2.3. Особливості інноваційної діяльності у банківській сфері


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Перш за все, треба відмітити, що у силу специфіки своєї діяль-ності банки не настільки чутливі до системи державного регулю-вання інноваційної діяльності та створення ефективних механізмів її фінансування, як виробничі структури. Основним інституційним фактором, що впливає на процес розробки та впровадження банків-ських інновацій, є існуюча у країні система регулювання банківської діяльності, а також законодавство, що визначає розвиток інших фі-нансових ринків.

Загальновизнане призначення системи регулювання – забезпе-чувати стабільність фінансових інститутів, запобігаючи зростанню невиправданих ризиків їх діяльності. Разом з тим, світова практика свідчить, що занадто сувора регулятивна система фактично пере-шкоджає природному, здоровому розвитку інноваційного процесу, що ставить банківську систему країни у нерівне конкурентне стано-вище по відношенню до глобальної фінансової системи.

Тому історію виникнення банківських інновацій у розвинутих країнах на протязі останніх десятиліть західні вчені характеризують

Банківські інновації

як «регуляторну діалектику», коли банки, відстоюючи свої еконо-мічні інтереси, намагалися відшукати та використати певні «лазів-ки» у законодавстві, а органи нагляду, хоч з часом і узаконювали ці інновації, але нерідко вводили додаткові вимоги або обмеження, модифікували правила. Класичним прикладом цього може служити поява на початку 1970-х років в одному з американських банків, піс-ля тривалого судового процесу з банківським департаментом штату Массачусетс, так званих NOW- рахунків, тобто чекових рахунків фізичних осіб, за якими можна сплачувати відсотки, що було забо-ронено американським законодавством.

Проте ця заборона залишилась для поточних рахунків суб’єктів господарювання, на що банками теж була знайдена відповідь у ви-гляді «свіп-рахунків» (англ. sweep account), за якими кошти клієнта, понад обумовлений ліміт, щоденно інвестуються у фінансові інстру-менти, що приносять прибуток.

Відомий американський вчений-фінансист Фредерік Мишкін у своїй книзі «Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків» з гумором охарактеризував цей процес, назвавши його «грою в «котика-мишку» між фінансовими інститутами та регуля-тивними установами, в якій вони постійно пристосовуються один до одного».

Треба відмітити, що посилення регулюючого впливу продовжує залишатися проблемою, що найбільше турбує представників банків-ського бізнесу. Про це свідчать світові огляди банківських ризиків «Banana Skins» за 2005 і 2006 роки, підготовлені за сприяння компа-нії PricewaterhouseCoopers, згідно яких респонденти з 60 країн світу надмірне регулювання поставили на перше місце серед усіх ризи-ків діяльності банківського сектору. Висловлювалися думки, що посилення регулювання може гальмувати конкуренцію, негативно позначатися на асортименті та гнучкості банківських послуг, буде супроводжуватися зростанням витрат і, зрештою, чи досягне воно цих цілей, задля яких здійснювалося. І хоч останній огляд за 2008 рік продемонстрував різке зниження оцінки цього ризику (до 8-го місця), це можна пояснити не стільки зміною політики регулюючих органів, скільки загостренням світової фінансової кризи, коли ризи-ки ліквідності або кредитні ризики набувають життєво важливого значення для фінансових інститутів.

Таким чином, на думку західних фахівців, сьогодні, як ніколи, загострюється протиріччя між потребою у посиленні регулювання з

Розділ 2. Інноваційний процес у банківській сфері

метою зменшення згубних наслідків надмірної конкуренції та бажа-ністю більшої дерегуляції для ефективного розвитку банками свого бізнесу.

Ситуація на ринках, що розвиваються, включаючи і україн-ський, є дещо іншою. Банківський сектор тут є менш динамічним та консолідованим, і йому, у цілому, поки що вистачає законодав-чого простору для помірного інноваційного розвитку. Разом з тим, і українські, і російські аналітики відмічають певну недосконалість нормативної бази функціонування банківської системи, що усклад-нює швидке впровадження нових банківських продуктів. Це стосу-ється системи валютного регулювання, що стримує розвиток ринку деривативів та повноцінного міжнародного торговельного фінансу-вання, занадто тривалого процесу створення несуперечливої норма-тивної бази функціонування іпотечного ринку, незавершеності ре-форм у сферах пайового інвестування та пенсійного забезпечення, що становлять значний інтерес для банківського бізнесу тощо.

У прес-релізі Міжнародного валютного фонду, випущеному у листопаді 2007 року і присвяченому перспективам розвитку єв-ропейської економіки, зазначається: «Потрясіння на фінансових ринках, що продовжуються, … показали, що приватним і державним системам пруденційного регулювання необхідно більш ефективно адаптуватися до фінансових інновацій. Очевидно, що тенденція но-вих фінансових продуктів здобувати вигоду з прогалин, що маються у пруденційних системах, може створювати проблеми і потребує за-стосування застережних заходів. Разом з тим, фінансові інновації є, і наперед залишаться, важливим фактором покращення економічних показників у середньостроковій перспективі. У зв’язку з тим необ-хідно використовувати двоєдиний підхід у політиці, щоб країни … могли пожинати плоди фінансових інновацій, не наражаючись при цьому на надмірні ризики. Вдосконалення пруденційних заходів, систем фінансового захисту та механізмів регулювання криз пови-нні поєднуватися з подальшими реформами фінансового сектора, спрямованими на створення рівних умов для різних форм фінансо-вого посередництва і реалізації їх синергетичного потенціалу».

Виходячи з цього, у сучасних умовах невпинного інноваційно-го розвитку система банківського регулювання повинна поступово переходити від практики запровадження формальних обмежень у діяльність банківських установ до більш ретельного контролю на-явності та ефективності їх внутрішніх систем ризик-менеджменту,

Банківські інновації

побудова яких повинна орієнтуватися не тільки на національну еко-номіку, а і на врахування впливу глобалізаційних процесів.

Говорячи про особливості банківської інноваційної діяльності, слід зазначити, що банки, як і інші організації, в процесі її мають справу з об’єктами інтелектуальної власності (ІВ), в яких втілю-ються інноваційні рішення. Права інтелектуальної власності – це можливість, що надається законом, захистити свої досягнення (ре-зультати творчої, інноваційної діяльності або засоби індивідуаліза-ції – фірмові найменування та товарні знаки) від неправомірного використання конкурентами, що в умовах економічної боротьби на ринку є надзвичайно важливим. Специфічність основної маси ре-зультатів інноваційної діяльності банків – банківських продуктів та послуг, що мають нематеріальний характер, та вдосконалених бізнес-процесів – обумовлює особливості та проблеми захисту прав інтелектуальної власності кредитних інститутів.

Теоретично можливі три варіанти захисту прав ІВ: патент, ноу-хау та авторські права. Патент надає виключну можливість автору на використання об’єкта інтелектуальної власності за своїм розсу-дом на протязі певного періоду часу. Дане право власника підтриму-ється державою і захищається юридично. Отримання патенту – це найбільш розповсюджений у сфері матеріального виробництва спо-сіб відшкодування витрат на створення інновацій, що передбачає і право заборонити використання захищених об’єктів іншими особа-ми, які можуть отримати доступ до такого використання лише через ліцензійні угоди. Так, банки, що беруть участь у міжнародних пла-тіжних системах, використовують назви останніх на території наці-ональних держав саме на підставі ліцензійних договорів.

Недоліками даного варіанту захисту прав ІВ є дорожнеча та тривалість процесу патентування і підтримання його у силі. У сфе-рі банківського бізнесу до цього методу поки що вдаються рідко, оскільки рівень відповідальності за порушення прав часто не відпо-відає збиткам, багато нововведень не є патентоспроможними та за-старівають швидше, ніж буде отриманий патент. Основним об’єктом патентування у банківській сфері залишаються товарні знаки, а не винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Найбільш серйозною перепоною для банків на шляху одер-жання патентів є вимога патентного законодавства більшості країн щодо наявності «технічного аспекту» нововведення. Незважаючи на те, що з 2006 року у Міжнародній патентній класифікації з’явилася

Розділ 2. Інноваційний процес у банківській сфері

нова група, в яку об’єднані системи обробки даних або способи, спе-цифічні для фінансів (включаючи банківську справу, інвестиції, оподаткування, страхування), патентні відомства, зокрема, європей-ських країн та Японії продовжують включати до ознак патентоспро-можності винаходу наявність технічної основи, тобто обов’язкового використання комп’ютерів, електронних комунікацій або баз даних. Згідно російського законодавства правила і методи господарської діяльності не вважаються самостійними винаходами, а патенти та-кож стосуються лише технічних сторін діяльності фінансових уста-нов. Лише Американське бюро патентів і торгових марок з 2005 року вже дозволило патентувати різні унікальні методи ведення бізнесу, що стосуються будь-яких операцій, у тому числі маркетингу банків-ських продуктів та послуг, головне, щоб вони мали «ясний, конкрет-ний та помітний результат».

Разом з тим, незважаючи на зазначені складнощі, інтерес банків до патентного захисту інновацій зростає, і в усіх розвинутих краї-нах збільшується кількість запатентованих відкриттів у сферах фі-нансів, кредиту та страхування. Якщо за тридцять років (з 1971р. по 2000 р.) кількість виданих патентів, що були пов’язані з фінансови-ми операціями, у США склала всього 455, то тільки за 2006 р. було подано 1170 заявок на патентування інновацій у сфері кредитуван-ня, операцій з цінними паперами, електронних систем платежів, платіжних карт, управління розрахунковими технологіями, ризика-ми тощо. Найбільшу кількість патентів мають банки Citigroup, Bank of America та Merrill Lynch.

В Україні, згідно Закону «Про охорону прав на винаходи і ко-рисні моделі», винаходом (корисною моделлю) вважається резуль-тат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології. Винаходи відповідають умовам патентоздатності, якщо є новими і промислово придатними, що означає, що вони можуть бути вико-ристані у промисловості або в іншій сфері діяльності. Таким чином, українське законодавство не висуває умови обов’язково технічного характеру нововведення, що, теоретично, відкриває комерційним банкам можливості для патентного захисту інновацій. Проте ре-ально їх активність у цьому відношенні є незначною. З одинадцяти зареєстрованих в Україні патентів на винаходи (корисні моделі), власниками яких є банки, дев’ять належать Приватбанку і по одно-му – Національному банку України та банку «Аркада». Запатенто-вані, в основному, способи і системи здійснення електронних роз-Банківські інновації

рахунків, віддаленого доступу до рахунків у банку, ідентифікації користувачів тощо. Єдиним дійсно фінансовим винаходом став спо-сіб захисту коштів довгострокових фінансових вкладень від впливу інфляції, запатентований у 2003 році банком «Аркада».

На сучасному етапі більша частина інноваційних розробок ко-мерційних банків стає комерційною таємницею стосовно ноу-хау (англ. know-how – знати, як (зробити)), тобто відомостей про спосо-би здійснення професійної діяльності, що мають реальну або потен-ційну фінансову цінність з огляду на невідомість та недоступність третім особам.

Неправомірне використання ноу-хау тягне за собою майнову відповідальність, що включає компенсацію його власнику прямих збитків, упущеної вигоди та моральних збитків. Гарантом охорони ноу-хау виступають основи цивільного законодавства.

Проте, зважаючи на прозорість банківського ринку та активне рекламування самими банками нових продуктів та технологій, інно-ваційні ідеї дуже швидко стають надбанням конкурентів. Комерцій-ні банки в інноваційній діяльності традиційно активно використо-вують бенчмаркінг, тобто метод еталонного співставлення, основне завдання якого полягає у знаходженні та застосуванні, адаптуванні до власних умов найкращих ідей, які вже реалізовані лідерами у певній сфері бізнесу. Все це призводить до суттєвого скорочення, порівнюючи з іншими секторами економіки, строків існування ін-новаційної монополії у банківській галузі. Так, у 2004 році укра-їнський банк ВаБанк репрезентував ексклюзивний на той момент вклад «Дитячий» і навіть зареєстрував свої права на цей продукт, але це не завадило конкурентам через певний період запровадити аналогічні вклади, змінивши тільки назву.

Подібна ситуація спостерігається і у операторів мобільного зв’язку: як тільки один з них розробляє і запроваджує новий тариф або нову послугу, інші відразу підхоплюють ідею, змінивши, у кра-щому випадку, їх назву.

Нарешті, частина розробок, що супроводжують виникнення нового банківського продукту (аналітичні матеріали рекламної спрямованості, огляди ситуації на фінансових ринках, тарифи, комп’ютерні програми для дистанційного банківського обслугову-вання, WEB- сайти тощо) залишаються у відкритому доступі для клієнтів. Вони стають об’єктами авторських прав, які взагалі поши-рюються на всі витвори мистецтва, літератури, науки незалежно від

Розділ 2. Інноваційний процес у банківській сфері

засобу або форми їх вираження, головне, щоб останні були оригі-нальними. Відповідно до міжнародного та національного законодав-ства, набуття авторського права не потребує виконання яких-небудь формальностей, проте його існування повинно враховуватися бан-ками для захисту своїх прав інтелектуальної власності.

Наступною особливістю інноваційного процесу у комерційних банках є те, що він, як правило, не включає такої стадії, як фунда-ментальні наукові дослідження, тому і витрати на них практично відсутні. Що стосується дослідно-конструкторських розробок, то певні орієнтири щодо їх визначення надає Керівництво Осло, в яко-му зазначається, що R&D у банківській сфері можуть стосуватися математичних досліджень, що мають відношення до аналізу фінан-сових ризиків, розробок моделей ризиків для кредитної політики, експериментальної розробки нового програмного забезпечення для «домашнього банкінгу», розробки техніки дослідження поведінки споживачів з метою створення нових типів рахунків або банківських послуг, розробки систем електронного або Інтернет банкінгу, нових або суттєво покращених фінансових послуг (нові концепції рахун-ків, кредитування, страхування або інструментів заощаджень), роз-робок нових методів виміру споживацьких очікувань та преферен-цій тощо.

Таким чином, акцент робиться не на визначенні конкретної форми R&D, а на мету – новизну, прогрес у банківській справі, що втілюється у створенні нового методу, техніки або технології, про-дукту або послуги.

Особливо активно банки розробляють внутрішнє програмне за-безпечення, що є відображенням конкуренції за інноваційні продук-ти та високу якість обслуговування клієнтів, раціоналізацію підго-товки звітності та роботи бек-офісу. Згідно інформації британського департаменту торгівлі та промисловості, у 2005-2006 роках п’ять англійських банків на ці цілі витратили 705 млн фунтів стерлінгів, а 119 компаній-розробників програмного забезпечення – 932 млн. Уперше два провідних банка – HSBC та Royal Bank of Scotland – по-трапили до рейтингу компаній, що витрачають найбільше коштів на дослідження та розвиток (R&D). Ці банки зайняли, відповідно, 11 та 13 місця, слідом за нафтовими гігантами Shell та British Petroleum. Проте це стало можливим тільки після прийняття в Європі нових стандартів фінансової звітності, що дозволило розглядати ці витра-ти саме як інноваційні.

Банківські інновації

Разом з тим, дуже часто імпульси щодо впровадження технологіч-них інновацій у банківському секторі виходять з інших галузей – елек-троніки, телекомунікацій, розробки програмного забезпечення тощо, тобто є зовнішніми по відношенню до банківської системи. Зокрема, показовим у цьому відношенні є відкриття на початку 2007 року ком-панією Hewlett Packard (НР) центру банківських інновацій у Мілані, Італія. У реальній обстановці НР демонструє своє бачення того, як комерційні банки можуть застосовувати розроблені ним інформацій-ні технології для найкращого обслуговування клієнтів та підвищення ефективності операцій.

Таким чином, у даній ситуації банки виступають не інноваційни-ми лідерами, а імітаторами, що пристосовують сторонні винаходи для власних потреб. Тому основними видами витрат банків у проце-сі розробки нововведень стають витрати на придбання технологій та обладнання, на збирання, аналіз та відбір інформації, маркетингові дослідження, консалтингове обслуговування.

Характерною особливістю інноваційної діяльності комерційних банків є взаємообумовленість інновацій. Вона проявляється, зокре-ма, у тому, що впровадження сучасних інформаційних технологій відкриває шлях до створення нових банківських продуктів та тех-нологій обслуговування клієнтів. Прикладами останніх є смарт-картки як новий інструмент ідентифікації та здійснення платежів, cash-менеджмент як метод управління коштами клієнта, call-центри як форма обслуговування клієнтів, система управління взаємовід-носинами з клієнтами – CMR тощо.

Банки часто здійснюють інновації на вимогу клієнтів, перш за все корпоративних, тому основну увагу вони приділяють не стільки но-визні продукту, який, в принципі, достатньо швидко можна відтво-рити, скільки його унікальності для клієнта, підвищенню зручності та привабливості обслуговування. Що стосується продуктових ін-новацій для масових клієнтів, то їх впровадження у банківському бізнесі особливо вимагає наявності надійних джерел інформації, проведення кваліфікованих маркетингових досліджень, почуття ринку, відпрацювання досконалої операційної техніки, визначення каналів збуту, оскільки, на відміну від інших сфер виробництва, тут практично неможливо провести лабораторні дослідження або екс-периментальні розробки. Помилкові інноваційні рішення неможли-во просто вилучити з ринку, вони продовжують діяти до закінчення терміну банківських договорів.

Розділ 2. Інноваційний процес у банківській сфері

Специфічною рисою України, на думку банківських спеціа-лістів, є те, що тут розвиток ринку інноваційних банківських про-дуктів стримує відсутність попиту на них. Журнал «Финансовый директор» наприкінці 2006 року навів точку зору голови правління банку «Фінанси і кредит» Володимира Хливнюка: «На мій погляд, українські банки більш або менш успішно освоїли практично всю лінійку сучасних банківських продуктів як для роздрібних, так і для корпоративних клієнтів. Залишилося «копати вглиб». Але при по-вній незапитаності розвитку він не має практичного виходу. Бага-тьом українським споживачам у принципі чуже сприйняття банку як фінансового радника і консультанта, звідси і відсутність послуг Private banking та фінансового консалтингу тощо».

Тому українські банки, як, до речі, і банки інших пострадянських країн, більшою мірою концентруються на інноваціях, що спрямова-ні на створення нових потреб, активно запозичуючи при цьому за-рубіжний досвід.