9.2. ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН БАНКУ 3 КЛІЄНТАМИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 

Загрузка...

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення кон-флікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких продуктів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківсь-ких послуг.

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності бан-ку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інфор-мацію:

—        відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фі-нансові показники діяльності банку та його економічний стан;

—        перелік керівників банку та його відокремлених підрозді-лів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

—        перелік послуг, що надаються банком;

—        ціну банківських послуг;

—        іншу інформацію та консультації з питань надання банків-ських послуг.

Банкам забороняється поширення реклами у будь-якій формі, що містить неправдиву інформацію про їх діяльність у сфері бан-ківських послуг.

Суттєвий вплив на позитивність корпоративного іміджу комер-ційного банку чинять гарантування вкладів, банківська таєм-ниця, конфіденційність інформації. Вклади фізичних осіб коме-рційних банків гарантуються в порядку, передбаченому законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощад-ного банку України гарантуються державою.

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємо-відносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і роз-голошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

—        відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан ко-

респондентських рахунків банків у Національному банку України;

—        операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

—        фінансово-економічний стан клієнтів;

—        системи охорони банку та клієнтів;

—        інформація про організаційно-правову структуру юридич-ної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

—        відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи ко-мерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків про-дукції та інша комерційна інформація;

—        інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

—        коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час про-

ведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Наведене вище не поширюється на узагальнену по банках ін-формацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Націо-нальним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської та-ємниці шляхом:

—        обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

—        організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

—        застосування технічних засобів для запобігання несанкціо-нованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

—        застосування застережень щодо збереження банківської та-ємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і уго-дах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'я-зання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та служ-бовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошу-вати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом вито-ку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені

здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються вин-ними органами.

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

—        на письмовий запит або з письмового дозволу власника та-кої інформації;

—        на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

—        органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конк-ретний проміжок часу;

—        органам Державної податкової служби України на їх пись-мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конк-ретний проміжок часу.

Вимога відповідного державного органу на отримання ін-формації, яка містить банківську таємницю, повинна:

—        бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

—        бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

—        містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;

—        містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників на-даються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) помер-лих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів ін-шого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю не поширюються на службовців Національ-ного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах

повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валют-ного контролю.

Національний банк України має право відповідно до між-народного договору, згода на обов’язковість якого надана Верхов-ною Радою України, або за принципом взаємності надати інфор-мацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:

—        це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;

—        є гарантії того, що отримана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду;

—        є гарантія того, що отримана інформація не буде передана за межі органу банківського нагляду.

Зазначені положення не поширюються на випадки повідом-лення банками відповідно до законодавства про операції, що ма-ють сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю. Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Соціальну спрямованість, яка суттєво впливає на формування позитивного корпоративного іміджу банку, унаочнюють заходи запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом.

Під легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, слід ро-зуміти внесення до банку грошей чи іншого майна, набутих з пору-шенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання дже-рел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.

Банки зобов’язані, відповідно до вимог законодавства Украї-ни, запобігати використанню банківської системи з метою легалі-зації грошей. Банкам забороняється вступати в договірні відно-сини з анонімними особами. Банки зобов’язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.

Значними є операції, якщо безготівкові розрахунки за угода-ми на суми, що перевищують еквівалент 50 000 євро, або угоди з готівкою на суми, що перевищують еквівалент 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим На-ціональним банком України.

Сумнівними є операції, що мають такі ознаки:

—        операція здійснюється при незвичних або невиправдано заплутаних умовах;

—        операція не є економічно виправданою або суперечить за-конодавству України.

Банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють розра-хунки за угодами на суму нижчу, ніж зазначена у частині третій цієї статті, якщо угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу або у разі обґрунтованої підозри в тому, що кошти набуті злочинним шляхом.

При цьому з метою попередження злочинів інформація щодо ідентифікації осіб повідомляється банками відповідним органам згідно з законодавством України, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю.

Ідентифікація особи не є обов’язковою:

—        у разі здійснення її працівниками, які регулярно здійсню-ють операції від імені клієнта і раніше були ідентифіковані;

—        у разі здійснення угод між банками.

Усі документи, що були підставою для здійснення угод, а та-кож письмові результати ідентифікації пов'язаних з ними осіб, банк зобов'язаний зберігати протягом п'яти років з дня виконан-ня угоди.

Найменування банку є елементом його бренду, який має бу-ти позитивно сприйнятим реальними чи потенційними клієнтами.

Банк має повне і скорочене офіційні найменування українсь-кою та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуван-ням.

Слово «банк» та похідні від нього дозволяється використову-вати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані На-ціональним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на терито-рії України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та зако-нодавства України.

He дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів «Україна», «державний», «централь-ний», «національний» та похідних від них можливе лише за зго-дою Національного банку України.

Шдрозділ банку використовує найменування лише того банку, підрозділом якого він є. До назви структурного підрозділу бан-ку може додаватися найменування місцезнаходження цього під-розділу.