1.6. Ринкова організація господарювання


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 

Загрузка...

У широкому розумінні ринок є сферою прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, роз-поділу, обміну і споживання. У вужчому розумінні ринок - це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів.

Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий аспект - ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту й витраченої на його виготовлення праці, установлюється співвідношення між попитом і пропозицією, які формують певний рівень цін на това-ри та послуги.

Окрім спеціальної функції із забезпечення руху товарів від виробника до споживача, ринок виконує в економічній системі суспільства регулятивно-контрольну й стимулюючу функції. Сві-товий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інстру-ментом саморегуляції суспільного виробництва. Унаслідок дії за-кону вартості і закону попиту та пропозиції встановлюються не-обхідні відтворювальні пропорції, оптимізується розподіл інвес-тиційних, матеріальних і трудових ресурсів між сферами діяльно-сті та галузями виробництва, забезпечується дієвий економічний контроль за раціональним суспільно-припустимим рівнем вироб-ничих витрат.

Стимулююча функція ринку полягає в тім, що він ініціює ви-робництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Через ме-ханізм конкуренції ринкові відносини активно впливають на ро-зширення асортименту й поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва та обігу, вилучення з виробництва і спожи-вання застарілих видів продукції.

Прагнення дістати переваги на ринку стимулює інтенсивну інноваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне оно-влення техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви працівників до підвищення своєї кваліфікації, творчої та високо-продуктивної праці.

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб'єк-тів, а в сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що фо-рмує складну та багатовимірну структуру ринку. Вивчення остан-ньої уможливлює комплексне дослідження єдності, взаємозв'язку і взаємодії складових елементів ринку, розвиток нових організацій-них форм господарських зв'язків . 3 огляду на такі завдання най-більш поширеним є чотирьохпозиційний підхід до загальної струк-туризації ринку, а саме: з позицій його суб'єктного складу, продук-тово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв'язків і те-риторіально-просторовоїорганізації.

Найбільше охоплення суб'єктів ринку, групування їх з ураху-ванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягаєть-ся виділенням п'яти основних типів ринків:

ринку споживачів - окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого спожи-вання;

ринку виробників - сукупності осіб і підприємств, що закупо-вують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

ринку посередників - сукупності осіб та організацій, які ста-ють власниками товарів для перепродажів або здавання їх в орен-ду іншим споживачам із зиском для себе;

ринку громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для за-безпечення діяльності різних некомерційних організацій;

міжнародного ринку - зарубіжних покупців, споживачів, ви-робників, проміжних продавців.

Укрупнений поділ ринку за суб'єктним складом, а також бі-льша його структуризація з урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваності, яка охоплює ринки продовольчих і непродово-

льчих товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призна-чення, ринки житла, землі, природних багатств тощо мають важ-ливе аналітичне і практичне значення для забезпечення структу-рної збалансованості ринку, а також розробки суб'єктами госпо-дарювання своєї маркетингової стратегії.

До найбільш розвинутих елементно-технологічних форм ри-нку належать: ринок засобів виробництва; ринок предметів спо-живання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій; ринок робочої сили; грошово-кредитний і валютний ринки. Зазначена система ринків, незважаючи на відносну обмеженість елементів, що до неї входять, охоплює основні цикли відтворювального процесу (інноваційного, інвестиційного, виробничого), поділяє суспільний продукт на засоби виробництва та предмети спожи-вання, інтегрує фактори виробництва (робочу силу й засоби ви-робництва), охоплює ринок грошей як необхідну передумову здійснення обмінних операцій, придбання на елементних ринках товарів, необхідних для процесів споживання та відтворення.

Ринок як сфера товарного обміну має свої просторово-територіальні межі. 3 урахуванням останніх, а також масштабів товарообміну можна виділити місцевий (локальний), регіональ-ний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожно-му з них притаманні власні специфічні риси, обумовлені місткіс-тю ринку, різновидами товарів і послуг, що реалізуються, струк-турою товарообігу, складом агентів товарного рухуві (виробники, посередники, споживачі), особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими ринковими чинниками.

Розвиток територіальних ринків, їх взаємопроникнення та ін-теграція в масштабніші ринкові структури можливі тільки на ос-нові дальшого поглиблення міжнародного поділу праці. Останнє розширює межі ринкового простору до тих граничних розмірів, що в них цю продукцію може бути реалізовано з відшкодуванням виробничих і транспортних витрат та з одержанням нормативно-го прибутку.

Інфраструктуру ринку становить сукупність організацій (установ), які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових аген-

тів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва в сферу споживання.

До найбільш важливих елементів ринкової інфраструктури належать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, креди-тні та інші банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні системи тощо.

У забезпеченні безперервного руху товарів визначальну роль відіграють постачально-збутові організації-посередники, дилер-ська мережа підприємств оптової і роздрібної торгівлі, пункти прокату та лізингу, ремонтні й сервісні центри з обслуговування виробів у споживачів, страхові, аудиторські, холдингові, брокер-ські компанії, торгові дома, аукціони, рекламні агентства, вистав-ки, система зовнішньоторговельних організацій. Існує також від-повідно спрямована інфраструктура кожного з раніше розгляну-тих конкретних видів ринків. Вона враховує специфіку їхньої ор-ганізації, формування та функціонування, особливості зв'язків і взаємодії ринкових агентів.

Поряд із визначеними законодавством нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення та-ких у ринковій економіці сформувалися загальновизнані принци-пи поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Особливе місце посідає принцип соціального партнерства, який належить до ба-зових, визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціа-льно орієнтовану.

Цей принцип випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою частиною свого зов-нішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане пос-тійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки сво-го трудового колективу, а й місцевого населення.

Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємнщтва. Останній забезпечується певними пра-вами підприємства, а саме: по-перше, можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик і під свою майнову від-повідальність економічної діяльності; по-друге, самостійністю в організації виробництва та його ресурсному забезпечуванні; по-

третє, самостійністю в прийнятті будь-яких господарських рі-шень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з еконо-мічної вигоди і ринкової кон'юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції; по-четверте, реальним правом розпорядження майном, а також прибутком, що залишається піс-ля сплати податків та інших платежів, установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:

-          спільність комерційних інтересів і постійний пошук засо-бів максимального задоволення потреб споживачів;

-          взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забез-печення достатнього прибутку партнерам;

-          рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів;

-          відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб'єктів господарювання (виробників, продавців, то-рговельних посередників), що беруть участь у виробницт-ві та обігу товарів;

-          самообмеження особистого споживання, добровільне пра-гнення постійного виробничого інвестування, якісного за-доволення нових суспільних потреб, створення додатко-вих робочих місць;

-          підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню стій-кого економічного стану підприємства в тривалій перспе-ктиві.

3 метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити й дотримуватися також певних етичних норм поведінки суб'єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, поря-дність, сумлінність, чесність, повага до людини та віра в її сили, висока мотивація творчої праці) включають також правила етич-ної поведінки в бізнесі: вірність слову та послужливість у взаємо-стосунках, ділова чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таємниці та інші правила, що відповідають вищим стандартам ділової честі та принципу сумлінної конкуренції.