1.1. Історія виникнення та розвитку теорії безпеки життя та діяльності людини


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 

Загрузка...

У другій половині Х1Х століття в країнах Західної Європи, в Росії, США почався інтенсивний розвиток машинного виробництва з усіма його негативними вадами, характерними і для сучасності – недосконалість техніки, технологій і через це – забруднення при-родного середовища відходами, збільшення рівня захворюваності та смертності як загальної, так і пов’язаної з виробничими умовами – смертельні травмування, виробничі хвороби, зменшення тривалість життя людей, народжуваність, активні процеси деградації природи.

Розділ 1. Основи теорії безпеки життєдіяльності людини та суспільства

Все це ми тепер позначаємо єдиним терміном – глобальна еко-логічна криза. Це комплексне поняття, пов’язане з політичними, соціально-економічними умовами життя і діяльності людини в різ-них сферах – природній, яка зумовлює всі інші – виробничу, побу-тову, соціальну, політичну, економічну, психічну. Отже, в цей час виникла необхідність аналізувати, прогнозувати ці явища, від яких залежить безпека людини, суспільства, всієї цивілізації.

Першим, на сучасному науковому рівні, про забезпечення без-пеки людині вказав польський натураліст В. Ястшембовський. В 1857 р. він опублікував роботу «Риси ергономіки», розуміючи під цим науку про безпеку праці, в якій пріоритет надавався машинам, не враховуючи психіку людини-працівника, оператора. Він вважав, що коли машини, механізми, техніка стануть безпечними, то і люди-на, працівник (оператор) будуть у цілковитій безпечності. Але крім технічної сторони потрібно враховувати і психічний стан людини – людський фактор, який може часто змінюватися в залежності від си-туації на що вказував відомий російський вчений В.М. Бєхтєрєв. Він став засновником ергогології – вчення про психічні аспекти безпеки людини в її різних сферах діяльності, перед усім у виробничій.

Слід підкреслити, що приблизно в цей же період розвитку сус-пільства – у 1865 році виникла наука екологія (гр. ейкос – місце жит-тя, гр. логос – вчення). Вона вивчає проблеми взаємодії живих та неживих об’єктів, людини та суспільства з природою, їх взаємовп-ливи одне на одного, проблеми безпечної життєдіяльності людини, суспільства у природі.

Отже, ці дві галузі знання – екологія та безпека життєдіяльнос-ті людини дуже тісно пов’язані, бо мають спільні об’єкти досліджен-ня – людина, природа (біосфера), результати їх взаємодії. Але слід підкреслити, що для БЖД основним об’єктом вивченя є людина та її безпека в залежності від різноманітних факторів, і перед усім які вона сама і створює: антропогенні, техногенні, соціально-політичні – штучні, а також і природні.

Вже в глибокій давнині обговорювали проблеми безпеки лю-дини в процесі трудової діяльності. Наївні, зачаточні поняття про безпеку праці можна зустріти у Гіппократа (460–377 р.р. до н. е.), Аристотеля (384–322 р.р. до н.е.). Вже вони писали про важливість умов, в яких здійснюється трудова діяльність.

У період епохи Відродження відомий лікар Парацельс (1493-1541 р.р.) вивчав небезпеки, пов’язані з гірничорудною справою. Він

Безпека життєдіяльності людини та суспільства

першим висловив принцип нормування (принцип Парацельса) – усе є отрута, і усе є ліки – все залежить від їх дози, норми. Цей принцип став тепер основою виробничої санітарії, нормування дії гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин на людину. Німецький лікар і металург Агрикола (1494–1555) виклав питання охорони праці у своїй роботі «Про гірничу справу». Італійський лі-кар Рамаццані (1633–1714) заклав основи виробничої гігієни у ро-боті «Про хвороби ремісників».

Необхідно згадати і М.В. Ломоносова (1711–1765), який написав основні роботи з безпеки праці у гірничорудній справі.

Пізніше, у 19 сторіччі, в зв’язку з інтенсивним розвитком про-мисловості, з’являються роботи В.Л. Кирпичова (1845–1913), Д.П. Нікольського (1855–1918), А.А. Пресса (1857–1930), В.А. Левиць-кого (1867–1936), А.А. Скочинського (1874–1960) та інших вчених. Їх праці яких стали основою сучасного вчення про безпечну жит-тєдіяльність людини. Пізніше були розроблені основи системного аналізу безпеки, що дозволяє виявляти небажані події, закладені основи вчення про трудову діяльність, яке є основою сучасної комп-лексної науки – ергономіки.

Істотного розвитку ергономіка набула в працях радянських вче-них у 20–30 х рр. ХХ ст. В 1921 р. на першій Всеросійській конферен-ції з наукової організації праці і виробництва, якою керував академік В.М. Бєхтєрєв, була обгрунтована необхідність створення ергономіки, як системи досліджень трудової діяльності людини для забезпечення її ефективності. В.М. Бехтєрєв став засновником ергології – сучасного вчення про психічні основи трудової діяльності (психологія праці).

Важливою проблемою безпечної життєдіяльності є професій-ний відбір або професійна орієнтація, про що йшла мова ще у 1921 році на Барселонській міжнародній конференції з безпеки праці. Тут були затверджені два терміни – професійний відбір та профе-сійна орієнтація. В професійній орієнтації головним елементом є людина з її індивідуальними психо-фізіологічними особливостями, яку орієнтують на певну професію, для якої підбирається професія і у якій вона виявить найкращі результати.

При професійному доборі головним є професія з її специфічними вимогами, у відповідності до яких підбирається людина. В цьому ви-падку важливими чинниками є здоров’я, спеціальні знання, інтелект, професійні шкідливості. Саме цьому приділяли і приділяють великої уваги в теорії та практиці безпечної життєдіяльності людини.

Розділ 1. Основи теорії безпеки життєдіяльності людини та суспільства

У 1930 році радянський фізіолог М.А. Бернштейн в роботі «Су-часна біомеханіка і питання охорони праці» підкреслив важливість ергономічного підходу до вирішення проблеми безпеки праці. Він розглядав людину, як систему біологічних механізмів, ричагів, які діють згідно законам механіки. Ергономіка (гр. ергон – праця, гр. номос – закон) – вчення про безпеку праці з допомогою машин, механізмів. Це наукова дисципліна, яка комплексно вивчає зако-номірності взаємодії людини з технічними засобами, предметами діяльності і середовищем. Її практичними задачами є підвищення ефективності діяльності людини при збереженні здоров'я і всебіч-ному розвитку особистості.

Основна мета ергономіки – від техніки безпеки до безпечної техніки. Для цього необхідно уміти виявляти і класифікувати не-безпеки, визначати ступінь ризику їхнього прояву, знати принципи безпеки людини. Але на жаль і тепер ця мета у більшості випадків не досягнута. Машини, з-за своєї складності, небезпечні, і особливо для малоосвічених працівників, при порушенні правил професійної орієнтації, законів безпеки.

Основу ергономіки складає комплекс наук, предметом вивчення яких є дослідження зв’язків, взаємодій людини з оточуючим її се-редовищем – виробничим, побутовим, природним, соціальним. Ер-гономіка розвивається в тісній взаємодії з інженерною психологією, кібернетикою, системотехнікою, дослідженням операцій, технічною естетикою, з науковою організацією праці (НОП), художнім кон-струюванням – дизайн.

Проблеми ергономіки, в залежності від поставлених завдань, ви-рішують психологи, фізіологи, медики-гігієністи, антропологи, со-ціологи, економісти, математики, дизайнери, архітектори, інженери різноманітних фахів. Розвиток ергономіки, як самостійної наукової дисципліни, почався після 1949 р., коли К. Марелл на чолі групи ан-глійських вчених організував Ергономічне дослідницьке товариство. З ним пов’язано формування ергономіки як самостійної науки. В 1955 р. в Європі була створена Міжнародна ергономічна асоціація, що об’єднала науковців, які займаються розробкою проблем ергономіки. В 1961 р. в Стокгольмі відбувся перший Міжнародний конгрес з про-блем цієї науки, в кому взяли участь представники більше 30 країн світу. З 1957 р. у Великобританії видається часопис «Ergonomics». Те-пер це офіційний орган Міжнародної ергономічної асоціації, з 1969 р. видаються часописи «Applied Ergonomics», «Еrgonomics Abstracts».

Безпека життєдіяльності людини та суспільства

В 1969 р. була створена Міжнародна організація з теорії машин та механізмів, яка займається проблемами термінології, стандар-тизації та розробками теорії маніпуляторів, роботів. У Харкові діє Українська спілка фахівців з БЖД та відділення Міжнародної Ака-демії Наук екології та безпеки життєдіяльності. Ця міжнародна на-укова спільнота є навіть асоційованим членом ООН з цих проблем, які стали тепер надзвичайно актуальними.

Активно функціонує в Україні Академія безпеки та здоров’я, співробітники якої досліджують наукові проблеми в галузі безпеки життєдіяльності, освіти, за результатами яких проводяться конфе-ренції, симпозіуми, конгреси. Завдання ергономіки визначаються не тільки необхідністю підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, але і суспільною потребою в збереженні здоров’я і розвитку особистості робітника. От чому в цьому вченні велика увага приділяється теоретичним і практичним проблемам людини, збереженню її здоров’я.

Питання

Чому і коли виникло вчення про БЖД?

Що Ви знаєте про історію виникнення і розвитку БЖД?

Що таке ергономіка, яке її значення?

Як співвідносяться ергономіка та ергологія?

Що ви знаєте про сучасний стан БЖД, її значення?