідують свої інтереси й цілі.

По-третє, суспільство — це об’єкт, що включає в себе суб’єкт, оскільки воно формується в процесі об’єктивної діяльності людей. Суб’єкт соціального пізнання аналогічний суб’єктові пізнання в за-гально гносеологічному розумінні цього поняття. Це активно діюча, наділена свідомістю і волею особистість чи соціальна група, людство.

Аналізуючи сутність і специфіку пізнання соціальних явищ, не-обхідно враховувати той факт, що між законами природи і законами суспільного розвитку є багато спільного. Це насамперед об’єктивність. Суспільство є частиною природи. Усе фізичне і духовне життя люди-ни нерозривно пов’язане з природою. І соціальне пізнання підпоряд-ковується загальним закономірностям пізнавального процесу.

Разом з тим суспільне життя — це специфічна частина природи, яка крім загальних має ще й свої особливі закономірності.

По-перше, якщо закони природи вічні, то закони суспільного розвитку діють лише в межах відповідного конкретно-історичного періоду, а потім поступаються місцем новим законам.

По-друге, якщо закони природи діють незалежно від людини, то функціонування законів суспільного розвитку стає можливим

завдяки діяльності людей. Люди є не лише безпосередніми учасника-ми соціальних процесів, а й їх творцями. Роль суб’єктивного фактора в соціальному житті, зокрема й у соціальному пізнанні, визначається тим, що соціальні явища пізнає не абстрактний суб’єкт, а конкретна людина (чи група людей).

По-третє, пізнання явищ суспільного життя відрізняється від пізнання природи ще й тим, що в цій сфері ведуться дослідження не тільки матеріальних зв’язків і закономірностей, а й закономірностей розвитку духовного світу людини.

По-четверте, дослідження соціальних явищ від природничо-наукового відрізняється тим, що фактичний матеріал тут часто не-можливо спостерігати безпосередньо. Навіть природа, як писали древні, «любить ховатися». Що ж до людського буття, то сутність його свідомо приховується, чому служать могутні сучасні ідеологічні засоби. До того ж експерименти на суспільних процесах, як свідчить практика, можуть призвести (і призводили!) до трагічних наслідків, а при вивченні природи постійно звертаються до експериментів.

Ці особливості функціонування суспільних законів знач ною мі-рою визначають і специфіку їх пізнання, а саме:

—        у пізнанні соціальних явищ суспільство виступає одночасно і

як об’єкт, і як суб’єкт пізнання. Люди самі створюють свою іс-

торію (правда, вони не можуть не рахуватися з об’єктивними

законами), вони ж і пізнають її.

Об’єктом пізнання суспільних наук є суспільні, соціальні відно-сини, а суб’єктом пізнання залишається людина. Таким чином, сама соціальна дійсність виражає собою єдність суб’єкта й об’єкта пізнан-ня. До того ж це єдина сфера пізнання, де суб’єкт і об’єкт можуть мі-нятися місцями;

—        суспільні явища самі по собі значно складніші, ніж природні. Це пояснюється тим, що суспільна форма руху матерії є най-складнішою з усіх відомих. Закони розвитку суспільства не так чітко і відкрито проявляють себе, оскільки це закони — тенденції;

—        пізнання явищ суспільного життя завжди протікає в атмосфе-рі особистісного ставлення суб’єкта до проблеми, що дослід-жується. А таке ставлення може або сприяти ефективності пізнання, або створювати додаткові перешкоди, гальмуючи процес досягнення істини.