6. КАПІТАЛ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА 6.1. Структура капіталу торгового підприємства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 

Загрузка...

Одним з найважливіших факторів економічного розвитку є нагромадження капіталу. Роль цього фактора пояснюється наступним.

1.         Усі економічно відсталі підприємства відчувають гос-трий дефіцит інвестицій. Підвищення озброєності фондів праці може різко збільшити її продуктивність. Одним з основ-них шляхів підвищення продуктивності праці є нарощування озброєності фондів. У середньому збільшення частки капіта-ловкладень на 1 % відповідає підвищенню темпів економічно-го зростання на 0,1%.

2.         Із самого початку процес нагромадження капіталу може набрати кумулятивного характеру. Якщо в результаті збільшення обсягу інвестицій установлюється випереджальне зростання випуску продукції порівняно із зростанням насе-лення, то з’являється ймовірність збільшення заощаджень, що, у свою чергу, сприяє подальшому нарощуванню капіталовкла-день. Інакше кажучи, нагромадження капіталу ним же самим і стимулюється.

Формування вітчизняними виробниками стабільного і відповідного споживчого попиту товарної пропозиції на внутрішньому ринку залежить від їхньої здатності фінансува-ти товарний, а в торгівлі – споживчий кредит. Тільки удоско-налення платіжної системи в країні, стійкість національної ва-люти, нагромадження підприємствами необхідного розміру власного оборотного капіталу, одержання за доступною вар-

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

тістю кредитних ресурсів зможуть вирішити цю проблему. То-вари, залежані в країнах-виробниках, переважають на ринках України саме через забезпечення фінансування їхнього руху. Розширення внутрішнього споживчого ринку залежить не тільки від зростання платоспроможного попиту на основі підвищення реальних доходів населення за всіма каналами їхнього одержання, а й від удосконалення механізму взаємодії попиту та пропозиції. Провідна роль у ньому належить оптовій ланці торгівлі, що в Україні на сьогодні цілком зруйнована.

За експертними оцінками, зараз тіньовий сектор еко-номіки фактично зрівнявся з офіційним. Це є причиною знач-них утрат бюджетних ресурсів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного простору, дестабілізує грошо-вий обіг і т. ін. Крім того, економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, не стимулює розвитку виробництва, унеможливлює динамічний розвиток внутрішнього ринку, об-межує інвестиційні ресурси, деформує процес довгостроково-го нагромадження. Загалом ці фактори стримують рішення соціально-економічних проблем суспільства. Разом з тим, зі зменшенням у структурі грошових доходів оплати праці збільшується частина соціальних виплат, що мають двосто-ронню оцінку. З одного боку, як позитивна оцінюється турбо-та держави про населення. З іншого – це є ознакою скорочен-ня зайнятості, зростання частини соціально незахищеного на-селення, недоліком діючої системи соціальних виплат, падіння платоспроможного попиту населення.

Особливістю організації вітчизняного виробництва є існування великих підприємств із високою концентрацією капіталу. Ці підприємства для найбільш ефективного рішен-ня логістичних завдань, проблем прогнозування кон’юнкту-ри споживчого ринку, здійснення поглиблених маркетинго-вих досліджень, налагодження зв’язків з роздрібною торгівлею повинні співробітничати з могутньою оптовою ланкою. Саме така конструкція відносин у доведенні товару

від виробника до споживача позбавить роздрібну торгівлю від диктату багатьох посередників, що обтяжують власними витратами і прибутками роздрібні ціни, створюючи занадто багато ланок у товарорусі.

Формування активів торгового підприємства здійснюється за рахунок інвестованого в них капіталу. Інвес-тований капітал являє собою фінансові засоби підприємства, спрямовані на формування його активів. У бухгалтерському балансі торгового підприємства інвестований капітал відби-вається як його пасив. Залежно від належності фінансових за-собів у складі пасиву виділяють власний капітал, що являє со-бою фінансові засоби окремого господарюючого суб’єкта, які належать йому на правах власності і використовуються для формування певної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, називається “чисті” активи підприємства.

Позиковий капітал являє собою фінансові засоби, приваб-лювані торговим підприємством для формування певної час-тини активів із зобов’язанням повернути їх позикодавцю в обумовлений термін. Позиковий капітал набуває форму фінансових зобов’язань торгового підприємства. За такими зо-бов’язаннями зовнішнього характеру зазвичай виплачують відсотки, що залежать від норми позичкового відсотка на фінансовому ринку, тривалості використання цих ресурсів і ряду інших умов.

Власний капітал торгового підприємства представлений такими формами.

1. Статутний капітал, що характеризує первісну суму власного капіталу, спрямовану на створення підприємства і початок його господарської діяльності. Його розмір визна-чається статутом торгового підприємства. Для торгових підприємств ряду організаційних форм (товариство з обмеже-ною відповідальністю, акціонерне товариство) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

2.         Резервний фонд являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішньо-го страхування його господарської діяльності. Розмір резерв-ного фонду визначається установчими документами. Форму-вання резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства, а його мінімальний розмір відрахування регу-люється законодавством.

3.         Цільові фінансові фонди, формовані в торговому підприємстві, складаються з амортизаційного фонду, фонду стимулювання праці, фонду виробничого розвитку, фонду майбутньої уцінки товарів і ряду інших. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюються статутом та іншими установчими документами торгового підприємства.

4.         Нерозподілений прибуток являє собою різницю між сумою отриманого прибутку і розподіленою його частиною, включаючи використану. За своїм економічним змістом вона є однієї з форм резерву власних фінансових засобів торгового підприємства.

5.         Інші форми власного капіталу являють собою розра-хунки за майно при здачі його в оренду, розрахунки з учасни-ками по виплаті їм доходів у формі відсотків і дивідендів та де-які інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

Позиковий капітал представлений такими основними формами:

1.         Довгострокові фінансові зобов’язання являють собою усі форми притягнутого позикового капіталу з терміном вико-ристання більше як один рік. Основними формами цих зо-бов’язань є довгострокові кредити банків і довгострокові пози-кові кошти (заборгованість за податковим кредитом, заборго-ваність по фінансовій допомозі, наданій їм), термін погашення яких ще не настав або не погашений у передбачений термін.

2.         Короткострокові фінансові зобов’язання – це усе фор-ми використаного позикового капіталу з терміном його вико-ристання до одного року. Основними формами цих зо-бов’язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені в передбачений термін). А також різні форми кредиторської заборгованості торгового підприємства (по товарах, роботах і послугах, по виданих век-селях, по отриманих авансах, по розрахунках з бюджетом і по-забюджетними фондами, по оплаті праці, з дочірніми підприємствами, з іншими кредиторами) та інші короткостро-кові зобов’язання.

3.         Існує також форма кредитування – овердрафт. Такий кредит видає банк підприємствам торгівлі усього на 2–3 дні для поповнення оборотних коштів. Як тільки вони зменшу-ються і магазину необхідно в постачальників купити нову партію товарів, він може скористатися овердрафтом, відсотки по якому будуть нижчими, ніж при довгострокових кредитах.

4.         Використовується також ефективна система кредиту-вання магазинів – факторинг, який широко використовують за рубежем. Суть такої системи полягає в тому, що магазин продає банку рахунки свого постачальника товарів і передає свої права банку на покупку таких товарів. У підсумку йде кредитування їхнього виробника, тобто промислового підприємства, що зацікавлене в постачанні товарів магазину. При такому виді кредитування виникають додаткові ризики, і це відштовхує вітчизняні банки, які хотіли б впровадити в се-бе факторинг. Тому для широкого застосування його в нашій країні необхідно доповнити ланцюжок “банк – магазин” ще однією ланкою – страховою компанією, що візьме на себе об-слуговування страхових ризиків.

5.         Діючою ланкою сфери кредитування і фінансової підтримки сфери торгівлі й послуг повинні стати спеціалізо-вані фонди підтримки підприємництва. За ними законодавчо повинне бути закріплене право займатися кредитною діяльністю. Причому основні обсяги кредитування мають здійснюватися регіональними фондами підтримки.

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

6.         Основними одержувачами кредиту при мікрокредиту-ванні є малі підприємства, що займаються торговою діяльністю. Кредити видаються максимум на 2–3 місяці, але найчастіше по-зичальники беруть їх під оборотні кошти на 1–2 тижні. Оформ-лення першої позики займає в середньому 5 днів, а повторний кредит може бути отриманий протягом години. Кредити нада-ються без застави, при відсутності кредитної історії позичаль-ника, проте норма повернення кредитів близька до 100%. Крім того, використовується практика “тісного контакту” з позичаль-ником, тобто останній платить відсотки по кредиту один раз за 3–4 дні, навіть якщо сума невелика. Унікальність свердловсько-го досвіду – в досить широкому охопленні підприємств.

7.         Особливою формою кредитування підприємств торгівлі і сфери послуг може стати фінансовий лізинг, по суті рівноз-начний довгостроковому кредитуванню. У країнах з розвину-тою ринковою економікою на частку операцій лізингу при-падає приблизно 30% усіх інвестицій. В Україні частка лізин-гу в усьому обсязі інвестицій не перевищує 3–4 %. Важлива особливість лізингових компаній, що діють на українському ринку, полягає в їх “прихильності” до джерел фінансування, тому вони є або дочірніми компаніями банків, або галузевими компаніями, або мають державну чи муніципальну підтримку. Захист лізингової угоди включає страховий заставний платіж, страхування устаткування, щомісячні орендні платежі, що дозволяють контролювати фінансовий стан одержувача лізин-гу. Важливим аспектом лізингових відносин є юридичне закріплення різного роду пільг, якими користуються учасники цих відносин. Таким чином, лізинг може стати найбільш ефек-тивним способом розширення кредитування підприємств торгівлі і сфери послуг.

Власний капітал характеризується такими позитивними особливостями:

1. Простота залучення, тому що рішення, пов’язані зі збільшенням власного капіталу, приймаються засновниками

або менеджерами торгового підприємства без необхідності одержання згоди інших господарюючих суб’єктів.

2.         Висока віддача за критерієм норми прибутку на вкла-дений капітал, тому що не потрібно сплачувати позичковий відсоток.

3.         Зниженний ризик фінансової стійкості і банкрутства підприємства.

Разом з тим йому властиві недоліки:

1.         Обмежений обсяг залучення, а отже, і можливостей істотного розширення торгової діяльності при сприятливій кон’юнктурі споживчого ринку.

2.         Невикористана можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок експлуатації позикового капіталу.

Позиковий капітал характеризується такими позитивни-ми особливостями:

1.         Досить широкі можливості залучення (особливо при наявності чи гарантії застави).

2.         Збільшення фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного зростання обсягів господарської діяль-ності.

3.         Можливість збільшити приріст рентабельності власно-го капіталу за рахунок забезпечення розширення господарсь-кої діяльності.

У той же час використання позикового капіталу має такі недоліки:

1.         Складність залучення, тому що воно залежить від рішення інших господарюючих суб’єктів (кредиторів), які при певному іміджі і фінансовому становищі торгового підприємства взагалі можуть відмовити у видачі кредиту.

2.         Необхідність надання в ряді випадків відповідних сто-ронніх гарантій (страхових компаній, інших господарюючих суб’єктів) або застави. При цьому гарантії надаються, як пра-вило, на платній основі і супроводжуються найчастіше вимо-гою проведення аудиту господарської діяльності і фінансового стану торгового підприємства.

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

3.         Зниження рівня рентабельності активів, тому що при-буток підприємства зменшується на суму виплачуваних відсотків за кредит.

4.         Зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а відповідно зростання ризику його банкрутства.

З формуванням капіталу торгового підприємства пов’яза-не поняття його фінансової структури, що являє собою співвідношення власного і позикового капіталу, використову-ваного торговим підприємством у процесі своєї господарської діяльності. Показник фінансової структури капіталу впливає на ефективність торгової діяльності. На формування фінансо-вої структури капіталу впливають багато факторів, зокрема:

1.         Стабільність реалізації товарів, що визначається рівномірністю реалізації товарів. Чим вищий коефіцієнт рівномірності здійснення реалізації товарів протягом року, тим вище і безпечніше стає використання позикового капіталу.

2.         Структура активів підприємства. Чим безпечніша з по-зицій позикодавця структура активів торгового підприємства (їхня ліквідність, співвідношення основного й оборотного капіталів, частка чистих активів і т. ін.), тим більші можли-вості залучення і використання позикового капіталу воно має.

3.         Темпи розвитку підприємства. Зростаючі торгові підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають високий рівень конкурентоспромож-ності на своєму сегменті споживчого ринку і в рамках освоєної ринкової ніші, можуть залучати для фінансування своїх ак-тивів велику частку позикового капіталу.

4.         Рівень рентабельності товарообігу й активів. При висо-ких показниках рентабельності торгової діяльності підприєм-ство має можливість капіталізувати велику частину свого при-бутку, знижуючи тим самим потребу в позиковому капіталі.

5.         Рівень оподаткування прибутку. Через те, що виплата відсотків за використовуваний кредит знижує суму балансо-вого прибутку, при високому рівні її оподатковування ефек-тивним стає використання позикового капіталу.

6.         Стан кон’юнктури фінансового ринку. Залежно від цього стану зростає або знижується вартість залучення пози-кового капіталу, що впливає на обсяги його використання тор-говим підприємством.

7.         Відношення позикодавця до торгового підприємства. Незважаючи на високий рівень кредитоспроможності торго-вого підприємства, тобто його здатність і можливість вчасно розрахуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями, пози-кодавці в оцінюванні діяльності торгового підприємства мо-жуть керуватися іншими критеріями, що формують негатив-ний його імідж у підприємницькому середовищі. Це вплине на можливість залучення торговим підприємством позикового капіталу.

8.         Фінансовий менталітет власників і керівників підприємства. Цей менталітет виявляється в їхньому відно-шенні до допустимих рівнів господарських ризиків, у даному випадку до ризиків, пов’язаних з фінансовою стійкістю і пла-тоспроможністю торгового підприємства. Чим прийнятніша для них можливість високого рівня ризиків для досягнення більш високих розмірів прибутку, тим більшу частку позико-вого капіталу вони можуть використовувати в процесі госпо-дарської діяльності, і навпаки.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансо-вих ресурсів основне місце належить залученню додаткового пайового або акціонерного капіталу. До інших зовнішніх дже-рел входять безоплатна фінансова допомога, безкоштовно от-римані матеріальні і нематеріальні активи, що включаються до складу балансу торгового підприємства.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінан-сових ресурсів основне місце належить прибутку, що зали-шається в розпорядженні торгового підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування. До інших внутрішніх джерел входять суми до-Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

даткового оцінювання основних засобів, нематеріальних ак-тивів, товарних запасів та інших матеріальних цінностей та де-які інші джерела.

Джерела залучення позикових засобів також поділяються на зовнішні і внутрішні. У складі зовнішніх джерел залучення позикових засобів основна роль належить фінансовим і товар-ним кредитам. Перший з них включає надання коштів на пев-ний строк під установлені відсотки. Другий полягає в поста-чанні товарів на умовах відстрочки платежу за них. До інших зовнішніх джерел входять випуск облігацій підприємства, на-дання на безвідсотковій основі кошти державних та недержав-них програм і фондів та деякі інші.

У складі внутрішніх джерел залучення позикових коштів головне місце займає на підприємстві приріст “стійких па-сивів”. Цей приріст позикових засобів складається з приросту заборгованості по оплаті праці, приросту заборгованості по розрахунках з бюджетом, приросту заборгованості по страху-ванню і деяких інших видах внутрішньої заборгованості підприємства. Механізм утворення стійких пасивів грунтується на тому, що нарахування відповідних засобів здійснюється щодня, а виплати цих засобів – з певною вста-новленою періодичністю.

Основною метою аналізу капіталу підприємства є вияв-лення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в перед-плановому періоді, а також їхнього впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка загально-го обсягу й основних складових частин капіталу в зіставленні з динамікою реалізації товарів, визначаються співвідношення власного і позикового капіталу та його тенденції. У складі по-зикового капіталу визначають довго- і короткострокові фінан-сові зобов’язання, розмір прострочених фінансових зо-бов’язань, з’ясовують причини прострочення.

На другій стадії аналізу розглядається фінансова стійкість

підприємства, зумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються такі показники:

а)         коефіцієнт автономії, що показує, наскільки використо-

вувані торговим підприємством активи сформовані за рахунок

власного капіталу:

 СК

КА =  

А

де    КА - коефіцієнт автономії; СК - сума власного капіталу;

A --  сума активів  (чи всього використовуваного капіталу);

б)         коефіцієнт фінансування, що показує, яка сума позико-

вих засобів залучена торговим підприємством у розрахунку на

одиницю власного капіталу:

 ЗК

КФ =  

СК

де    КФ - коефіцієнт фінансування;

ЗК - сума використовуваного позикового капіталу; СК - сума власного капіталу.

За цим аналізом оцінюють ступінь стабільності фінансо-вого розвитку підприємства і рівень загрози його банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність викори-стання капіталу в цілому й окремих його складових частин за показниками:

а) період обороту капіталу, що показує число днів, протя-гом яких здійснюється один оборот капіталу на підприємстві:

К

I л \        zz     

К   го

де    ПОК – період обороту капіталу, днів;

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

K - середня сума капіталу підприємства в розгляну-тому періоді;

РО - одноденний обсяг реалізації товарів у розгляну-тому періоді;

б)         рівень   рентабельності   усього   використовуваного

капіталу, %:

П*100 рр   ==        ,

к

де П - сума прибутку в розглянутому періоді;

в)         Рівень рентабельності власного капіталу, %:

П*100

рр     = >

вк

де ВК - власний капітал;

г)         Віддача капіталу характеризує обсяг реалізації товарів,

що приходиться на одиницю капіталу:

Р

К   = =,

о        к

де Р - сума реалізації товарів у розглянутому періоді;

д)         ємкость капіталу товарообігу. Середній розмір капіталу

для реалізації одиниці товарообігу:

 

            к

к.         ZZ      

є          Р

Розглянемо критерії оптимізації структури капіталу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм політики фінансування активів. Для диференційованого вибору дже-рел фінансування різних частин активів підприємства активи поділяються на три групи:

1)         необоротні активи;

2)         постійна частина оборотних активів – це незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний для господарської діяльності;

3) змінна частина оборотних активів, що необхідна для ок-ремих періодів діяльності. У складі змінної частини виділяють максимальну і середню потребу в них.

Існує три підходи до фінансування різних груп активів підприємства:

1)         консервативний підхід диктує за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансувати необоротні активи, постійну частину оборотних активів і половину змінної частини оборотних активів. Така модель забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства;

2)         помірний підхід до фінансування активів. За рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансуються необоротні активи і постійна частина оборотних активів;

3)         агресивний підхід до фінансування припускає, що за ра-хунок власного і довгострокового позикового капіталу по-винні фінансуватися тільки необоротні активи.

Оптимізація структури капіталу за критерієм його вар-тості. Вартість капіталу являє собою середню ціну, яку торгове підприємство платить за залучення з різних джерел. Вартість залучення капіталу за рахунок власних внутрішніх джерел оцінюється відношенням суми чистого прибутку до суми влас-ного капіталу у відсотках. Вартість залучення капіталу за раху-нок власних зовнішніх джерел - це відношення суми виплат до-ходів (дивідендів, відсотків) до суми вкладеного капіталу у відсотках. Показник розраховується за формулою

 СК   *УС   +СК    *УС   +ЗК *УЗ +ЗК *УЗ

ССК =            ш         ш         ш         ш         г          г          т-         т-    '

100

де    ССК - середньозважена вартість капіталу торгового

підприємства;

СКВН    -  вартість  залучення  за  рахунок  власних

внутрішніх джерел, %;

УСВН - частка капіталу, залученого за рахунок влас-

них внутрішніх джерел, %;

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

СКВШ - вартість залучення власного капіталу за раху-

нок зовнішніх джерел, %;

УСВШ - частка власного капіталу, залученого за раху-

нок власних зовнішніх джерел, %;

ЗКФ - вартість залучення фінансового кредиту, %;

УЗФ - частка позикового капіталу за рахунок залу-

чення фінансового кредиту, %;

ЗКТ - вартість залучення товарного кредиту, %;

УЗТ - частка позикового капіталу за рахунок залучен-

ня товарного кредиту. Структура капіталу, що забезпечує мінімізацію його се-редньозваженої   вартості,   буде   характеризувати   її   опти-мальність за цим критерієм.

Оптимізація структури капіталу за критерієм ефектив-ності його використання проводиться за рівнем рентабель-ності власного капіталу. Для виміру ефективності викорис-тання капіталу при різному співвідношенні його власної і по-зикової частини використовується показник “фінансовий ле-веридж”. 3 його допомогою вимірюють ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу при збільшенні частки позикового капіталу в загальній його сумі за формулою

ЕФЛ = (Р  -ГС )*       ,

À         (    \Г

де    ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в

прирості рентабельності власного капіталу, %;

РА       рівень   рентабельності   активів   торгового

підприємства, %;

ПС - середня ставка відсотка за кредит;

ЗК - сума або частка позикового капіталу;

СК - сума або частка власного капіталу. Складові цієї формули мають назви:

1.         Диференціал фінансового левериджу   (РА-ПС), що

характеризує різницю між рівнем рентабельності активів підприємства і середнім рівнем ставки відсотка за використо-вуваний кредит.

2.         Коефіцієнт фінансового левериджа або коефіцієнт

що характеризує обсяг позикового

СК

фінансування

капіталу, який приходиться на одиницю власного капіталу торгового підприємства.

Ці складові дають можливість цілеспрямовано керувати збільшенням ефекту фінансового левериджу при формуванні структури капіталу. Якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу буде приводити до зростання ефектив-ності. Відповідно, чим вищий диференціал фінансового левери-джу, тим вищий за інших рівних умов буде його ефект. Однак збільшення ефекту фінансового левериджумає визначені межі. Зниження рівня фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення частки використовуваного позикового капіталу приводить до збільшення ризику банкрутства.

Збільшення коефіцієнта фінансового левериджу (ко-ефіцієнта фінансування) доцільно за умови, що його дифе-ренціал більше нуля. Зростання коефіцієнта фінансового ле-вериджу при негативному значенні його диференціала веде до зниження рентабельності власного капіталу. Різноманітний розрахунок ефекту фінансового левериджу дозволяє визначи-ти оптимальну структуру капіталу з позицій найбільш ефек-тивного його використання, тобто межу граничної частки ви-користання позикового капіталу для кожного конкретного торгового підприємства.

З урахуванням розглянутих трьох критеріїв оптимізації формується остаточний варіант фінансової структури капіта-лу торгового підприємства в майбутньому періоді.

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій