1.2. Сутність та загальна класифікація інновацій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Сучасна методологія системного опису інновацій базується на міжнародних стандартах, які викладені у двох документах Органі-зації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Перший документ – «Запропонована стандартна практика для обстеження досліджень та експериментальних розробок» має ще іншу назву – Керівництво Фраскаті, оскільки він був ухвалений у 1963 році в італійському місті Фраскаті. Зараз діє вже шоста редакція цього до-кументу (2002 року), в якій надається визначення сутності процесу досліджень та розробок («R&D» за міжнародною термінологією від англ. research and development), характеризуються його стадії та від-мінності від спорідненої діяльності.

Інший документ – «Запропоновані рекомендації щодо збиран-ня та тлумачення даних про технологічні інновації» (Керівництво Осло) вперше був прийнятий у 1992 році. В його третій редакції (2005 року) містяться базові визначення інновацій та інноваційної діяльності, кількісні параметри інноваційного процесу, механізм обчислення інноваційних витрат та процедури проведення обсліду-вання.

У сучасній економічній літературі найбільш розповсюджені дві точки зору стосовно сутності інновацій. У першому випадку ново-введення представляється як результат творчого процесу у вигляді нової продукції, технології, метода тощо; в іншому – як процес вве-дення нових елементів, підходів, принципів замість діючих. Остання точка зору базується на формулюваннях, висловлених ще Й. Шум-петером, які містять ознаки дій: «виготовлення» продукту, «впро-вадження» методу виробництва, «освоєння» нового ринку тощо. Думається, що в даному випадку відбувається ототожнення понять «інновація» та «інноваційний процес», в якому наукова або підпри-ємницька ідея чи винахід отримує економічне наповнення.

Таким чином, інновація – це кінцевий продукт діяльності по проведенню нововведень, що втілений у вигляді нового або вдоско-наленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдоскона-леного процесу, що використовується у практичній діяльності, но-вого підходу до вирішення соціальних проблем.

Слід звернути увагу на сучасне розширене тлумачення змісту інновації – це може бути новий продукт, новий технологічний про-цес, нова структура і система управління організацією, нова куль-12

Розділ 1. Інновації та інноваційний процес

тура, нова інформаційна система тощо. При цьому найважливішою ознакою нововведення в умовах ринкової економіки повинна висту-пати новизна його споживчих якостей. Технологічна новизна нерід-ко грає другорядну роль.

Необхідно враховувати й той факт, що у ринковій економіці нововведення виходить на ринок і повинно бути там реалізовано. Саме на ринку відбувається процес комерціалізації інновації, який засвідчує потрібність нововведення суспільству. Американський економіст Ф. Янсен з цього приводу відмічав: «інновації – це одно-часний прояв двох світів, а саме світу техніки і світу бізнесу... Тільки тоді, коли до нововведень підключається бізнес, вони стають іннова-ціями».

У науковій літературі має місце і управлінський підхід до сут-ності інновацій, коли вони визначаються як цільові зміни у функці-онуванні організації як системи. Це визначення достатньо ємко відо-бражає основні аспекти нововведень – новизну, цільовий характер та керованість втілення, різноманітність, необхідність системності у впровадженні.

Сутність інновацій розкривається у функціях, що відображають їх роль у господарському процесі.

Відтворювальна функція означає, що інновації є важливим дже-релом фінансування розширеного відтворення, оскільки прибуток від їх впровадження стає джерелом фінансових ресурсів. Інвести-ційна функція полягає у використанні прибутку від інновацій на інвестування розширення та вдосконалення виробництва. Стиму-лююча функція визначається тим, що саме впровадження інновацій надає можливість підприємцю певний час одержувати «інноваційну ренту», тобто монопольний надприбуток. Ще Й. Шумпетер визна-вав ефективний характер інноваційної монополії, намагання отри-мати яку стає рушійною силою економічного розвитку.

Надприбуток ефективної монополії, на відміну від звичайного монопольного прибутку, поступово зникає в міру того, як нововве-дення розповсюджуються по всій економіці, тобто відбувається ди-фузія інновацій. Для отримання нового надприбутку підприємству необхідно впроваджувати нові інновації і так далі – до нескінчен-ності. Саме таку стратегію розвитку демонструють світові лідери у сфері інновацій – компанії Apple, Google, Toyota Motor, General Electric Company, Microsoft Corporation, 3M (Minnesota Mining and Manufacturing) та інші.

Банківські інновації

Інноваційну монополію виробник нового товару може забез-печити перш за все реєстрацією та активним захистом (під ним ро-зуміється моніторинг дотримання виключних прав аж до судового переслідування порушників) патентів на винаходи і корисні моделі, що закладені у конструкцію або технологію випуску нового продук-ту. Інший шлях полягає у збереженні комерційної таємниці щодо ключових технічних рішень (ноу-хау), що стосуються конструктив-них або технологічних особливостей нового продукту.

Інноваційна монополія у зв’язку з випуском на ринок принципо-во нового продукту доступна будь-якому підприємству, незалежно від його розмірів. Дія її, як правило, не перевищує терміну у півтора-два роки. Вона порушується як повторною розробкою відповідних ключових винаходів (з отриманням «паралельних» патентів), так і з витоком інформації про ключове ноу-хау внаслідок плинності ка-дрів, промислового шпіонажу тощо.

Разом з тим, у сучасних умовах виникає дуже цікаве явище, коли світові лідери в інноваційні сфері не приховують своїх секре-тів від конкурентів, таким чином намагаючись підвищити загальний рівень розвитку відповідної галузі економіки. Так, на початку 2005 року компанія IBM передала усім розробникам програмного забез-печення у вільне користування 500 своїх патентів.

Враховуючи різноманітність видів нововведень, необхідною виявляється їх класифікація, тобто поділ інновацій на конкретні групи за певними ознаками. Розробка її є важливою з різних то-чок зору. На чіткому уявленні про типологію інновацій повинна базуватися інноваційна складова корпоративної стратегії підпри-ємства, оскільки від типу нововведень, що передбачається запро-ваджувати, залежить і характер організаційно-економічного ме-ханізму управління інноваційними процесами. Класифікація дає спеціалістам базу для виявлення максимальної кількості способів реалізації інновацій, тим самим створюючи варіантність вибору рішень, а для компанії – полегшує її позиціонування на ринку, ви-значення власних ключових компетенцій.

Класифікація інновацій необхідна і з позиції держави для при-йняття обґрунтованих рішень щодо підтримання інноваційної ді-яльності. У цьому плані у країнах СНД є навіть пропозиції щодо розробки та запровадження загальнодержавних стандартів з класи-фікації та кодування інновацій, що буде сприяти, на думку авторів, координації інноваційної політики цих держав.

Розділ 1. Інновації та інноваційний процес

У теоретичних дослідженнях та практиці управління інновація-ми використовують різноманітні їх класифікації.

За типами виділяють матеріально-технічні і соціально-економічні інновації. Перші мають матеріальне втілення і є результа-том виробничого процесу, до других відносяться економічні (зміна методів планування, ціноутворення, стимулювання, нововведення у сфері маркетингу тощо), організаційно-управлінські (перетворення структури організації, зміна методів прийняття управлінських рі-шень та контролю за їх виконанням, нові засоби обробки інформації тощо), правові і педагогічні інновації, інновації людської діяльності (мотивація праці, зміна внутрішньоколективних відносин, вирішен-ня конфліктів тощо).

На думку П. Друкера, соціальні інновації можуть відбуватися в усіх сферах суспільного життя, оскільки він вважав, що головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей. Зокрема, він відмічав, що лікарні в їх сучасному вигляді – це кардинальна со-ціальна інновація епохи Просвітництва ХVІІІ ст., яка більше впли-нула на охорону здоров’я, ніж будь-яке досягнення у сфері медици-ни.

Особливостями соціальних нововведень у порівнянні з матеріально-технічними є те, що вони мають більш тісний зв’язок з конкретними суспільними відносинами і діловим середовищем, ма-ють більшу сферу застосування, при їх реалізації відсутня стадія ви-готовлення, оскільки вона співпадає з етапом проектування, і, наре-шті, вони характеризуються складністю розрахунку їх ефективності.

У залежності від технологічних параметрів, інновації поді-ляються на продуктові та процесні. Згідно Керівництва Осло, про-дуктова інновація – це впровадження/комерціалізація продукту з покращеними споживчими характеристиками для надання дійсно нових або покращених послуг споживачам. Процесна інновація – це впровадження/адаптація нових або суттєво вдосконалених методів виробництва або постачання, що може включати зміни в обладнан-ні, людських ресурсах, методах роботи або бути комбінацією пере-рахованого. У цих інноваціях відбувається матеріалізація, втілення у практику наукових ідей, відкриттів та винаходів, ноу-хау, інфор-мації, нових науково-дослідних рішень, моделей та інших видів ін-телектуального продукту.

З точки зору даного аспекту класифікації, спеціалістами розріз-няються американська та японська системи інновацій: у США тре-Банківські інновації

тина всіх інновацій відноситься до процесних, а дві третини склада-ють продуктові; в Японії – ситуація протилежна, тобто переважна більшість інновацій є процесними. Разом з тим, на практиці ці типи інновацій тісно пов’язані і взаємодоповнюють один одного, оскіль-ки, як правило, випуск нової продукції неможливий без вдоскона-лення технологічних та організаційних процесів.

За мірою радикальності інновації поділяються на базисні (або радикальні), поліпшуючі (модифікуючі) та псевдоінновації. Ця кла-сифікація була запропонована ще у середині 1970-х років німецьким вченим Г. Меншем, який займався дослідженням теорії циклічного розвитку економіки на основі технічного прогресу.

Базисні інновації засновані на наукових відкриттях та великих ви-находах, що лежать в основі нових поколінь техніки. Взаємопов’язані групи базисних інновацій є основою для формування нового техно-логічного укладу та визначають його структуру. Базисні інновації поширюються через формування кластерів поліпшуючих інновацій, що забезпечують проникнення принципово нової техніки і техноло-гії у різні сфери виробництва та підвищують загальну ефективність технологічного укладу. Поліпшуючі (модифікуючі) інновації означа-ють доповнення вихідних конструкцій, принципів, форм, методів; саме ці інновації вважаються найбільш розповсюдженим видом.

З точки зору міри використання у національній економіці базис-них або поліпшуючих інновацій, спеціалістами виділяються два типи інноваційного процесу – піонерний та наздоганяючий. Країни – лідери світового технічного та економічного прогресу (наприклад, США) дотримуються моделі піонерного розвитку, яка передбачає створен-ня та впровадження найбільш радикальних, досконалих та ефектив-них нововведень. Модель наздоганяючого розвитку характерна для країн, що знаходяться у наступних «ешелонах» світового техніко-економічного прогресу, тут розвиток базується на освоєнні техноло-гій та економічних механізмів, вже створених у країнах-лідерах, тобто на поліпшуючих інноваціях. Проте не слід думати, що у цілому дру-гий шлях є неефективним і призводить до відставання. Хрестоматій-ним прикладом використання саме моделі наздоганяючого розвитку для підйому та стрімкого розвитку економіки стала Японія.

На думку Г. Менша, псевдоінновації частіше за все з’являються у фазі спаду економічного циклу, коли традиційні напрямки науково-технічного прогресу вже використані, нові технологічні можливості є невизначеними, а тому споживчий попит підтримується за допо-16

 

Розділ 1. Інновації та інноваційний процес

могою різноманітних незначних змін, що стосуються, в основному, зовнішнього вигляду товарів і створюють лише подобу новизни.

Останнім часом в економічній літературі почав аналізуватися ще один вид інновацій за ознакою радикальності – комбінаторні інновації, або за зарубіжною термінологією – архітектурні. Вони створюються у результаті нового сполучення вже відомих елементів продуктів, технологій, процесів. Як і радикальні, комбінаторні ново-введення можуть мати значний інноваційний потенціал, але, на від-міну від перших, ризик, що супроводжує їх впровадження, є більш передбачуваним.

За джерелом виникнення можна виділити:

-          інновації, що викликані розвитком науки і техніки;

-          інновації, що викликані потребами виробництва;

-          інновації, що викликані потребами ринку, тобто споживачів. За причинами виникнення інновації можна поділити на реак-тивні та стратегічні. Реактивна інновація – це реакція фірми на но-вовведення, що здійснені конкурентами, яка забезпечує виживання підприємства; тобто фірма вимушена її реалізувати для того, щоб не відстати у конкурентній боротьбі. Впровадження стратегічних інно-вацій має випереджальний характер з метою отримання конкурент-них переваг у майбутньому.

За територіальною ознакою новизни інновації прийнято поді-ляти на:

-          інновації світового значення, якщо вони ніде не мають аналогів;

-          інновації у масштабі країни, коли вони носять відтворювально-адаптаційний характер, тобто копіюють те, що існує за кордо-ном;

-          інновації у масштабі окремої галузі, регіону, підприємства. Слід відзначити, що з точки зору закономірностей розвитку

окремої фірми не має значення, що продукти та технології, що впро-ваджуються, вже десь відомі. Для окремого підприємства, що їх ра-ніше не знало і не застосовувало, вони, безумовно, є інноваціями, що випливає ще з трактування сутності «нових комбінацій» Й. Шумпе-тером. Аналогічне уявлення щодо природи інновацій закладено і в Керівництві Осло.

З точки зору структурної характеристики інновації поділяють-ся на три групи:

-          інновації «на вході» підприємства (сировина, обладнання, ін-

формація тощо);

Банківські інновації

-          інновації «на виході» підприємства (продукти, послуги, техно-логії, інформація тощо);

-          інновації внутрішньої структури підприємства (організаційної, управлінської, виробничої). За принципом відношення до свого попередника інновації бувають:

-          заміщуючими, що передбачають повне витіснення застарілого продукту новим і тим самим забезпечення більш ефективного виконання певних функцій;

-          відміняючими, які виключають виконання певної операції або випуск певного продукту, але не пропонують нічого на заміну;

-          поворотними, що передбачають можливість повернення до почат-кового стану у випадку виявлення неспроможності нововведень;

-          відкриваючими, що не мають порівняних аналогів або функціо-нальних попередників;

-          ретровпровадженнями, які відновлюють на сучасному рівні дав-но вже вичерпані способи, форми і методи. За характером потреб, що задовольняються, інновації можуть бути

орієнтовані на існуючі потреби або можуть створювати нові. Зрозуміло, що в останньому випадку ризикованість інновації є набагато більшою.

Слід підкреслити, що інновації є суперечливим явищем, причо-му первинним є протиріччя між інноваційною та рутинною діяль-ністю, перша заперечує другу. Гострий характер мають протиріччя всередині самої інноваційної діяльності – між радикальними і вдо-сконалюючими її видами. Ряд протиріч визначається розподілом праці між учасниками інноваційного процесу – ініціаторами, ор-ганізаторами, розробниками, виробниками, користувачами тощо. Кожна з таких інноваційно-функціональних груп має свої інтер-еси, що нерідко суттєво відрізняються від інтересів інших груп. Це обумовлює і різне відношення до інновацій – ініціатива, сприяння, бездіяльність або протидія. Пом’якшення цих протиріч є одним із завдань організації та управлення інноваційним процесом.