8.3. Основи екологічної безпеки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 

Загрузка...

Екологічна безпека – це стан, при якому не порушкється еко-логічна комфортність життя, реалізується здатність протистояти загрозам життю, здоров’ю всіх живих істот, людині, включаючи її благополуччя, права на безпечне середовище життя, на джерела життєзабезпечення, природні ресурси. Екологічна безпека окремої людини, нації, цивілізації залежить від дій як окремої людини, так і всього суспільства на природу – біосферу.

Основи екологічної безпеки в Україні проголошені в Декларації про незалежність, на конституційному рівні – в ст. 16 Конституції України проголошено, що екологічна безпека і екологічна рівнова-га на території України, збереження генофонду народу – обов’язок держави. Важлива ст. 34, яка гарантує кожному громадянину право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким доступним засобом. Дуже важливі ст. 49 та 50, які гарантують право кожній людини на охорону здоров’я, медичну допомогу, без-печне для життя і здоров’я природне середовище і, у випадку пору-шення цього права, компенсацію нанесеної шкоди. До речі це право, крім України проголошено в конституціях небагатьох держав – Іс-панії, Португалії, Польщі, Росії.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середови-ща» (25.06.91) є основним документом у природоохоронному законо-давстві. Другий його розділ «Екологічні права та обов’язки громадян» вперше закріпив їх на законодавчому рівні: кожному гарантується пра-во на одержання повної і достовірної інформації про стан природного середовища і його вплив на здоров’я населення у законом встановлено-му порядку, одержання екологічної освіти (ст. 9); направлення до суду позовів про відшкодування збитку, заподіяного здоров’ю, майну через негативний вплив від природного середовища (ст. 10).

Вперше закон визначив економічний механізм забезпечен-ня охорони природного середовища (відповідно до міжнародного принципу – забруднювач зобов’язаний платити за забруднення до-вкілля). Про захист екологічних прав громадян України сказано у статті 11 – порушені права громадян в області охорони природного середовища повинні бути відновлені, а їх захист здійснюється в су-довому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Важлива стаття 33, яка встановлює більш суворі норми гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин, дії яких можуть під-Розділ 8. Небезпеки життєдіяльності людини в природному середовищі

даватися курортно-рекреаційні зони. Стаття 40 вимагає додержан-ня екологічних норм і правил при експлуатації природних ресурсів, промислових об’єктів. У випадку порушення винні, у відповідності зі ст. 44, притягуються до відповідальності, аж до кримінальної.

Стаття 51 цього закону вимагає, щоб усі технічні об’єкти, неза-лежно від часу їхнього впровадження в експлуатацію, повинні мати устаткування, яке зменшує шкідливі дії промислових чинників на людей, природу. Забороняється експлуатація об’єктів, що не забез-печені сучасними очисними спорудами, або перевищують норми ви-кидів (ст. 56).

В аналізованому законі обговорена система природних терито-рій і об’єктів, що підлягають охороні: природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, поле-захисні та інші види територій (ст.60). Стаття 61 визначає склад природнозаповідного фонду: державні заповідники, природні наці-ональні парки, заказники, пам’ятники природи, ботанічні сади, ден-дрологічні і зоологічні парки, парки пам’ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища. У статті 62 особливо підкреслюється значення курортних лікувально-оздоровчих територій, на яких за-бороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому при-значенню, або може шкідливо впливати на цілющі якості, стан те-риторії.

У здійсненні законних прав на екологічну безпеку важливе міс-це займає закон «Про екологічну експертизу» та «Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи», відповідно до яких виділяють два основних види експертизи – державну (обов’язкова) і громадську. Цей вид експертизи проводиться незалежно від дер-жавної і має, на жаль, рекомендаційний характер, другорядне зна-чення.

Для забезпечення екологічної безпеки, здоров’я населення вели-ке значення має Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений 27 липня 1995 року постановою №554 Кабінету Міністрів України. До нього належать: 1. Атомна енергетика і атомна промисловість (у тому числі видобу-вання і збагачення руди, виготовлення тепловиділяючих елемен тів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів). 2. Біохі-мічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво. 3. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів про-Безпека життєдіяльності людини та суспільства

мислових і побутових відходів. 4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів). 5. До-бування і переробка природного газу, будівництво газосховищ. 6. Хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстильне ви-робництво (з фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хімічними засобами). 7. Металургія (чорна і кольорова). 8. Вугільна, гірничо-видобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропе-лю. 9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива. 10. Виробництво електроенергії та тепла на базі органічного палива. 11. Промисло-вість будівельних матеріалів (виробництво цементу, асфальтобе-тону, азбесту, скла). 12. Целюлозно-паперова промисловість. 13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, вироб-ництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з вико-ристанням синтетичних смол, консервування деревини просочуван-ням). 14. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою). 15. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних сис-тем, включаючи хвостосховища та шламонакопичувачі. 16. Будів-ництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, авто вокзалів, річ-кових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів. 17. Тваринництво (тваринницькі комплекси про-дуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики). 18. Виробництво харчових продуктів (м`ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртозаводи). 19. Обробка продуктів і переробка відходів тварин-ного походження (переробка шкіри, виготовлення клею і технічно-го желатину, утильзаводи). 20. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд. 21. Будівництво водозаборів поверхневих і під-земних вод для централізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабезпечення меліоративних систем, окремих промис-лових підприємств. 22. Інші окремі об’єкти, будівництво і експлуа-тація яких можуть негативно впливати на стан навколишнього при-родного середовища, які у кожному конкретному випадку визначає Мінекобезпеки або його органи на місцях.

Отже, цей перелік вказує на потенційно небезпечні об’єкти, які можуть негативно впливати на здоров’я людей і тому біля них по-винні існувати санітарно-захисні зони, щоб зменшити шкідливий вплив таких об’єктів.

Розділ 8. Небезпеки життєдіяльності людини в природному середовищі

Важливим є закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» та підзаконний документ – Порядок ідентифікації та обліку об’єктів підвищеної небезпеки, затверджений 11.07.02 постановою №956 Кабі-нету Міністрів України. Цей закон дає визначення терміну «Об’єкт підвищеної небезпеки» – той, на якому виготовляють, використову-ють або зберігають, або транспортують одну або кілька небезпечних речовин, або інші об’єкти як такі, що є реальною загрозою виник-нення надзвичайної ситуації техногенного, природного характеру.

Згідно цього Закону небезпечна речовина – хімічна, токсична, ви-бухова, окислювальна, горюча, біологічні агенти – біохімічні, мікро-біологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей, тварин мікроорганізми, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людей та довкілля. Закон вимагає обов’язкової ідентифікації небезпечнногро об’єкта – визначення ступеню небезпечності на підставі даних про класи небезпечності речовин, їх маси та складання декларації безпеки. Власник об’єкта підвищеної небезпеки повинен після ідентифікації надати інформацію про нього – декларацію у місцеві органи влади, які сповіщають про нього у засобах масової інформації.

Юридична, фізична особа, громадянин має право отримати ін-формацію про небезпеку, яка виникла на об’єкті. Власник підприєм-ства зобов’язаний не пізніше 30 днів обнародувати таку інформацію.

Закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпе-ку» закріплює права громадян на запити та одержання інформації про безпеку ядерного об’єкта, його вплив на людину, гарантує право одержання соціально-економічної компенсації населенню за ризик від застосування радіоактивних речовин, зокрема у вигляді пільго-вого режиму енерговикористання.

Закон дозволяє відвідувати ядерні енергоустановки із пізнаваль-ною ціллю, але одночасно забороняє проведення зборів, мітингів, де-монстрацій на території об’єкта та у його санітарно-захисній зоні, якщо це порушує роботу об’єкта. Розділ 14 встановлює відповідальність за необгрунтовану відмову або невчасне надання інформації, або її недо-стовірність; за приховування факту аварії і невчасне інформування про це, та приховування інформації про стан радіоактивної обстановки.

З цим законом пов’язаний закон України «Про поводження з радіоактивними відходами». Він гарантує пріоритетність захисту життя і здоров’я, цілісність природного середовища. Розділ 11 ще раз підтверджує основні екологічні права населення, кожного гро-мадянина.

Безпека життєдіяльності людини та суспільства

Певним чином безпека людини при експлуатації нею землі, надр, вод, повятря відбита у «Земельному кодексі України», в кодексі України «Про надра», «Водному кодексі України», Законі України «Про охорону атмосферного повітря». Ці законодавчі акти регулю-ють проблеми безпеки людини у сфері використання земель, надр.

Важливим є «Земельний кодекс України», відповідно до якого всі землі діляться за їх призначенням: сільсько-господарські, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного, та історико-культурного призначення, лісового та водного фондів і землі запасу (ст.2). Вихо-дячи з цієї класифікації визначається відношення до цих територій. Так, не можуть передаватися у колективну або приватну власність землі загального користування населених пунктів – площі, вулиці, проїзди, набережні, парки, міські ліси, сквери, цвинтарі, землі рекре-аційного, природоохоронного, лісового і водного фондів, пасовища, сіножаті (ст. 4).

Незалежно від форми власності усі повинні піклуватися про землю, здійснюючи раціональну організацію експлуатованої тери-торії, захищати землі від ерозії, забруднення, повторного засолення, висушування, ущільнення (ст. 84). У випадку не виконання вимог земельна ділянка може бути вилучена (ст. 27). Особливій охороні підлягають землі природоохоронного, рекреаційно-оздоровчого, історико-культурного призначення (ст.ст. 72–75) призначення. Для охорони цих земель повинні бути встановлені округи санітарної охо-рони, в яких забороняється діяльність, яка змінює якість природних, лікувальних властивостей таких територій (ст. 73). Законодавство висуває екологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо розміщення нових і реконструйованих об’єктів, будівель та споруд, впроваджен-ня нових мало небезпечних, екологічно чистих технологій.

Проблеми гідросфери, пов’язані із здоров’ям людини у цій га-лузі природи відображає Водне законодавство України, яке скла-дають: «Водний кодекс України», Кодекс України «Про надра», Закони України: «Про охорону навколишнього природного середо-вища», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про Програму «Питна вода України». В цьому комплексі законів відбиті проблеми безпеки при користуванні водними об’єктами. Вони відображені у статті 11 Водного кодексу щодо здійснення заходів з використан-ня вод та охорони водних ресурсів. Важливою є стаття 36 Закони України: Закони України: – про нормативи екологічної безпеки при

Розділ 8. Небезпеки життєдіяльності людини в природному середовищі

водокористуванні, яка встановлює гранично допустимі концентра-ції речовин, а стаття 37 характеризує екологічні нормативи якості води водних об’єктів – загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіа-ційні. Згідно статті 43 Водного кодексу водокористувач має право вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води. Статті 89 та 90 встановлюють обмеження господарської діяльності в прибережних смугах уздовж річок, берегів морів, лиманів та островів. Законодавство забороняє зберігання та використання пестицидів, добрив; влаштування табо-рів для хуоби;будівництво гаражів, стоянок автомобілів; обслугову-вання транспортних засобів і техніки.

У будь-якому законодавчому акті важливими є перед усім статті заборонного змісту, наприклад 98 і 99. Вони забороняють введення в дію підприємств та споруд, що впливають на стан вод та забрудню-ють їх відходами та сміттям. Стаття 107 характеризує шкідливу дію вод (підтоплення населених пунктів, руйнування берегів та дамб, ерозія, утворення ярів, зсувів, селей) та передбачає заходи щодо її запобіганню та усуненню негативних наслідків.

Важливим, перед усім у практичному напрямку, є закон України «Про питну воду та питне водопостачання», де визначено поняття «питна вода». Вона повинна відповідати державним стандартам та санітарному законодавству, а отже санітарно-гігієнічним нормам на питну воду, що відображені у санітарних Правилах і нормах, які згідно цього Закону повинні переглядатися один раз на п’ять років.

Цей закон встановлює невідворотність відповідальності за по-рушення законодавства у сфері питної води, забезпечує вільний до-ступ до інформації про якість питної води, стан джерел та систем питного водопостачання, порядку формування та розрахунку тари-фів. Закон гарантує відшкодування втрат, заподіяних споживачу внаслідок порушення законодавства про питну воду. При перебу-ванні громадянина в транспортних засобах понад три години його власник забезпечує гарантії на питне водопостачання. Закон забо-роняє приватизацію мереж, споруд, устаткування централізованого водопостачання як особливо важливих об’єктів життєзабезпечення.

Закон «Про охорону атмосферного повітря» спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його від-новлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки жит-тєдіяльності людини. Стаття 7 встановлює нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря – гранично допустимі концентрації

Безпека життєдіяльності людини та суспільства

забруднюючих речовин, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на повітря, а отже на людей, природне середовище. При цьо-му для лікувально-оздоровчих, рекреаційних територій встановлю-ються більш суворі норми.

Стаття 19 вимагає впровадження заходів щодо відвернення і зменшення забруднення повітря автотранспортними, іншими пере-сувними засобами і установками та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Цей закон вимагає застосування систем, пристроїв, що запобіга-ють і зменшують забруднення повітря, раціонального планування і забудови населених пунктів, виведення за межі міст автотранспорт-ні підприємства, вантажний транзитний автомототранспорт, обме-ження його в’їзду у місця відпочинку і туризму.

Статті 22 та 23 встановлюють вимоги щодо охорони повітря від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами та зни-ження шуму. В статті 25 йдеться про створення санітарно-захисних зон (СЗЗ) для зменшення шкідливої дії отруйних речовин на лю-дей, природу. Важливою є стаття 33 про організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання повітря.

Діяльність людства сформувала в атмосфері найнебезпечні гло-бальні екологічні небезпеки: парниковий ефект – потепління з-за викидів в атмосферу «парникових» газів (вуглекислий, метан, окси-ди азоту), які протистоять фізичним процесам видалення теплового випромінення в Космос. З-за цього розігрівається атмосфера, тануть льодовики, підвищується рівень Світового океану, змінюється клі-мат, погіршуються погодні умови – різкі коливання температури, посилення посух, частішають урагани, сильні зливи, повені, збіль-шується сейсмічна активність планети, зникнення видів тварин, рослин.

Інша небезпека – руйнування озонового шару атмосфери, який знаходиться в розрідженій частині атмосфери на висоті 30–50 км.

Тут, при певній концентрації озону, поглинається енергія над-звичайно небезпечного жорсткого ультрафіолету, який сприяє ви-никненню шкідливих, часто летальних мутацій в клітинах людей, тварин, рослин.

Зменшення загального вмісту озону (ЗВО) фіксується і над те-риторією України, про що свідчить діаграма, наведена на рис. 7.


Розділ 8. Небезпеки життєдіяльності людини в природному середовищі

Рис. 7. Відхилення від кліматичної норми вмісту озону над Україною

Багато уваги приділяє охороні природи, злоров’ю людей і кодекс України «Про адміністративні правопорушення». Законом передба-чені достатньо великі штрафні санкції за порушення різноманітних його статей.

Тому будь-який спеціаліст – технічного або гуманітарного про-філю повинен знати ці статті. Так, відповідальність за дії учнів, сту-дентів, екскурсантів, туристів, які можуть заподіяти природі шкоду у поході, екскурсії лягає на екскурсовода, керівника.

Це статті, що передбачають відповідальність за: псування, за-бруднення сільськогосподарських та інших земель, незаконне виру-бування, пошкодження і знищення лісових культур і молодняку, за жорстоке поводження з тваринами та збір рослин, занесених в Чер-вону, Зелену книги України.

Недотримання екологічних вимог під час проектування, роз-міщенні, будівництві, реконструкції і прийняття в експлуатацію об’єктів тягне накладання штрафу розміром від 1 до 15 мінімальних заробітних плат, на посадових осіб – від 5 до 20.

Дуже важливими є Санітарні правила і норми (CанПіН): з охо-рони атмосферного повітря населених місць (№4946–89), охорони прибережних вод морів від забруднення у місцях водокористування населенням (№4631–88).

Безпека життєдіяльності людини та суспільства

Важливими є медико-біологічні вимоги і санітарні норми якості деяких видів продовольчої сировини і харчових продуктів (№5061– 89), припустимий рівень шуму в помешканнях житлових і громадсь-них будинках, на території житлової забудови (№ 3077–84).

До теперішнього часу в Україні ще використовують норми стан-дарту СРСР на питну воду (№2874) 1982 року. Цей документ за-старів і не нормує, не враховує наявність у водопровідній воді таких шкідливих компонентів як хлороформ, пестициди, що утворюють речовини канцерогенної дії після її хлорування.

Тому в 1996 р. були розроблені нові санітарні норми (138/1940– 96) на питну воду, що вимагають повної відсутності у водопровідній воді цих та інших шкідливих сполук – цинку, ртуті, талію, кадмію, шестивалентного хрому, нафтопродуктів, поверхневоактивних ре-човин (шампуні, пральні порошки, пасти), нітритів, бензопиренів.

Слід зазначити, що нові українські санітарні норми якості пит-ної води (СанПіН 138/1940–96) найвимогливіші в світі. Вони на-віть більше жорсткіші, ніж норми ВООЗ.

Питання

Що таке екологічна безпека?

Охарактеризуйте основні сучасні глобальні небезпеки

Які закони України спрямовані на дотримання екологічної безпеки?

Яке значення санітарних правил і норм у дотриманні еколо-гічної безпеки

Які види діяльності та об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку?