1.3. Учасники інвестиційного процесу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 

Загрузка...

Інвестиційний процес влаштований так, що продавці грошей повинні бути зведені з покупцями або прямо, або через посеред-ника (через банк, або через фінансовий ринок).

Існує три головні учасники інвестиційного процесу - це держава, компанії (підприємства, фірми) та приватні особи. Всі учасники інвестиційного процесу можуть брати в ньому участь як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

Держава. Кожен рівень виконавчої влади вимагає величез-них сум коштів на фінансування своєї діяльності. Ця діяльність пов'язана з капіталовкладеннями в будівництво житлових будин-ків, доріг, шкіл, лікарень і т.п. Іншим джерелом попиту на гроші є поточні потреби держави. Наприклад, затрати перевищують над-ходження від податків, оскільки нараховані податкові платежі ще не надійшли до бюджету. Іноді органи виконавчої влади висту-пають на стороні пропозиції грошей. Але держава є чистим спо-живачем грошових коштів, тобто вона використовує більше кош-тів, ніж дає.

Компанії. Більшість компаній відчувають потребу в коштах для підтримання своєї діяльності. Як і органів виконавчої влади, фінансові потреби компаній діляться на коротко- і довгострокові. Довгострокові, як правило, пов'язані з великими капіталовкла-деннями, а короткострокові потреби виникають у зв'язку з необ-хідністю забезпечення товарними запасами, покриття дебіторсь-

кої заборгованості та інших поточних потреб. Для фінансування коротко- та довгострокових потреб компанії випускають в обіг різноманітні боргові цінні папери і акції. Якщо ж у них виникає тимчасовий надлишок грошових коштів, то вони пропонують гроші іншим. Як і держава, компанії в цілому є чистими покуп-цями грошових засобів.

Приватні особи. Приватні особи можуть постачати інвести-ційному процесові гроші різними способами, наприклад, розмі-щувати гроші на ощадних рахунках, купляти облігації та акції, страхові поліси, придбати різне майно. Вони потребують грошо-вих коштів для покупки машин, будинків, інших дорогих речей, проте вони є чистими постачальниками грошових коштів, тобто вони дають інвестиційному процесові більше, ніж беруть у нього.

Під час інвестиційного процесу проходить переміщення ко-штів від приватних осіб до компаній або до державних органів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

>          інвестори,

>          замовники,

>          виконавці робіт, >користувачі об'єктів інвестування,

>          постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання

та проектної продукції;

>юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі ор-ганізації, інвестиційні фонди); ^ громадяни України;

^ іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Інвестори поділяються на інституціональних та індивідуаль-них.

Інституціональні інвестори - це спеціалісти, котрі одержу-ють винагороду за управління чужими грошима.

Індивідуальні інвестори управляють власними засобами.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До скла-ду інвестиційної сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяль-ність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, пос-тачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуаль-ного житлового будівництва);

2)         інноваційна сфера, де реалізується науково-технічна про-дукція та інтелектуальний потенціал;

3)         сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);

4)         сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної

діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право ви-ступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу.

Всі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрями, розмі-ри та ефективність інвестування. При необхідності він залучає на договірній основі юридичних та фізичних осіб, необхідних йому для реалізації інвестицій.

Організація інвестиційного процесу на різних етапах інве-стування вимагає широких господарських зв'язків інвесторів з іншими учасниками інвестиційного проекту.

До таких учасників відносяться:

Фірма-девелопер - юридична особа, яка приймає на себе функції щодо повної реалізації інвестованого капіталу. Така фір-ма самостійно здійснює пошук найбільш вигідних місць вкладен-ня коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалі-зацію, введення в експлуатацію.

В ряді випадків інвесторові більш вигідно придбати вже го-тові споруди (будівлі) або об'єкт незавершеного будівництва. Та-кі послуги для інвестора виконують фірми-ріелтери.

Фірми-ріелтери - фірми-посередники по торгівлі нерухомі-стю. Ріелтери працюють на комісійних засадах за договорами з продавцями нерухомості.

Широке коло послуг можуть надати інжиніриного-консалтінгові фірми.

Інжиніриного-консалтінгові фірми - це фірми, які на до-говірних засадах розробляють різні види документації: інформа-ційну, науково-технічну, проектно-кошторисну і т.п.

Вони створюють банки даних про умови розміщення певних об'єктів; галузевих, територіальних і міжрегіональних рівнях конкуренції; нормативах, технічних умовах виконання будівель-

 

но-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на інвестиційні то-вари.

Інжинірингова фірма у відповідності із замовленням окре-мого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування прое-кту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проек-ту, авторський та технічний нагляд при його виконанні, організу-вати і провести тендерні торги.

Будівельно-монтажні роботи виконують будівельні фірми, які в залежно від домовленості виконують весь спектр робіт по інвестиційному проекту: проектно-пошукових, будівельних, пус-ко-наладогоджувальних і здають інвесторові готовий об'єкт "під ключ". На ринку пропонують свої послуги також порівняно неве-ликі фірми, котрі спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Перш ніж втупити в договірні відносини з будь-яким учас-ником інвестиційного проекту, інвестор скористається послугами аудиторської фірми. Аудиторські фірми в інвестиційному про-цесі виконують функції перевірки фінансово-господарської дія-льності як самого інвестора, так і його партнерів. Аудитори да-ють оцінку активів і пасивів балансу фірми, розраховують показ-ники ліквідності балансу, дають оцінку інвестиційним якостям цінних паперів, оцінку капіталу інвестора і т.п.

Держава в ринковій економіці може виступати, як в ролі ін-вестора, так і в ролі одного із учасників інвестиційної діяльності. На інвестиційну діяльність держава може впливати прямо - через державний сектор економіки, або непрямо - через свої інститути: органи виконавчої влади, національний банк, фонд держмайна, інноваційний фонд та інші позабюджетні фонди, державний ан-тимонопольний комітет, органи арбітражу та ін.

Прямий вплив держави на інвестиційний процес здійсню-ється наступним чином. Держава як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і у відповідності з діючим за-конодавством може бути вироблена тільки на державних підпри-ємствах. В подальшому функції держави як інвестора будуть зве-дені до фінансування тільки тих виробництв, де держава зали-шиться замовником і споживачем продукції (наприклад, оборонні галузі, окремі об'єкти державної інфраструктури).В міру зниження дефіциту бюджету і, як наслідок, активіза-ції інвестиційної діяльності, держава може інвестувати кошти на розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринко-вою кон'юнктурою, тобто держава в даному випадку виступає як рядовий інвестор, вкладає кошти в надії отримати доходи в май-бутньому.

3 розвитком ринкових відносин та стабілізації економіки прямий вплив держави на інвестиційний процес буде звужува-тись, що дозволить зосередитись на методах непрямого впливу на цей процес.

Світовий досвід дає змогу судити про значну кількість форм непрямого впливу на інвестиційний процес. Основними з них є:

^ державне кредитування;

^ державні позики;

^ роздержавлення і приватизація;

>          податкове регулювання;

>          амортизаційна політика; ^ державний лізинг;

>          ліцензування і квотування;

>          антимонопольні заходи;

>          стандартизація.

Методи непрямого впливу держава реалізує через свої ін-ститути.

Держава забезпечує гарантії прав інвесторів, надання їм по-даткових та митних пільг незалежно від форми власності та орга-нізаційно-правових форм господарювання шляхом прийняття за-конів та інших нормативних актів в галузі інвестування.

В міжнародній практиці захист національного інвестиційно-го ринку називається протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за допомогою високих митних тарифів на імпорто-вані товари, податків на іноземні інвестиції, обмеження або забо-рони на ввезення окремих товарів. Дотримуючись цієї політики держава заохочує розвиток національного виробництва, експорт національних товарів, субсидує національних інвесторів, переш-коджає експорту капіталу.

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється че-рез Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на позичкові кошти. Грошово-кредитна політика Національного

банку залежно від стану економіки проводиться або в формі кре-дитної експансії, або кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться в період економічного спа-ду для стимулювання економічного розвитку за допомогою "де-шевих грошей". НБУ проводить політику кредитної експансії че-рез зниження облікової ставки, що сприяє зростанню обсягів кре-дитування, а тим самим і зростанню обсягів інвестування.

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стриму-вання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресур-сів призводить до того, що інвестори здійснюють вкладення тіль-ки в найбільш прибуткові проекти, а також сприяє залученню коштів на депозити в фінансово-кредитних установах.

Національний банк проводить також операції на фондовому ринку, тобто здійснює купівлю і продаж державних цінних папе-рів (облігацій, казначейських зобов'язань). В світовій практиці операції з цінними паперами центральними банками вважаються найбільш дієвим методом грошово-кредитного регулювання еко-номіки. 3 метою кредитної експансії центральні банки скупову-ють державні цінні папери, і навпаки, продають їх, коли прагнуть обмежити розширення кредитів комерційних банків.

Національний банк непрямо впливає на інвестиційну діяль-ність також через регулювання норми обов'язкових або мініма-льних резервів. При збільшенні норм обов'язкових резервів зме-ншується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість розширити кредитні операції, стимулюючи таким чином кредитний процес.

Суттєвий вплив на розширення інвестиційної діяльності, особ-ливо в перехідний період, має Фонд державного майна України.

Певну роль в зростанні інвестиційної діяльності мають по-забюджетні фонди: Державний інноваційний фонд, Пенсійний фонд, Фонд соціального захисту на випадок безробіття.

В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена система фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності (рис.1.4).

Банківські установи в інвестиційній сфері поряд з тради-ційними функціями кредитно-розрахункового і касового обслуго-вування, депозитними операціями повинні виконувати і нові. Взаємодія банків з іншими учасниками інвестиційного процесу

полягає в постійному і скрупульозному аналізі інвестиційного ринку та наданні суб'єктам інвестиційної діяльності інформацій-них і консультаційних послуг з питань ефективного вкладення капіталу.

3 розвитком ринкових відносин значно розширюється зов-нішньоекономічна діяльність банків - це операції в іноземній ва-люті, відкриття філіалів і представництв за кордоном, фінансу-вання об'єктів, споруджуваних за рахунок іноземних інвестицій.

 

 

Інвестиційні фонди             

Інвесіиційнікомтнїї

 

інвестиційні  

 

Страхові компанїі     —

 

 

 

інноваційні     —

 

Пенсійні фонди       —

 

Лізингові компанії

біржові                      

іпотечні

ощадні            —

Банківські та небанківські консорціуми та корпорації

Рис.1.4. Фінансово-кредитна система

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії - це нові форми фінансово-кредитних інститутів, які покликані активізува-ти діяльність фондового ринку.Інвестиційна компанія - це торгівець цінними паперами, який крім інших видів діяльності може залучати кошти для здій-снення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційні компанії бувають двох видів: закриті та відкри-ті. Інвестиційні компанії закритого типу здійснюють випуск своїх цінних паперів зразу в певній кількості. Новий покупець може придбати їх тільки у попередніх держателів за ринковою ціною. Інвестиційні компанії відкритого типу (взаємні фонди, інвести-ційні фонди) випускають свої акції поступово певними порціями, як правило, новим покупцям. Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного товариства, винятковою діяльністю якого є спільне інвестування. Це більш зручна органі-заційна форма, оскільки постійна емісія дозволяє їм постійно збі-льшувати свій капітал і тим самим постійно нарощувати інвесту-вання в цінні папери.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. В світовій практиці існують дві форми організації ін-вестиційних фондів: корпорація та довірче товариство (траст). При першій формі засновники фонду (юридичні та фізичні особи) є учасниками фонду, вони створюють апарат управління і об'єднують свої кошти в початковий статутний фонд. Потім че-рез рекламу в засобах масової інформації залучаються кошти ін-ших інвесторів (акціонерів). Довірчі товариства (трасти) базують-ся на повному розмежуванні прав володіння та користування (управління) майном. Організуються трасти так: засновники фон-ду на контрактній основі залучають ще одного або декількох уча-сників фонду, збирають кошти та утворюють траст. Таким чином, при інвестиційному фонді може бути створено декілька трастів, котрі в будь-який момент можуть вийти із фонду, розірвавши угоду та, сплативши 2-3 % штрафних санкцій від суми активів.

Страхові компанії відіграють велику роль в інвестиційно-му процесі, з одного боку, вони забезпечують інвесторам захист від різних видів ризиків, а, з іншого, - в промислово розвинених країнах є потужним каналом фінансування економіки шляхом до-вгострокового кредитування.

Кредитні спілки створюються з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Створюється кредитна спілка засновниками - фізичними особами, яких повин-

но бути не менше 50 чоловік, діє на основі статуту та засновни-цького договору, які узгоджені з НБУ.

Кредитна спілка згідно зі статутом надає позики своїм чле-нам, приймає від них вклади і розподіляє доходи, виступає пору-чителем виконання членами спілки своїх зобов'язань перед тре-тіми особами.

Пенсійні фонди в розвинених країнах беруть активну участь в інвестиційній діяльності. Вони акумулюють значну частину коштів, а потім інвестують їх переважно в акції приватних ком-паній.

Лізингові компанії закуповують обладнання, машини і на-дають його на умовах довгострокового кредиту. Після закінчення терміну лізингу майно може бути викуплене лізингоотримувачем по залишковій вартості.

Банківські та небанківські фінансово-кредитні установи мо-жуть об'єднуватись в консорціуми та корпорації. Акумулюючи таким чином значний інвестиційний капітал та здійснюючи спі-льну інвестиційну діяльність.

Резюме

Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінно-стей, що вкладаються в економічні об'єкти для отримання прибу-тку або досягнення певного соціального ефекту. Інвестиційна ді-яльність - сукупність практичних дій економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій.

Інвестиційний процес в Україні можна звести до двох аспек-тів, які дуже відрізняються за довгостроковою стратегією. Пер-ший - організація виробництв, які базуються на вітчизняних роз-робках світового рівня. Другий - це відмова від стратегії імпор-тозаміщення.

Державна інвестиційна політика визначає не лише мету, за-вдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, a й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для вті-лення цієї політики в життя. Державне регулювання - це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринкових ві-дносин, в основі якого лежить застосування правових, економіч-них та адміністративних інструментів, спрямованих на вирішення завдань державної інвестиційної політики.

В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена система фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності.

Питання для обговорення

У Основні тенденції на інвестиційному ринку України.

>          Економічна сутність та форми інвестицій.

>          Чинники, що визначають активність інвесторів в окре-мому регіоні.

>          Прямі та непрямі методи впливу держави на інвестиційну діяльність.

^ Сучасні форми державного регулювання інвестиційної

діяльності в Україні. ^ Суб'єкти інвестиційної діяльності..5