4.1.4. Основи протипожежної безпеки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 

Загрузка...

Важливим у протипожежній охороні є дотримання протипо-жежних правил і норм при облаштуванні систем опалення, венти-ляції, кондиціонування повітря, молнієзахисту при спорудженні житлових будинків, промислових об’єктів, розташуванння техноло-гічного устаткування. Ефективним заходом є належне розміщення будинків і територій та обмеження застосування відкритого вогню у пожежонебезпечних місцях (газо- і електрозварювальні роботи). На пожежонебезпечних територіях потрібна повна заборона паління в невстановлених місцях та обов'язкове дотримання норм і правил при роботі з вогненебезпечними і вибухонебезпечними речовинами (обов'язкове оформлення наряду-допуску з додатковим інструкта-жем, постійним наглядом з боку керівного складу).

Основне завдання протипожежної безпеки – збереження людського життя, природних ресурсів, особового та громадського майна – вироб-ничих споруд, житла, створення умов за яких пожежа стала б неможли-вим явищем. Ще в середньовіччі були створені спеціальні протипожежні команди. На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу для боротьби з пожежами використовують організаційні, технічні засоби. Обов'язковими для великих підприємств є протипожежні формування або депо. Їх розташування регламентує СНіП II–89–80 «Генеральні пла-ни промислових підприємств».

Відповідно до вимог зазначених норм пожежні депо розміщають на земельних ділянках, що прилягають до доріг загального корис-тування. Пожежне депо, як правило, повинне обслуговувати групу підприємств. У випадку, коли підприємство не підпадає під зону об-слуговування існуючих пожежних депо, то на його території необ-хідно передбачити існування власного пожежного депо. Радіус його дії: для підприємств із виробництвами категорії А, Б та В, що займа-ють більше 50% всієї площі забудови – 2 км; якщо підприємства цих же категорій займають до 50% площі забудови і підприємств із ви-робництвом категорії Г та Д – 4 км.

З врахуванням пожежної безпеки генеральні плани промислових підприємств повинні задовольняти вимогам: дотримання необхідних без-печних відстаней від меж підприємства до сусіднього об’єкта, населеного пункту, смуг доріг і водних шляхів; правильне зонування будинків і про-мислових споруд з урахуванням їх значення; дотримання необхідних про-типожежних розривів між ними. При зонуванні промислові підприємства

Розділ 4. Класифікація забруднень, наслідки їх впливів на людину

повинні бути відділені від житлової зони, споруд основного і допоміж-ного призначення, складів, будинків адміністративного та господарсько-побутового призначення. Протипожежні розриви між виробничими спорудами залежать від вогнестійкості будинку і категорії пожежної не-безпеки розміщеного в ньому виробництва, а для складів – від пожежо- і вибухонебезпечності речовин, що зберігаються, ємності складу і його роз-ташування – наземне, підземне. Треба забезпечити вільний під'їзд пожеж-них автомобілів до споруд. Підприємство площею понад 5 га і при довжині території понад 1000 м повинно мати не менше 2-х виїздів; при площі за-будови більш 10 га – з усіх боків. Для забору води для гасіння пожежі вста-новлюють пожежні гідранти на відстані не більш 100 м один від іншого і не більш 5 м від стін будинків, а до дороги – 2 метри.

Як засіб проти поширення пожежі застосовують загальні, місцеві протипожежні перепони. Загальні – протипожежні перекриття з него-рючих матеріалів (цегла, залізобетон). Місцеві – призначені для обме-ження поширення полум'я в початковій стадії розвитку пожежі – бор-тики, пороги, кювети, обвалування. Для запобігання пожеж необхідно впроваджувати ефективні загальні методи протипожежної безпеки.

Організаційні – навчання працюючих правилам пожежної безпеки, організація пожежної охорони, проведення бесід, лекцій, видання необ-хідних інструкцій, плакатів. Технічні – передбачають наявність технічних пристроїв сигналізації про початок пожежі, автоматичного включення засобів оповіщення та гасіння полум’я. Експлуатаційні – передбачають правильну експлуатацію систем опалення, вентиляції і кондиціонуван-ня повітря, блискавкозахисту, технологічних машин і обладнання.

Пожежі є наслідками необачності, неправильних дій людини з об’єктами, що можуть їх викликати або стихійні явища природи – блис-кавка, виверження вулкану. Щорічно вони завдають величезної шкоди народному господарству і майну громадян, відбирають тисячі людських життів. Природно, що з пожежами людство відвіку веде боротьбу.

Поступово сформувалися загальні методи гасіння пожеж: 1) ізо-ляція джерела горіння; 2) зменшення концентрації окислювача, зо-крема кисню; 3) охолодження джерела горіння нижче температури горіння; 4) механічне збивання полум'я тиском води, інертного газу, різними негорючими речовинами; 5) створення спеціальних перепон для розповсюдження полум’я, наприклад протипожежні розриви.

Системи протипожежної сигналізації, як технічний засіб, мають важливе значення у запобіганні загибелі людей, руйнуванні матері-альних цінностей і призначені для виявлення початкової стадії поБезпека життєдіяльності людини та суспільства

жежі, передачі тривожних сповіщень про місце і час її виникнення. При необхідності вони включають у дію автоматичні системи гасін-ня пожежі і видалення диму.

Системи пожежної сигналізації – ручні та автоматичні. Автома-тичні системи спрацьовують під впливом проявів початкової стадії пожежі – температури, диму, випромінювання від полум’я. Важ-ливим елементом такої системи є датчик – прилад «чутливий» до певного фактору – диму, світла, тепла, іонізації – появи електрич-них зарядів. Кількість пожежних сповіщувачів у контрольованому об’єкті залежить від його площі.

Для попередження пожежі ефективними є системи автоматичного по-жежогасіння. Такі пристрої ділять на водяні, парові, пінні, газові, хладонові та порошкові. За часом спрацьовування їх розрізняють на зверхшвидкісні (час спрацьовування 0,1 с); швидкодіючі (0,3 с); нормальної інерційності (30 с); підвищенної інерційності (до 3 хвилин). Всі автоматичні системи пожежогасіння одночасно з гасінням подають сигнал тривоги.

Для гасіння пожежі звичайно використовують воду (але не у всіх випадках), тому що вона має найбільшу теплоємність і придатна для га-сіння більшості пальних речовин: один літр води при нагріванні від 0 до 100 град. поглинає 419 кДж тепла, а при випаровуванні 2260. При цьому утворюється пар. Він ефективний при його концентрації біля 35%.

Ефективною є стійка піна, що може бути отримана при введен-ні у воду невеликих кількостей (3–4%) речовин, спроможних зни-зити поверхневий натяг плівки води. При розтіканні хімічної піни утворюється стійкий прошарок товщиною 7–10 см, який майже не руйнується від дії полум’я. Піна не взаємодіє з нафтопродуктами і утворює щільний покрив, який не пропускає парів горючої рідини. Але її не можна застосовувати для гасіння електроустаткування.

Інші ефективні засоби гасіння – ингибітори горіння на основі гало-їдоводородів, порошкові речовини – використовують для гасіння на-фтопродуктів, активних (лужних) металів, електрообладнання. Широ-ко використовують суміші на основі карбонатів, бікарбонатів (харчова сода). Високоефективні інертні гази, які як і водяна пара, зменшують концентрацію кисню, розбавляють пальну речовину і віднімають значну кількість енергії, в результаті чого температура знижується і відбуваєть-ся гальмування процесу горіння. Для гасіння пожеж двоокисом вуглецю застосовують автоматичні стаціонарні та пересувні пристрої (пожеж-ні автомобілі), а також ручні пересувні і переносні вогнегасники. Най-більше поширення в якості первинних засобів гасіння пожеж одержали

Розділ 4. Класифікація забруднень, наслідки їх впливів на людину

різноманітні ручні вогнегасники: пінні, газові вуглекислотні і спеціальні вогнегасники вуглекислотно-бромметилові, порошкові. Пінні вогнегас-ники призначені для гасіння невеличких осередків горіння речовин, ма-теріалів, та тих які можуть горіти без доступу кисню повітря.

До спеціальних вогнегасників відносять: порошкові та вуглекислот-ноетилові. Вуглекислотно-бромметилові вогнегасники призначені для гасіння невеличких осередків горіння волокнистих та твердих матері-алів. Пісок звичайно застосовують там, де можливий розлив невеликої кількості пальних і легкозаймистих рідин. Слід використовувати него-рючі обмазки з вермикуліту, перліту, цементу, які захищають пожежоне-безпечні об’єкти з деревини, полімерів. Такий же ефект мають облицю-вальні керамічні плитки – кахлеві або звичайна цегла, а також металеві екрани. Дуже часто трапляються трагедії на новорічні свята, коли вико-ристовують легко займисті матеріали з бавовни. Щоб цього не було тре-ба дбати про спеціальний захист маскарадних костюмів – вони повинні бути оброблені негорючими речовинами, наприклад алюмокалієвими квасцами, негорючими сольовими розчинами.

Питання

Які протипожежні вимоги до побутових, виробничих примі-щень, об’єктів?

Що Ви знаєте про протипожежні заходи?

Охарактеризуйте загальні методи протипожежної безпеки.

Які існують методи гасіння пожеж?

Що Ви знаєте про протипожежну сигналізацію?

Охарактеризуйте основні засоби пожежегасіння.

Які типи вогнегасників застосовують при різних джерелах пожеж?

Які причини пожеж?