4.4. ВПЛИВ РЕЗУЛЬТАТІВ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ БАНКІВСЬКОГО МАРКЕТИНГУ НА ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 

Загрузка...

Контроль за ефективністю реалізації механізму банківського маркетингу доцільно здійснювати, орієнтуючись на динаміку економічних показників діяльності комерційного банку.

Банківський маркетинг є діяльність із задоволення потреб, за-питів, сподівань і вирішенню проблем існуючих і потенційних споживачів-клієнтів банку. Принципово важливою є ефектив-ність задоволення цих запитів, причому як сформованих, так і прихованих, потенційних. Якщо споживач-клієнт банку не відчує цієї ефективності, завищення отриманої користі над власними

сукупними витратами, що понесені при покупці та споживанні банківських продуктів, то він не поновить контракт і не надасть йому стабільності.

Сутність банківського маркетингу полягає в постійній спря-мованості на досягнення оптимального, у конкретних умовах, кінцевого результату; спрямованості не на хвилинний, а на довгостроковий результат маркетингової роботи; використання в єдності і взаємозв'язку тактики та стратегії активного при-стосування до вимог потенційної клієнтури з одночасною цілес-прямованою дією на них. Таке визначення вказує на необхід-ність постійного аналізу економічних показників діяльності банку з метою раціонального розміщення власних чи залучених коштів.

Головною метою реалізації механізму банківського маркетин-гу залишається отримання прибутку, банк прагне до його макси-мізації з урахуванням допустимої міри ризику й ліквідності. От-же, максимізуючи прибуток, банк повинен прагнути того, щоб міра ризику й ліквідності була якщо не оптимальною, то, при-наймні, допустимою.

Аналіз економічних показників діяльності комерційних банків здійснюється з метою визначення міри участі власних коштів ба-нку у виконаних ним операціях; рівня ліквідності банку, його спроможності реалізації своїх активів для покриття прийнятих зобов'язань; вкладання коштів банку в операції з підвищеною мі-рою ризику; рівня прибутковості і рентабельності банківських операцій; міри участі банку в операціях на грошовому ринку і рі-вня менеджменту.

Таким чином, ефективний механізм банківського маркетингу передбачає аналіз показників достатності капіталу, ліквідності, достатньої оборотності коштів і прибутковості, міри ризику не-повернення кредиту. Це дає змогу визначити загальний рейтинг комерційного банку серед інших банків, охарактеризувати його діяльність із приводу стабільності.

Стабільність банку означає можливість припинення його діяль-ності, причому стабільність тим вища, чим менша ця можливість. Формалізувати цю залежність до одержання економічних показ-ників стабільності дуже складно, проте можна сформулювати які-сні ознаки, що впливають на стабільність банків.

Капітал є регулятором зростання банку. Встановлені еконо-мічні нормативи — своєрідне попередження банку, який надто швидко збільшує обсяги своїх кредитів та депозитів: він або по-винен знизити темпи зростання, або залучити додатковий капі-

тал. При управлінні капіталом, згідно з механізмом банківського маркетингу, перед керівництвом банку стоять такі цілі:

—        дотримання вимог щодо капіталізації згідно з установле-ними нормативами;

—        визначення необхідного розміру капіталу залежно від об-сягів здійснення операцій, спектра послуг, прийнятного рівня ри-зику і планів майбутнього розвитку;

—        оцінка можливостей нарощування капітальної бази — як за рахунок зовнішніх джерел (залучення акціонерного капіталу, коштів на умовах субординованого боргу), так і за рахунок при-бутку;

—        підтримання оптимального співвідношення між інвестиці-ями прибутку на розвиток банку та виплатами дивідендів акціо-нерам.

Одним із найважливіших чинників стабільності банку є дос-татність власного капіталу. Ця достатність розуміється у двох значеннях. Перше значення полягає в тому, що власний капітал банку повинен відповідати нормативним вимогам банку стосовно його розміру. Найважливішою є визначена законодавством межа, нижче за яку не може опуститися статутний капітал банку. Міні-мальний розмір статутного фонду комерційних банків України за участю іноземного капіталу встановлюється в сумі, збільшеній не менше ніж у 3 рази, а з 100-відсотковим іноземним капіталом — не менше ніж у 5 разів. Цей показник банк повинен забезпечити після одного року з початку своєї діяльності.

До власного капіталу банку належить статутний капітал, ре-зерви, створені з прибутку попередніх років, нерозподілений прибуток поточного (минулого) фінансового року і субординова-ний капітал.

Субординованим називають капітал, що переданий банкові на термін понад сім років безвідклично і стосовно якого вста-новлене правило останньої черговості повернення при ліквідації банку. У разі, якщо банк зазнає великих збитків, може скластися ситуація, коли власний капітал стає меншим від статутного. У цьому випадку констатується, що статутний капітал втрачений або частково втрачений. Така ситуація може бути причиною при-зупинення або відкликання банківської ліцензії, що призводить до автоматичного зупинення банку.

Друге значення достатності власного капіталу полягає в тому, що власного капіталу банку повинно вистачати на те, щоб забез-печити можливість продовження роботи банку за умови, якщо залучений капітал необхідно буде повернути вкладникам і креди-

торам. Друге значення достатності власного капіталу тісно пов'я-зане з проблемою структуризації і ліквідності банківських активів.

Рівень ліквідності — це відношення ліквідних активів до су-ми внесків чи до загального розміру активів. Коефіцієнт, що ві-дображає відношення наявних коштів до суми внесків, є більш обґрунтованим, ніж коефіцієнт «кредити/внески», оскільки прямо показує відношення ліквідних активів до внесків.

Термін «ліквідність» (від лат. liquidus — рідкий, плинний) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, прода-жі, перетворення матеріальних цінностей на кошти.

Розглянемо ліквідність як багаторівневу систему, яка може бути показником ефективності реалізації механізму банківського маркетингу, а саме:

—        ліквідність банківської системи держави;

—        ліквідність комерційного банку;

—        ліквідність балансу банку;

—        ліквідність активів;

—        ліквідність клієнтів.

Ліквідність банківської системи залежить від того, наскіль-ки ліквідна держава загалом, а також її окремі комерційні бан-ки. Вона пов'язана з загальноекономічною поточною ситуацією в країні. Політична стабільність, правове забезпечення банківсь-кої діяльності, розвиток економіки, фінансова стабільність, темп інфляції, зайнятість, регулювання банківської діяльності, система безготівкових розрахунків - це ті фактори, які визначають лікві-дність банку. Наприклад, швидкі темпи інфляції визначають ко-роткостроковий характер основної частки пасивів банків, а це за-грожує ліквідності банку і підвищує вимоги до неї. Зворотним прикладом є чітко розроблений у законодавстві механізм стяг-нення майна боржника при неповерненні кредиту, що підвищує надійність активів банку, а також, швидкість перетворення їх на гроші, тобто і ліквідність банку.

На ліквідність банківської системи безпосередньо впливають і інструменти грошово-кредитної політики держави. Серед ос-новних інструментів слід назвати такі: облікова ставка НБУ та норма банківських резервів. Наприклад, високі норми резерву-вання підривають ресурсну базу банків і змушують їх до більш ризикових операцій. Це знижує якість активів і, як наслідок, лік-відність банків. Наведені процеси, які безпосередньо впливають на послаблення ліквідності банків, багато в чому взаємопов'язані й потребують здійснення системи заходів, у тому числі й з боку держави.

Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своє-часне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строка-ми і сумами інших джерел і напрямків використання коштів (на-дання кредитів, інші витрати).

У сучасній банківський практиці не має єдиного підходу до розуміння поняття ліквідність банку. Так, ліквідність банку пе-редбачає «своєчасне виконання всіх взятих на себе зобов'язань, у тому числі тих, які можуть виникнути в майбутньому». При цьому джерелами засобів для виконання зобов’язань є готівка банку, виражена в залишках грошей у касі і на кореспондентсь-ких рахунках; активи, які можна швидко перетворити на готівку; міжбанківські кредити, які за необхідності можна отримати з міжбанківського ринку або від центрального банку.

Банківська ліквідність трактується як:

—        спроможність банку своєчасно відповідати за своїми зо-бов’язаннями;

—        можливості щодо використання активу як засобу платежу з огляду на його здатність зберігати свою номінальну вартість не-змінною;

—        спроможність банку проводити активні операції.

Більш узагальнене розуміння цього поняття пропонує I. В. Ларіонова. Під ліквідністю комерційного банку вона розуміє «здатність банку ефективно фінансувати активи та брати на себе зобов'язання, а також виконувати вимоги щодо погашення боргу та зменшення обсягу депонованих коштів у постійно змінних умо-вах щоденної діяльності. Ліквідність банку — це здатність купува-ти готівкові гроші на фінансовому та грошовому ринках або в центральному банку за розумною ціною для забезпечення своє-часності платежів за своїми зобов'язаннями і задоволення потреб клієнтів у позичкових коштах» [115, С. 213]. I. В Ларіонова основ-ний акцент у цьому визначенні робить на фінансови стійкості бан-ку та його надійність, тому що ці характеристики дозволяють бан-ку позичати гроші на фінансовому та грошовому ринках, а також у центральному банку. Особливо підкреслюється те, що позики по-винні бути надані за розумною ціною. Автор пропонує для вирі-шення дослідженої проблеми проводити позики в розумних межах та кредитоспроможною кредитною установою. Визначення ліквід-ності банку передбачає, що можуть виникати труднощі щодо про-ведення платежів по кореспондентському рахунку, однак вони по-винні мати короткостроковий характер і не бути пов'язаними з

довгостроковими проблемами, а також не повинні обходитись ба-нку занадто дорого.

Отже, досліджуючи взаємозв’язки між підходами до визна-чення ліквідності банку доходимо висновку, що ліквідність ко-мерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно заб’зпечувати виконання своїх боргових і фінансових зо-бовязань перед усіма контрагентами, що визначаються наявніс-тю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розмі-щенням і розміром коштів за статтями активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів. Ліквідність комерційного ба-нку базується на постійній підтримці об’єктивно необхідного співвідношення між трьома складовими — власним капіталом банку, залученими та розміщеними коштами шляхом оператив-ного управління їх структурними елементами.

Ліквідність банку може бути визначена як запас і як потік, тобто ліквідність є статична (запас) і динамічна (потік). Види ліквідності наведені у таблиці 4.1.

Статична ліквідність — ліквідність банку, визначена на кон-кретний термін часу, на певну дату. Тобто, на будь-яку дату про-водиться «зріз» всіх операцій, оцінка активів, які можна пе’етво-рити на готівкові кошти, і визначається виконання зобовязань банку на необхідну дату. Це обмежений підхід, оскільки до уваги не беруться ліквідні кошти, які банк може отримати на кредитних ринках у вигляді притоку фінансових ресурсів.

Таблщя 4.1.

Види ліквідності

 

Ввд ліквідності          Статична на момент

часу з точки зору

запасу Динамічна з урахуванням прогнозу з точки зору потоку

 

           

            Коро–острокова до 13 місяців        Довгострокова понад один рік

Повна Без порушень всіх зобов’язань банку

Задовільна     3   порушеннями  тільки   по   адміністративно-господарських платежах

Незадовільна При інших порушеннях за будь-якими зобов’язаннями

Динамічна ліквідність — ліквідність банку визначена на конкретний час, але з урахуванням прогнозу стану ліквідності на наступний період. Справа в тому, що статична ліквідність може

бути повною за умови, що наступного дня банк повинен випла-тити великий депозит. Динамічна ліквідність може бути коротко-строковою та довгостроковою. Короткострокова ліквідність ви-значається з урахуванням прогнозу стану банку на термін понад один рік.

Статичну і динамічну ліквідність можна поділити за мі-рою повноти: повна, задовільна, незадовільна.

Повна ліквідність банку дає можливість виконувати наявні зобов'язання, не порушуючи терміни або інші критерії.

Задовільна ліквідність банку — стан ліквідності, при якому банк порушує зобов'язання тільки по платежах, пов’язаних з ад-міністративно-господарськими витратами. Усі інші види пору-шень свідчать про незадовільну ліквідність.

Українська банківська практика орієнтується на ліквідність як на запас. Тому допускається ряд помилок, якими не передбача-ються врахування опосередкованих зв'язків у системі управління банківською ліквідністю.

Стосується запасу ліквідних коштів, розміщених у кредитах. За умов неповернення, прострочення та пролонгації кредиторсь-кої заборгованості реальний обсяг запасу фактично зменшується на суму останньої. А тому грошові потоки мають тенденцію до подовження строку їх кругообігу. Показники повинні відобража-ти фактичне продовження можливих строків погашення позик внаслідок їх пролонгації або прострочки. А отже, існує потреба брати до уваги строки пролонгації та nop строчки наданих креди-тів, кредитоспроможність позичальників та механізм погашення кредитів.

За умов інфляційної економіки реальний запас ліквідних кош-тів має тенденцію до знецінення. За цих умов кошти недоцільно тримати в запасах, вони повинні обертатися і приносити дохід як засіб від знецінення. Тобто кошти потребують обігу — потоку.

Ґрунтуючись на понятті запасу, існує думка, що банки, маючи у власності значні суми основних засобів (нерухомості) більше забезпечені ліквідними коштами. Але в цьому випадку може йти-ся лише про загальну ліквідність. Адже забезпечити коротко-строкову ліквідність неможливо пшяхом реалізації майна, врахо-вуючи тривалість процесу реалізації. Як можливий варіант банк може розмістити конкретний обсяг фінансових ресурсів у такі форми активів, як касова готівка у короткострокові державні цін-ні папери. Інший варіант може передбачати розміщення аналогі-чної суми у банківські будівлі та іншу нерухомість. У першому і у другому варіанті буде однаковий коефіцієнт загальної ліквіднос-

ті, оскільки показник відображує співвідношення між всіма зо-бов'язаннями банку і його активами. Отже, запас ліквідних акти-вів однаковий. Проте механізми грошових потоків різні.

Коефіцієнти ліквідності недостатньо правильно відобража-ють необхідність у ліквідних коштах. Наприклад, банк, у якого загальний коефіцієнт ліквідності дорівнює 80,0 % може бути фа-ктично більш ліквідним, ніж банк з коефіцієнтом 60,0 %, якщо у першого вклади стабільні, a у другого мають тенденцію до вилу-чення. Недолік цієї ситуації полягає у тому, що для точного ви-значення потреби в ліквідних коштах і оптимізації їх обсягу не-обхідно враховувати динаміку потоку.

Висновок полягає в тому, що зазначені нормативи ліквідності не мають інформації щодо обсягів ліквідних коштів на час між періодами звітності. Наведені аргументи свідчать про необхід-ність виміру саме динаміки потоку ліквідних коштів. Враховую-чи наведені зауваження, показники більшою мірою виконують роль нормативів контролю, ніж інструментів попереднього інфор-мування про можливі недоліки у роботі банку. Розглядаючи лік-відність як потік, враховується здатність банку отримувати кредит на міжбанківському, фондовому та інших ринках і забезпечувати надходження готівкових грошей від операційної діяльності.

Розглянемо поняття ліквідності балансу. Баланс вважається лік-відним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації кош-тів по активу покривати термінові зобов’язання по пасиву. Мож-ливість швидкого перетворення активів банку на грошову форму для виконання його зобов'язань визначається такими чинниками:

—        структурою активів банку: чим більше частка першоклас-них ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вище ліквід-ність банку;

—        структурою пасивів банку: підвищення питомої ваги вкла-дні до запитання та зниження частки строкових вкладів зменшує ліквідність балансу; також на рівень ліквідності балансу впливає надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших креди-тних установ;

—        мірою ризику, притаманного окремим активним операціям: чим більша частка високоризикових активів у балансі банку, тим нижча його ліквідність;

—        відповідність термінів розміщення коштів термінам залу-чення ресурсів: рівновага в балансі між сумою і терміном вивіль-нення коштів по активу в грошовій формі і сумою і терміном майбутнього платежу по зобов'язаннях банку забезпечується в тому випадку, коли пасив по терміну такий, як і актив.

Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розра-хунку спеціальних показників — нормативів ліквідності: норма-тив миттєвої ліквідності, норматив поточної ліквідності, норма-тив короткострокової ліквідності. Згідно з цими нормативами, змога комерційного банку виконувати свої платіжні зобов'язання оцінюються шляхом зіставлення окремих його активів з іншими статтями балансу, причому норматив встановлюється як певне мінімальне значення активів стосовно цих статей.

Оцінка дотримання банком сукупності економічних нормативів має охоплювати, крім обов'язкових, встановлених Національним банком, ще й додаткові, встановлені банком для себе самостійно, виходячи з необхідності дотримання оптимального співвідно-шення між строками і сумами залучення пасивів і розміщення коштів в активах, які б відповідали їм за строками депозитів, на-приклад, строками до трьох місяців, від трьох до шести місяців, від шести до одного року та понад один рік.

Ліквідність активів є однією з найбільш вагоміших харак-теристик їх якості. Класичне визначення ліквідних активів ко-мерційних банків наводиться у «Банківській енциклопедії» під редакцією доктора економічних наук, професора A. М. Моро-за: «Ліквідні активи — банківські кошти, вкладені в майно, що швидко реалізується та розміщені в інших банках і цінних папе-рах натривалий строк» [43, С. 216].

Згідно з міжнародними банківськими стандартами, активи банку за мірою їх ліквідності можна позділити на три групи:

—        ліквідні кошти, що перебувають в негайній готовності, або першокласного ліквідного засобу: каса, кошти на коррахунку, першокласні векселя і державні цінні папери;

—        ліквідні засоби в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені на кошти. Йдеться про кредити й інші платежі на ко-ристь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як і участь в інших підприємствах та банках), та інших цінностях (у т. ч. нематеріальні активи);

—        неліквідні активи — це прострочені кредити і ненадійні борги, будинки і спорудження, що належать банку і належать до основних фондів.

Оскільки при нестачі ліквідних коштів підприємства-клієнти звертаються до банку за позикою або знімають залишки коштів зі своїх депозитів, ліквідність кредитної установи визначається лік-відністю його клієнтів, яка, своєю чергою є ліквідністю креди-торської заборгованості. Міра кредитоспроможності позичальни-

ка банку робить істотний вплив на своєчасне повернення позичок і, тим самим, на ліквідність балансу банку: чим більше частка ви-сокоризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність.

Розглянемо залежність управління ліквідністю від належ-ності банку до того чи іншого типу:

—        за масштабом діяльності (великі та малі; оптові та роздрібні);

—        за універсалізацією або за характером діяльності (універ-сальні та спеціалізовані);

—        за кількістю філій (однофілійні та багатофілійні);

—        за територіальною структурою операцій (регіональні і між-народні);

—        за формою власності (державні, колективні (AT, ТОВ або кооперативні банки), приватні.

Детальніше зупинимось на кожному з типів банків. Порівняє-мо управління ліквідністю малих та великих банків з точки зору переваг та недоліків. Великі банки більш залежні від макро-економічних факторів. На малі банки ці фактори впливають дещо побічно, повільно та гладжено. Винятком є економіко-правові за-ходи держави, спрямовані безпосередньо на малі банки. Напри-клад, підвищення мінімального розміру уставного капіталу бан-ку. У великих банків більше коштів для коригування ліквідності. Якщо малий банк може, переважно, використовувати лише управління активами, тоді як великий банк — і управління паси-вами, оскільки імідж великого банку дозволяє залучати ресурси швидко, дешевше і надовго. Метод швидкого коригування лікві-дності шляхом управління пасивами майже закритий для малих банків. Тому малі банки основну увагу при управлінні ліквідніс-тю приділяють середньостроковий та довгостроковий ліквіднос-ті. При цьому вони використовують метод трансформації активів, при якому менше ризик, але цей метод, по-перше, менш прибут-ковий, ніж метод, який базується на позиках ліквідних засобів; по-друге, не є дешевим способом управління ліквідністю, тому що продаж активів означає, що банк втрачає свої майбутні дохо-ди, що могли бути отримані за допомогою цих активів.

Банки поділяються на універсальні і спеціалізовані. Прослі-дкуємо за особливістю управління ліквідністю в них. Універса-льні банки більш стабільні стосовно диверсифікації своїх вкла-день і різновиду пасивів. Однак, це породжує необхідність збору різнобічної інформації про різні сегменти грошового ринку, тому що будь-які зміни можуть позначитися на ліквідності банку. Сьо-годні система управління ліквідністю українських універсальних

банків може бути швидше віднесена до управління рухом грошо-вих коштів, тому що у неї відсутній облік строковості вкладів. Тому, крім збору інформації, необхідно розробляти чітко визна-чену систему ціноутворення в розрізі продуктів та враховувати настання строків погашення платежів.

Спеціалізовані банки більш обмежені у маневрі управлін-ня ліквідністю, мають суворо визначені види пасивів і акти-вів, працюють на одному - двох вузьких сегментах грошового ринку.

Тому спеціалізовані банки зобов'язані прогнозувати і повніс-тю контролювати поведінку цих сегментів грошового ринку. За-значених банків не торкнуться зміни на інших сегментах грошо-вого ринку, але можуть вплинути на діяльність у своїй сфері. Наприклад, іпотечні банки повинні передбачати і бути наготові до змін у земельному законодавстві і галузі житлового будівниц-тва. Галузевий банк, який працює тільки з корпоративними кліє-нтами однієї галузі, цілком залежить від розвитку самої галузі, виробничого циклу підприємств, державних норм, що регулюють різні сторони виробничо-комерційної діяльності підприємств цієї галузі. Універсальні та галузеві банки, маючи на увазі коротко-строковість пасивів, зазвичай регулюють короткострокову лікві-дність. Інвестиційні, ощадні, іпотечні, інноваційні банки повинні спиратися на середньо - довгострокове прогнозування ліквіднос-ті.

Розглянемо управління ліквідністю у багатофілійних та однофілійних банках. Управління ліквідністю у багатофілій-ному банку складніше, оскільки існує кілька центрів управління ліквідністю в особі філій. Виникають дві ситуації: повна централі-зація та повна децентралізація. Повна централізація в управлінні ліквідністю економічно ефективна у випадку, коли витрати на пе-реміщення ліквідних активів між філіями рівні чи наближаються до нуля. Сьогодні цього не існує, і тому по мірі витратності цих переміщень необхідна децентралізація управління ліквідністю. Українські банки використовують метод децентралізованого управління ліквідністю де єдиним інструментом централізації у банку є «централізований фонд». До цього фонду всі операційні підрозділи банка роблять обов'язкові відрахування (12 %) від суми депозитів до запитання, які у них в наявності. Це не є оптималь-ним, оскільки зазначений фонд використовується для надання ре-сурсів Центральному ОПЕРУ і дирекціям, що мають проблеми з ліквідністю. Як бачимо, надлишок ресурсів не може бути викорис-таний щоденно на рівні всього банку.

Таким чином, кожна філія задовольняє свої потреби, впро-ваджує свою власну політику управління ліквідністю, не враховуючи глобальних і перспективних ресурсних вимог у масштабі банку. Тому банк повинен зважувати збитки від одночасної нестачі та надлишків. Якщо вони перевищують витрати на переміщення ліквідних активів, то необхідно нада-вати права центру регулювати ліквідність централізовано. При перевищенні витрат на переміщення над збитками від надлиш-ків, управління ліквідністю банку повинне бути централізо-ваним.

Розглядаючи управління ліквідністю в регіональних банках, необхідно зауважити, що воно якісно подібне управлінню у спеціалізованих банках. Вони також повинні максимально нала-годити вхідний потік інформації про свій географічно визначений сегмент ринку, а не фінансово відокремлений, як у випадку зі спе-ціалізованими банками. Процес управління ліквідністю у міжна-родних банках подібний процесу управління в універсальних бан-ках. їм властиві ті самі недоліки та позитивні якості в управлінні ліквідністю, що й універсальним банкам. Зазвичай, міжнародні ба-нки є універсальними.

I останній тип банків — за формою власності. Розглянемо колективну форму власності на прикладі організаційно-правової форми у вигляді акціонерного товариства. Особливістю процесу управління ліквідністю в акціонерному банку є управління ак-ціонерним капіталом, регулювання ринку своїх акцій, можли-вість залучення нових коштів шляхом додаткової емісії. За не-обхідності нарощування власних безкоштовних ресурсів банк може розпочати скуповування своїх акцій нижче за номінал і ціни попередньої реалізації. Особливістю управління ліквідніс-тю державних банків може стати певне обмеження в управлінні активами для регулювання ліквідності. Наприклад, у багатьох країнах існують законодавчі обмеження при приватизації дер-жавних організацій.

Ризик ліквідності — це ймовірність втрат, які понесе банк, якщо не зможе задовольнити вимоги кредиторів. Ций ризик можна зменшити, збільшуючи обсяг ліквідних коштів, до яких банк має доступ у кожний конкретний момент часу. Однак це спричиняє втрату доходів. Тому керівництву потрібно пос-тійно шукати компроміс між рівнем ліквідності та прибутково-сті.

Перспективною стратегією управління ліквідністю є збалан-сований підхід до УАП, коли частина очікуваного попиту на

ліквідні кошти забезпечується за рахунок грошових коштів (ка-са та коррахунки в банках), надходжень від погашення кредитів, цінних паперів, тоді як інші потреби задовольняються за раху-нок залучення міжбанківських кредитів, припливу депозитів, емісії боргових цінних паперів. Здавалося б, для визначення позиції ліквідності цілком природньо розглядати активну та па-сивну частини балансу спільно. Проте на практиці для цього не-обхідно створити певні умови. По-перше, менеджерам, відпові-дальним за управління ліквідністю, потрібно мати інформацію щодо діяльності всіх підрозділів банку, причетних до залучення та розміщення коштів. Крім того, внутрішніми положеннями банку повинні передбачатися можливість координації та конт-ролю з боку спеціалістів з управління ліквідністю за проведен-ням активно-пасивних операцій, а також розкриватися процеду-ри узгодження рішень. 3 огляду на оперативність рішень, які приймаються при поточному контролі ліквідності, багатова-ріантність можливих умов і наслідків при довгостроковому пла-нуванні ліквідності, особливого значення для успішного управ-ління набуває методологічне та програмне забезпечення процесу прийняття рішень.

При плануванні й аналізі ліквідності корисною та ефективною виявляється концепція фінансових потоків, коли операції банку розглядають як рух грошових коштів у вигляді надходжень та вибуття, що постійно відбувається в процесі роботи установи. На відміну від балансу, який відображає вартість активів, зобов’я-зань і капіталу в конкретний момент часу, у звіті про фінансові потоки (звіт про джерела та використання коштів) відображають-ся фінансові потоки за певний період. Звіт базується на таких за-лежностях:

Кошти,           Коіити, від операцій банку +

що надійшли до банку          + зменшення активів банку +

за певний період часу       + приріст борговга зобов' язань

Коіити,           Дивіденди, виплачені акціонерам +

використані банком упродовж       + збільшення активів банку +

певного періоду часу            + зменшення боргових зобов'язань

Кошти,           Кошти,

що надійшли до банку       використані банком упродовж

запевнийперіодчасу певного періоду часу

Надходження до банку за певний період часу формують про-позицію ліквідних коштів, а використані банком кошти — це ре-зультат попиту на ліквідні кошти. Нетто-ліквідна позиція на певний момент часу визначається так:

Нетто-ліквіднапозщія —Пропозиціяліквіднихкоштів-Поттг наліквіднікошти —Надхо-дження депозитів +Доходи + Погашення активів + Продаж активів + Інші залучення коштів —Ви-татиза депозшпами -Надання кредитів-Купішш активів -Витрати -Інші вшшати

Ефективність управління ризиком ліквідності залежить від низки факторів. Найважливішими з яких є склад клієнтів, доступ до ринків ресурсів, якість портфеля активів, навички менеджерів, відпрацьованість внутрішніх процедур та інструментарію плану-вання, задоволення потреб у ліквідних коштах. У процесі управ-ління ліквідністю необхідно вирішити такі завдання:

—        своєчасно провести розрахунки за зобов'язаннями при прийнятних витратах;

—        задовольнити попит на кредити;

—        підтримати оптимальну, з точки зору ліквідності та прибу-тковості, структуру активів і пасивів;

—        дотримуватися вимог щодо обов'язкових резервів, норма-тивів ліквідності.

Невідповідність обсягів попиту на ліквідні кошти можливос-тям банку щодо їх задоволення тісно пов’язана з рівнем ризику процентної ставки. Дефіцит чи надлишок ліквідних коштів ви-значається часовою структурою активів і пасивів, співвідношен-ням працюючих і необхідних для підтримання ліквідності кош-тів, що відповідно позначається на дохідності й витратності операцій.

Національним банком України для всіх комерційних банків установлені для визначення ліквідності балансу такі нормативи: поточна, короткострокова, загальна.

У міжнародній практиці головним показником ліквідності є відношення ліквідних активів банку до загальної суми активів — нетто. При визначенні цього показника українським комер-ційним банкам необхідно вводити в розрахунок активи фінансо-вого звіту.

У процесі аналізу показників ліквідності українських комер-ційних банків доцільно виявляти міру дотримання принципів лік-відності за допомогою підтримки оптимального співвідношення між термінами депозитів і термінами коштів, розміщених в акти-вних операціях.

Найкраща ситуація складається в банку тоді, коли терміни ліквідності активів, за винятком власного капіталу, збігаються з термінами погашення заборгованостей перед вкладниками і де-біторами, а власний капітал банку існує у вигляді нерухомості, банківського устаткування, комп'ютерних програм і запасу обо-ротних коштів, яких вистачає для підтримання життєдіяльності банку.

Аналіз прибутковості банку передбачає визначення рівня прибутковості та її структури. Кінцевий рейтинг банку визнача-ється після вивчення прибутковості.

Найбільш розповсюдженим є метод зіставлення прибутку із за-гальною сумою активів банку. Відношення прибутку до активів за-стосовується при порівнянні прибутковості одного банку 3 іншим. Низьке значення цього показника може бути результатом консерва-тивної позички чи політики надзвичайних операційних витрат. Ви-соке значення відношення прибутку до активів може бути результа-том ефективної маркетингової діяльності банку, низької частки строкових і ощадних вкладів у загальній сумі чи депозитів високих доходів від активів. В останньому випадку стабільність банку підда-ється значному ризику: чим вищі доходи від активів, тим, зазвичай, більше пов'язаний із цим ризик.

Однак як відношення прибутку, так і відношення факторів, що впливають на доходи, до загальних активів ще не показують, як працює банк, виходячи з інтересів його акціонерів. Тому керів-ники банків, зазвичай, акцентують увагу на показнику доходу на одну акцію. Відношення доходу на одну акцію у відсотковому показнику до вартості акції на кінець року називають показником дивідендного доходу і показує, наскільки ефективно використо-вувалися кошти акціонерів протягом року.

Більш стабільним показником, що відображає ефективність функціонування банку, є показник зростання прибутковості на одну акцію. Цей показник характеризує щорічну тенденцію збільшення ставки доходу на акцію. Для керівників банків і акці-онерів має значення коефіцієнт, що показує частину прибутку банку, спрямовану на виплату дивідендів по акціях, розрахова-ний як відношення виплачених дивідендів до прибутку банку, спрямовану на виплату дивідендів по акціях, розрахований як ві-дношення виплачених дивідендів до прибутку банку.

Для оцінки прибутковості банківських операцій і контролю за витратами використовуються коефіцієнти співвідношення дохо-дів і витрат з активами, що приносять доходи. Ці коефіцієнти да-ють уявлення про рівень відсоткової маржі банку. Низька маржа

показує, що банк, залучаючи дорогі депозити, бере участь в опе-раціях із низькою прибутковістю і невисоким ризиком. I навпаки, якщо маржа підвищена, то це свідчить про високий рівень деше-вих депозитів чи про залучення активів у високоприбуткові ризи-ковані операції.

Рентабельність банку розраховується як відношення прибут-ку до середнього рівня власного капіталу банку.

Нормативними документами НБУ не передбачені показники прибутковості банків, що утруднює прогнозування перспектив подальшого зростання банківських операцій і не дає змоги поте-нційним інвесторам оцінити вірогідність вкладання своїх капіта-лів у акції цього банку.

Оптимальною і результативною можна назвати тільки таку роботу банку, коли оцінка його діяльності свідчить про висо-кий рівень дохідності при виконанні всіх необхідних нормативів. Кількісний і якісний аналізи операцій банків допомагають відчи-нити двері в реальний світ обігу грошей, які тримають банки у своїх тенетах.

Дохідність банку — це позитивний результат його фінансово-господарської діяльності. За рахунок доходів оплачуються всі опе-раційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рі-вень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій. Кредитні операції комерційних банків — безперечно, най-головніші джерела отримання доходів. Заходи банківського марке-тингу забезпечують підтримання ліквідності, мінімізацію банківсь-ких ризиків, аналіз структури всіх доходів і витрат, кваліфіковану роботу персоналу, доходність і прибутковість кредитної діяльності.

Сюди можна віднести визначення мінімально допустимої процентної маржі, коефіцієнтів дохідності, рентабельності, при-бутковості кредитних операцій, виявлення тенденцій у дохідності кредитних операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтованого рівня відсотків за активними і па-сивними операціями, виявлення ефективних методів процентної політики комерційних банків. Використання системи фінансових коефіцієнтів є важливим підходом до оцінки рівня прибутковості. Метод коефіцієнтів дає змогу виявити кількісний взаємозв’язок між різними статтями, розділами або групами статей балансу. Сутність аналізу методом коефіцієнтів полягає в тому, що бе-реться до уваги не один фактор, а вплив на рентабельність роботи банку кількох факторів водночас.

Усі процеси аналізу та оприлюднення його результатів зво-дяться до застосування заходів мінімізації ризиків. Способом мі-

німізації процентного ризику є узгоджена процентна політика за кредитними і депозитними операціями. Динаміка процентних ставок як за активними, так і за пасивними операціями — пряме свідчення і доказ процентної політики, яка проводиться у цьому банку. Першим показником, який характеризує цю політику, є чистий спред.

Чистий спред — це різниця між процентними ставками, отриманими і сплаченими в банку.

Проценти отримані     ...„,       Проценти сплачені

Чистии спред (%) =  X100%            X100%

Позики           Шдпроцент ні пасиви

Цей показник визначає необхідну мінімальну різницю між ставками за активними й пасивними операціями, яка дасть змогу банку покрити витрати, але не принесе прибутку (мінімальне значення показника 0). Оптимальне значення чистого спряду — не менш як 1,25 %.

Другим показником прибутковості кредитних операцій є чис-та процента маржа. Маржа слугує для покриття витрат банку, ри-зиків, боргів за договорами, створення прибутку.

Чиста процента маржа — це міра ефективності використан-ня активів залежно від вартості залучених банком ресурсів.

,г         Доходивід процентів-Витратина проценти   1(Л_,

Чиста процентнамаржа загальна (%)         XI00%

Середні загальні актиеи

Маржа означає отримання прибутку банком у вигляді доходу від процентної різниці як відсоток до середніх загальних активів. Оптимальним значенням цього показника є 4,5 %. Зменшення показника сигналізує про загрозу банкрутства. Причинами змен-шення маржі є неправильна процентна політика банку, скорочен-ня питомої ваги активів, що приносять дохід, у загальному їх об-сязі, а також зовнішні фактори: зниження процентних ставок за кредитними операціями на позиковому ринку, подорожчання ре-сурсів тощо.

Найбільших проблем завдають українським комерційним банкам неповернені кредити, що є втраченими грошима вклад-ників, кредиторів та акціонерів. Ризик неповернення кредиту можна прогнозувати і кількісно оцінювати, наприклад, за до-помогою методики, що є, за розпорядженням НБУ, обов'язковою при нарахуванні обов'язкових резервів. У цій методиці досить чітко визначені ознаки, за якими той чи інший

кредит має бути віднесений до однієї з груп ризику неповер-нення. Ці ознаки обрані емпірично і продиктовані довголіт-ньою практикою кредитування.

Механізм банківського маркетингу забезпечує стабільність та надійність комерційного банку, тому мають оцінюватися еконо-мічні показники діяльності банку з метою попередження банк-рутства, фінансових ризиків та інших негативних явищ.

Введення новітніх банківських технологій до маркетингової стратегії впливає на економічні показники діяльності банку і на-дає такі переваги:

—        зменшення вартості завдяки опрацюванню великих обсягів при нижчій вартості одиниці, завдяки чому досягається економія як ефект масштабу;

—        збільшення ефективності за рахунок скорочення ручних операцій або за рахунок прискорення одержання результатів;

—        поліпшення якості послуг завдяки пропозиції своєчаснішо-го, точнішого і повнішого здійснення операцій аж до виконання деяких послуг цілодобово завдяки телекомунікаціям;

—        одержання конкурентної переваги завдяки тому, що банк є першим у швидкості, ефективності та використанні продуктів;

—        підвищення престижу банку завдяки тому, що клієнти не тільки вважають, але й є свідками того, що банк — лідер техніч-ного прогресу;

—        пропозиція клієнтам економічних продуктів/послуг;

—        можливість телекомунікації відділів усередині банку та з клієнтом;

—        використання таких послуг, як рейтер.

—        завдяки автоматизації можуть бути удосконалені страху-вання кредиту, його документування, регулювання і виплата;

—        може бути спрощене визначення платоспроможності пози-чальника та оцінка міри ризику;

—        можуть бути поліпшені опрацювання депозитів, управлін-ня фондами та бази даних клієнтів;

—        операції по обміну іноземної валюти, ф’ючерсні угоди, свопи та опціони;

—        інформаційна система          бухгалтерського        облі-ку/управління для контролю й управління банківською діяль-ністю та для вимірювання міри досягнення мети, продуктивно-сті й рентабельності.

Результати стратегічного використання нової технології мо-жуть мати значний вплив на спроможність банку пропонувати нові продукти та послуги, виходити на нові ринки і сегментувати

ринок, що значною мірою підвищуватиме конкурентоспромож-ність банку.

Отримання певних рейтингових позицій банку та їх дина-міка також свідчать про ефективність реалізації механізму бан-ківського маркетингу. Так, наприклад, рейтингові позиції комер-ційних банків за оцінками Асоціації українських банків визначаються за такими показниками:

—        загальні активи або валюта балансу;

—        кредитно-інвестиційний портфель;

—        депозити фізичних осіб;

—        капітал банку;

—        фінансовий результат.

Отже, для визначення ефективності реалізації механізму бан-ківського маркетингу повинна аналізуватися сукупність наведе-них показників і її динаміка.