3. ВИТРАТИ ОБІГУ 3.1. Витрати обігу торгового підприємства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 

Загрузка...

Високий рівень оподатковування торгової діяльності ско-вує підприємницьку ініціативу і не сприяє розвитку цієї сфе-ри. За часткою тіньового обороту торгівля займає одне з провідних місць у сфері економічної діяльності: у ній прихо-вуються від оподатковування значні суми доходів. Визначе-ним індикатором цього є те, що, незважаючи на збитковість у 1998–1999 рр. більшості торгових підприємств, кількість ре-альних банкрутств у цій сфері протягом цих років була не-значною.

Проте позитивні зрушення в економічному розвитку внутрішньої торгівлі протягом 2000–2001 рр. мали місце, уперше було досягнуто зростання фізичного обсягу товаро-обігу, про це, ще не дало можливості перебороти негативні наслідки економічної кризи. Продовжує залишатися дефор-мованим співвідношення продажу товарів по групах і каналах в цілому, в сільській місцевості і міських поселеннях. Потребує істотного нарощування інвестиційна активність тор-гових підприємств, насамперед за рахунок розширення інвес-тування національного капіталу. Значною перешкодою на шляху економічного розвитку торгової сфери залишається не-приступність банківських кредитів, насамперед, через їхню високу вартість. Щоб вирішити ці питання, потрібна ефектив-на державна підтримка.

І все-таки реальне зростання обсягу товарообігу за останні роки зумовило і певні позитивні зрушення в розвитку ма-теріально-технічної бази торгівлі, у впровадженні сучасних торгових технологій. Якісні зміни в цій сфері супроводжува-лися виникненням роздрібних підприємств західноєвропейсь-кого стандарту, великих оптово-роздрібних утворень, торго-

вих систем і корпоративної торгової мережі. Інтенсивно роз-вивалася фірмова торгова мережа товаровиробників, диска-унтна торгівля, електронна комерція.

Витрати обігу являють собою виражені в грошовій формі витрати живої й упредметненої праці по доведенню товару від виробника до споживача, перетворенню виробничого асорти-менту в торговий асортимент, організацію процесу купівлі–продажу і споживання, задоволення попиту спожи-вачів. Витрати обігу є суспільно необхідними витратами праці, що забезпечують виконання торгівлею своїх функцій і за-вдань. Витрати обігу характеризуються сумою і рівнем. Рівень визначається в роздрібній торгівлі у відсотках до роздрібного товарообігу, в оптовій торгівлі – у відсотках до оптового това-рообігу за участю в розрахунках, у громадському харчуванні – у відсотках до валового товарообігу громадського харчування. За цим показником роблять висновок про величину витрат на 1 грошову одиницю товарообігу, частку торгових витрат у роздрібній ціні, ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Витрати обігу умовно поділяють на чисті і додаткові. Чисті витрати – це витрати на організацію процесу купівлі – продажу, утримання адміністративно-управлінського апарату, витрати на облік і звітність. Додаткові витрати зумовлені про-довженням процесу виробництва в торгівлі (фасування, упа-кування) і перетворення виробничого асортименту в торговий асортимент. Частка чистих витрат обігу в оптовій торгівлі становить за даними експертів, близько 10–12%, у роздрібній торгівлі продовольчими товарами – до 40%, у роздрібній торгівлі непродовольчими товарами – 50%. З розвитком про-мисловості з наближенням до споживача частка додаткових витрат буде зменшуватись.

Поряд з показником витрат обігу в економіці використо-вують і показник витрат споживання. Вони являють собою вит-рати на пошук товару, його купівлю, доставку додому, підготов-Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

ку до споживання. З розвитком процесу підготовки продоволь-чих товарів до споживання у виробничих умовах цей вид витрат зменшиться. Нині в нас витрати споживання становлять при-близно 50% усіх витрат сфери обігу і більш ніж у 1,5 разу пере-вищують величину поточних витрат торгівлі. Чим повніший асортимент у торгівлі, краще підготовлений товар до продажу і споживання, тим вища якість обслуговування, тим вищими бу-дуть витрати обігу і нижчими витрати споживання.

Витрати обігу безпосередньо пов’язані з функціонуванням основного й оборотного капіталу, тобто матеріальними витра-тами, витратами на оплату праці, відрахуваннями на соціальні потреби.

Усі витрати можна розділити на дві групи: явні і неявні. Явні витрати – це альтернативні витрати, пов’язані з викорис-танням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, що цілком відбиваються в бухгалтерському обліку. Їх ще назива-ють бухгалтерськими. Не всі витрати підприємства, включа-ються в бухгалтерські витрати. Частина витрат, здійснюваних підприємством, виробляється з прибутку. Бухгалтерські вит-рати – це явні витрати, які відносяться до реалізації продукції. У розгорнутому вигляді вони являють собою:

1.         Матеріальні явні витрати, до яких відносяться: вартість товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, по-купних матеріалів, використовуваних для упакування, збере-ження, забезпечення нормального торгово-технологічного процесу; сума зносу малоцінних і швидкозношуваних пред-метів, вартість робіт і послуг, що робляться іншими підприємствами даному підприємству, паливо усіх видів і т. ін.

2.         До витрат на оплату праці відносяться: виплати за-робітної плати за фактично виконану роботу, вартість товарів, виданих у порядку натуральної оплати, премії, надбавки, оп-лата відпусток і ін.

3.         Відрахування на соціальні потреби й інші відраху-вання – це відрахування у фонд соціального захисту, фонд сприяння зайнятості й ін.

4.         Амортизація основних фондів - це поступове перене-сення на реалізовану продукцію вартості основних фондів для наступного придбання нових основних фондів.

5.         До інших витрат відносяться різного роду платежі за використання власних і позикових оборотних коштів, позико-вих основних засобів (орендна плата, інші відрахування і по-датки, які відносяться на витрати обігу).

Неявні витрати - це альтернативні витрати, пов’язані з ви-користанням ресурсів, що належать самому підприємству. До неявних витрат можна віднести ті платежі, які підприємство могло б одержати при більш вигідному використанні прина-лежних йому ресурсів (витрати упущених можливостей), нор-мальний прибуток, що утримує підприємця в обраній їм га-лузі.

Сукупна сума явних і неявних витрат являє собою еко-номічні витрати, які можна виразити такою формулою:

ЕИ = БИ+ ЯИ п + Н И,

де    ЕИ - економічні витрати;

БИ  -- бухгалтерські витрати  (явні), віднесені  на

відповідні статті витрат обігу;

ЯИп - явні витрати, оплачувані за рахунок чистого

прибутку підприємства;

НИ - неявні витрати. На підприємстві часто виникає питання, наскільки ви-правдовує себе розширення або скорочення виробництва і ре-алізації товарів. Для цього розраховують величину витрат приросту (розширення) економічної діяльності і відповідно -витрат обігу при згортанні, тобто власне граничних витрат. Під власне граничними витратами розуміється зміна величи-ни валових витрат, що відбулася в наслідок зміни величини виробництва і реалізації на одну одиницю. У випадку немож-ливості визначають середні граничні витрати. Таким чином, граничні витрати - це середня величина витрат приросту або

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

скорочення на одиницю продукції, що виникають у внаслідок зміни обсягів виробництва і реалізації продукції більш ніж на одну одиницю

У ринковій економіці економічні витрати є альтернатив-ними витратами, тобто в підприємства завжди виникає потре-ба і можливість у виборі того чи іншого виду витрат, того чи іншого напряму використання ресурсів, виду підприємниць-кої діяльності. Тому в ринковій економіці усі витрати можна розглядати як витрати упущених можливостей.

Основні фактори, що визначають суму і рівень витрат, є зовнішніми і внутрішніми. До зовнішніх факторів відносять:

•          поводження покупця;

•          обсяг попиту та пропозиції;

•          місцезнаходження підприємства;

•          сегмент ринку;

•          рівень конкуренції, сервісу, пропонованого конкурен-тами;

•          стан економіки країни, рівень  інфляції, податків, відсоткових ставок, мінімальної заробітної плати і т. п.;

•          рівень нормативних величин митних зборів, акцизів та ін.;

•          прийнята орієнтація на витратний або невитратний принцип ведення господарства;

•          платіжна дисципліна, стан кредитно-грошової системи.

Внутрішні фактори поділяються на дві групи: прямого і

непрямого впливу як на витрату товару, так і на рівень витрат, пов’язаних з функціонуванням торгового підприємства в ціло-му. До групи прямого впливу відносять:

•          обсяг і структуру товарообігу;

•          витратоємність товарів;

•          продуктивність праці;

•          потужність торгового підприємства і його складських приміщень;

•          раціональне використання усіх видів ресурсів;

•          скорочення кількості ланок товару;

•          ефективне використання транспорту;

•          витрати на керування замовленнями тощо. До групи непрямого впливу відносять:

 

•          заробітну плату адміністративно-управлінського пер-соналу;

•          витрати на утримання загальномагазинних служб, у тому числі обчислювального центру, бухгалтерії та ін.

Сукупні витрати складаються з витрат товару і загальних витрат, яких зазнає підприємство з організації торгового про-цесу і функціонування підприємства. Витрати класифікують-ся і групуються для можливості ними керувати. В уп-равлінському обліку розвинутих країн керують такими варіантами класифікації витрат:

•          за економічними елементами;

•          за статтями собівартості;

•          стосовно технологічного процесу (основні, накладні);

•          за складом (одноелементні, комплексні);

•          за способом віднесення на собівартість товару (прямі, непрямі);

•          за роллю в торговому процесі (виробничі, невироб-ничі);

•          за доцільністю витрати (продуктивні, непродуктивні);

•          за періодичністю виникнення (поточні, одноразові);

•          за включенням в калькуляцію (нейтральні, калькульо-вані, додаткові);

•          за можливістю охоплення (фактичні, планові).

Сукупні витрати розбиваються також на групи.

У закордонній практиці застосовують два види кла-сифікації: природну і функціональну. В основу природної кла-сифікації покладено сутність витрат незалежно від того, для здійснення якої функції були зроблені ці витрати. Функціональна класифікація побудована за принципом відне-сення витрат на конкретні завдання, які вирішує торгове

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

підприємство. У нас діють по галузях господарської діяль-ності: підприємства роздрібної торгівлі, оптової торгівлі і т.д.

Класифікація за товарами пов’язана з розходженнями в рівнях витрат, що пояснюється неоднаковістю витрат товарів. У її основі лежить сума витрат, що приходиться на грошову оди-ницю товарообігу. Спостереження показують, що, наприклад, для яєць вони становлять – 50%, олії – 6%, меблів – 14,1%, кон-сервів – 19%, картоплі – 18,1%, годинників 5,4%, ювелірних ви-робів 5,7% і т.д.; у цілому по непродовольчій групі – приблизно 9 – 15%, по продовольчій – 6 – 15%, плодоовочевій – 11 – 20%. Структура витрат обігу знаходиться в тісній залежності від об-сягів діяльності, асортиментної структури товарообігу, фінан-сового становища підприємства і т.д. Наприклад, у торгових підприємств, що знаходяться в орендованих приміщеннях і працюють в умовах оренди, 60% загальної суми витрат йде на сплату за кредит і орендну плату.

Наведені принципи класифікації витрат орієнтовані в основному на облік і планування. Розгляд витрат з погляду керування ними потребує розширення класифікаційних уг-руповань. Так, за способом віднесення на собівартість вит-рати поділяються на прямі (контрольовані), що пов’язані безпосередньо з практичною діяльністю магазину, відділу, і непрямі (неконтрольовані), що виробляються всім магази-ном: заробітна плата адміністративно-управлінського персо-налу, витрати на утримання загальномагазинних служб (об-числювального центру, бухгалтерії й інших відділів). У той же час розподіл витрат на перемінні і постійні має практич-ну цінність.

По-перше, такий розподіл позитивно позначається на ре-гулюванні маси і приросту прибутку на основі відносного об-сягу витрат при зростанні виторгу від реалізації.

По-друге, така класифікація дозволяє визначити окупність витрат, тобто “запас фінансової міцності” підприємства.

По-третє, виділення постійних витрат дає можливість використовувати метод маржинального прибутку (валовий доход мінус змінні витрати) для визначення розміру торго-вої надбавки.

Сумарні витрати обігу можна розділити на три основні ка-тегорії: змінні (прямі), постійні (непрямі) і змішані. Залежно від відсоткового співвідношення зміни витрат і зміни обсягу продажу змінні витрати поділяються на пропорційні, регре-сивні і прогресивні. Під пропорційними змінними витратами розуміють такі витрати, що змінюються в тій самій пропорції, що й виробництво і реалізація. До них відносяться: заробітна плата торгово-оперативного персоналу, витрати на устатку-вання, транспортні витрати та ін. Постійні витрати не знахо-дяться в прямій залежності від динаміки реалізації. До них відносяться: амортизаційні відрахування, відсоток за викорис-тання банківського кредиту, адміністративно-управлінські ви-трати. Змішані витрати складаються з постійної і змінної час-тин. Це поштові і телеграфні витрати, витрати на поточний ре-монт і т. ін. Німецький учений К. Меллерович ввів поняття ко-ефіцієнта реагування витрат або завантаження.

_ відсоток   змни   витрат

Кр =    .

відсоток   змни   обсягу

Якщо відносне зростання витрат менше, ніж відносне збільшення обсягу, то маємо справу з регресивними сукупни-ми витратами.

У довгостроковому плані усі витрати змінні. У короткост-роковому плані усі витрати постійні.

Витрати можуть бути корисними і марними. Особливо це цікаво, якщо можна вичленити зайві витрати, наприклад ус-таткування, щоб від нього позбутися. Усе це говорить про умовний розподіл витрат на постійні і змінні. Реальне “повод-ження” витрат відрізняється від теоретичного (рис.6).

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

u A

 

Рис. 6. “Поведінка” фактичних та теоретичних витрат

Ha постійні i змінні (бухгалтерський підхід) витрати (статті) розпаоділяються за такими методами:

•          нижчої точки;

•          кореляції;

•          найменших квадратів.

Метод нижчої точки грунтується на мінімумі і максимумі товарообігу протягом року, кварталу, місяця і полягає в тому, що для першого і другого постійні витрати (Впост) однакові. Змінні витрати визначаються шляхом множення ставки знних витрат на відповідний обсяг продажу (Q). Ставка змінних ви-трат (статей) (Сзм) розраховується як відношення різниці у витратах між нижчим і вищим обсягом реалізації до різниці в обсягах. Рівняння витрат:

^=Зпост + Сзм * Q

Шдставляючи в рівняння різні значення обсягів ре-алізації, можна встановити загальну величину витрат.

За допомогою методу найменших квадратів вдається найбільш точно визначити зміст постійних і змінних витрат у загальній сумі за рівнянням

Y-a0 + а\ * х,

де     Y - вирішальні витрати або сукупні; а0 - величина постійних витрат;

ах - частка змінних витрат у розрахунку на одиницю реалізації;

х - середнє значення реалізації за п’ятиденку. У вітчизняній економіці до умовно-постійних витрат відносяться:

•          відрахування і витрати на ремонт основних засобів;

•          зношення санітарного одягу;

•          зношення столової білизни;

•          зношення малоцінних і швидкозношуваних предметів;

•          зношення столового посуду і приладів;

•          витрати на торгову рекламу;

•          амортизація основних засобів;

•          витрати на оплату адміністративного персоналу;

•          витрати на оренду будинків, споруд,  приміщень та інвентар;

•          інші витрати.

До умовно-змінних витрат відносяться:

•          витрати на залізничні, авто- і гужові перевезення;

•          витрати на оплату праці торгово-оперативного персо-налу;

•          витрати на паливо, газ, електричну енергію для вироб-ничих потреб;

•          витрати на зберігання, сортування й упакування то-варів;

Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій

•          відсотки за користуванням кредитом і позиками;

•          втрати товарів під час перевезення, при зберіганні, ре-алізації;

•          витрати на тару;

•          відрахування на соціальні потреби;

•          податки, відрахування і збори, що входять у витрати;

•          близько 50% статті “інші витрати”.

На відміну від змінних витрат, складу прийнятого в

Україні, в західних країнах (Данії, Фінляндії, Швеції та ін.) до змінних витрат відносять:

•          матеріали (у торгових підприємствах це витрати на придбання товару);

•          оплату праці торгово-оперативного персоналу;

 

•          витрати, пов’язані з виплатою відсотків, а до постійних –

•          оплату праці адміністративно-управлінського персоналу;

•          оплату за оренду приміщень;

 

•          витрати на експлуатацію і ремонт машин, електрое-нергію, газ, вугілля, доставку товарів покупцю, телеко-мунікаційні витрати, поштовий збір;

•          витрати на маркетинг;

•          амортизацію основних засобів.