2.5.3. Метод аналізу доцільності витрат


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 

Загрузка...

Сутність цього методу ґрунтується на тому факті, що вит-рати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, пов’язаними з купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтоване на ідентифікацію потенційних зон ризику. Для цього стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику, що являють собою зону загальних втрат, у ме-жах яких конкретні втрати не перевищують граничного зна-чення встановленого рівня ризику:

•          область абсолютної стійкості;

•          область нормальної стійкості;

•          область нестійкого стану;

•          область критичного стану;

•          область кризового стану.

У першій області ступінь ризику за елементом витрат відповідає нульовому ризику. Ця область характеризується відсутністю будь-яких втрат з гарантованим одержанням пла-нового прибутку, розмір якого теоретично не обмежений.

Елемент витрат у другій області характеризується мінімальним ступенем ризику. Для цієї області максимальні втрати не мають перевищувати межу планового чистого при-бутку (тобто прибутку, що залишається після оподаткування всіх інших виплат, що здійснюються з прибутку). Таким чи-ном, мінімальний ступінь ризику забезпечує підприємству по-криття всіх його витрат і одержання тієї частини прибутку, що дає змогу сплатити податки. В умовах ринкової економіки цей напрям пов’язаний із роллю держави як основного контраген-та. Основні форми діяльності тут: здійснення операцій з цінними паперами уряду чи муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державних чи муніципальних коштів і т. п.

Третя область характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень втрат не перевищує розміру розрахункового прибутку (тобто тієї його частини, що залишається після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафи та ін.). При такому ступені ризику суб’єкт підприємницької діяль-ності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде меншою від її розрахункового рівня, але при цьому залишиться можливість покрити всі витрати.

Четвертій області відповідає критичний ступінь ризику, за якого можливі втрати в межах валового прибутку (тобто за-гальної суми прибутку, що отримана до здійснення всіх відра-хувань). Такий ризик небажаний, тому що пов’язаний з мож-ливістю для фірми не просто втратити прибуток, а й не покри-ти повністю своїх витрат.

Л.І. Донець. Економічні ризики та методи їх вимірювання

П’ята обдасть відповідає області кризового стану, що до-пускає можливість непокриття усіх витрат, пов’язаних з да-ним напрямком діяльності.

Ступінь ризику в цьому випадку зручно характеризувати табл. 2.11

Таблиця 2.11

Ризикові області діяльності підприємства

 

Області

діяльності

фірми  Абсолют-ної стійкості          Нормаль-ної стійко-сті         Нестій-кий стан        Критичний стан            Кризовий стан

Області ризику          Безризико-ва область           Область мінімаль-ного ризику        Область підвище-ного ри-зику     Область

критичного

ризику            Область недопусти-мого ризику

Макси-мальні втрати           Повна від-сутність втрат     Чистий прибуток      Розрахун-ковий прибуток            Валовий прибуток    Виручка від

реалізації і

майно фірми

Ступінь ризику          0          0-25    25-50  50-75  75-100

Після того як на підставі даних минулих періодів розрахо-вано коефіцієнт варіації v, кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних втрат. При цьому ступінь ризику всього напряму підпри-ємницької діяльності відповідатиме максимальному значенню ризику за елементами витрат.

Метод аналізу доцільності витрат орієнтований на іден-тифікацію потенційних зон ризику і покликаний звести до мінімуму розмір капіталу, що піддається ризику. Аналіз за-собів, що піддаються ризику, може допомогти прийняти рішення про припинення інвестицій.

Пропонуються такі показники визначення ступеня ризику фінансових коштів:

•          надлишок чи недостатність власних засобів (+ Есс);

•          надлишок чи недостатність власних і позикових джерел формування запасів (+Е);

•   надлишок чи недостатність загальної величини основ-

них джерел для формування запасів і витрат (+Ео). Балансова     модель     стійкості     фінансового     стану підприємства має такий вигляд:

ОФ + ОС + ДС = СС + КР + ктз,

де ОФ — основні засоби і вкладення;

ОС- поточні активи, запаси і витрати;

ДС — грошові кошти, короткострокові фінансові вкладен-ня, дебіторська заборгованість та інші активи;

КР — кредити і позикові кошти;

КТЗ — кредиторська заборгованість і позикові кошти;

СС — власні кошти.

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дає можливість визначити для кожної фінансової області ступінь їхньої стійкості.

Наявність власних оборотних коштів дорівнює різниці ве-личини джерел власних коштів і величини основних засобів і вкладень:

Есс = СС    ОФ.

Тоді надлишок чи недостатність власних коштів стано-вить:

+ Есс = Есс - ОС. Надлишок чи недостатність власних і позикових джерел формування запасів:

+ Е = (Есс + КР) - ОС.

Надлишок чи недостатність загальної величини джерел для формування запасів:

+ Ео = (Есс + КР + КТЗ) - ОС.

Для оцінювання ризиків фінансового стану підприємства використовується табл. 2.12.

Л.І. Донець. Економічні ризики та методи їх вимірювання

Таблиця 2.12

Оцінка ризиків фінансового стану підприємства

 

Фінансовий стан      Значення показників

Абсолютної стійкості           + Ecc > 0        + E > 0            + Eo > 0

Нормальної стійкості            + Ecc = 0        + E = 0            + Eo = 0

Нестійкого стану       + Ecc< 0         + E > 0            + Eo > 0

Критичного стану    + Ecc< 0         + E< 0 + Eo > 0

Кризового стану       + Ecc< 0         + E< 0 + Eo< 0

Перевага цього методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов’язаний з орен-дою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару

Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при ста-тистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові.