Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
1.1. Роль інновацій в економіці: історія та сучасність : Банківські інновації навчальний посібник : Бібліотека для студентів

1.1. Роль інновацій в економіці: історія та сучасність


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Світовий досвід свідчить, що у сучасних умовах стійкий дов-гостроковий розвиток економіки залежить більшою мірою не від ресурсних можливостей, які, зрештою, є обмеженими, а від іннова-ційної активності суспільства та окремих його елементів. Завдяки інноваціям наука стала безпосередньою продуктивною силою, а зна-ння у вигляді нематеріальних активів – основним капіталом еконо-мічного розвитку.

Наукові дослідження, розробки та інновації стають ключовими елементами принципово нової соціально-економічної системи – економіки, заснованої на знаннях (англ. knowledge-based economy), рішення про створення якої було прийнято Європейським Союзом на Лісабонському саміті у 2000 році. Країни ЄС запланували до 2010 року побудувати економічний простір, де інновації стануть головним інструментом економічного розвитку та конкурентної бо-ротьби. За існуючими даними, вже зараз у більшості європейських країн економіка знань забезпечує до 30% росту ВВП. У світі ж пер-шу п’ятірку держав з найбільш динамічною економікою формують країни, де послідовно реалізуються інноваційні стратегії – Тайвань, Ірландія, Сінгапур, Гонконг і Корея.

В одній з останніх доповідей Ради конкурентоспроможності США зазначається: «Інноваційність буде єдиним найважливішим фактором, що визначатиме успіх Америки у ХХІ столітті. Так само, як ми колись оптимізували наші організації з точки зору ефектив-ності і якості, зараз ми повинні оптимізувати все наше суспільство з точки зору інноваційності». Це завдання висувається на перший план незважаючи на те, що і в даний час, і за прогнозними оцінками, США залишаються серед інноваційних лідерів світу, поряд з такими країнами, як Японія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Німеччина.

Таким чином, необхідно всебічно вивчати, аналізувати іннова-ційні процеси, що відбуваються, перш за все, в економічному серед-овищі, створювати умови для становлення і розвитку національних

Банківські інновації

інноваційних систем, вдосконалювати методи управління іннова-ційною діяльністю на всіх рівнях економіки.

Термін «інновація» походить від латинського слова «іnnovatіо», що означає «відновлення, оновлення, новація». Вперше він з’явився у наукових дослідженнях культурологів у ХІХ ст. і означав букваль-но введення деяких елементів однієї культури до іншої, а також ко-піювання досвіду, традицій. Для характеристики ж явищ, пов’язаних з появою та впровадженням чогось нового та відповідними зміна-ми виробничо-технічного характеру у той час використовувалися терміни «нововведення» та «технічний прогрес». Важливі думки та висновки стосовно їх ролі в економічному розвитку суспільства ще раніше висловлювалися вченими різних наукових шкіл – фізіо-кратами, представниками класичної політичної економії, К. Марк-сом, В.І. Леніним, які обґрунтували вплив технічного прогресу на продуктивність праці, ресурсозбереження, розширене відтворення, структуру капіталу, рівень безробіття тощо.

В економічну теорію термін «інновація» ввів відомий австрій-ський економіст Йозеф Шумпетер, який у написаній у 1911 році роботі «Теорія економічного розвитку» охарактеризував дві сторо-ни господарського життя: рутинний кругооборот і нові комбінації. Рутинний кругооборот пов’язаний з постійним повторенням та по-новленням виробництва у старих формах. Учасники цього процесу діють у звичній ситуації, ухвалюють традиційні рішення і легко пе-редбачають результати своїх дій.

Нові комбінації, у розумінні Шумпетера, означають розви-ток – для виробництва чогось нового необхідно принципово нове поєднання ресурсів та підприємницького таланту, що зрештою і створює інновацію. З цієї точки зору, Й. Шумпетер виділив п’ять типових випадків:

1.         Виготовлення нового, тобто ще невідомого споживачам, блага або створення нової якості того чи іншого блага.

2.         Впровадження нового, тобто у даній галузі промисловості ще практично невідомого, методу виробництва, в основі якого не обов’язково лежить нове наукове відкриття і яке може полягати також у новому способі комерційного використання відповідно-го товару.

3.         Освоювання нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому до цього часу дана галузь промисловості цієї країни ще не була пред-ставлена, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні.

Розділ 1. Інновації та інноваційний процес

4.         Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів, не-

залежно від того, чи існувало це джерело раніше, або просто не

приймалося до уваги, або вважалося недоступним.

5.         Проведення відповідної реорганізації, наприклад, забезпечення

монопольного становища (шляхом створення тресту) або під-

рив монопольного становища іншого підприємства.

Ми бачимо, що Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-

організаційну комбінацію виробничих факторів, мотивовану під-

приємницьким духом. Найважливішими, на його думку, є впрова-

дження нового продукту і нових методів виробництва, масова поява

яких свідчить про початок фази піднесення економіки, її виходу з

кризи та депресії. Він доводить, що інноваційну діяльність слід роз-

глядати тільки за умов циклічності й динамічного змагання старих

товарів і технологій з новими, які приходять їм на зміну, і визнає

оновлення, що постійно повторюється, стимулом прогресу, дорогою

від застарілого до сучасного.

Таким чином, вже тут закладається уявлення про інновації, з одного боку, як статичне явище – кінцевий результат науково-виробничого циклу, а з іншого – як циклічний процес, механізм «творчого руйнування» наявної економічної дійсності. Саме друге розуміння сутності інновацій знайшло свій подальший розвиток у науковому доробку відомого російського вченого-економіста М.Д. Кондратьєва. Відомо, що він став одним з перших у Росії дослідни-ків проблем інновацій. Ще у 1926 році у науковій доповіді «Вели-кі цикли економічної кон’юнктури» М.Д. Кондратьєв ввів поняття «довгої хвилі», що характеризує вплив радикальних технологічних змін на світовий промисловий розвиток. До таких інновацій він від-носив створення парових машин, будівництво залізниць, електро-енергетику, автомобілебудування тощо.

Згідно теорії М. Кондратьєва, економічна еволюція відбуваєть-ся хвилеподібно, з циклами, що мають тривалість приблизно у 50 років. Цікаво, що основні ідеї цієї теорії були статистично перевіре-ні та розвинуті знов-таки Й. Шумпетером у надрукованій у 1939 р. праці «Економічні цикли». Історія вже знає п’ять таких хвиль, або, по-іншому, технологічних укладів, в основі яких лежать кардиналь-ні зрушення у суспільних продуктивних силах, що були породжені науковими відкриттями (див. таблицю 1.1).

Банківські інновації

Таблиця 1.1

Періодизація технологічних укладів

 

Технологічні уклади  Період домінування  Технології, що переважають

І           1770-1830 рр.            Водяний двигун, виплавка чавуну, ме-ханізація у ткацтві

ІІ         1840-1880 рр.            Паровий двигун, вуглевидобування, чорна металургія, машинобудування

ІІІ        1890-1940 рр.            Виробництво сталі, електротехнічне ма-шинобудування, неорганічна хімія

IV        1940-1980 рр.            Органічна хімія, атомна енергетика, ав-томобілебудування

V         1990-2030 рр.            Мікроелектроніка, біотехнології, обчис-лювальна техніка, телекомунікації

VI        2030-2080 рр. (прогноз)       …

Після світової кризи 1930-х років почалися, а в 1950-1970-х ро-ках отримали широке поширення емпіричні дослідження технічних та організаційно-економічних інновацій, що впроваджувалися різ-ними типами виробничих структур. Саме у цей період інновації ста-ли трактувати як перетворення потенційного науково-технічного прогресу на реальний із комерційним впровадженням його досяг-нень.

З кінця 80-х років ХХ ст. інновації стали розглядатися у контек-сті підвищення ефективності управління компаніями, чому сприяла поява книги відомого американського спеціаліста в області менедж-менту Пітера Ф. Друкера «Інновації і підприємництво: практика і принципи» (1985). Менеджери та підприємці тепер почали ціле-спрямовано шукати джерела інновацій та змін, а також можливості проведення успішних нововведень.

Теорія інновацій постійно оновлюється, збагачується, що відо-бражає складний і багатогранний процес розвитку науки і техніки, всього господарського життя. Сьогодні під інноваціями у широ-кому сенсі розуміють будь-які технічні, організаційні, економічні та управлінські зміни існуючої практики функціонування певної організації. Деякі автори, що працюють у сфері менеджменту, осо-бливу увагу звертають на соціальні інновації. Вважається, що успіх японських компаній на міжнародних ринках був заснований саме

Розділ 1. Інновації та інноваційний процес

на соціальних інноваціях – на розвитку таких інститутів, як осві-та, трудові відносини та угоди, виховання та корпоративні цінності. Різні аспекти теорії інновацій як окремої сфери науки досліджували і досліджують такі відомі зарубіжні вчені, як Т. Брайан, Ф. Валента, Г. Менш, А.І. Пригожин, Б. Санто, Б. Твіст, К. Фрімен, Ф. Янсен, В.Ю. Яковець та інші.

Таким чином, уже у 80-х роках минулого століття світ зрозумів, що неможливо забезпечувати довгострокове економічне зростання звичними методами та інструментами. Інноваційна організація ді-яльності на противагу спонтанним нововведенням поставила світ на якісно нову «постіндустріальну» сходинку розвитку.

Наступні десятиліття стали періодом формування національ-них інноваційних стратегій держав. Вони передбачають визнання на урядовому рівні інновацій життєво важливим фактором еконо-мічного зростання, створення нових організаційних структур, що враховують системний характер інновацій, використання нового механізму прогнозування і визначення пріоритетів, перехід до но-вої стратегії стимулювання інновацій, розширення горизонтальної та вертикальної координації інноваційної політики, посилення її регіонального рівня тощо. В економічно розвинутих країнах світу функціонує понад 3000 технологічних парків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, венчурних фондів, центрів трансферту техно-логій, технополісів та інших інноваційних структур, які складають основу національних інноваційних систем і є каталізатором іннова-ційного розвитку.

Інноваційні механізми існують на трьох рівнях: макрорівень, регіональний та рівень підприємства. На макрорівні вирішуються три основні завдання, серед яких формування державної інновацій-ної стратегії, створення сприятливого інноваційного клімату для економіки у цілому, реалізація державних інноваційних програм. На регіональному рівні присутні аналогічні завдання, але вони прив’язуються до особливостей певних регіонів. Ці два рівня ство-рюють умови для інтенсивного розвитку інноваційних процесів на рівні підприємницьких структур, вони покликані спрямувати під-приємницьку ініціативу у русло інноваційних пріоритетів.

Слід відмітити, що в Україні у цілому створена необхідна зако-нодавча база у сфері інноваційної діяльності. Її складають закони України, серед яких «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991 р.), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995 р.),

Банківські інновації

«Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (1999 р.), «Про пріоритетні напрями розвитку науки і тех-ніки» (2001 р.), «Про інноваційну діяльність» (2002 р.), «Про пріо-ритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.), ряд законів щодо охорони прав на інтелектуальну власність, про спеці-альні економічні зони, а також підзаконні та інші нормативні акти державних відомств.

Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання іннова-ційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання дер-жавою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Спеціально уповноваже-ним центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій, яке було створено згідно указу Президента України у 2005 році. Основним його завданням визначено створення національної інно-ваційної системи для забезпечення проведення ефективної держав-ної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

До сфери управління агентства відноситься Державна інновацій-на фінансово-кредитна установа, що була створена у 2007 році згідно постанови Кабінету Міністрів України. Її основною метою є здій-снення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб’єктів гос-подарювання різних форм власності, а також залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку національної економіки.

Незважаючи на вищезазначене, сьогодні Україна є однією з не-багатьох достатньо розвинутих країн світу, в якій відсутня сформу-льована стратегія інноваційного розвитку та не визначені концеп-туальні підходи до формування національної інноваційної системи. Тому остання, на жаль, не розвинута, не охоплює усіх ланок іннова-ційного процесу, сформовано лише її окремі елементи. Так, на поча-ток 2008 року в Україні було зареєстровано сімнадцять технопарків, розпочали діяльність кілька регіональних інноваційних центрів, за-реєстровано близько вісімдесяти бізнес-інкубаторів, з яких ефек-тивно працюють не більше десяти.

Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій іннова-ційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжно-го науково-технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння висо-10

Розділ 1. Інновації та інноваційний процес

котехнологічної продукції, що вже виробляється в інших країнах) і стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інновацій-ного розвитку, що не відповідає світовим тенденціям.

За даними Інституту економіки і прогнозування Національної академії наук України, у нашій країні продукції, що належить до п’ятого технологічного укладу, виробляється сьогодні тільки близь-ко 4% у той час, як цивілізований світ входить вже до шостого укла-ду. Натомість третій технологічний уклад складає в українському виробництві 58%, четвертий – 38%. Частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП не перевищує 1%. Кількість підприємств промисловості, де впроваджуються інновації, становить близько 10% від їх загальної кількості, а наукоємність виробництва в Укра-їні на порядок менша світового рівня. Спеціалісти відмічають, що дійсно інноваційних підприємств в Україні фактично ще менше, оскільки інновацією вважається і удосконалення прототипу.

Як наслідок, за оцінкою Світового економічного форуму, Укра-їна посідає 77 місце за індексом конкурентоспроможного зростання серед 80 країн, щодо яких проводилися відповідні розрахунки. А у рейтингу інноваційного розвитку країн світу, що був підготовлений аналітичною компанією The Economist Intelligence Unit у 2006 році, наша країна посідає 52 місце (з 80-ти) з інтегральним показником 5,67 при середньосвітовому 6,36.

Парламентські слухання на тему «Національна інноваційна сис-тема України: проблеми формування та реалізації», що відбулися у червні 2007 року, констатували, що інноваційна діяльність Украї-ни характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально-ціннісних аспектів. Відмічалося, що інно-ваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.

Зрозуміло, що у даному контексті мова йде перш за все про науково-технічні та технологічні інновації у сфері матеріального ви-робництва, що визначають технологічний рівень та глобальну конку-рентоспроможність національної економіки. Проте із загальнонауко-вої точки зору, інноваційна діяльність має значно ширше трактування, включає різноманітні аспекти, тому її дослідження може відбуватися по відношенню до будь-якої сфери людської діяльності.

Банківські інновації