МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 

Загрузка...

Цей розділ містить методичні матеріали, необхідні для вирі-шення практичних завдань № 1 — № 33. Наведена нижче табли-ця допоможе зорієнтуватися у виборі необхідних матеріалів для кожного завдання:

 

Методичний матеріал для вирішення завдань      Номери завдань

1.         Норма прибутку на інвестиції (НПІ)           1, 25, 26, 27, 28, 29, 30

2.         Матриця БКГ            2

3.         Методи розрахунку цін на продукт            3, 4

4.         Методи розрахунку обсягу витрат на банківсь-кий маркетинг   5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14

5.         Перерозподіл звичайних статей витрат у функ-ціональні витрати комерційного банку        15

6.         Рентабельність          16, 24

7.         Методика визначення конкурентоспроможності банківських продуктів          17, 18, 19, 20

8.         Розрахунок розмір зміни ціни при кредитуванні  21, 22, 23

9.         Еластичність попиту            31, 32, 33

1. НОРМА ПРИБУТКУ НАІНВЕСТИЦІЇ (НПі)

В ієрархії цілей діяльності банківської установи перше місце займає завдання отримання «цільового» прибутку, яке формується шляхом визначення показників норми прибутку.

Для цього використовують такий показник норми прибутку на інвестиції:

гг_     П„   . Hllj =——ХІ00%, /

де НПі — норма прибутку на інвестиції;

Пв — валовий прибуток до відрахування податків, яка дорів-нює обсягу продажів у вартісному вираженні мінус витрати на виробництво та відсоток за кредитами;

/ — інвестиції в основний та оборотний капітал мінус забор-гованість за кредитами.

У випадку, коли заборгованість за інвестиціями дуже ве-лика, доцільно розраховувати норму прибутку на активи за формулою:

H11А =——х100%, A

де НПл — норма прибутку на активи;

Пв — валовий прибуток до відрахування податків, а також до відрахування відсотку за кредитами;

A — активи.

Показник НПі дає можливість прийняти обґрунтоване рішення стосовно доцільності реалізації інвестиційного проекту з по-зицій отриманого прибутку. Для цього показник НЩ слід порів-нювати з реальною ринковою ставкою відсотка за кредит. Якщо показник НПі перевищує реальну ринкову ставку відсотка за кре-дит, приймається рішення про реалізацію проекту, якщо HITj до-рівнює, або менше реальної ринкової ставки відсотка за кредит, інвестиції в проект не доцільні.

Реальна ринкова ставка відсотка за кредит враховує поточ-ний рівень інфляції та розраховується за формулою:

Реальна ринкова ставка

відсотка за кредит, %

Номінальна ринкова ставка   Темп зростання

відсотка за кредит, %           інфляції, %

При цьому, номінальна ринкова ставка відсотку за кредит

є ставкою відсотку, визначеною у грошових одиницях за поточ-ним курсом (без коригування на інфляцію).

2. МАТРИЦЯ БКГ

Реалізація цілей, стратегії й тактики комерційного банку бага-то в чому залежить від ефективності функціонування його внут-рішнього середовища. Банківський маркетинг має активний вплив на формування цього середовища, попередньо аналізуючи його за такими напрямками:

—        аналіз виробничо-збутової діяльності з метою пошуку внут-рішніх резервів, організації «центрів прибутку», які дадуть мож-ливість фінансувати розробку та випуск новітніх банківських продуктів для виявлених ринкових ніш;

—        аналіз витрат та можливостей їх зниження, порівняння «ці-льової» та «фактичної» норми прибутку, а також виявлення при-чин наявності відхилення в цих показниках;

—        дослідження кадрового складу щодо кваліфікації, мотива-ції, інформованості та приведення у відповідність структури та рівня персоналу з завданнями банку.

Дослідження внутрішнього середовища банку повинно здійс-нюватися фахівцями з маркетингу разом із фінансистами. Резуль-тати такого дослідження дадуть можливість прийняти обґрунто-вані управлінські рішення щодо розширення певних напрямків діяльності; збереження їх активності на поточному рівні; скоро-чення або ліквідації.

Одним із дещо простих методів зіставлення результатів діяль-ності окремих підрозділів комерційного банку, або прибутковості окремих банківських продуктів та послуг, є матриця Бостонсь-кої Консультативної Групи (БКГ). Результати аналізу із засто-суванням матриці БКГ передбачають використання двох показ-ників:

—        темпу зростання ємності ринку, на якому реалізуються продукти та послуги — Тєр;

—        норми прибутку на інвестиції — НЩ.

Комбінації показників ТєР та HITj дають можливість класифі-кувати окремі підрозділи, або продукти та послуги комерційного банку за чотирма групами:

1) «Дійні корови»: працюють на ринках, ємність яких майже не збільшується, тобто на насичених, тому неперспективних; да-ють високі прибутки. Інвестувати отримані прибутки в по-дальший розвиток таких продуктів і послуг недоцільно, тому в цьому випадку приймається управлінське рішення стосовно збереження обсягів продажу на досягнутому рівні, а отримані прибутки спрямовуються в нові проекти;

2)         «Зірки»: функціонують в умовах ринку, який розширюєть-ся, але потребу в фінансуванні розвитку задовольняють за раху-нок власних прибутків, тобто не потребують додаткового фінан-сування;

3)         «Важкі діти»: потребують великих інвестицій за рахунок інших підрозділів та продуктів, оскільки ведуть бізнес на ринках, які швидко розширюються, мають перспективи, але поки що не дають прибутків;

4)         «Невдахи»: застарілі товари та послуги, які не користують-ся попитом споживачів.

 

 

 

 

«ЗІРКИ»        

ТЄр —високі      '"'■■. HIIj — висока     ^: •>-       «ВАЖКІДІТИ» j      ТЄр —високі /       HIIj —низька

«ДІЙНІКОРОВИ»

ТЄр —низькі HIIj — висока            «НЕВДАХИ»

ТЄр —низькі

HIIj —низька

 

Норма прибутку на інвестщії, HIIj Рис. Матриця БКГ

На рисунку пунктирні стрілки відображають ефективні на-прямки розподілу прибутків.

Таким чином, використання матриці БКГ дає можливість мо-делювати ефективну діяльність комерційного банку шляхом мо-ніторингу обсягів продажу, прибутковості та новизни банківсь-ких продуктів і послуг.

3. МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ЦІН НА ПРОДУКТ

За ринкових умов господарювання стрижневим економічним важелем, що активно впливає на розвиток реального сектору економіки, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості продукту чи послуги. Во-на завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної

форми вартості одиниці продукції, що дорівнює сумі витрат ви-робництва й середнього прибутку) та відображає рівень необхід-них витрат.

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основ-ні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу.

Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.

Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл части-ни доходів суб’єктів господарювання та населення.

Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необ-хідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюю-чому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю то-варів чи послуг.

Загальними чинниками обґрунтування цін на товари (про-дукцію, послуги), переважно є:

—        гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення по-питу, і навпаки;

—        високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна;

—        орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за мірою їхньої важливості розміщу-ються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ці-на;

—        можливість надати готовому виробу більшої привабли-вості для покупців: зрозуміло, що доступні ціни, узгоджені 3 по-казниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

Для обґрунтування цін на продукцію використовують такі методи ціноутворення:

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс при-буток» є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним, ціна (Ц) визначається за формулою:

Ц = СВ + П,

де СВ — середні витрати (собівартість);

77 — розмір прибутку в ціні, яка встановлюється самим підп-риємством (банком) або обмежується державою як граничний рі-вень рентабельності продукції (послуг).

2.         Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) при-

бутку вважається різновидом методики визначення ціни на заса-

ді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в то-

му, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального

розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від

продажу певної кількості продукції.

За умови прямолінійної динаміки залежних значень ціна вста-новлюється з використанням формули:

ТТ        /~<        ,       ПОСТ  ЗАГ

N

де СЗАГ — змінні витрати на одиницю продукції (послуги);

Спост — постійні витрати на цю продукцію (послугу) за пев-ний період (квартал, рік);

ДЗАГ — загальна сума прибутку, яку можна одержати від про-дажу продукції (надання послуги) за той самий період;

N — обсяг продажу продукції (наданої послуги) в натураль-ному вимірі.

3.         Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності то-вару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявле-ного) попиту.

4.         Метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рів-нем конкуренції») полягає в тому, що ціну розглядають та вста-новлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурен-тів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні моди-фікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення па-раметрів цих виробів).

5.         Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосо-вується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

6.Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різ-них сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього ме-тоду в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

7.Метод установлення ціни за місцем походження то-вару полягає в тому, що товар передається транспортній орга-нізації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (за-мовника).

8.Memod установлення єдиної ціни із внесенням do у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (орга-нізації) для внесення до ціни фіксованої суми транспортних ви-трат не залежно від віддаленості покупця (клієнта).

9.         Застосування методу встановлення зональних цін полягає

в тому, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах

яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних

витрат.

10.       Метод установлення ціни стосовно базисного пунк-

ту характеризується тим, що продавець (фірма) вибирає конк-ретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, що дорів-нює вартості поставки з цього району (міста, області) неза-лежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.

11.Memod встановлення цін із прийняттям на себе ви-трат на поставку означає, що підприємство (організація) част-ково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку то-вару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).

12. Методом встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або поза сезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом року.

Таким чином, обґрунтуванням цін на товари є вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рів-ня ціни, що, своєю чергою, є початковим етапом розробки ціно-вої стратегії і тактики підприємства (банку). Надалі ціни постійно коригуються (регулюються) підприємством (банком) і державою, згідно з мінливою кон’юнктурою ринку та необхідними уточнен-нями заздалегідь розробленої стратегії ціноутворення стосовно різних видів продукції.

4. МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ОБСЯГУ ВИТРАТ НА БАНКІВСЬКИЙ МАРКЕТИНГ

 

Метод розрахунку обсягу витрат на маркетинг    Статті витрат та приклади розрахунку бюджету маркетингу

Метод від наявних засобів   Витрати на розподіл — 50 000 грн Витрати на тестування продуктів і послуг — 40 000 грн Витрати на маркетингові дослідження — 8 000 грн Витрати на рекламу і стимулювання збуту — 12 000 грн Розрахунковий бюджет — 110 000 грн

Метод відсотку

від приросту

продажів        Збільшення обсягу продажів на 10 % Бюджет минулого року — 30 000 грн Розрахунковий бюджет — 33 000 грн

Метод

конкурентного

паритету        Головний конкурент збільшує бюджет на 2 % Бюджет минулого року 50 000 грн Розрахунковий бюджет — 51 000 грн

Метод відсотку від продажів           Норматив витрат на маркетинг — 1 грн на 5 грн про-

дажів

Прогноз продажів — 1 000 000 грн

Розрахунковий бюджет — 200 000 грн

Метод відповідності цілям   Ціль № 1 — збільшення збуту продукту А на 5 % Ціль № 2 — впровадження продукту В на ринок і до-сягнення 15 % частки ринку

Ціль № 3 — підвищення рівня позитивного став-лення споживачів до комерційного банку з 60 % до 75 %

Калькуляція витрат:

Х)поточні витрати на збут — 35 000 грн

2)поточна частка ринку продукту В — 10 %, її забез-

печують витрати на впровадження продукту В у

розмірі 120 000 грн 3)поточний рівень позитивного відношення спожжа-

чів до комерційного банку — 60 %, його забезпечу-

ють витрати на формування іміджу банку в розмі-

рі 50 000 грн Розрахунковий бюджет — 220 250 грн

5. ПЕРЕРОЗПОДІЛ ЗВИЧАИНИХ СТАТЕИ ВИТРАТ У ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВИТРАТИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Для того, щоб перерахувати звичайні статті витрат у функціо-нальні треба вихідні дані для розрахунку по всіх статтях (грн.) скоригувати на результати хронометрування робочого часу Нижче наведений приклад такого перерозподілу.

Якщо вихідні дані для розрахунку (грн.):

 

Статті Розмір, грн

Заробітна плата         300 000

Витрати на виплату відсотків         20 000

Витрати на рекламу  10 000

А також результати хронометрування робочого часу (%):

 

Показник

 

Розмір, %

 

 

 

Обслуговування клієнтів

 

35

 

 

 

Стимулювання збуту

 

25

 

 

 

Маркетингові дослідження

 

25

 

 

 

Управління маркетингом

 

15

 

 

 

Разом

 

100

 

то перерахунок звичайних статей витрат у функціональні ма-тиме вигляд матриці:

 

Статті                                               

Заробітна плата         300 000           105 000           75 000 75 000 45000

Витрати на виплату відсотків         20 000 7 000 1            5 000   5 000   3 000

Витрати на рекламу  10 000 3 500 1            2 500   2 500   1 500

Разом  330 000           115 5001         82 500 82 500 49 500

            (...../               

Сума по стовпчику          -* «Разом» та рядку «Разом»   

           

           

 

           

           

            -^-    105         )00 = 300(       00 х 0,35

6. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ

У завданнях № 16 та № 24 для розрахунку фактичної прибут-ковості окремих товарних груп у портфелі комерційного банку після заповнення таблиць відсутніми даними потрібні такі фор-мули:

Чистий прибуток до сплати податків

Рентабельшсть =       х100%,

Чистий збут

Чистий прибуток до     Валовий     Витрати на збут сплати податків        прибуток       та маркетинг

Відсутні дані можна отримати, виконавши умови завдань та користуючись вихідними даними таблиць.

7. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІБАНКІВСЬКИХ

ПРОДУКТІВ I ПОСЛУГ

Визначення конкурентоспроможності банківських продуктів та послуг доцільно здійснювати методом розрахунку одиничних і групових показників.

Ціль такого дослідження конкурентоспроможності — ви-явлення переваг порівнянно з продуктами і послугами конку-рентів.

У процесі вибору споживачем банківських продуктів і послуг виграють ті, у яких відношення корисного ефекту до витрат на придбання та використання максимально, порівнянно з аналога-ми. Визначити, чи відповідає продукт (послуга) цій умові, можна в процесі порівняння з продуктами (послугами) конкурентів.

Оцінка і прогнозування конкурентоспроможності здійснюєть-ся на підставі двох груп головних параметрів:

—        якісних;

—        економічних.

Якісні показники характеризують призначення продукту (по-слуги), тобто властивості, завдяки яким він задовольняє конкрет-ну потребу, і поділяються на класифікаційні й оціночні.

Класифікаційні показники характеризують приналежність до визначеної класифікаційної групи і визначають призначен-ня, сферу застосування, умови використання цього продукту (послуги).

Оціночні показники кількісно характеризують ті властивості, які утворюють якість. Вони використовуються для порівняння різних зразків продуктів (послуг), які належать до однієї класифі-каційної групи. Оціночні показники поділяються на регламенто-вані і порівняльні. Регламентовані використовують для перевірки виконання обов’язкових вимог до продукту (послуги); порів-няльні використовують для порівняння конкуруючих властивос-тей за мірою задоволення потреб споживача тими або іншими властивостями.

Регламентовані показники — це патентно-правові показники, показники взаємозамінності і сумісності. Це нормативні парамет-ри, які встановлюються діючими міжнародними і регіональними стандартами; національними закордонними і вітчизняними стан-дартами; чинними законодавствами, нормативними актами, па-тентною документацією. Якщо хоча б одна з вимог не буде вико-нана, продукт (послуга) не може бути виведений на ринок.

При позитивному результаті аналізу нормативних параметрів переходять до аналізу конкурентоспроможності продукту (послу-ги) на конкретних ринках.

Оцінка регламентованих показників забезпечується введен-ням групового індексу за регламентованими показниками:

п

JP.„. =Y1spi,

і=\

деп — кількість розглянутих показників;

gPi _ одиничний регламентований показник, його значення може бути 0 (не відповідає нормам) або 1 (відповідає нормам);

Ір.п. — груповий індекс за регламентованими показниками.

Груповий індекс за регламентованими показниками рівний 1 означає принципову можливість реалізації продукту (послуги) на розглянутому ринку. У випадку, коли Ірж = 0, подальший розра-хунок показника конкурентоспроможності не має сенсу.

Порівняльні показники — це функціональні показники, показ-ники надійності, естетичні показники (для окремих продуктів).

Економічні показники характеризують сумарні витрати спо-живача на задоволення його потреб за допомогою цього продукту (по’луги). Вони складаються з витрат на покупку і витрат, повязаних з експлуатацією. У загалом загальна сума цих витрат складає ціну споживання.

До економічних показників належать одноразові витрати (ви-трати на придбання) і поточні витрати (витрати на експлуатацію).

Одноразові витрати — ціна продукту (послуги), вартість приведення в працездатний стан.

Поточні витрати — це витрати на експлуатацію, податки, страхові внески, витрати на утилізацію.

В основу цього методу оцінки конкурентоспроможності пок-ладений розрахунок одиничних і групових показників, на базі яких визначається комплексний (інтегральний) показник конку-рентоспроможності.

На першому етапі обирається база порівняння. Базою для порівняння може бути кращий із вже існуючих на цільовому ринку або у світі продукт (послуга) конкурентів, або більш якісний зразок, поява якого очікується в найближчому майбу-тньому, або деякий абстрактний еталон,

На другому етапі вирізняються найбільш вагомі для спожи-вача критерії. Значення критерію базисної моделі позначають РБ, а порівнюваного зразка — Р.

На третьому етапі за кожним критерієм розраховується одиничний показник конкурентоспроможності (qi). Якщо збіль-шення значення критерію сприяє підвищенню якості продукту (послуги), то використовують формулу:

Ц_І = РІ/РБІ , а якщо зниженню, то формулу:

Ц_і = Phi / Pi

Ha четвертому етапі всередині кожної групи критеріїв роб-лять ранжирування показників за мірою їх вагомості для спожи-вача і, відповідно до цього, привласнюють їм вагу (десятковий запис відсотка): а, — для аналізованого продукту (послуги) і аві — для базового зразка. Причому,

n          т

депіт — кількість параметрів аналізованого продукту (послуги) і базового зразка відповідно.

На п'ятому етапі проводиться розрахунок групових показ-ників конкурентоспроможності за всіма групами параметрів. Для цього використовують формулу:

п

Далі необхідно визначити комплексний показник конкурен-тоспроможності на основі групових показників за регламенто-ваними, якісними та економічними показниками:

з.п.

Економічний зміст комплексного показника конкурентоспро-можності (інтегрального показника конкурентоспроможності) полягає в такому: якщо К> 1, то продукт (послуга) є конкуренто-спроможним (перевершує зразок), якщо К < 1 — неконкуренто-спроможним (поступається зразку), в разі однакової конкуренто-спроможності К=\.

8. РОЗРАХУНОК РОЗМІРУ ЗМІНИ ЦІНИ ПРИ КРЕДИТУВАННІ

При розстрочці платежу продавець кредитує покупця, що збі-льшує ціну товару. Найпростіша формула, за якою розраховуєть-ся розмір зміни ціни, має такий вигляд:

К = 0,00083 • С ■ ІЛ (cij ■ ti )\ %,

де С — середній банківський відсоток при кредитуванні; а, — розмір відповідного платежу; tt — термін між внесенням авансу й одержанням замовлення

(чи між одержанням замовлення і часом сплати внеску за

розстрочкою); і — номера частин авансу чи внеску за розстрочкою.

9. ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ

Попит показує кількість продукту (послуги), яку споживачі будуть купувати за різними можливими цінами. Ціна попиту — це максимальна ціна, за якою споживач готовий купити цей про-дукт (послугу).

Розмір попиту повинен мати конкретне значення і належа-ти до визначеного відрізку часу. Закон попиту полягає в такому: при незмінності всіх інших параметрів зниження ціни веде до відповідного зростання розміру попиту, і навпаки.

Ціна (ціновий фактор попиту) є основним фактором, який впливає на попит на продукт (послугу), але існують й інші (не-цінові фактори попиту) фактори, які впливають на покупки.

Нецінові фактори попиту такі:

—        споживчі смаки: сприятлива для певного продукту (пос-луги) зміна споживчих смаків або переваг, викликана рекламою або іншими стимулюючими діями, буде означати, що попит зріс за кожною ціною. Несприятливі зміни в перевагах споживачів викликають зменшення попиту і зсув кривої попиту вліво. Тех-нологічні зміни у вигляді появи нового продукту (послуги) здатні призвести до зміни споживчих смаків;

—        кількість споживачів: збільшення на ринку кількості спо-живачів обумовлює підвищення попиту, зменшення — скорочує попит;

—        дохід споживачів: щодо більшості продуктів (послуг) під-вищення доходу призводить до збільшення попиту. Продукти (послуги), попит на які змінюється в прямій залежності від зміни грошового доходу, належать до вищої категорії, або до категорії нормальних продуктів (послуг). Продукти (послуги), попит на які змінюється в протилежному напрямку, тобто зростає при зни-женні доходів, називаються продуктами (послугами) нижчої ка-тегорії.

—        споживчі очікування щодо майбутніх цін на продукти (послуги), наявність товарів і майбутнього доходу здатні змі-нити попит. Очікування падіння цін і зниження доходів призво-дить до скорочення поточного попиту. Зворотне твердження та-кож вірне.

Еластичність попиту — це зміна попиту на певний продукт (послугу) під впливом економічних і соціальних факторів, пов'я-заних зі зміною цін. Попит може бути еластичним, якщо про-центна зміна його обсягу перевищує зниження рівня цін, і неела-стичним, якщо міра зниження цін вища за приріст попиту.

Відповідно до закону попиту, споживачі при зниженні ціни будуть купувати більшу кількість продуктів (послуг). Однак міра реакції споживачів на зміну ціни може значно варіюватися від продукту (послуги) до продукту (послуги).

Економісти використовують концепцію цінової еластичності для визначення чутливості споживачів до зміни ціни.

Якщо невеликі зміни в ціні призводять до значних змін у кіль-кості продукту (послуги), що купується, то такий попит назива-ють відносно еластичним або просто еластичним:

 

Ціна, P

AQ> АP

АP

O

 

AQ

 

Кількість, Q

 

Якщо істотна зміна в ціні призводить до невеликої зміни в кіль-кості покупок, то такий попит відносно нееластичний або просто нееластичний:

 

Ціна, P ' ^

AQ < АP

ЛP

O

 

AQ

 

Кількість, Q

 

Коли процентна зміна ціни і подальша зміна кількості запиту-ваного продукту (послуги) рівні за розміром, то такий випадок називають одиничною еластичністю:

 

Ціна, P                                  

                        AQ = АP

АP                             

                                    D

O                     AQ      Кількість, Q

639

 

Якщо зміна ціни не призводить до зміни розміру попиту, TO такий попит є абсолютно нееластичним:

 

Ціна, P ) \,

 

D

 

 

 

O

 

Кількість, Q

 

Якщо найменше зниження ціни спонукує покупців збільшува-ти покупки від нуля до межі своїх можливостей, то такий попит є абсолютно еластичним:

Ціна, P

D

 

O

 

Кількість, Q

 

Види еластичності:

—        цінова еластичність попиту;

—        перехресна еластичність попиту;

—        еластичність попиту по доходу.

Цінова еластичність показує міру впливу на розмір попиту показника ціни.

Міру цінової еластичності або нееластичності визначають за допомогою коефіцієнта еластичності (Е^:

 

Ed =

 

Процентна зміна кількості продукту (послуги), який купується Процентна зміна ціни

 

Ціновий коефіцієнт еластичності завжди від'ємний (закон по-питу є зворотною залежністю кількості продукту (послуги) від ціни), тому розглядається тільки абсолютне значення цього кое-фіцієнта еластичності.

Фактори цінової еластичності попиту:

—        замінність: чим більше замінників цього продукту (послу-ги) пропонується споживачу, тим більш еластичний попит на нього;

—        питома вага в доході споживача: чим більш вагомий продукт (послуга) у бюджеті споживача, за інших рівних умов, тим вища еластичність попиту на нього;

—        предмети розкоші і предмети необхідності: попит на предмети необхідності, зазвичай, є нееластичним, попит на пре-дмети розкоші, зазвичай, еластичний;

—        фактор часу: попит на продукт (послугу) більш еластич-ний, чим триваліше час для прийняття рішень.

Перехресна еластичність показує міру впливу на розмір по-питу певного продукту (послуги) показника ціни іншого продук-ту (послуги).

Концепція перехресної еластичності дозволяє вимірювати, на-скільки чуттєвий споживчий попит на один продукт (послугу) (X) до зміни ціни іншого продукту (послуги) (У):

„       Процентна зміна кількості продукту (послуги) X

Еж=^   ::          ^T

Процентна зміна ціни продукту (послуги)  ї

Ця концепція дозволяє зрозуміти явища взаємозамінності і вза-ємодоповнюваності продуктів (послуг).

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності попиту має пози-тивне значення, тобто кількість X перебуває в прямій залежності від зміни ціни Y, то продукти (послуги) X і Y є взаємозамінними. Чим більше позитивний коефіцієнт, тим більша ступінь замінно-сті двох продуктів (послуг).

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має від'ємне зна-чення, то продукти (послуги) X і Y є взаємодоповнюваними. Чим більша величина від'ємного коефіцієнту, тим більша взаємодо-повнюваність двох продуктів (послуг).

Нульовий або майже нульовий коефіцієнт свідчить про те, що продукти не пов'язані між собою, тобто є незалежними.

Еластичність попиту за доходом показує міру впливу на розмір попиту показника доходу споживача.

Еластичність попиту за доходом дозволяє виміряти процентну зміну кількості запитуваного продукту (послуги), обумовлену зміною доходу споживача:

_,     Процентна зміна кількості запитуваного продукту (послуги)

Ej =    

Процентна зміна доходу споживача

Для більшості продуктів (послуг) цей коефіцієнт має по-зитивне значення (для продуктів (послуг) вищої категорії і нормальних). Від'ємне значення коефіцієнта еластичності попиту за доходом свідчить про продукти (послуги) нижчої категорії.

-5Я