Тема 7. ФІЛОСОФІЯ ПІЗНАННЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

План

1.         Гносеологічна проблема в історії філософської думки.

2.         Діалектика суб’єкта й об’єкта пізнання. Пізнання і практика.

3.         Чуттєве і раціональне в пізнанні.

4.         Істина, умови й шляхи її досягнення.

Теорія пізнання (гносеологія) — один з основних розділів філо-софії. Вона досліджує природу людського пізнання, закономірності переходу від знання явищ до осягнення їх сутності, методи та шляхи досягнення істини та її категорії. В основі наукової гносеології ле-жить матеріалістична діалектика, яка водночас є логікою і в певному розумінні збігається з теорією пізнання.

На відміну від психології, теорія пізнання як філософська наука досліджує не характер індивідуальних, функціонуючих у психіці ме-ханізмів пізнання, а всезагальні основи, що дають підстави говорити про ці результати як про знання, в яких знаходить адекватне відобра-ження об’єктивний світ. Теорія пізнання прагне виявити і критично дослідити умови істинності будь-якого знання, виявити ті граничні основи, які дають змогу робити висновки про ступінь обґрунтованос-ті знань з будь-якої сфери і їх відповідність об’єктивному аналогу.

Оскільки теорія пізнання не може виходити із припущення про існування передумов, які не аналізуються, а приймаються як загаль-ноприйняті, то вона не може вибудовуватися так, як вибудовуються теорії конкретних наук.