3. Об’єктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Фрідріх Шеллінг, який в університеті вивчав приро дознавство і перебував під впливом тогочасних наукових відкриттів (зокрема, дос лідження електричних явищ), не прийняв концепції Фіхте, в якій об’єкту (природі) задава лось позірне, несправжнє буття. Виступивши як послідо вник Фіхте, він невдовзі долає його суб’єктивний ідеалізм і переходить на позиції об’єктивного ідеалізму.

Його творчість розвивалася в кілька етапів. Спочатку він роз-виває натурфілософські ідеї, пізніше створює філософію тотож-ності мислення і буття, а наприкінці життя основну увагу приділяє філософії релігії. Шеллінгу нале жить також оригінальна естетична концепція. Перейнявши у Фіхте ідею тотожності суб’єкта і об’єк та, Шеллінг переносить центр ваги з суб’єкта на об’єкт. Природа у нього є не пасивним матеріалом для діяльності суб’єкта, а творчим нача-лом. Природа — це процес самотворчості, самореалізації Абсолюту, розуму. Вона — ро зум, який застиг у своєму бутті, має ступінчасту побудову (неживе, живе, людина), у творенні якої розум піднімався поступово від несвідомого життя до життя свідомого (в людині). У природі діють ті ж форми творчої діяльності (теза, антитеза, синтез), які Фіхте відкрив у суб’єкті.

Натурфілософія Шеллінга долає механіцизм попере дніх мисли-телів. Він вказував на існування, крім механі чних, також електрич-них, хімічних і органічних сил, ко жній з яких притаманні свої проти-лежності — притяган ня і відштовхування, протилежні полюси тощо. У природі діє універсальний «закон полярності», вона динамічна і єдина. Вона — єдиний організм, пройнятий доцільністю, тобто не механічно-причинними, а доцільними телеологі чними відношен-нями.

Творча (продуктивна) діяльність розуму в природі, за Шеллін-гом, аналогічна творчій діяльності окремого су б’єкта у сфері мис-тецт ва. В її основі «естетична актив ність». Світ можна розглядати як «твір мистецтва», як «нижчу поезію». Водночас художня творчість аналогічна стихії. На основі цього він дійшов висновку, що художня інтуїція може глибше проникати в суть природи, ніж на ука. Тому і філософії мистецтва відводиться особлива роль у розумінні сущого.

Концепції Шеллінга притаманний пантеїзм. Він праг не поєднати мотиви філософії Фіхте і Спінози. Це особли во яскраво виявилося в ідеї тотожності мислення і буття, реального й ідеального. Розум, мислення, за Шеллінгом, існують тільки в бутті (реальному) і че-рез буття. Буття, реальність є буттям розуму. Взяті окремо ні мис-лення, ні буття не є першоосновою сущого, нею є їх єдність, тотож-ність. Іншими словами, субстанція Шеллінга, подібно до субстанції Спінози, характеризується мисленням і реаль ністю (у Спінози про-тяжністю). Відмінність тільки в то му, що в голландського філософа субстанція статична, а в Шеллінга динамічна, самотворча.

Концепція Шеллінга мала значний вплив на Гегеля. Його філо-софія мистецтва розвивала ідеї, споріднені з ро мантизмом. Пізній Шеллінг, який значно пережив Геге ля, був одним з перших мислите-лів, який піддав критиці гегелівський панлогізм.