7.2. МЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 

Загрузка...

Для визначення оптимального, з позицій попиту та пропозиції, рівня цін, застосовують два традиційні методи ціноутворення:

—        витратний метод ціноутворення — орієнтація на витрати та цільовий для банку прибуток;

—        адміністративні методи ціноутворення — орієнтація на ціни основних конкурентів або одного конкурента-лідера.

Витратний метод передбачає аналіз інформації про повні, прямі, посередницькі, стандартні та граничні витрати; враховує політику цільової ціни та цільової норми прибутку.

Конкретними прикладами витратних методів ціноутворення є метод «середні витрати плюс прибуток» і метод розрахунку ці-ни на основі точки беззбитковості.

Метод «середні витрати плюс прибуток» передбачає вста-новлення цін, виходячи з витрат на виробництво і реалізацію продуктів і послуг шляхом додавання націнки залежно від розмі-ру цільового прибутку. Наприклад, якщо витрати на одиницю продукту чи послуги (Вод) складають 30 грн, а банк планує одер-жати частку прибутку (77), яка дорівнює 20 %, то, ціна (X) визна-читься пропорцією:

30 грн — 80 % ціни;

Хгрн. — 100 % остаточна ціна.

ТодіХ= 30 х 100 / 80 = 37,5 грн — остаточна ціна.

Якщо цільовий прибуток заданий у процентному вираженні, то ціна визначається за формулою:

Х= (7?од. х 100) / (1 -77)

Якщо цільовий прибуток використовується у розрахунках не в процентному, a у грошовому вираженні, тоді ціна визначається за формулою:

Х= 7?од. + 77

Метод розрахунку ціни на основі точки беззбитковості. Точка беззбитковості визначається як кількість продуктів чи по-слуг, для якої 77? = ТС (77? — загальний дохід від реалізації, ТС— загальні витрати, пов'язані з виробництвом), або середні загальні витрати дорівнюють ціні, тобто АТС = Р. Виходячи з цих умов, при відомих витратах і планованому обсязі випуску, ро-биться розрахунок ціни.

Адміністративні методи передбачають:

—        орієнтацію на середні ринкові ціни (галузеві) певного про-дукту чи послуги;

—        орієнтацію на цінового лідера;

—        орієнтацію на попит за результатами постійного моніто-рингу інтенсивності попиту клієнтів залежно від зміни ціни.

Прикладами адміністративних методів ціноутворення є метод розрахунку ціни на основі «корисності» продукту чи послуги для клієнта та метод установлення цін з урахуванням цін конкурентів.

Метод розрахунку ціни на основі «корисності» продукту чи послуги для клієнта передбачає, що витратні орієнтири відходять на другий план, поступаючись місцем сприйняттю продукту чи послуги клієнтом. Для посилення «корисності» продукту чи пос-луги банк використовує нецінові заходи впливу: сервісне обслуго-вування, гарантії, право користування додатковими послугами за нижчою ціною або безкоштовно.

Метод установлення цін з урахуванням цін конкурентів

передбачає, що банк орієнтується на поточні ціни конкурентів і меншу увагу приділяє показникам витрат і попиту. Верхня межа ціни встановлюється попитом, нижня — витратами, зона між ни-ми — це поле цінової гри, де основними орієнтирами ціноутво-рення є ціна конкурентів і власні конкурентні позиції.

Можлива ситуація, коли при незмінності витрат банку, підви-щення попиту провокує збільшення ціни, падіння попиту — змен-шення ціни. Така ситуація має назву «цінова дискримінація».

Цінова дискримінація є варіантом цінової політики, за якою продукти чи послуги одночасно продаються за кількома цінами залежно від місця та часу продажу, від категорії клієнтів.

Хоча ціни на всі елементи продуктового портфеля банк встано-влює з урахуванням прийнятої цінової політики, на кожній стадії просування продуктів і послуг на ринок необхідно регулювати ці-ни відповідно до обсягів і умов реалізації, реакції клієнтів тощо.

Стимулююча роль ціни має прояв у системі знижок. Введення будь-яких видів знижок спрямовується на зміцнення ринкових позицій комерційного банку. Одночасно існують надбавки до ці-ни (зазвичай, у вигляді штрафних санкцій) залежно від термінів відстрочки платежів, що розраховуються на основі банківської ставки на кредит. При прискоренні платежів, порівнянно з нада-ною відстрочкою, можуть встановлюватися премії, розміром, на-приклад 0,5 %, за кожен день випередження.

Бонус — це премія, надана клієнту за обсяг придбаних продук-тів чи послуг за конкретний період часу або, інакше кажучи, нако-пичувальна знижка. Він має прояв у додатковій невеликій знижці на всі минулі платежі та враховується в чергових платежах за кон-кретний період часу.

Аналізувати результати від запровадженої системи знижок і бонусів необхідно регулярно. Знижки і бонуси є ціновими ін-струментами маркетингу, які у різні періоди часу можуть вико-ристовуватись для вирішення різних завдань. Система знижок і бонусів повинна коригуватись залежно від ситуації на ринку бан-ківських продуктів і послуг, але не в рамках укладених договорів, оскільки це підриває довіру клієнтів.

3 одного боку, ціна формується під впливом попиту, з іншого — формує попит. Ціна безпосередньо визначає рівень попиту, обся-ги продажів, прибутку і рентабельності всієї діяльності банку, а також фіксує умови, за яких досягається окупність витрат у ме-жах зазначеного часового горизонту. Занадто висока чи низька ціна значно впливає на економічні показники діяльності банку.

Ціна нерозривно пов'язана з якістю банківських продуктів і послуг, істотно впливає на ефективність їх позиціонування, є од-нією з основних складових формування і підтримки іміджу коме-рційного банку.

Цінова політика комерційного банку повинна враховувати Ta¬xi моменти:

—        ціна пов'язана зі споживчою вартістю банківських продук-тів і послуг;

—        реальний процес формування цін відбувається у сфері реа-лізації банківських продуктів і послуг, тобто на ринку, під впли-вом попиту, пропозиції і товарно-грошових відносин;

—        ціна залежить від складності господарських зв'язків (будь-яка проміжна ланка у каналі розподілу накладає на собівартість додаткові витрати).

Визначення ціни виходить за межі простого порівняння кіль-кісних факторів. Слід звернути увагу на різне уявлення щодо цін з боку банку та клієнтів. Для комерційного банку ціна продуктів і послуг є мірою витрат, обсягу продажів, доходів, прибутку. Для клієнтів ціна є мірою, за допомогою якої можна порівняти ринко-ву пропозицію цього продукту чи послуги, оцінити його (її) дос-тупність і корисність. Тобто, з точки зору клієнта, поняття ціни виходить за рамки її номіналу, охоплюючи всі можливі зиски, пов'язані з придбанням та експлуатацією продукту чи послуги, визначаючи, в остаточному підсумку, цінову чутливість клієнта.

Визначення чутливості клієнтів до цін є одним із основних стратегічних завдань цінової політики комерційного банку. Висока ціна потенційно сприяє значному збільшенню прибутковості, але, разом із тим, зменшується кількість клієнтів. Низька ціна приваб-лює більшу кількість клієнтів, але малоприбуткова для банку. У зв'язку з цим, доцільною для використання є залежність між зна-ченнями коефіцієнта цінової еластичності попиту та загальним до-ходом, а саме: зменшення ціни банківського продукту чи послуги призводить до збільшення загальних доходів банку від його (її) ре-алізації за умови еластичного попиту; за умови нееластичного по-питу зменшення ціни банківського продукту чи послуги призво-дить до зменшення загальних доходів банку від його (її) реалізації (рис. 7.3).

Сутність цінової політики комерційного банку полягає в то-му, щоб установити на продукти і послуги такі ціни і так маніпу-лювати ними залежно від кон'юнктури ринку банківських продук-тів і послуг, щоб зберегти або збільшити ринкову частку, отримати цільові прибутки, забезпечити довгостроковий комерційний успіх.

 

Q

P   ) { D2

 

Рис. 7.3. Залежність між рівнем ціни банківського продукту (послуги)

і загальним доходом комерційного банку від його (її) реалізації

на різних інтервалах цінової еластичності попиту

Цінова політика є одним із елементів компл’ксу маркетингу, який потребує витрат на реалізацію заходів, повязаних із транс-формацією продуктового портфеля, забезпеченням його конку-рентоспроможності. Ринкова пропозиція банківських продуктів

і послуг є надто однорідною, тому різниця в цінах стає суттєвим чинником конкурентоспроможності банку. Разом із тим, ексклю-зивність будь-якого творчого заходу цінової політики має дуже короткий вік, оскільки легко копіюється, певним чином модифі-кується і впроваджується банками-конкурентами. Наведені при-чини помітно ускладнюють процес розробки заходів ефективної цінової політики банку.

Розробка заходів цінової політики комерційного банку пов’я-зана з вирішенням таких практичних питань:

—        в яких випадках і на яких ринках необхідно активізувати цінову політику;

—        коли необхідно відреагувати за допомогою ціни на ринко-ву політику конкурентів;

—        якими заходами цінової політики повинно супроводжува-тися впровадження інноваційного продукту (послуги), особливо коли відсутні прямі субститути;

—        які елементи продуктового портфеля потребують перегля-ду цін;

—        яким повинен бути розподіл цінових змін у часі;

—        якими ціновими змінами можна збільшити ефективність інших заходів збутової політики.

Недоопрацьованість цінової політики, зазвичай, пов'язана з такими причинами:

—        ціноутворення надмірно орієнтовано на витрати;

—        негнучкість цінової політики;

—        ціна розглядається у відриві від інших елементів комплек-су маркетингу;

—        ціни недостатньо диференційовані за окремими варіантами продукту (послуги) та цільовими сегментами.

Дедалі більше в банківському секторі підвищується значення нецінової конкуренції. Слід зазначити, що при неціновій конку-ренції роль ціни не зменшується, однак якість продуктового портфеля, якість банківського обслуговування, надійність і фі-нансова стійкість комерційного банку дозволяють підвищити конкурентоспроможність, залучити нових клієнтів посилити рин-кові позиції і, в остаточному підсумку, на цій основі збільшити ціну. Взагалі, це і є суто маркетинговий підхід до процесу ціноу-творення.

Цінова політика є складовою частиною механізму банківсько-го маркетингу і формується, виходячи з мети його реалізації.

Оптимальною є та ціна, яка залишає у клієнта відчуття вигід-ної угоди. He обов’язково, щоб ціна була нижчою, ніж реальна

оцінка споживчої вартості з позицій клієнта. Важливо, щоб вона сприймалася як допоміжний стимул у запропонованому пакеті споживчих якостей.

Розробка цінової політики комерційного банку передбачає трирівневий економічний аналіз — на рівні економіки загалом, на рівні галузі і на рівні банку. Результати такого аналізу надають керівництву банку можливість зіставляти ринкові потреби з власними можливостями.