РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ 1.1. Закони, категорії, функції економічної науки. Роль держави в сучасній економіці


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 

Загрузка...

Предмет політичної економії являє собою виявлення міцних, постійних, істотних (змістовних) причинно-наслідкових зв'язків між фактами, явищами, процесами в економічному житті суспільства, говорячи строго науково - між виробничими відносинами. Такі зв'язки називаються законами.

Економічні закони - установлені на основі досвіду, практичної діяльності, виявлені шляхом наукових досліджень, стійкі, істотні зв'язки, взаємозв'язки між економічними явищами, процесами, відносинами, величинами і показниками, що їх характеризують. Економічні закони на відміну від фізичних, не є законами природи. Уся справа в тім, що природа людини як розумної істоти виявляється в її економічній поведінці, обумовленій не тільки об'єктивними законами, але й суб'єктивною волею людей. Тому економічні закони, що виявляють тільки загальні, типові властивості й ознаки процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, варто вважати ймовірніше закономірностями, ніж законами. Вони не носять абсолютного характеру, окремі люди і групи людей можуть у своєму економічному поводженні відхилятися від лінії, що продиктована економічними законами. Широко відомі такі економічні закони, як: закон попиту, закон пропозиції, закон убутної прибутковості, закон зростаючих граничних витрат, закон підвищення потреб, закон безупинного росту продуктивності праці, закон економії робочого часу, закон вартості, закони грошового обігу й т.д.

Оскільки економічні закони носять об'єктивний характер, вони не підкоряються волі і свідомості людей, не є їх породженням, не можуть бути в оцінках людей ні гарними, ні поганими. Вони діють завжди з неминучістю перебігу часу, як і фактори,  процеси,  між якими виражають зв'язки.  Економічні

закони заборонити не можна. Людині, суспільству залишається одне - вивчати механізм дії цих законів і приймати господарські, економічні рішення відповідно до вимог даних законів. Суб'єкту, що господарює, (індивіду, фірмі, державі) процвітання й економічна вигода забезпечені, якщо він діє з урахуванням вимог економічних законів. У противному разі його чекає рано чи пізно криза, катастрофа, оскільки найважливішою стороною дії економічних законів є їх неминучість, невідворотність.

Економічні закони самі по собі не діють, економічний процес автоматично не здійснюється. Для цього необхідні дії людей, a люди діють у відповідності до своїх потреб й інтересів, що інколи набувають форм протиріччя.

Економічне протиріччя - це об'єктивне, необхідне, динамічне відношення взаємовиключних протилежностей, властиве кожному економічному процесу. Протиріччя є сутністю і джерелом саморуху економічних процесів. Розкриття сутності окремих економічних явищ вимагає формування визначених логічних понять, що відбивають реальну економічну дійсність у її розвитку.

Логічні поняття, що відбивають найбільш загальні й істотні сторони економічного життя суспільства, називаються економічними категоріями. Економічні категорії -найважливіші поняття економічної науки, що відбивають істотні сторони для економічної політики економічних явищ і процесів, наприклад: гроші, вартість, ціна, праця, попит, пропозщія, кредит, власність, ринок, заробітна плата, прибуток та ін.

Політична економія є базисною для конкретних прикладних економічних наук. Політична економія й економічна політика перебувають у взаємодії та впливають одна на одну. Політична економія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку, пояснює, як відтворюється суспільство, сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток.Економічна політика означає місце економічної діяльності держави, тобто усіх гілок її влади і зайнятих у них працівників.

У розвиненій ринковій економіці держава в економічному аспекті є її підсистемою, важливим складником. Саме це підвищило ефективність, стійкість і особливо соціальну орієнтованість сучасних моделей економіки ринкового типу. У сучасних умовах в економічно розвинених країнах ринок - це лише спосіб ведення господарського життя, доповнюваний регу-люючими засадами держави, її інституціями, а також недержав-ними утвореннями і цінностями.

Термін «економічна політика» держави акцентує увагу на су-б'єктивності процесу економічної діяльності держави. Остання реалізується не через автоматичну дію об'єктивних законів рин-кової економіки, а опосередковано через діяльність політичного інституту влади, державні установи, у яких працюють державні службовці.

Зазначимо, що в сучасній вітчизняній економічній науці під економічною політикою держави розуміється діяльність її орга-нів влади й управління у визначенні стратегічної мети, напрямків, завдань і пріоритетів, а також способів (засобів) їх досягнення за-ради забезпечення стабільного економічного зростання. Складо-вими економічної політики є діалектичний взаємозв'язок еконо-мічної стратегії і тактики.

Економічна політика - це державна діяльність органів зако-нодавчої влади й управління, які визначають мету, завдання, пріоритети та методи і засоби їх досягнення в економіці.

Держава є найбільш впливовим суб'єктом національної еко-номіки. За своєю економічною "вагомістю", масштабністю і зна-чимістю дії держави не порівнянні з діями інших суб'єктів еко-номіки. Держава у своїй економічній діяльності опирається на політичну владу, її економічні дії, досягнення (як і прорахунки) позначаються й навіть "мультиплікуються" на всій національній економіці або її важливих сферах. Якщо дія окремих економічних осередків - це мікроекономічна діяльність, то держави в більшос-ті випадків -макроекономічна.

Держава спочатку виникла як політичний інститут суспільст-ва. Але для виконання політичних і деяких загальнонаціональних

функцій вона мала потребу в економічних благах. А для цього потрібно було їх отримати тим або іншим чином від тих, хто їх виробляв. Саме з цього починається втручання держави в еконо-міку. Поступово цей процес розширюється, виникають нові на-прями економічної діяльності держави. У сучасних умовах вона є багатоаспектною. Саме це обумовило потребу в певній автономії теорії економічної діяльності держави в загальній економічній теорії, як її важливої складової. I це цілком природно. В економі-чному житті постійно виникають нові явища, які раніше існували лише в зародковій формі (або не існували взагалі). А тому вини-кають поділи усередині однієї й тієї ж науки, які мають специфі-чну галузь дослідження й, відповідно, поряд із загальними ще й особливі сфери і методи дослідження.

Держава - це багатофункціональний інститут суспільного життя. Водночас, у сучасних умовах вона значною мірою є су-б'єктом економіки. При цьому останній має особливості порівня-но з іншими суб'єктами економіки: підприємцями, найманими працівниками, господарськими осередками (фірми, ферми, кор-порації), домашніми господарствами тощо.

Економічна діяльність держави - найбільш загальне поняття, яке характеризує державу як суб'єкт економічної системи. Будь-яку діяльність держави, що безпосередньо або опосередковано пов'язана з господарською сферою, економікою, можна характе-ризувати як економічну. Остання охоплює широке поле процесів та явищ, і, насамперед, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини (відносини власності й господарювання, механізми, які регулюють економічні відносини й т. ін.).

Іншими словами, усі явища і процеси, які пов'язані з функці-онуванням та розвитком економічної системи суспільства, її вза-ємозв'язок з іншими системами (природою і суспільством людей), функціональним призначенням (трансформація природних виро-бничих ресурсів у блага, які придатні для задоволення різномані-тних потреб людей), складових частин (продуктивні сили і виро-бничі відносини), в яких у тій або іншій мірі бере участь держава, охоплюють її "економічну діяльність".

Становлення і зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалося розвитком численних її функцій, у тому числі й економічних. Історія розвитку економічних функцій - не-від'ємна складова еволюції суспільства в його організованих фо-рмах. Виникнення та розвиток економічних функцій держави - це результат розвитку продуктивних сил та об'єктивних суспільних потреб. Економічні функції держави перебувають у постійній ди-наміці, спостерігається їх розширення та формування в органіч-ному взаємозв'язку із суспільним прогресом .

Динаміка економічних функцій, як і обсяг економічної діяль-ності держави, має хвилеподібний характер і обумовлюється ба-гатьма чинниками. Тут задіяні й економічний базис, і надбудова.

Економічні функції держави полягають у законотворчості (розробці та прийнятті правових норм господарської діяльності); адмініструванні (створенні та припиненні діяльності суб'єктів го-сподарювання); інформуванні підприємств про економічну ситу-ацію й можливу її зміну в майбутньому при розробці прогнозів та індикативних планів як для країни в цілому, так і для окремих її територіальних утворень; регулюванні діяльності регіонів, галу-зей і великих підприємств у загальнонаціональних цілях; контро-лі за поточною діяльністю підприємств з метою запобігання по-рушення існуючого законодавства" .

У сучасних умовах реалізуються, насамперед, три основних фу-нкції держави, притаманні всім стадіям розвитку ринкової економі-ки: постачання економіці необхідної кількості "центральних" гро-шей; задоволення потреб населення в благах і послугах, або так зва-них "чистих суспільних товарах" (національна оборона, державне управління, охорона суспільного порядку, єдина енергетична систе-ма, фундаментальна наука, освіта тощо); регулювання частини еко-номічних процесів, які залишилися за межами ринкової економіки (охорона навколишнього середовища, соціальний захист і необхідне забезпечення окремих верств населення, перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм).

У сукупності економічні функції держави утворюють систему організаційно оформлених дій держави як суб'єкта економіки. Визначаючи економічні функції, можна застосувати загальний

(концептуальний) і більш конкретний підхід, тобто виділяти ву-зькі й більш широкі напрями економічної діяльності держави.

Держава виступає як зовнішня сила щодо недержавних су-б'єктів національної економіки, так чи інакше втручається в їх го-сподарську діяльність, регулює її. При цьому зберігається і навіть охороняється економічний і забезпечується правовий суверенітет приватних суб'єктів економіки, тобто йдеться про державне регу-лювання (управління) недержавного сектора економіки. Тут дер-жава сама виступає суб'єктом власності і господарської діяльнос-ті, створює і регулює державний сектор економіки.

У регулюванні державою діяльності недержавних суб'єктів економіки й національної економіки в цілому можна, у свою чер-гу, виділити такі функції:

1.         Грошова й кредитна діяльність держави.

2.         Підтримка економічної стабільності на макрорівні.

3.         Визначення пріоритетів розвитку національної економіки і сприяння формуванню раціональної структури економіки.

4.         Підтримка і регулювання неринкового сектора економіки, тобто тих галузей народного господарства, у яких можна лише частково використовувати механізм ринкових відносин або цього не варто робити взагалі. До них належить більшість галузей охо-рони здоров'я й освіти, культури і мистецтва, охорони природи, фундаментальні науки, утримання державного апарату та ін.

5.         Соціальна функція держави. Вона здійснюється за кількома напрямками. Нині держава бере активну участь у відтворенні су-купної робочої сили, здійснює соціальний захист громадян, регу-лює зайнятість і ринок робочої сили.

6.         Захист конкуренції державою, створення і підтримка дер-жавою конкурентного середовища.

Найтісніше з економічними функціями держави пов'язані й такі функції, як правове забезпечення господарської діяльності (утвердження основ законності), захист навколишнього середо-вища і природних ресурсів, підтримка позицій національних під-приємств на світовому ринку.

Крім того, держава організовує єдину патентну, метрологічну і метеорологічну служби, встановлює загальнодержавні і впрова-

джує міжнародні стандарти, організовує державну статистику і єдину систему бухгалтерського обліку.

Механізм державного регулювання економіки необхідно роз-глядати як сукупність організаційно-економічних методів та ін-струментів, за допомогою яких виконуються взаємопов'язані фу-нкції для забезпечення безперервної, ефективної дії системи (держави) на підвищення функціонування економіки" .

Сукупність всіх засобів, важелів, за допомогою яких держава здійснює свою багатоаспектну економічну діяльність, створює "державний господарський механізм".

У цілому зміст поняття "механізм державного регулювання еко-номіки" можна визначити як систему засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій. Інакше кажучи, державний механізм включає політико-правові, ор-ганізаційно-управлінські форми і засоби управління (регулювання) господарською діяльністю суб'єктів ринкової економіки.

Якщо економічні функції держави визначають напрями її дія-льності при втручанні в економіку та завдання і цілі, то механізм державного регулювання забезпечує способи їх реалізації.

3 позицій ринкових відносин існують ринкові і антиринкові ме-тоди впливу на економічне життя суспільства. Ринкові методи да-ють змогу державі впливати на економіку в заданому напрямі й ре-гулювати її, але дії механізму ринку при цьому не обмежуються, сфера його діяльності залишається сталою. Антиринкові методи спрямовані на обмеження сфери діяльності механізму ринку.

Близьким до наведеної класифікації є поділ методів держав-ного механізму на економічні й адміністративні.

При використанні методів економічного впливу держава не втручається у прийняття рішень суб'єктами економіки. Вона ли-ше створює передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти економіки надавали перевагу варіантам, які відповіда-ють цілям економічної політики держави. При цьому ринкова си-туація не порушується.

Адміністративні методи загалом не відповідають природі ри-нкових відносин, тому їх іноді називають антиринковими. Але

вони належать до найбільш дієвих за ступенем втручання в еко-номіку. Методи прямої дії на економіку нерідко є високоефекти-вними внаслідок оперативного досягнення економічних наслід-ків. Разом з тим, вони потребують створення спеціальних органів і установ для здійснення цих методів і контролю за їх виконан-ням. Це нерідко супроводжується бюрократизацією економіки, обмеженням ініціативи недержавних суб'єктів, порушенням їх економічної свободи.

Адміністративні методи широко застосовуються при регулю-ванні національної економіки (ліміти, квоти, розподіл ринків, за-морожування зростання заробітної плати та ін.), а також при за-хисті національних інтересів і забезпеченні світових господарсь-ких зв'язків (наприклад, ліцензування експорту чи державний ко-нтроль за імпортом робочої сили і капіталу).

В галузі охорони природи стосовно приватних фірм діє скла-дний комплекс законодавчих норм, адміністративних заборон, стягнень, які ґрунтуються на регіонально диференційованих нор-мах гранично допустимого забруднення, з одного боку, і на вра-хуванні економічних і технологічних можливостей - 3 іншого.

Економічні й адміністративні методи впливу на недержавних суб'єктів економіки взаємопов'язані. Так, кожен економічний ре-гулятор містить у собі елементи адміністрування, оскільки конт-ролюється тією чи іншою державною установою. У свою чергу, у кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне, тобто він опосередковано впливає на економічні дії суб'єктів господар-ства. Наприклад, контроль держави над цінами змушує таких су-б'єктів діяти по-особливому, пристосовуватися до державної по-літики цін і кон'юнктури ринку в цілому. До того ж, в економіці існують такі процеси, стосовно яких потрібно використовувати адміністративні важелі, спрямовані на захист ринку (антимоно-польне законодавство).

Окремі форми, засоби, методи і важелі державного регулю-вання економіки є елементами однієї системи. А це вимагає їх погодженої взаємодії. Слід ураховувати й те, що одні елементи регулювання державного господарського механізму можуть по-

силюватись, інші - навпаки, слабшати або навіть взагалі припи-няти свою дію.

Масштаби економічної діяльності держави являють собою кі-лькісну характеристику даного процесу. Проте зрозуміло, що складну й багатогранну економічну діяльність держави неможли-во оцінити й звести винятково до кількісних залежностей. Там, де вона має кількісну визначеність, застосування математичних ме-тодів і кількісних показників, звичайно, сприятиме її більш-менш точній оцінці. Однак будь-яким економічним процесам і явищам притаманні і якісні ознаки, а тому їх кількісна оцінка має допов-нюватися якісним аналізом.

Для оцінки масштабів економічної діяльності держави мо-жуть бути використані такі показники: частка державної власнос-ті в національному багатстві країни; питома вага підприємств державної форми власності в обсязі виробництва валового внут-рішнього продукту (ВВП) або валового національного продукту (ВНП); питома вага ВВП, що розподіляється через Державний бюджет; питома вага працівників державного сектора в загальній кількості зайнятих; державні витрати у відсотках до ВВП або ВНП; обсяг державних замовлень, контрактів, субсидій.

Економічна політика держави - це система заходів і оформ-лених дій держави, які свідомо розробляють та приймаються орга-нами державної влади й спрямовані на вирішення поточних і страте-гічних макроекономічних завдань, вирішення економічних проблем. Держава в особі своїх органів (законодавчої і виконавчої влади усіх рівнів) свідомо розробляє економічні цілі, завдання на певний пері-од і організовує їх реалізацію, використовуючи різноманітні еконо-мічні й адміністративно-правові методи, засоби. У сукупності вони становлять державний механізм управління економікою.

Більш розгорнуте визначення економічної політики передба-чає виділення суб'єкта, об'єкта і функцій такого процесу.

Узагальненим суб'єктом економічної політики є держава як інститут економічної системи, один з її суб'єктів поряд із підпри-ємствами, домашніми господарствами й т. ін. Певною мірою держава - це абстракція, а точніше, сукупний збірний суб'єкт, що

представлений багатьма органами влади. Інакше кажучи, держава здійснює економічну діяльність за допомогою численних ієрархі-чно побудованих органів державної влади, у яких працюють лю-ди. Тому суб'єктом економічної політики є державний апарат, усі його працівники, які безпосередньо або опосередковано розроб-ляють політику держави і здійснюють її реалізацію.

Економічна політика держави - це багатосторонній процес, який має напрями: визначення цілей і пріоритетів; грошово-кредитна і фінансова, фіскальна (визначення структури оподат-ковування першочергових державних витрат), валютна, торгове-льна політика; політика зовнішніх позик і зовнішньої заборгова-ності. структурних перебудов, підвищення ефективності викори-стання капіталу, праці та землі.

Ефективність економічної політики держави характеризують чинники: стабільність, зваженість і наукова обгрунтованість. Но-сії (суб'єкти) економічної політики - інститути й особи, чиї пов-новаження з прийняття економічних рішень визначає держава (і цими повноваженнями їх наділяє), у своїх діях мають спиратися на вже пізнані об'єктивні економічні законі, які детермінують економічну систему в цілому.