1. Давньоіндійська філософія


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Історія індійської культури сягає глибини віків. Активну участь в її творенні брали арії — кочові племена, які, за археологічними та ет-нографічними свідченнями, вийшли, ймовірно, з півдня України. Вже в II тис. до н.е. на території Індії склались дрібні державні утворення. Давньоіндійське суспільство було кастовим, світоглядом його була мі-фологія, викладена у Ведах — збірниках гімнів. Веди освя чували кас-товий лад і проголошували панування касти жерців (брах манів) над всіма іншими кастами, у т.ч. військовою аристократією — кшатрія ми. Звідси назва ведійської міфології — брахманізм. Основний мотив ве-дійської літератури — панування духовного над мате ріальним, брах-манів над іншими кастами.

У середині І тис. до н.е. у давньоіндійському суспільстві сталися відчутні соціально-політичні зміни: розвивалися ремесла і торгівля, зростали міста, замість дрібних держав виникали великі державні об’єднання. Домінуюче становище в суспільстві перейшло до кшат-ріїв: війни сприяли усвідомленню ними своєї соціальної значущості, що спонукало їх взяти владу в свої руки. Усе це зумовило зміни й у світоглядній сфері: брахманізм поступився місцем релігійним течі-ям — джайнізму і буддизму, що постали як ідеологічний протест про-ти кастової природи бра хманізму, складності його обрядів. Джайнізм і буддизм були світоглядами, зрозумілішими і прийнятнішими для простих людей.

Одночасно зі змінами соціальних відносин і світогляд них ідей формуються основні школи індійської філософії. Як і в інших кра-їнах, філософія в Індії виникає у зв’язку з кризою міфології. Але перехід від ранньокласового до розвинутого класового суспільства відбувався в Індії по ступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість філософських систем зберігає міфологічні теми, розвиває їх. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості індійської філософії, як

проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і само-заглиблення. Ці особливості зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку індійського суспільства.

Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їхніх типи: ортодоксальні, класичні (даастика) і неортодоксальні, некласичні (настика). Ортодоксальні визнають безумовний автори-тет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не виз-нають їхньої святості.

Ортодоксальні, класичні філософські школи. До них належать веданта, міманси, вайшешика, санкх’я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в ду хов-ну субстан цію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (комен-тарях до Вед) відзначається: «Те, чим породжуються ці істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахман». Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індиві-дуальності є атман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Ці два космогонічні начала чимось нагадують матерію і форму Аристотеля. Але ця аналогія приблизна.

Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людсько-го життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевті-лень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з кос-мічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев’ять субстанцій — землю, воду, світло, по-вітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чотири складаються з атомів. Атоми різняться між собою кількісно і якісно. Унаслідок їх сполучення і роз’єднання, якими керує світова душа, відбувається ви-никнення і зникнення речей.

Санкх’я вважає основою світу матерію (пракриті) і атман — прин-цип індивідуальності й духовності. Ньяя і йога відомі не так онтоло-гічними побудовами, як методологіями, які застосовують й інші шко-ли. Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила

вчення про силогізми. Йога сформулювала сукупність правил (мето-дологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, за-вдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння і досягається істина.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — сві-това релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди прого-лошують: існує страждання, є причина страждання, можна припи-нити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмискладовий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правиль-не прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, пра-вильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опа нування бажаннями. На цьо-му шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з не-багатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розгляда-ють суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття — небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним моти-ви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.

Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п’ять елементів — во ду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Кожний з них складається зі своїх атомів, які незни-щенні й незмінні. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі. її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури.

Загалом онтологічні схеми найвпливовіших шкіл (веданта, мі-манса) являли собою логізацію міфу — переведення міфологічних образів у логічні абстракції. У деяких школах (вайшешика, санкх’я, чарвака-локаята) зроблено перші наївні узагальнення про речовин-ну будову світу і навіть висунуто ідею атомізму. Індійські мислителі

дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній пробле матиці. Провідне місце відводили етичним вченням.

В їхніх етичних вченнях домінують дві думки: життя — це страж-дання, а подолання страждань можливе через втечу від світу. Ці мо-тиви, ймовірно, породжені незначною цінністю життя окремої осо-би в східних деспотіях. Вони своєрідно відобразили соціальний стан індійських мислителів. В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціан-ці були придворними філософами, мислителі були аскетами, жили осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільства, занурення в себе. Розум не застосовано до вдоскона лення соціальної сфери, йому зали-шалось лише регулю вати психічні процеси.