7. ІНВЕСТИЦІЇ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА 7.1. Принципи інвестування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 

Загрузка...

Торговельні підприємства всіх видів приймають велику кількість інвестиційних рішень. Але суб’єкти заощаджень таінвестори керуються різними мотивами.

Нерозвиненість інфраструктури являє собою набагато серйознішу проблему, ніж необхідність ще до початку або од-ночасно з виробничим інвестуванням у машини й устатку-вання затратити значні кошти, які прямо не пов’язані з ви-робництвом і можуть бути безприбутковими. Згідно зі стати-стичними даними, в індустріально розвинутих країнах 60% валових інвестицій витрачається на житлове будівництво й розвиток соціальної інфраструктури й тільки 40% – на прямі виробничі капіталовкладення в обробну промисловість, сільське господарство й торгівлю. Торговельному підприємству для стимулювання економічного розвитку мо-же знадобитися набагато більший обсяг інвестицій, ніж це здається на перший погляд.

Виходом з такої ситуації є потенційна можливість нагро-мадження капіталу в натуральній формі, або використання нефінансових джерел інвестування. Але найголовніше в цьому випадку те, що технічний прогрес і нагромадження капіталу тісно взаємозалежні.

Економічне зростання у країнах зі стабільною еко-номікою, як правило, приваблює торгову сферу. Цей фактор і в Україні сприяв підвищенню активності процесу залучення в торгівлю іноземних інвестицій. Загалом в обсязі іноземного капіталу, інвестованого в економіку за роки розвитку ринко-вих відносин в Україні, інвестиції у внутрішню торгівлю становили 19%. Разом з тим національні інвестиції в цю галузь

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

економіки досить незначні. Органи загальнодержавного і місцевого управління практично не надають інвестиційної підтримки розвитку торгової сфери. Недостатність інвестицій в основний капітал торгових підприємств не дає можливості не тільки нарощувати їхню потужність, а й забезпечувати про-сте відтворення основних засобів, що стримує збільшення об-сягу товарообігу, віддаляє перспективу досягнення сучасного рівня торгового обслуговування населення.

Інвестиції в узагальнюючому вигляді – це довгострокові вкладення капіталу в різні галузі і сфери економіки, інфраст-руктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середо-вища як усередині країни, так і за рубежем, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку. Таким чином, інвестор від задоволення насущних потреб нині орієнтується на очікуване задоволення в майбут-ньому, але вже у великих розмірах. Відповідно до Закону Ук-раїни “Про інвестиційну діяльність”, інвестиції визначають як майнові так і інтелектуальні цінності, вкладені в підприємницьку діяльність.

В даний час інвестиційна діяльність повинна включати су-купність інструментів кредитування. Насамперед необхідно активно співробітничати з банками. Наприклад, домовившися з ними про оформлення прямого кредиту, магазини можуть успішно вирішувати свої фінансові проблеми. Зараз вони мо-жуть виділити тільки 8% власних засобів на придбання то-варів у постачальників. Для нормальної роботи магазина не-обхідно, щоб 30–40% власних засобів він витрачав на оптову закупівлю товарів. Решта грошей у торговий оборот повинні надходити за рахунок кредитів. Таким чином, навіть при іде-альних умовах торгівлі робота магазинів більше ніж наполови-ну фінансується кредитами. При наданні кредиту банком ви-никає проблема забезпечення гарантій. Тому необхідно ство-рювати визначену систему гарантій, що розширить можли-вості банківського кредитування. Можливі такі варіанти:

1)         надання кредиту комерційним банком по своїх техно-логіях, приймаючи на себе ризики можливих утрат;

2)         гарантії по банківських позичках торговим підприєм-ствам і підприємствам сфери послуг забезпечують спеціалізо-вані фонди й інші інститути підтримки підприємництва, тобто фінансові ресурси не позичаються окремим підприємствам, а є забезпеченням за комерційними кредитами;

3)         створення комерційних схем гарантування кредитів для торгових підприємств, тобто продаж гарантій як форма вкла-дення капіталу в розрахунку на деякий прибуток.

Другий напрям співробітництва банків і підприємств торгівлі і сфери послуг – це залучення інвестицій, у тому числі й закордонних. Це робиться найчастіше, коли інвестор актив-но бере участь у реконструкції і модернізації підприємства. У цьому випадку банк може стати посередником у пошуках інве-стора. Крім того, банк здатний провести аналіз бізнес-плану реконструкції, даних про окупність проекту, його економічну доцільність.

Третім, важливим для банків, напрямом співробітництва з підприємствами торгівлі і сфери послуг є їх повне банківське обслуговування. При цьому, крім відкриття рахунку в банку, він може проводити щоденну інкасацію підприємства, збільшуючи свої активи.

Фінансувати магазини вигідно банкам. Адже швидкість обороту засобів, підприємств торгівлі, найвища. Наприклад, при торгівлі молочними продуктами швидкість грошового обігу – максимум 5 днів. Таким чином, авансуючи магазин, банк може розраховувати на швидке повернення кредитів.

Плідному співробітництву банків і магазинів буде сприя-ти і впровадження товарного векселя при розрахунках між по-стачальниками товарів і торгівлею. Щоб вони зайняли гідне місце в системі розрахунків продавців і покупців, потрібна державна підтримка і розумна законодавча база. При цьому випускати товарні векселі повинні солідні фінансові компанії,

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

які завдяки торговому векселю гарантуватимуть надійність постачань і їхню своєчасну оплату. Це свого роду товарний кредит, коли постачальник товарів дає їх на реалізацію підприємству торгівлі. Для того щоб товарні векселі стали ре-альністю, вимагаються відповідні рішення державних органів, зокрема Центрального банку, про випуск таких векселів і створення механізму їхнього фінансового обороту. Різновидами інвестицій виступають:

•          кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

•          спонукуване і нерухоме майно (будинки, споруди, ус-таткування й інші матеріальні цінності);

•          майнові права, що випливають з авторського права, досвіду й інших інтелектуальних цінностей;

•          сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної докумен-тації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатен-тованих (“ноу-хау”);

•          права користування землею, водою, ресурсами, будин-ками, спорудами, устаткуванням, а також майнові пра-ва й інші цінності.

Інвестиційна діяльність торгового підприємства здійснюється в різних формах, обумовлених видами інвес-тицій. Ці інвестиції класифікуються за рядом ознак.

1. За об’єктами вкладення засобів виділяються реальні і фінансові інвестиції:

а) реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в розвиток матеріально-технічної бази й удосконалювання тех-нологічних процесів торгового підприємства. У складі реаль-них інвестицій виділяють звичайно капітальні вкладення у відтворення основних засобів та інноваційні інвестиції у фор-мування нематеріальних активів, що забезпечують техно-логічний прогрес на торговому підприємстві;

б) фінансові інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні фінансові активи торгового підприємства, серед яких найбільша частка припадає на його вкладення в інструменти грошового і фондового ринків.

2.         За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і

непрямі інвестиції:

а)         прямі інвестиції характеризуються особистою участю

торгового підприємства у виборі об’єктів інвестування і вкла-

день капіталу;

б)         непрямі інвестиції характеризуються інвестуванням

капіталу підприємства, опосередкованим іншими господарю-

ючими суб’єктами (інвестиційними або фінансовими посеред-

никами). Торгові підприємства здійснюють в основному прямі

інвестиції.

3.         За періодом інвестування розрізняють короткостро-

кові і довгострокові інвестиції:

а)         короткострокові інвестиції характеризуються вкладен-

нями капіталу на період не більш одного року;

б)         довгострокові інвестиції являють собою процес вкла-

дення капіталу на період понад один рік.

Основною метою інвестиційної політики торгового підприємства є вибір і реалізація найбільш ефективних шляхів розширення його активів, для забезпечення основних напрямів його розвитку в довгостроковій перспективі відповідно до таких принципів.

1.         Формування окремих напрямів інвестиційної діяль-ності відповідно до розробленої стратегії торгового підприємства, спрямованої на забезпечення товарного і регіонального розвитку, зростання ресурсного потенціалу і ринкової вартості підприємства.

2.         Облік умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон’юнктури інвестиційного ринку.

3.         Визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду.

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

Функціональна спрямованість діяльності торгових підприємств визначає як пріоритетну форму здійснення ре-альних інвестицій, однак на окремих етапах розвитку торгово-го підприємства виправдані здійснення і фінансових інвес-тицій. Така форма інвестицій може бути спричинена не-обхідністю ефективного використання інвестиційних ре-сурсів, які формуються до початку здійснення реального інве-стування за відібраними інвестиційними проектами.

4.         Формування необхідного обсягу інвестиційних ре-сурсів для здійснення інвестиційної діяльності. Невеликі інве-стиції може здійснювати підприємство за рахунок власних фінансових ресурсів і позикових засобів, сформованих у про-цесі поточної господарської діяльності. Для великих реальних інвестиційних програм потрібна тривала акумуляція капіталу. Формування інвестиційних ресурсів торгового підприємства має забезпечити безперебійну його інвестиційну діяльність у передбачених обсягах, а також найбільш ефективне викорис-тання накопичуного капіталу і його фінансову стійкість у дов-гостроковій перспективі.

5.         Для добору найбільш ефективних об’єктів конкретного інвестування на інвестиційному ринку вивчається склад таких об’єктів і оцінюється передбачувана їхня ефективність.

6.         В основу формування інвестиційного портфеля підприємства на майбутній період повинні бути покладені критерії рівня ефективності, рівень інвестиційних ризиків і рівень ліквідності такого портфеля в цілому.

Активним учасником інвестиційного процесу повинна бу-ти держава. Останні роки реформ свідчать про стійку тен-денцію зменшення частки інвестицій, фінансованих держа-вою. Держава в даний час не в змозі взяти на себе провідну роль в інвестиційному процесі і направити значні обсяги інве-стицій у торговий бізнес, хоча це й економічно доцільно. Од-нак державні інвестиції в сформованих умовах можуть бути використані як імпульс для збільшення інвестиційної актив-ності. Державні інвестиції повинні мати також ринковий ха-рактер – це конкурси, вкладення засобів в акціонерні капітали, змішані схеми фінансування.

Ключовими принципами виділення державних інвестицій на розвиток торгівлі повинні бути висока економічна ефек-тивність реалізованих проектів, частковий характер фінансу-вання і диверсифікованість ризику держави з приватним капіталом, мати конкурсний характер, терміновість, платність і зворотність виділених на інвестиційні потреби коштів.

Для підвищення контролю за цільовим використанням державних коштів, своєчасним і повним поверненням наданих коштів необхідно передбачити:

1)         укладення з підприємством-позичальником кредитної угоди, у якій передбачити конкретне використання виділених коштів, забезпечення їхнього повернення, графік повернення кредиту і відсотків за його використання;

2)         висновок договору про надання в заставу належного підприємству-позичальнику майна з метою його реалізації у ви-падку нездатності позичальника виконати свої зобов’язання;

3)         стягування штрафів за нецільове використання і не-своєчасне повернення коштів.

Побудова інвестиційної діяльності, що відповідає вимо-гам суспільного прогресу, повинна бути в числі пріоритетних завдань і має безпосередньо сприяти розв’язанню проблеми інвестиційної кризи. Важливо, що ця галузь завершує лан-цюг виробник – споживач і забезпечує 70% усіх бюджетних надходжень.

Процес здійснення інвестиційної діяльності потребує здійснення в торговому підприємстві різного роду фінансо-вих розрахунків, пов’язаних з потоками коштів, у різні періоди часу. Для цього використовують такі фінансово-еко-номічні терміни.

Початкові інвестиції, або початкова вартість проекту, під якою розуміється реальна вартість проекту капітальних вкла-Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

день з урахуванням результатів від продажу діючого устатку-вання і пільг в оподатковуванні. Визначається вона як сума звичайних витрат на початок інвестицій за мінусом усього по-чаткового доходу.

Початкові капітальні витрати охоплюють вартість машин, устаткування й інших необхідних підприємству знарядь праці за ринковою ціною, додаткові витрати на транспорт і монтаж нового обладнання, а також здійснення технічного нагляду за ним. Туди ж входять податки з продажу старого устаткування і будівельно-монтажні роботи. При спорудженні нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що входять у ви-робничі інвестиції.

З початком інвестицій кожне підприємство має початко-вий фонд, що є виторгом від продажу старого устаткування, податкової знижки на продаж старого устаткування, податко-вих пільг на інвестиції і т. д.

Грошовий потік – фінансовий показник, що характеризує ступінь ліквідності підприємства, яке незабаром можна прода-ти й одержати гроші. Цей показник складається з чистого до-ходу підприємства і безготівкових витрат (амортизаційних відрахувань).

Дійсною вартістю називається вартість майбутніх доходів на поточний час, що визначається шляхом множення грошо-вого потоку за кожний рік на відсотковий фактор дійсної вар-тості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за певною дисконтною ставкою. Якщо із загальної величини дійсної вартості відняти початкові інвестиції, то матимемо по-казник чистої дійсної вартості, що покладений в основу одно-го з розповсюджених методів оцінювання доцільності капіта-ловкладень у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Внутрішня ставка доходу відбиває ставку дисконту, за якою дійсна вартість грошових потоків і початкових інвес-тицій є приблизно однаковими за величиною. Іншими слова-ми – внутрішня ставка доходу – це дисконтна ставка, по якій

дійсна вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показ-ник також широко використовується в практиці оцінювання ефективності капітальних вкладень.

Розрахунковий показник внутрішньої ставки доходу по-винен бути не нижчим від граничної (крайньої, або не-обхідної) ставки, яку підприємства повинні встановлювати, виходячи з вартості фінансування і ризику проекту капіталь-них витрат.