Розділ 1.Теоретичні основи техніко-криміналістичного дослідження документів 1.1. Виникнення та розвиток писемності. Поняття документа


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

Загрузка...

Писемність як засіб спілкування є одним із найдавніших і найвагоміших здобутків людства. її розвиток був досить трива-лим. Однією з перших форм передачі інформації на відстань було предметне послання. Для цього етапу характерна передача певно-го предмета, що умовно означав слово, фразу, речення або засте-реження. Наприклад, відомий історичний факт, коли київський князь Святослав посилав супротивнику чорну стрілу, це свідчило про оголошення війни. Предметна писемність була недоскона-лою, і різні народи і племена в однакові предмети вкладали різ-ний зміст, що приводило до неправильного тлумачення предмет-них послань.

Наступним етапом у розвитку писемності стало викорис-тання малюнкового письма. 3 часів зародження приватної влас-ності та диференціації членів суспільства така писемність допо-магала вести облік майна, рабів та оформлення права власності. Ще до ієрогліфів і клинопису стародавні скотарі таврували волів і коней. Межові знаки, особисті печатки, клейма, заповіти тощо наносилися на глиняні таблички. Чотири тисячі років тому єгип-тяни вирізували цілі оповідання на стінах своїх пірамід. Офіційні акти стародавніх народів - єгиптян і греків - нерідко вирізували на кам'яних пластинах. Якщо така пластина мала записи з обох боків, то її не прибивали до стіни, а підвішували на маленьких ланцюжках, щоб відвідувачі могли прочитати, що написано на звороті. У ті часи цілі бібліотеки складалися з глиняних табличок (наприклад, у багатьох містах Месопотамії). Однак такі "книжки" були не зручні для перенесення і займали багато місця. Удоско-налювання мальованого письма - піктограм, їх спрощення й абс-трагування привели до створення перших графічних накреслень (знаків), що позначають слова або цілі фрази.

Ниніас у більшості країн використовується буквена писем-ність, тобто зв'язна писемність, де кожна буква (символ) позначає

не складне поняття, а окремий звук розмовної мови. Буквений алфавіт є фонетичним. У східних слов'ян алфавіт був створений у IX ст. видатними болгарськими просвітителями Кирилом і Ме-фодієм та їхніми учнями. Як відомо, кирилиця лягла в основу ал-фавітів багатьох слов'янських народів, у тому числі російського, українського і білоруського.

Більш зручний матеріал для письма був винайдений у 3500 р. до н.е. у Єгипті. Це папірус. Його виробляли з трав'янис-тої рослини висотою від 8 до 12 метрів, що густо зростала у бо-лотах Єгипту, Палестини і Сицилії. Папірус був досить дорогим, і писати на ньому можна лише з одного боку. Винахід папірусу є дуже важливим, оскільки завдяки йому культура стародавнього світу змогла піднятися так високо. Спосіб писання на папірусі з Єгипту перейшов до Греції, а звідти - до Рима, хоча єгиптяни до-вго зберігали за собою монополію виробництва папірусу, і лише з часом римляни завели власні папірусні фабрики. У Римській ім-перії виробництво папірусу сягає високого ступеня розвитку: ро-зрізняється багато видів папірусу від першого сорту для найваж-ливіших документів - до дешевого для обгортки.

У II ст. до н.е. з'явився новий матеріал для письма - перга-мент (назва від м. Пергам) [133, с.995]. Шкіра здавна служила для писання майже на всьому Сході. За легендою, священні книги стародавніх персів були написані на 1200 бичачих шкурах. Як правило пергамент виготовлявся з козячої або баранячої шкури, що ретельно полірувалася пемзою. Тонкий пергамент виготовля-вся зі шкури ягнят і телят. Пергамент був дорожчий за папірус, але був міцним і придатним для письма з обох боків. Однак через дорожнечу пергаменту нерідко траплялося, що з нього змивали або зішкрібали раніше написане і писали знову. 3 пергаменту не-зручно було робити такі довгі смуги, як з папірусу, що спричини-ло появу книг зі з’єднаних аркушів.

Нарешті у Китаї було винайдено папір (приблизно у II ст.). Дешевизна цього матеріалу просто казкова порівняно з пергамен-том і папірусом. Технологія виготовлення нового унікального ма-теріалу для письма поступово поширювалась зі Сходу на Захід і ставала все більш популярною.

Папір став однією з найважливіших умов, що підготували виникнення і розвиток друкарства. У середньовіччі переписуван-

ням книг займалися переважно ченці. В усіх великих монастирях було особливе відділення для цієї справи. Техніка переписування книг помалу вдосконалювалася, поширювалась. З'явилася потре-ба у поділі праці: одні писали, інші виправляли, малювали і роз-фарбовували. Нерідко мініатюри і віньєтки у книгах виконували-ся відомими художниками. Оскільки переписування книг потре-бувало багато часу і великої праці, то й ціни на книги були дуже високими. Рукописні книги ретельно охоронялися, у бібліотеках і читальних залах книги навіть приковувалися до стіни залізними ланцюгами для запобігання їх викраденню.

Щоб зробити книгу загальнодоступною, потрібно було змі-нити сам спосіб її виробництва: рукописний замінити фабричним. Як відомо, цей переворот у книжковій справі відбувся, коли пе-реписування поступилося своїм місцем друкарству.

Технічна революція, здійснена у Європі Іоганом Гутенбер-гом у середині XV ст., полягала у винаході друкарського верста-та та технології друкарського процесу. Нова технологія дозволяла швидше виготовляти текстові друковані форми, легко виправля-ти помилки, допущені при виготовленні форми, а також повторно використовувати рельєфні елементи.

На східнослов'янських землях друкарська справа зародилася у Білорусі. Тут у другому десятилітті XVI ст. починає видавничу діяльність відомий білоруський просвітитель Франциск Скорина. Доктор Франциск Скорина, уродженець Полоцька, жив у чесько-му місті Празі, а потім - у Вільні. 3 1517 р. Скорина видав 16 книг Старого Завіту, а у 1527 р. ним був виданий загальновідо-мий "Апостол”. Щодо техніки друку, то видання Скорини далеко перевершують не лише церковнослов'янські видання, а й навіть сучасні йому венеціанські видання. Скорина відокремлює одне слово від іншого шпаціями, і слова не зливаються у безперервні рядки; уперше введено нумерацію аркушів та гравюри, що ілюст-рують текст.

У Росії поліграфічна техніка друку з'явилась у середині XVI ст., що позитивно вплинуло на розвиток культури, літератури і просвітництва. У 1708 р. Петро I ввів світський шрифт, замість цер-ковнослов'янського, яким раніше друкувалися російські книги.

Тепер розглянемо поняття "документ”. Це слово має латин-ське походження від “documentum", що у стародавньому Римі

означало все, що може служиати свідоцтвом, прикладом. 3 часом поняття "документ" стало мати більш вузьке значення, ним поз-начали предмет, що містить інформацію у зафіксованому вигляді та призначений для її передачі у часі і просторі з метою зберіган-ня та суспільного використання.

Зараз у тлумачному словнику сучасної української мови да-ється чотири визначення поняття документ: 1. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь...2. Письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу. 3. Письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе. 4. Форматова-ний паперовий носій даних, що його заповнюють автоматично або вручну [25, с.236].

Поняття документ у криміналістичній літературі, криміна-льно-процесуальному законі і судово-технічній експертизі доку-ментів тлумачиться дещо по-різному. Доказове значення докуме-нтів встановлюється кримінально-процесуальним кодексом Укра-їни. У коментарі до КПК України до документів відносять як пи-сьмові документи, так і графічні схеми тощо, фото- і кінодокуме-нти, відеозаписи, фонограми, табулеграми тощо.

Видатний учений-криміналіст В.К.Лисиченко вказав такі пі-дстави для віднесення документів до речових доказів: наявність ознак, що вказують на нереґламентоване виконання реквізитів документа або їх зміну (вони можуть бути пов'язані зі способом вчинення злочину або його приховання); обставини виявлення документа: час, місце та інші, що мають значення для справи; на-лежність конкретній особі; використання учасником злочину [80]. 3 пізнавальної точки зору документ - речовий доказ - це складна багаторівнева система, де безпосередніми об'єктами дослідження експерта-криміналіста виступають реквізити та матеріали доку-мента; технічні засоби для його виготовлення та набуті сліди (предметів та речовин, рук, біо- та мікрооб'єкти).

Поняття документ трактується в широкому і вузькому ро-зумінні. Під документом у широкому розумінні мають на увазі предмети матеріального світу, на яких зафіксовані певні думки, обставини тощо. Він може бути як письмовим, так і неписьмо-вим. При цьому не мають значення матеріал основи документа і форма відображення. Тому будь-який спосіб фіксації обставин є

одночасно документуванням для збереження і передачі інформа-ції у часі і просторі.

Під документом у вузькому розумінні мають на увазі пись-мовий акт встановленої або загальноприйнятої форми, складений певними установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами або громадянами для викладу відомостей про факти або посвідчення фактів, що мають юридичне значення. Викладення змісту документа знаками конкретної писемності вважається не-від'ємним його реквізитом.

Під документом у його техніко-криміналістичному значенні розуміють матеріальний об'єкт дослідження, що являє собою предмет (папір, картон тощо), на якому мовними знаками зафік-сована інформація (думки людини та відомості про факти), приз-начений для її передачі у часі та просторі.

Документи - це штучні (створені людиною) предмети мате-ріального світу, головне призначення яких - містити інформацію та передавати її у часі та просторі. Ці якості документа забезпе-чуються його реквізитами та матеріалами.

Реквізитами документа називають: 1) сукупність необхід-них позначень документа (текст, відбитки печаток та штампів, нумераторів та інших друкарських пристроїв, номер, фотознімок власника тощо); 2) сукупність даних, що індивідуалізують доку-мент (номер, найменування, дата видачі, організація та особа, що видала документ, прізвище власника тощо). Використовуються при описуванні документа у протоколі та у висновку експерта.

Матеріали документів - умовна назва матеріалів, призна-чених для виготовлення документа: 1) матеріали письма; 2) речо-ва основа документа; 3) допоміжні матеріали.речовини і знаряддя відображення (фіксації) мовних знаків.