5.1. Оцінка цінності проекту


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 

Загрузка...

Одним з основних завдань проектного аналізу є визначення цінності проекту. Цінність проекту визначається як різниця його позитивних результатів, або вигід, та негативних результатів, або витрат, тобто

Цінність проекту = Вигоди - Витрати

Для визначення цінності проекту необхідно оцінити всі ви-годи, одержані від проекту, і з'ясувати, чи вони перевищують ви-трати на нього протягом усього циклу життя. Оскільки багато ак-тивів проекту розраховано на тривалий строк служби, в проект-ному аналізі порівнюються майбутні вигоди з необхідними тепе-рішніми витратами по проекту.

Для проведення аналізу проектів використовується декілька концептуальних положень, серед яких виділяють додаткові ви-трати і вигоди.

Метою проектного аналізу є встановлення відмінності між ситуаціями «з проектом» та «без проекту». Врахування приро-щених у результаті проекту вигід і витрат вимагає уточнення на-веденої раніше залежності, а саме

Зміна вигод        Зміна витрат Цінність проекту   =   в результаті   -    в результаті

проекту          проекту

Такий підхід не тотожний зіставленню ситуацій «до проек-ту» та «після проекту», оскільки порівняння станів «до» і «після» проекту не бере до уваги змін у капіталовкладеннях і виробницт-ві, що відбулися незалежно від проекту, і відтак призводить до неточного підрахунку витрат і вигід проекту.

Під ситуацією "до проекту" розуміють ситуацію, яка скла-дається в середині і навколо проекту, безпосередньо перед його реалізацією. Водночас вона не є статичною і може зазнавати сут-тєвих змін у часі. Прогноз розвитку в часі ситуації "до проекту" має знайти відображення в ситуації "без проекту".

Підхід в аналізі вигід і витрат, який оглядається на те, що реалізація проекту суттєво не вплине не середовище навколо ньо-го, втілюється в ситуації "після проекту".

Підхід в аналізі вигід і витрат, який враховує зміни в сфері реалізації проекту через здійснення останнього, і, відповідно, їх зворотний вплив на сам проект, знаходить відображення в ситуа-ції "з проектом".

Таким чином, коректним щодо аналізу вигід і витрат за про-ектом є порівняння ситуації "без проекту" і "з проектом", в умо-вах проведення якого особливого значення набуває прогнозуван-ня.

Варіанти розвитку ситуації "без проекту" і результати, які забезпечує здійснення проекту - "ситуація з проектом", предста-влено нарис. 5.1.

Загалом, усі рішення щодо визначення цінності проекту, а в результаті й доцільності вкладання коштів в його реалізацію, ви-пливають саме з порівняння додаткових вигід з додатковими ви-тратами.

Важливим методологічним принципом у розрахунках ефек-тивності проектів є врахування безповоротних витрат та неявних вигід.

Безповоротні витрати - це вже зроблені витрати, які не-можливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного про-екту.

Якщо провадиться оцінка доцільності здійснення інвести-ційного проекту, то всі витрати, вже зроблені до прийняття рі-шення про реалізацію проекту, не повинні враховуватися, бо їх не можна відшкодувати і вони жодним чином не впливають на його ефективність. Такі витрати треба виключити з вартості проекту при вирішенні питання про те, чи продовжувати роботу за проек-том. На цьому етапі мають вагу лише ті витрати, які треба буде зробити (а іноді, можливо, й уникнути їх). Цінність проекту, який має завершити інший, розпочатий раніше і незакінчений проект, залежить не від зроблених до того витрат, а лише від вартості за-вершення проекту. Подібно до цього, вигодами нового проекту є лише ті вигоди, які з'являться після і понад ті вигоди, які, можли-во, надходять від проектної незавершеної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

a)

 

Роки

 

б)

 

Роки

 

 

 

 

 

 

 

в)

 

Роки

 

 

 

г)

 

Роки

 

-          від'емні додаткові чисті вигоди

-          додатні додаткові чисті вигоди

Рис. 5.1. Порівняння ситуації "без проекту" і “зпроектом":

а)         очікується зростання і проект має його прискорити;

б)         очікується скорочення і проект має йому запобігти;

в)         очікується скорочення і проект має як запобігти йому, так і за-

безпечити зростання;

г)         зміни не очікуються, проект має забезпечити зростання.

Оцінюючи проект, слід брати до уваги всі витрати і вигоди проекту, але не можна їх враховувати двічі.

Тобто, потрібно оцінити всі результати проекту і встанови-ти, чи перевищують вигоди затрати. Аналіз вигід і затрат є базою прийняття проектних рішень, оскільки дозволяє відповісти на та-кі запитання:

•          яким є бажаний результат проекту?

•          хто несе витрати за проектом?

•          хто скористається позитивними результатами проекту?

•          коли та яким чином виявляться позитивні результати проек-ту?

•          як потрібно порівнювати і підсумовувати вигоди і затрати різного типу, щоб визначити остаточну цінність проекту?

•          яким чином співвідносяться позитивні результати даного проекту з результатами інших альтернативних проектів?

Визначення затрат і вигід слід провадити у розрізі кожного ро-ку проекту. Для відображення вигід і затрат у грошовому вимірі необхідно:

1.         Встановлення якісного складу вигід і затрат, які виникають у результаті матеріальних впливів проекту.

2.         Вимірювання у грошових одиницях зазначених вигід і за-трат.

3.Визначення реальних і майбутніх грошових показників, які

характеризують вигоди і затрати проекту. 4. Порівняння потоків вигід і затрат на основі критеріїв, при-

йнятих для даного проекту.

У сучасній економічній літературі затрати іноді замінюють термінами «витрати» або «видатки». У фінансовому менеджмен-ті, управлінському та фінансовому обліку це недопустимо, оскі-льки кожне з названих понять має окремий зміст. Проте у проек-тному аналізі для аналітика заміна поняття «затрати» терміном «витрати» не є принципово важливим. Тому надалі вказані термі-ни ми вживатимемо як синоніми.

При здійсненні проектного аналізу досить часто окремі за-трати мають більш важливе значення, ніж усі інші. Певні з них вже за своїм походженням вимагають більш пильного ставлення аналітиків. 3 цією метою розглянемо деякі витрати та їх класифі-каційні ознаки, що допоможуть під час оцінки проектів прийняти єдино вірне рішення.

Найбільш поширеними класифікаційними ознаками ви-трат є такі:

•   можливість відображення у бухгалтерській звітності (бу-

хгалтерські та економічні);

•          ступінь динамічності витрат залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні);

•          період здійснення затрат (довгострокові, короткостроко-ві);

•          спосіб віднесення затрат на одиницю продукції (середні, граничні);

•          походження витрат (експлуатаційні, фінансові);

•          ступінь покриття реальної вартості;

•          можливість розподілу.

Сучасні методи обліку дозволяють відображати у бухгалтер-ських документах лише вартість використаних ресурсів, що не є власністю фірми. Ці витрати включаються до собівартості випу-щеної продукції, і, як правило, регламентуються відповідною за-конодавчою базою. Однак досить часто компанія, що має власні ресурси та застосовує їх, не має змоги відобразити ці ресурси у своїх бухгалтерських витратах. Практикою підтверджено необ-хідність розрахунку для підприємця не лише бухгалтерських витрат (явних), які утворюються під час сплати за ресурси зов-нішньому постачальнику, але й неявних витрат, які виникають у разі використання фірмою власних ресурсів. Аналітик, що при-ймає рішення про доцільність реалізації проекту, має керуватися величиною економічних витрат, які містять як бухгалтерські, так і неявні витрати, що відображає вартість ресурсів, які використо-вуються у процесі виробництва і належать власнику бізнесу.

Неявні вигоди - це неодержані доходи від найкращого аль-тернативного використання активу, внаслідок чого відбувся нея-вний грошовий приплив.

Необхідність урахування в проектному аналізі неявних ви-трат випливає з принципу альтернативної вартості. Неявні вигоди можна визначити і як грошові потоки, котрі можна було б одер-жати від активів, які фірма вже має. Береться до уваги, що вони не використовуються у проекті, який розглядається. Наприклад, фірма має у власності споруду, яку збирається використати у проекті. Явно грошового потоку не передбачається, але споруда є складовою витрат проекту. її можна продати за 200 тис. грн, і фі-

рма, за мінусом податків та інших витрат, одержить 120 тис. грн. Це і є неявні витрати.

Поділ витрат на постійні та змінні пов’язаний з причинним механізмом їх змін. Витрати, що мають власні розміри у прямому співвідношенні зі змінами в обсягах виробництва (реалізації), на-зивають змінними. Водночас із збільшенням виробництва підви-щуються і витрати. Якщо обсяги виробництва знижуються, ви-трати відповідно змінюються. Прикладом такого роду витрат мо-же виступати вартість сировини — її придбання безпосередньо пов’язано з обсягом продажів: чим більше продають, тим більше потрібно виробляти, і тим більше сировини купують. Якщо нічо-го не продається, то теоретично не потрібно нічого виробляти і вартість сировини для виробника дорівнюватиме нулю. Змінні витрати містять такі статті, як вартість сировини, пряма оплата праці, окремі витрати на реалізацію, оплата електроенергії, спо-житої для експлуатації устаткування протягом виробничого про-цесу, та ін.

Усі витрати, зміни яких безпосередньо не пов’язані з обся-гом продажів, називаються постійними. Ці витрати оплачуються незалежно від того, чи вдається будь-що продати (навіть якщо ні-чого не виробляється). їх розмір приблизно однаковий, незалеж-но від обсягу реалізації. До постійних витрат належать амортиза-ція, адміністративні накладні витрати, страховка, орендна плата та аналогічні обов’язкові платежі.

Граничними називають ті додаткові витрати, які вимагати-муть від виробника випуску однієї додаткової одиниці продукції.

До операційних витрат належать величина всіх платежів за матеріальні ресурси, оплата праці, накладні витрати, пов’язані з виробництвом продукції та функціонуванням підприємства.

Окремі витрати, такі, як процентні платежі та орендна плата, за походженням мають фінансовий характер. Фінансові витрати мають таке саме важливе значення для прийняття рішень, як і операційні, однак вони мають іншу мету — оцінити ефективність діяльності компанії і вплив на неї відповідного способу фінансу-вання (співвідношення позичкових коштів і власного капіталу).

Розглянемо приклад визначення витрат для компанії А. При-пустимо, що компанія має площі на заводі X, які не використовує цех, що виготовляє системи промислового управління. У най-

ближчі 10 років передбачено встановити у цеху нове устаткуван-ня таким чином, що з розширенням виробництва «зайві» площі наприкінці десятого року будуть повністю зайняті. У цеху вироб-ництва побутової електроніки запропоновано новий, досить вигі-дний інвестиційний проект. 3 огляду на потреби нової виробничої лінії для виготовлення пластикових пресованих комплектуючих та інтегральних мікросхем, а також через нестачу площ на заводі У, передбачено розмістити лінію на заводі X. У цей самий час на заводі X достатньо площі для монтажу лінії, проте керуючий це-хом систем промислового управління вказує на те, що площі, які не зайняті зараз, через десять років буде повністю залучено до виробництва. Запитання звучить так: скільки цех побутової елек-троніки має сплатити (тобто включити як «затрати» до аналізу проекту) за використання незайнятих потужностей?

Іноді пропонується вести розрахунки таким чином: перевес-ти загальну вартість будинку у вартість квадратного метру площі (звичайно, з корективами на інфляцію). Потім з площі, що вико-ристовується у проекті, можна «вимагати» цю додаткову суму на підставі метражу. Перевагою такого підходу розподільних витрат є простота та розуміння розрахунків. Недоліки полягають у тому, що такий підхід базується на початковій інформації (вартість бу-динку за часів його спорудження), а не на прогнозах на майбутнє; він не наводить реальних економічних витрат, які несе компанія. Будинок вже куплено, за нього сплачено гроші, тому у цьому ви-падку вигідніше буде використовувати вже придбані та оплачені площі для отримання доходу, ніж залишати їх порожніми кілька років. Таке рішення потребує визначення реальних економічних витрат, обумовлених проектом та використанням площі зараз, a не в майбутньому.

Якщо проект відхилено, цех систем промислового управління не потребуватиме нового будівництва ще десять років. Дозвіл цеху побутової електроніки застосовувати частину наявної* площі зму-сить пізніше будувати нове приміщення для «поглинання» очікува-ного розширення цеху систем промислового управління. В економі-ці такий підхід називають прищипом перенесення на більш ранній період — витрати на спорудження нового будинку переносяться з десятого (наприклад) року на шостий. Таким чином можна визначи-ти правильну величину «витрат» використання не задіяних потуж-

ностей за допомогою розрахунку відповідно до величини теперіш-ньої вартості будівництва нового будинку, яке планується через шість років, та виведення різниці між ними. Зміни у сьогоднішній відповідній вартості перенесення будівництва з десятого на шостий рік зумовлені прийняттям проекту. Таким чином, вони задовольня-ють вимогам обумовленості, мають прирісну природу, і, крім того, є реально економічними витратами. Ці витрати, безумовно, мають бу-ти включені до аналізу проекту.

Принцип перенесення на більш ранній період передбачає майбутнє зростання потужностей. Якщо прогнозується, що у по-точній діяльності ніколи не буде задіяно всіх наявних потужнос-тей, то перенесення на більш ранній строк не відбувається. Коли для поточної діяльності ніколи не знадобляться нові площі, але нові інвестиції остаточно мають застосувати «надлишки» потуж-ностей та вимагають розширення для обслуговування передбачу-ваного ринку, загальні витрати такого розширення належить включати до аналізу проектів. Якщо розширення непотрібне, то додаткові витрати не мають місця. Якщо новий проект завершено перед тим роком, в якому виникла потреба у розширенні, а поту-жності повертаються до початкового користувача (у нашому при-кладі до цеху систем промислового управління), то перенесення на більш ранній строк відсутнє і додаткових витрат також немає.

Наступною проблемою визначення витрат у проектному аналізі є проблема використання активів, які гце належать ком-панїї, але вже не потрібні їй для виробнщтва. Які витрати при-падають на частку активів, що простоюють, якщо їх передбачено залучити до нового проекту? Очевидною відповіддю була б «ні-які», але це не завжди вірно. Необхідно також враховувати й аль-тернативні варіанти використання таких активів.

Все в економіці випливає з того, що оскільки ресурси обме-жені, то потрібно дослідити, як суспільство вибирає для вироб-ництва набір товарів і послуг, як різні товари виробляються, на них встановлюються ціни і хто має споживати товари, що вироб-ляються.

У повсякденному житті постійно доводиться вибирати, ви-рішувати, як використати обмежені час і доходи. Піти в кіно, чи прочитати книгу? Вчитися далі, закінчивши університет, чи одра-зу йти працювати? В кожному з цих випадків вибір у світлі об-

межених ресурсів вимагає від нас відмови від чогось, фактично, втрати можливості зробити щось інше. Ця втрачена альтернатива називається вартістю втрачених можливостей, або альтернатив-ною вартістю.

Наведемо ще один приклад. На певній ділянці землі можна збудувати автостоянку, автозаправну станцію, літнє кафе або ма-газин. Ми вирішили будувати автостоянку. Що ж буде ціною на-шого вибору? Альтернативною вартістю відведення цієї землі під автостоянку виявляються збитки, пов'язані з відмовою лише від найбажанішої серед решти альтернатив. Це неможливість побу-дувати на цьому самому місці чи то автозаправну стацію, чи то кафе, чи то магазин, але не три об'єкти водночас.

Таким чином, термін «ціна вибору» (або альтернативна вар-тість) стосується найбажанішої серед не обраних альтернатив. Що саме серед даних нереалізованих можливостей було найнеоб-хіднішим, визначається додатковими дослідженнями. Але право називатися такою ціною мають лише ті блага, які за бажаністю посідають друге місце після обраного варіанту.

Альтернативна вартість - це вартість (цінність) найбільш пріоритетного серед благ, одержання яких стає неможливим за обраного способу використання обмежених ресурсів.

Отже, вартість втрачених можливостей виникає тому, що вибір чогось одного в світлі обмежених ресурсів означає відмову від чогось іншого. Вартістю втрачених можливостей є цінність товару чи послуги, від яких відмовились.

Оскільки ресурси обмежені, то перед будь-яким суспільст-вом, чи є воно повністю колективізованою комуністичною дер-жавою, племенем жителів островів Південних морів, капіталісти-чною індустріальною нацією, сімейством робінзонів чи склада-ється з одного тільки Робінзона Крузо, виникають три основні взаємопов'язані економічні проблеми:

1.         Що повинно вироблятися, тобто скільки і яких продуктів слід виробити, тобто визначити кількість продуктів, які необхідно та можливо за конкретних умов виготовити?

2.         Як ці товари потрібно виробити, тобто за допомогою яких матеріальних і трудових ресурсів, з використанням якої технології вони мають бути виготовлені?

3. Для кого призначаються продукти та послуги, тобто як вони розподіляються і кому, врешті-решт, підуть на спо-живання?

Вирішувати такі проблеми потрібно (як показує світовий досвід) лише на основі розвитку та раціонального використання продуктивних сил і ресурсів.

Щоб привести продуктивні сили суспільства в дію, необхід-но відшукати оптимальні співвідношення (пропорції) між усіма речовими елементами виробництва та чисельністю робітників. Наприклад, якщо відомо, скільки треба виробити товарів, то й слід знати, яка потрібна кількість предметів праці (сировини, ма-теріалів, напівфабрикатів), засобів праці (верстатів, машин, обла-днання) та трудових ресурсів (робочої сили), а також яку викори-стовувати технологію.

Економічний вибір - вибір найкращого серед аль-тернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального за-доволення потреб за мінімум витрат.

Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, ви-готовлених із обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресу-рсів, а і застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший вклад у загальний обсяг виробленої продукції.