4.3. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ БАНКІВСЬКОГО МАРКЕТИНГУ В УМОВАХ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 

Загрузка...

Банківська система посідає унікальне місце як у загальній структурі функціонування капіталу, так і в його кругообігу в процесі розширеного відтворення. Роль банківської системи як унікального фінансового посередника полягає, передусім, у кон-центрації в ній майже всіх грошових засобів і за її допомогою -у розподілі та перерозподілі ресурсів у галузевому, технологіч-ному і функціональному аспектах.

Становлення комерційних банків України збіглося зі зрос-танням кризових явищ в економіці, які зумовлюють загалом їх слабкий фінансовий стан. Надійність комерційних банків ви-кликає особливу занепокоєність акціонерів, вкладників, органів контролю, оскільки банківські банкрутства більше впливають на економіку, ніж банкрутства підприємств. Кризовий стан бан-ків зумовлений також тим, що вони не приділяють належної уваги аналізу свого фінансового стану, формуванню та ефекти-вному використанню своїх фінансових ресурсів.

У цих умовах істотного значення набуває пошук шляхів зміц-нення фінансової стійкості комерційних банків і посилення їх ро-лі в економічних перетвореннях, активізації їх діяльності щодо кредитування розвитку реального сектора економіки.

Банки, зокрема комерційні, є однією з найважливіших струк-тур ринкової економіки. Проте в Україні комерційні банки доте-пер не посіли гідного місця у системі ринкових відносин. Причи-ною такої ситуації є безліч економічних і політичних факторів, що повинні бути переборені, щоб вітчизняні банки змогли стати фундаментом формування в Україні справді ринкової економіки.

За роки незалежності, незважаючи на всі проведені реформи, основні слабкі сторони банківської системи України, власне, за-лишились без змін, а саме:

— брак капіталу в більшості банків: більшість з них лишаєть-ся «касами» підприємств, які їх заснували. Банки абсолютно не готові відреагувати на збільшення попиту на кредити у разі еко-

номічного піднесення, і це найшвидше призведе до значного його уповільнення;

—        навантаження на портфель кредитів за рахунок проблем-них кредитів;

—        недостатнє дотримання принципів діяльності комерційних банків;

—        недостатня конкуренція в кредитній сфері;

—        відсутність диверсифікації структури банків і недостатньо диверсифікований асортимент банківських продуктів і послуг.

У сучасних економічних умовах існують різноманітні види і форми кредитів, проте усе частіше українські підприємства на-дають перевагу перед традиційними банківськими кредитами кредитам під цінні папери. Ця тенденція викликана кредитною політикою українських комерційних банків, що надають кредити вітчизняним підприємствам украй неохоче, прагнучи вкладати кошти в цінні папери і одержувати прибуток за допомогою спе-кулятивних операцій. Тому банки вимагають належного застав-ного забезпечення кредитів, а значна частина підприємств не в змозі задовольнити ці вимоги внаслідок обставин, за якими здійснювалося їхнє створення.

По-перше, окремі підприємства, володіючи фактично майном, не мають юридично грамотного оформлення документів на право володіння, що пояснюється наслідками «загальнонародної соціа-лістичної власності», яка найчастіше визначалася за зовнішнім виглядом майна, тому документального оформлення просто не було. Приватизація мала заданий темп, що призводило до оформ-лення насамперед документів, які підтверджували «наявність присутності» активів, а не права власності на них.

По-друге, у деяких випадках менеджери просто не знають, що може бути заставою при оформленні кредитів.

Крім того, якщо звернутися до активів, які мають найбільшу привабливість як заставне майно (цінні папери, непрострочена дебі-торська заборгованість, готова продукція, виробничі запаси, автот-ранспорт, нерухомі основні фонди), то можна побачити, що більші-стю з них підприємства не володіють або наявні активи неліквідні.

До проблем банківської системи України на ринку цінних па-перів належать:

—        низька капіталізація банківської системи;

—        відсутність великих стабільних банків;

—        слабка ресурсна база та недовіра населення;

—        нестабільність законодавства та великий податковий тягар;

—        непрацююча економіка та політична нестабільність.

Причинами структурної слабкості комерційних банків України є:

—        складні загальноекономічні умови;

—        криза платежів у секторі підприємств, що паралізує банки;

—        конструктивні помилки у правових основах банківської си-стеми;

—        чисельні факти адміністративного втручання з боку уряду;

—        незабезпечена гарантія комерційної таємниці;

—        податкове обмеження інтересів як банків, так і їхніх клієнтів.

Банківська система України розвинута ще дуже слабко, і вин-

на в цьому, здебільшого, не економічна криза, а помилки органів державної влади, чиї законодавчі акти і конкретні дії найчастіше тільки посилюють тиск і здіймають паніку як серед банкірів, так і серед їхніх клієнтів. Тому багато в чому розв'язання проблем банківської сфери залежить від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур і обґрунтованості рішень, які вони приймають.

Найголовнішою проблемою сучасних комерційних банків Украї-ни є забезпечення фінансової стійкості банківської системи взага-лі. У зв'язку з цим, для подальшого нормального функціонування банківської системи необхідно подумати не лише про кредити МВФ, Світового банку та інших, а й про їхнє повернення.

Кошти надаються уряду для оздоровлення фінансового сек-тора економіки, тому вони повинні, по-перше, спрямовуватися підприємствам, які вже мають гарні фінансові показники і в пер-спективі їх нарощуватимуть. По-друге, необхідно жорсткіше контролювати ефективність використання наданих коштів, і по-третє, НБУ повинен знижувати облікову ставку для того, щоб ви-робничі підприємства, беручи кредити в комерційних банках, могли не тільки своєчасно виконувати свої зобов’язання перед банком, а й працювати на користь виробництва.

Розвиток банківської системи України залежить від макроеко-номічних показників, які, своєю чергою, прогнозуються економе-тричними методами. Тому перед українськими банками стоїть завдання, як точніше спрогнозувати свою діяльність залежно від показників інфляції, облікової ставки, міжнародних резервів, ва-лютного курсу.

Проведення економічної реформи в Україні різко змінило структуру грошово-кредитних відносин, породило глибокі супе-речності в їх розвитку і водночас дисбаланс між кредитною і ви-робничою сферами економіки. Між тим, від міри збалансованості різноманітних частин грошово-кредитної системи, ситуації на фінансовому ринку, спроможності фінансово-банківської систе-

ми забезпечити потреби економіки у кредитних ресурсах прямо залежать перспективи економічного зростання. Якщо розглядати агрегований вплив грошово-кредитної політики, яка проводиться, на стабілізацію економіки загалом і забезпечення її структурних змін, стає очевидним, що домінують тенденції, які визначають перспективу подальшого поглиблення структурних диспропорцій.

Основний зміст політики фінансової стабілізації фактично зводиться лише до мінімізації рівня інфляції. Проте поняття «фі-нансова стабілізація» пов'язане з більшою кількістю показників і має значно складнішу структуру.

До основних показників фінансової стабілізації, крім рівня ін-фляції, належать загальний стан фінансово-банківської системи, збалансованість бюджету, розмір внутрішньої та зовнішньої дер-жавної заборгованості, стабільність національної валюти, розмір та структура грошової маси, стан платежів та взаєморозрахунків, ефективність податкової системи. Тому не можна говорити про досягнення фінансової стабілізації лише на основі зменшення рівня інфляції в умовах погіршення інших показників фінансової стабілізації.

Фінансова стабілізація, досягнута в Україні, фактично відірва-на від реальної економіки. Проте досвід зарубіжних країн свід-чить, що фінансова стабілізація без економічного зростання не може бути ефективною і довготерміновою, часто після цього си-туація знову погіршується, і тоді економічне зростання розпочи-нається у значно гірших умовах. При цьому може виникати зам-кнуте коло, коли подальше проведення жорсткої фінансової політики не дає можливості для економічного зростання, а її пос-лаблення знову може викликати значні інфляційні процеси.

Оскільки банки за характером їх діяльності є підприємствами грошового ринку, які виконують виробничі функції, необхідно встановити однакові умови їх оподаткування з підприємствами промисловості. Цим буде забезпечена паритетність результатів підприємницької діяльності у виробничій і банківській сферах. Комерційні банки послідовно розширюють поряд із кредитно-розрахунковим обслуговуванням посередницькі, інформаційно-консультативні послуги підприємствам, установам, населенню. Стабільність комерційних банків сприяє дотриманню нормативів економічного регулювання їх платоспроможності і ліквідності. Ефективним економічним регулятором є рівень відсоткових ста-вок. 3 одного боку, високий відсоток буде зменшувати потребу у кредитах, підприємства змушені будуть порівнювати свій прибу-ток із відсотком за запозиченими коштами і через те обмежувати

накопичення грошей. 3 іншого, зростання вільних грошових ре-сурсів банків буде служити цілям розширення кредитування на-селення.

Комерційні банки, зіткнувшись із реальною перспективою припинення своєї діяльності, проводять широкий комплекс конк-ретних практичних заходів щодо стабілізації їх роботи. Вони змушені здійснювати всебічну реструктуризацію пасивів і акти-вів, звільнятись від неефективних і збиткових операцій, обмежу-вати позаопераційні витрати, удосконалювати управління всіма видами ризиків і ліквідністю, посилювати увагу до підвищення професійного рівня керівників і всіх спеціалістів. Ці заходи да-ють певні результати, але не змінюють загальної тенденції безпе-рервного ускладнення і різкого погіршення умов функціонування всієї банківської системи України.

Таким чином, досягнення фінансової стабілізації і, відповідно, пожвавлення ділової активності в реальному секторі економіки України багато в чому залежить від міри стійкості банківської системи і вимагає розробки та реалізації розгорнутої поетапної програми стабілізації грошово-кредитної сфери, особливу увагу в якій необхідно приділяти не банкрутству комерційних банків, а їх реорганізації.

Слід передбачити створення сучасної системи рефінансування комерційних банків, їх фінансову підтримку, а також структурну перебудову цієї сфери. Цьому сприяє створення спеціального фонду фінансового оздоровлення банківських установ за рахунок резервних коштів комерційних банків. Необхідно вирішити пи-тання про зменшення розмірів обов'язкового резервування щодо залучених коштів.

На передній план економічної стратегії має бути висунута не-обхідність усунення суперечностей між тенденціями різноманіт-них сфер грошово-кредитних відносин, а також диспропорцій між секторами економіки України, тобто суперечності між пот-ребами реального сектора і фінансового ринку, між вимогою під-вищення стійкості банківської системи і здійснення рестрикцій-ної грошово-кредитної політики НБУ.

Складність розв'язання цих суперечностей у тому, що існує необхідність не тільки послідовного коригування політики НБУ за кожним з названих аспектів і вироблення програмного підходу до реалізації намічених змін, але й відповідного інституціональ-ного забезпечення, і передусім — з боку банківських інститутів.

Вихід із суперечливої ситуації, коли стримування інфляції по-силює дестабілізацію банківського сектора, бачиться у здійсненні

НБУ грошово-кредитної політики, збалансованої за основними напрямками, і прийнятті на себе відповідальності не тільки за зміцнення національної валюти, але й створення умов для стабі-лізації банківської діяльності.

У вітчизняних методиках аналізу фінансового стану кредитної установи управлінню банком приділяється недостатньо уваги з причин відсутності досвіду його оцінки. Брак єдиної методики визначення надійності банків в Україні призводить до суб'єктив-ного підходу щодо розв'язання цієї проблеми. Декотрі орієнту-ються на розміри банку, інші — на відхилення від встановлених нормативів ліквідності й достатності капіталу, треті — на окремі статті балансу.

До основних напрямків подальшої капіталізації банківської системи і підвищення ефективності функціонування банківського капіталу належать:

—        поглиблення процесу капіталізації банків;

—        забезпечення стабільності нормативної бази НБУ;

—        удосконалення діяльності валютного та підвищення ролі фондового ринків;

—        вдосконалення оподаткування банків, зменшення податко-вого тиску на банки з метою прискорення їх капіталізації і збіль-шення обсягів кредитування реального сектору;

—        дозвіл банкам спрямувати на цю мету власний прибуток зі звільненням його від оподаткування;

—        прискорення переходу банків на акціонерну форму власно-сті (нині більш як 40 % українських банків пайові). Це сприятиме введенню нового порядку розрахунку власного капіталу, що при-зведе до його збільшення і полегшить виконання низки економі-чних нормативів;

—        реформування банківської системи, що важливо розгляда-ти в одному контексті з відновленням і розвитком в Україні сег-ментів фінансового ринку;

—        фондового, валютного, страхового, міжбанківських креди-тів з подальшим виходом на ринок корпоративних емітентів.

Процес централізації банківського капіталу на практиці най-частіше приймає форму злиття або поглинання банків.

Злиття банків є повним об'єднанням двох структур з утво-ренням нової юридичної особи. Відповідно до вимог українсько-го банківського права, злиття — це припинення діяльності двох (або більше) комерційних банків як юридичних осіб і передаван-ня всіх прав та зобов'язань новоствореному комерційному банку як юридичній особі.

Поглинання банків означає приєднання одного банку до ін-шого, більш сильного, у результаті чого перший перестає функ-ціонувати як самостійна юридична особа. НБУ в такому випадку застосовує термін «об’єднання», що означає зупинку діяльності одного з комерційних банків як юридичної особи і передавання всіх прав і зобов'язань іншому комерційному банку як юридич-ній особі на правах філії або інших умовах.

Автори багатьох публікацій з цієї проблеми, особливо зарубіж-ні, з ряду причин ототожнюють ці поняття і для характеристики цих процесів найчастіше вживають термін «злиття». Але справжні злиття у фінансовому світі останнім часом зустрічаються досить рідко. Це пов'язано, передусім, з небажанням створювати нову установу у фінансовій сфері й докладати чимало зусиль на форму-вання її іміджу.

Заслуговує на увагу стратегія і тактика реорганізації банків. Як уже зазначалося, на практиці частіше зустрічається і вважа-ється доцільним приєднання більшим банком меншого. Слід окре-мо розглянути мотиви і наслідки приєднання для обох банків.

Для більшого банку ця операція завжди пов'язана зі значни-ми фінансовими видатками, на деякий час значно погіршуються його фінансові показники, зокрема, значно зменшується ринкова вартість акцій, що, звичайно, не подобається акціонерам.

Банк, який поглинають, значних фінансових витрат не несе. Більше того, його акції значно зростають у ціні, як тільки стає ві-домо про майбутнє приєднання. Це робить процес поглинання привабливішим як для власників банка, що поглинається, так і для його працівників, які володіють великими пакетами акцій. Проблеми, що тут виникають, мають більше психологічний хара-ктер. Процедура поглинання, яку назву вона не носила б, психо-логічно відчувається керівництвом банку, який поглинається ін-шим, та його власниками як крах, капітуляція, демонстрація їх професійної неспроможності. Злиття для них виглядає привабли-вішим. В умовах України та країн СНД додатково ще з'являться проблеми так званих «кишенькових» банків, де їх власники не будуть зацікавлені розкривати свої специфічні інтереси.

Процес реорганізації банків у формі злиття або поглинан-ня містить декілька стандартних етапів.

Перший етап — це прийняття рішення та постановка цілей. На цьому етапі здійснюються ринкові дослідження, визначаються цілі та завдання реорганізації, формується команда та визначаються кри-терії для прийняття остаточного рішення, формується стратегія та система тактичних планів, а також спільний план розвитку банків.

Другий етап — переговори. Для того, щоб реорганізація була ефективною, необхідно взаєморозуміння керівництва та власни-ків обох банків. Тут визначаються терміни, порядок та умови ре-організації, порядок конвертації акцій банка, що приєднується, права їх власників, питання захисту інтересів персоналу та клієн-тів. Цей етап закінчується укладанням угоди про порядок злиття або приєднання.

Трегій етап — підготовчий. Здійснюється підготовка документації, необхідні організаційні заходи, готується пакет документів для реєст-рації з боку державних наглядових органів. Це напружений момент для керівницгва та власників обох банків.

Четвертий етап — об’єднання, коли відбуваються загальні збори акціонерів обох банків і приймають остаточне рішення про реорганізацію, проходить процедура державної реєстрації цієї по-дії, проводяться загальні збори акціонерів реорганізованого банку.

I останній, п'ятий етап — робочий, під час якого здійснюють-ся заплановані організаційні та структурні зміни, реорганізуються структурні підрозділи та відбуваються кадрові переміщення, банк освоює нову ринкову нішу та нормалізує фінансові показники.

Аналіз ситуації в банківській сфері України показує, що ко-мерційні банки знаходяться напередодні прискорення процесів кон-центрації та централізації капіталів. Держава повинна активніше стимулювати процеси у цій сфері. Адже значна кількість невеликих проблемних банків із сумнівним іміджем становить загрозу стабіль-ності банківської системи, може остаточно підірвати і без того сла-бку довіру споживачів до банківських установ. Такі банки у своїй більшості не становлять інтересу як об'єкт поглинання. Вони най-частіше не мають ні сильних акціонерів, ні цікавих клієнтів, ні зна-чної нерухомості, ні кваліфікованих кадрів, ні привабливих продук-тів. Звичайно, є ряд перспективних банків, основна проблема яких — це дотримання вимог щодо мінімального розміру статутного ка-піталу. Такі банки ще можуть стати об'єктом уваги, а решта часто приречена. Тому необхідні певні зусилля з боку держави з метою стабілізації банківської системи.

Отже, комерційним банкам України слід продовжувати про-цес накопичення власного капіталу. Для цього доцільно збіль-шувати акціонерний капітал, реалізувати ефективну дивідендну політику, раціонально управляти власним капіталом, тобто реалі-зувати механізм банківського маркетингу.

Становлення ринкової економіки в Україні зумовило необхід-ність реформування кредитної системи. Реформа проводиться у напрямку трансформації кредитної діяльності, побудованої на

командно-адміністративних принципах державної економіки, у кредитний ринок України.

Основні напрямки та шляхи реформування структури фі-нансово-кредитних інституцій в Україні відповідно до умов ринкової економіки такі:

—        подальша спеціалізація кредитних банківських установ як за напрямками, так і за розміром кредитів та групами клієнтів;

—        створення іпотетичних банків (іпотетичних за принципами та технологією діяльності, а не за назвою);

—        подальша концентрація банківського капіталу в великих кредитних банках, але за умов реорганізації та збереження неве-ликих комерційних банків, спеціалізованих на обслуговуванні специфічних клієнтів (фермерських господарств, переробних під-приємств) на внутрішньому регіональному рівні;

—        законодавче визначення та реформування на його основі структури спеціалізованих фінансово-кредитних установ у скла-ді: кредитних союзів та спілок, позиково-ощадних асоціацій, фі-нансових та інвестиційних компаній;

—        позитивне вирішення на законодавчому рівні організацій-но-правових шляхів та систем гарантій участі приватних пенсій-них фондів та страхових компаній у прямій (а не депозитній) кредитній діяльності.

Реформування функціональної структури кредитної системи першочергово потребує зміни теоретичних підходів до розуміння фінансово-кредитних відносин як економічної категорії.

Якщо за командно-адміністративної системи господарювання кредит був формальним, надавався з необмежених ресурсів загаль-нодержавного позикового фонду, фактично (виходячи з механіз-му та джерел погашення) безоплатно, на умовах адміністративної (а не економічної) відповідальності, у планово-розподільчому режимі, то в ринковій економіці кредитна діяльність будується на прямо протилежних принципах — перед усім, на умовах платно-сті, зворотності, забезпеченості та терміновості. Загальним і, водночас, синтезуючим принципом для всіх суб'єктів кредитної діяльності є отримання прибутку. Останнє зумовлюється теоретичним положенням, що кредит є капітал, що передається в позичку, а отже має приносити прибуток усім без винятку суб'єктам кредитно-депозитних відносин.

Таким чином, реформування функціональної структури кре-дитної системи полягає, насамперед, у збалансуванні еконо-мічних інтересів суб’єктів кредитної діяльності шляхом викорис-тання механізму банківського маркетингу.

Банківська система України повинна встигати за двома світови-ми тенденціями. 3 одного боку, відбувається універсалізація і роз-ширення операцій комерційних банків: лізинг, факторинг, управ-ління портфелем інвестицій, трастові та консультаційні послуги. 3 іншого боку, посилюється спеціалізація діяльності комерційних банків, зосередження їх роботи на невеликій кількості послуг. Тому, в Україні слід створити спеціалізовані банки (інвестиційні, іпотечні, муніципальні), що сприятиме поліпшенню обслуговування клієнтів та посилить конкуренцію у банківській сфері.

За оцінками експертів, Україна не зможе подолати грошово-фінансову кризу доти, доки, по-перше, вітчизняна банківська си-стема не почне кредитувати власне виробництво, по-друге, зао-щадження населення не будуть трансформовані в інвестиції.

Як свідчить досвід останніх років, багато проблем впровад-ження ринкових відносин в Україні пов'язані з браком коштів у суб’єктів господарювання. Тож кредитів, отриманих із зовнішніх джерел за останні роки, замало для відчутних зрушень у напрямку економічного зростання. Своєю чергою, зарубіжні приватні інвес-тори на поспішають вкладати кошти у вітчизняну економіку, оскі-льки не мають жодних гарантій щодо повернення вкладених кош-тів та одержання бодай мінімальної норми прибутку. He викликає сумніву, що доки Україна не започаткує реальні реформи, доти за-хідний інвестор не прийде в українську економіку.

Поступово в Україні утверджується розуміння того, що голов-ну роль у фінансуванні різноманітних проектів мають відігравати внутрішні джерела коштів, до яких належать і заощадження на-селення.

У населення України перебуває переважна більшість вільних коштів, які містять величезний кредитний потенціал і за умови їх залучення до банківського обігу могли б зробити стимулюючий вплив на джерела фінансування активних операцій комерційних банків, сприяючи зростанню їх дохідності та фінансової стійкос-ті. Але для залучення коштів населення у господарський обіг не-обхідні надійні гарантії та довіра клієнтів до вітчизняної банків-ської системи. Останніми роками довіру населення до фінансово-кредитних установ було неодноразово підірвано знеціненням вкладів у банках.

Для залучення вільних коштів громадян та відновлення їх до-віри до банківської системи необхідно в контексті банківського маркетингу реалізувати такий комплекс заходів:

— поетапно відшкодувати з бюджету знецінені вклади (час-тину коштів для цього одержати від грошової приватизації);

—        прискорити формування фонду гарантування вкладів фізич-них осіб, який забезпечить кожному вкладникові комерційного ба-нку компенсацію вкладу разом із відсотками;

—        застосовувати нові види вкладів, зручних для громадян (до них належать: пенсійні персональні рахунки; вклади, на які дохід нараховується за складними відсотками; депозити, відсотки за якими виплачуються авансом, що певною мірою забезпечує ком-пенсацію інфляційних втрат);

—        залучати кошти громадян України в іноземній валюті, а та-кож відкривати рахунки і для іноземних громадян. При цьому слід максимально забезпечити анонімність вкладів, що дозволить повною мірою реалізувати Указ президента про амністію капіта-лів, які були вивезені з України за кордон;

—        активно застосовувати в Україні у безготівкових роз-рахунках пластикові картки як один із найперспективні-ших шляхів залучення заощаджень населення у грошовий обіг країни.

Отже, реалізація запропонованих заходів банківського марке-тингу забезпечить необхідне накопичення кредитних ресурсів банківською системою та зробить її активним суб'єктом інвести-ційного процесу в Україні, наблизить комерційні банки до реаль-ної економіки та закладе надійні підвалини для економічного зростання.

Серед проблем реалізації механізму банківського марке-тингу слід розрізняти зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх проблем реалізації механізму банківського маркетингу слід віднести:

—        недостатню жорсткість наглядових вимог;

—        недоліки чинного законодавства, нерегульованість бага-тьох юридичних аспектів, неефективну і нестабільну податкову політику;

—        труднощі залучення кредитних ресурсів і високі відсоткові ставки;

—        неплатоспроможність партнерів;

—        відсутність відпрацьованої процедури банкрутства, санації та реструктуризації;

—        криміногенність різних сфер і галузей економіки;

—        відсутність компетентних легітимних банківських струк-тур, здатних до конструктивного діалогу з державними структу-рами в інтересах усього підприємницького корпусу;

—        не досить активну державну участь у підготовці кадрового потенціалу для бізнесу;

—        низький купівельний попит на вітчизняну продукцію і від-сутність ефективної державної політики, націленої на його акти-візацію;

—        ціновий диктат природних монополій;

—        недостатнє врахування у зовнішній політиці держави інте-ресів вітчизняного підприємництва;

—        пасивне ставлення держави до дезінтеграційних тенденцій у національних економіках і до руйнування єдиного економічно-го простору.

До внутрішніх проблем реалізації механізму банківського маркетингу належать:

—        брак власних фінансових ресурсів і низький рівень банків-ського капіталу;

—        значний обсяг кредитів, які не повертаються;

—        надмірна концентрація зусиль на тих напрямках діяльнос-ті, які приносять негайний прибуток, і недостатня увага до кре-дитування реального сектора економіки;

—        залежність банків від значних акціонерів, які одночасно є і клієнтами, і учасниками фінансово-промислових груп;

—        низький професійний рівень і політизованість мислення вищого керівництва банків.

Таким чином, механізм банківського маркетингу є конструк-тивним діалогом банківських структур і держави стосовно зазна-чених проблем, оскільки без їхнього розв'язання усі інші напря-мки взаємодії виявляться малоефективними. Сутність взаємодії банківських структур, з одного боку, і органів державної і муні-ципальної влади, з іншого, полягає в узгодженні й інтеграції їхніх дій на основі консенсусу економічних інтересів для ефективної реалізації специфічних функцій кожної зі сторін. Зміст процесу взаємодії виражається у налагодженні механізму функціонування банків і територіальних органів влади, доборі найприйнятніших форм і методів цієї взаємодії, конкретних технологій їхньої реалі-зації.

Банки як один з основних структуроутворюючих елементів ринкової економіки, справляють найсильніший вплив на стабіль-ність усієї господарської системи. Концентруючи значні фінан-сові ресурси, банки мають реальну економічну можливість пос-тавити себе над суспільством, оскільки їхні приватні інтереси далеко не завжди збігаються з державними інтересами і, тим більше, із суспільними.

Останнім часом у діяльності українських комерційних банків все більше спостерігається відсутність можливостей отримання

істотних доходів від випадкових та спекулятивних операцій на фінансових ринках, а також поступово знижується дохідність від надання традиційних послуг. У цих умовах банкам слід ак-тивізувати діяльність на ринку банківських продуктів і послуг, розвивати нові напрямки, підвищувати якість та знижувати со-бівартість.

У зв'язку з тим, що в діяльності вітчизняних банків на кредит-ному ринку існує загроза виникнення ситуацій, які не можна пе-редбачити за допомогою лише математичних моделей чи еконо-мічної оцінки, важливу роль починає відігравати механізм банківського маркетингу, оскільки активне використання марке-тингових інструментів спрямоване на забезпечення своєчасності й повноти надання інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

На сьогодні у практиці українських комерційних банків ін-струменти маркетингу не відіграють належної ролі. Це поясню-ється тим, що його значення ще неосмислене в реалізації банків-ських проектів, зокрема, спостерігається незацікавленість банків у маркетингу та маркетингових дослідженнях через відсутність знань та існування несуттєвого стимулювання діяльності учасни-ків ринку.

Розробка ефективного механізму банківського маркетингу та його реалізація вимагає спільних зусиль усіх службовців банку, від рядових економістів - до голови правління. Ці зусилля ма-ють координуватись спеціалізованими підрозділами — службами маркетингу. Якщо великий банк, володіючи достатніми коштами, може утримувати такі підрозділи та залучати до них кваліфікова-них спеціалістів, то середні та малі банки дозволити це собі, зде-більшого, не можуть.

Для переборення всіх негативних факторів, які постають пе-ред банками в умовах існування банків-конкурентів та інших спеціалізованих установ, на службу маркетингу має покладатися вирішення комплексу взаємопов’язаних завдань: активне вивчен-ня місткості ринку; пошук нових ринкових сегментів та позиціо-нування банку на них; реалізація ефективної комунікаційної по-літики; створення гнучких фінансових сфер роботи з клієнтами; контроль за якістю надання послуг; розробка та впровадження на ринок нових банківських продуктів; аналіз діяльності конкурен-тів та оцінка ресурсо-виробничих можливостей клієнтів; розроб-ка та підтримка системи матеріального стимулювання службов-ців за залучення нових перспективних клієнтів; пошук можливих посередників щодо залучення клієнтів.

3 огляду на це, для ефективної діяльності на ринку банківсь-ких продуктів і послуг, банкам слід переглянути цілі створення служби маркетингу, її структуру та напрямки діяльності. Зни-ження рівня прибутковості банківського бізнесу зумовлює необ-хідність використання банківського маркетингу як засобу перет-ворення фінансових потреб клієнтів у прибуток банку.

В українській банківській практиці поширеним є вибіркове використання маркетингового інструментарію для ситуативного впливу на клієнтів та контактні аудиторії. Найчастіше викорис-товується комплекс оперативного маркетингу в частині цінової політики та реклами, тобто засобів безпосереднього впливу на клієнтів.

Реалізація механізму банківського маркетингу комплексно та інтегровано забезпечує раціональне використання часу між іден-тифікацією фінансових потреб та їх ефективним задоволен-ням. Таким чином, банківський маркетинг слід розглядати як ва-жливий фактор стабільної і прибуткової діяльності комерційного банку, а також як процес обробки інформації, де як вхідні потоки виступають ринкові обмеження, наявні ресурси, скоординовані цілі підрозділів, а як вихідні потоки — стандарти роботи, індика-тори успіху, відповідальність за результати та цілі маркетингової служби.

Розробка та впровадження механізму банківського маркетингу через спеціалізовані відділи дозволить банку зайняти стійки по-зиції на фінансовому і грошово-кредитному ринках, а також за-безпечити постійне зростання обсягів продажу банківських про-дуктів і послуг та прибутку, що, своєю чергою гарантуватиме фінансову стійкість банківської установи.