2.5.4. Метод експертного оцінювання


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 

Загрузка...

Існують ситуації, коли із різних причин, значною мірою у зв’язку з відсутністю достовірної інформації, використати ста-тистичні чи розрахунково-аналітичні методи неможливо. У таких випадках широко застосовуються методи, що викорис-товують результати досвіду й інтуїцію, тобто евристичні чи методи експертного оцінювання.

Особливістю цього методу є відсутність строгих матема-тичних доказів оптимальності рішень. Загальною спрямо-ваністю даного методу є використання людини як “вимірю-вального” приладу для одержання кількісних оцінок процесів і суджень, що через неповноту і невірогідність наявної інфор-мації не піддаються безпосередньому виміру.

Загальна схема експертних опитувань включає такі ос-новні етапи:

•          підбір експертів і формування експертних груп;

•          формування питань і складання анкет;

•          робота з експертами;

•          формування правил визначення сумарних оцінок на ос-нові оцінок окремих експертів;

•          аналіз і оброблення експертних оцінок.

У практичній діяльності застосовуються як індивідуальні, так і групові (колективні) експертні оцінки. Цілі індивідуальних експертних оцінок:

•          прогнозування ходу розвитку подій і явищ у майбутнь-ому, а також оцінка їх у сьогоденні. Стосовно аналізу й оцінки ризику це виявлення джерел і причин ризику, прогнозування дій конкурентів, установлення всіх можливих ризиків, оцінка ймовірності ризикових подій, призначення коефіцієнтів відносної важливості (значимості наслідку) і ранжирування ризиків, вияв-лення шляхів зниження ризику і т.ін.;

•          аналіз і узагальнення результатів, представлених інши-ми експертами;

•          складання сценаріїв дій;

•          видача висновків іншим фахівцям і організаціям (ре-цензії, відзиви, експертизи і т.ін. ).

Позитивною особливістю індивідуальної експертизи є оперативність одержання інформації для ухвалення рішення і відносно невеликі витрати. Як недолік варто виділити висо-кий рівень суб’єктивності і, як наслідок, відсутність впевне-ності у вірогідності отриманих оцінок. Зазначений недолік по-кликаний усунути чи послабити колективні експертні оцінки.

Процесу групового обговорення порівняно з індивідуаль-ними оцінками притаманні деякі відмінні риси: колективні оцінки, як правило, менш суб’єктивні, і рішення, прийняті на їхній основі, пов’язані з більшою імовірністю здійснення. Ви-користовуючи групові експертні процедури, припускають, що при рішенні проблем в умовах невизначеності думка групи ек-спертів надійніше, ніж думка окремого експерта, тобто, дві групи однаково компетентних експертів з більшою імовірністю дадуть аналогічні відповіді, ніж два експерти. Пе-

Л.І. Донець. Економічні ризики та методи їх вимірювання

редбачається також, що сукупність індивідуальних відповідей експертів повинна включати “щиру” відповідь.

Можна виділити такі типи групових експертних процедур:

1)         відкрите обговорення поставлених питань з наступним відкритим чи закритим голосуванням;

2)         вільне висловлення без обговорення і голосування;

3)         закрите обговорення з наступним закритим голосуван-ням чи заповненням анкет експертного опитування.

Досвід показав, що традиційні методи обговорення пи-тань, поставлених перед групою експертів, які відносяться до першого типу експертних опитувань, не завжди забезпечує ефективне досягнення мети — вірогідність отриманих оцінок. Ці методи страждають рядом недоліків, таких як вплив авто-ритетних і “напористих” учасників на судження інших, неба-жання учасників обговорення відмовлятися від точок зору, раніше висловлених привселюдно. Тому на практиці при підготовці рішень по широкому колу питань (у тому числі з проблем аналізу й оцінки ризику) усе більше поширення зна-ходять другий і третій типи групових експертних оцінок.

Другий тип групових експертних оцінок передбачає відсутність будь-якого виду критики, що перешкоджає форму-люванню ідеї, вільну інтерпретацію ідей у рамках поставленої проблеми.

Такий метод обговорення одержав назву методу колектив-ної генерації ідей (метод “мозкової атаки”). Він спрямований на одержання більшої кількості ідей, у тому числі і від осіб, що, володіючи досить високим ступенем ерудиції, зазвичай утри-муються від висловлень.

Процес висування ідей протікає в певному значенні дуже інтенсивно: висловлювана одним із членів групи ідея пород-жує творчу реакцію в інших. Дослідження ефективності мето-ду колективної генерації ідей показало, що групове мислення робить на 70% більше цінних нових ідей, ніж сума індивіду-ального мислення.

За допомогою цього методу може успішно зважуватися ряд завдань управління ризиком:

•          виявлення джерел і причин ризиків, установлення всіх можливих ризиків;

•          вибір напрямків і шляхів зниження ризику;

•          формування повного набору і якісне оцінювання варіантів, що використовують різні способи зниження ризику чи їхню комбінацію.

Третій тип групових експертних оцінок — закрите обгово-рення поставлених проблем — дає можливість значною мірою усунути зазначені вище недоліки першого і другого типів екс-пертних процедур. Прикладом цього типу може бути метод “Дельфі” .

Цей метод передбачає проведення експертного опитуван-ня в кілька турів. Під час кожного туру експерти повідомля-ють свою думку і дають оцінку досліджуваним явищам. При обробленні інформації, отриманої від експертів, усі оцінки розміщують у порядку їхнього убування N1, ... , Nm, потім виз-начають медіану (М) і квартилі (Q1, Q2), що розбивають усі оцінки на чотири інтервали.

Експертів, чиї оцінки потрапляють у крайні інтервали, просять обґрунтувати свою думку з приводу призначення ни-ми оцінок. З їхнім обґрунтуванням і висновками, не вказуючи, від кого вони отримані, знайомлять інших експертів.

Подібна процедура дозволяє фахівцям змінювати в разі потреби свою оцінку, приймаючи в розрахунок обставини, які вони могли випадково упустити чи якими зневажили в першо-му турі опитування. Завдяки цьому результати другого і на-ступного турів опитування дають, як правило, менший розкид оцінок. Після одержання оцінок другого туру знову розрахо-вується медіана і квартилі. Цей процес продовжується доти, доки просування в напрямку підвищення збігу точок зору не стає незначним. Після цього фіксуються розбіжні точки зору.

Метод Дельфі найбільш доцільний при кількісних оцінках окремих ризиків і всього проекту в цілому — визначенні

Л.І. Донець. Економічні ризики та методи їх вимірювання

імовірності настання ризикових подій, оцінці величини втрат, імовірності поліпшення втрат у визначений інтервал і т.п.

До експертних методів належать також і широко відомі методики, що застосовуються в міжнародній практиці:

•          методика Швейцарської банківської корпорації;

•          методика BERI.