Розділ 4. Методика дослідження документів, виконаних за допомогою друкарських машин


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

Загрузка...

Як відомо, знакодрукуючими пристроями називають тех-нічні засоби, що призначені для оперативного та безпосереднього виготовлення оригіналів паперових друкованих документів за допомогою знакового друку. За способом нанесенення знаків знакодрукуючі пристрої поділяють на літерні (аналогові) та зна-косинтезуючі (цифрові, до яких належать сучасні принтери)). До літерних друкуючих апаратів і належать всім давно і добре відомі друкарські машини, що призначені для друкування в одному або декількох екземплярах крізь копіювальний папір буквених (циф-рових) текстів та таблиць.

При призначенні експертизи текстів, виготовлених на дру-карській машині, перед експертом можуть бути поставлені такі запитання:

-          Яка система (клас, тип, марка) друкарської машини, на якій був виконаний текст?

-          Чи не виконаний текст на даній друкарській машині?

-          На одній або на різних друкарських машинах надруковані тексти (або частини одного документа)?

-          Чи не додрукована частина даного документа після того, як він був витягнутий з каретки друкарської машини?

-          Скільки екземплярів складали закладку при друкуванні даного екземпляра машинописного тексту і яким номером у за-кладці був представлений екземпляр тексту?

-          Однією чи різними особами надруковані документи, пред-ставлені на дослідження?

-          Чи не надрукований машинописний текст даною особою?

Звичайно, це не вичерпний перелік питань, що можуть ви-

рішуватись. Залежно від обставин кримінальної справи, форму-лювання питань може бути змінено.

Експерту-криміналісту важливо знати устрій друкарських машин і основні принципи друкування на них. Друкарські маши-ни поділяються на два основні класи: важільно-сегментні і без-важільні, принципова відмінність між якими полягає в устрої

блоку друку, основного функціонального механізму, що перетво-рює сигнал клавіатури у знак на папері.

Важільно-сегментні друкарські машини складаються з трьох основних частин: корпусу або станини, каретки з важілями управління та друкуючого механізму з клавіатурою. Корпус або станина служить для кріплення каретки і друкуючого механізму (всіх нерухомих і рухомих частин машини). Виготовляється із сталі, легких сплавів або пластмаси. Каретка - рухома частина друкарської машини, що служить для подачі паперу у горизонта-льному (уздовж рядків) або вертикальному напрямах. На ній за-кріплені каучуковий вал, подавальний механізм, а також важелі управління. Друкуючий механізм має різну форму залежно від будови (у вигляді важелів, циліндра, сфери тощо) і служить для нанесення зображення на папір за допомогою рельєфних друку-ючих елементів (літер), закріплених на літероносії.

Стрічкопротяжний механізм служить для переміщення ма-шинописної стрічки. Клавіатура друкуючого механізму розміще-нана передній панелі друкарської машини. У комплекті клавіату-ри містяться всі букви, цифри і основні розділові знаки, а також (в деяких випадках) спеціальні значки. У друкарських машинах клавіатура може бути повною (кожна клавіша має тільки один знак), звичайною (одна клавіша має два знаки) і скороченою (одна клавіша має три знаки). В сучасних друкарських машинах вста-новлена звичайна клавіатура з кількістю клавішей 42, 45 або 46.

Безважільні друкарські машини мають принципово нову конструкцію: замість важілів з літерними колодками тут викори-стовується нероз’ємний блок - монолітний шрифтоносій, на по-верхні якого розміщені рельєфні дзеркальні зображення знаків. Сучасні безважільні машини здатні виконувати просте формати-рування тексту, центрирування, друкування верхніх та нижніх ін-дексів, видалення та задруковування букви чи слова, жирний друк, виділення першої лінії абзацу, друкування з підкресленням тощо. Деякі моделі навіть можуть підключатися до комп'ютера.

За типом приводу друкарські машини поділяються на меха-нічні і електричні. Безважильні друкарські машини бувають еле-ктромеханічні та електронні.

За призначенням друкарські машини поділяються на:

•          канцелярські;

•          портативні;

•          дорожні;

•          спеціальні;

•          пишучі автомати і набірно-пишучі машини. Канцелярські друкарські машини (стандартні) мають вагу до

17 кг та, як правило, звичайну (стандартну) клавіатуру. Викорис-товуються для друку різних видів документів в установах тощо. Портативні друкарські машини мають малу вагу (до 6 кг) і неве-ликі розміри, призначаються переважно для індивідуального ко-ристування. Ці друкарські машини мають меншу кількість клавіш порівняно з канцелярськими машинами, як правило, 36 штук. До-рожні машини, як і портативні, мають малу вагу і габарити. При-значаються вони для друку документів у похідних умовах, найча-стіше всього бувають механічними. Клавіатура досягає 36 кла-віш, кількість знаків обмежена. Спеціальні друкарські машини мають особливе призначення: розрахунково-бухгалтерські для заповнення різних фінансових документів, стенографічні, для друкування нот тощо. У всіх спеціальних друкарських машинах використовуються (разом із звичайними) літери із спеціальними знаками. Пишучі автомати і набірно-друкарські машини викорис-товуються в оперативній поліграфії.

Ознаки друкарських машин, що відображаються у текстах

У практичній експертній діяльності встановлення групової належності друкарської машини по тексту має велике значення, оскільки це перший етап на шляху її ідентифікації. Для встанов-лення групової належності друкарської машини, тобто її типу (виду, системи) і для ототожнення друкарської машини викорис-товується цілий комплекс загальних і особистих ознак, що відо-бражаються у надрукованих текстах.

Загальні ознаки відображають основні властивості констру-кції друкарської машини, найістотнішими з яких є:

-          якість (чистота) відбитків;

-          об'єм клавіатури;

-          розмірні дані, що характеризують розміщення тексту на

папері (крок письма і міжрядковий інтервал);

-          конфігурація і розміри друкарських знаків, марка шрифту.

Сукупність загальних ознак дозволяє встановити тип дру-

карської машини і диференціювати їх за групами систем («Моск-ва», «Еріка», «Україна», «Башкирія» тощо).

Розглянемо спочатку загальні ознаки, що дозволяють вста-новити групову належність друкарської машини.

Якість (чистота) відбитків залежить від типу (виду) дру-карської машини і машинописної стрічки, що використовується. Так, при друкуванні на механічній машині, в якій звичайно вико-ристовується бавовняна стрічка, може спостерігатися нерівномі-рне фарбування елементів друкарських знаків, більш інтенсивне в одноштрихових знаках і менше — у багатоштрихових. У всіх ви-падках при збільшенні видна пориста структура штрихів. Другий тип машинописної стрічки - карбонові, що являють собою поліе-тиленову плівку зі спеціальним покриттям, одноразового викори-стання. При мікроскопічному дослідженні у текстах, надрукова-них крізь таку стрічку, виявляються такі ознаки: барвна речовина лежить на поверхні паперу рівним шаром і не розчиняється у воді та в органічних розчинниках; у штрихах не розпізнається струк-тура тканинної стрічки; краї штрихів чіткі та рівні; зображення досить схожі на друкарські тексти.

Об'єм клавіатури при достатній кількості друкарського ма-теріалу (за наявності тексту, для друкування якого використову-валися всі знаки верхнього і нижнього регістрів) теж допомагає встановити тип друкарської машини. У канцелярських друкарсь-ких машин є повний комплект всіх букв, цифр і знаків, a у порта-тивних деякі з них відсутні. Спеціальні знаки в тексті вказують на використання друкарських машин спеціального призначення.

Розмірні дані, гцо характеризують розміщення тексту на папері, залежать від конструктивних розмірів передавальних ше-стерень головного (крокового) і інтервального (міжрядкового) механізмів. Головний (кроковий) механізм друкарської машини при натиску на буквену клавішу або на клавішу холостого ходу забезпечує переміщення каретки на визначену відстань. Ця вели-чина переміщення каретки, обумовлена розмірами зубів ходової шестерні і ходової гребінки, називається кроком головного меха-

нізму (або кроком письма). У надрукованому тексті крок голов-ного механізму відповідає відстані (в міліметрах) між вісями двох однакових елементів відбитків одноіменних знаків, що стоять по-руч. Крок письма, залежно від типу і системи друкарської маши-ни, коливається у межах 1,5 - 3,3 мм при заводських допусках ±0,05 мм. У друкарських машин різних систем величина кроку письма різна. Таким чином, крок письма як ознака дозволяє ви-ділити лише групу машин, на яких міг бути надрукований текст. Розбіжність кроку письма дає можливість виключити машину, що перевіряється, з числа досліджуваних.

Вимірювання кроку письма безпосередньо між вісями двох букв небажане: по-перше, через можливі невеликі зсуви букв лі-воруч або праворуч при друкуванні результати такого вимірю-вання не відповідатимуть істинному значенню; по-друге, неми-нуча велика інструментальна погрішність, оскільки виникають труднощі у визначенні місцезнаходження точок відліку.

В експертній практиці крок письма вимірюється згідно з пе-вною методикою. На рядку машинописного тексту через 30-40 знаків вибирають дві, утворені вертикальними штрихами, одной-менні букви і вимірюють відстань між ними з точністю до 0,5 мм. Точками відліку відстані служать однакові (ліві або праві) верти-кальні штрихи цих букв. Отриманий вимірюванням результат ді-лять з точністю до 0,01 мм на кількість інтервалів. Щоб знайти кількість інтервалів, слід порахувати всі букви, включаючи поча-ткову і останню, розділові знаки, інтервали між словами і з отри-маного числа відняти одиницю. Для правильності підрахунку крок письма необхідно виміряти не менше трьох разів: зверху сторінки, усередині і внизу, вибираючи при кожному вимірюван-ні різні букви (наприклад, и, н, п), після чого виводиться його се-реднє арифметичне значення. Також для зручних вимірювань кроку письма використовують прозорі пластикові трафарети.

Інтервальний (міжрядковий) механізм друкарської машини забезпечує обертання валу каретки для переходу на наступний рядок під час друкування. Відстань між верхніми або нижніми основами вертикальних штрихів двох сусідніх рядків називається міжрядковим інтервалом. Міжрядкові інтервали бувають одина-рні, полуторні, подвійні, потрійні тощо. Відстань між рядками при друкуванні регулюється інтервальним механізмом. Для ви-

значення кількості інтервалів встановлюють кількість букв по ви-соті, що вміщуються у вільний проміжок між рядками (береться висота рядкової букви). Якщо не вписується у проміжок одна бу-ква, - друк відбувався через 1 інтервал; якщо входять 1-1,5 букви - через 1,5 інтервали; якщо розміщуються приблизно 2 букви -текст надруковано через 2 інтервали і т.ін. Міжрядковий інтер-вал — відстань між основами відбитків одноіменних знаків сумі-жних рядків. Для вимірювання міжрядкового інтервалу бажано виявити дві однойменні букви, що знаходяться у суміжних ряд-ках. Потім за допомогою штангенциркуля вимірюють відстань між основами (або верхівками) знаків. Такі вимірювання рекоме-ндується робити у різних ділянках тексту, визначивши середній арифметичний результат.

Залежно від товщини паперу і кількості екземплярів у за-кладці, а також діаметра папероопорного валу машини значення міжрядкових інтервалів у документі можуть істотно відрізнятися від стандарту. У зв'язку з цим криміналістична цінність значення міжрядкових інтервалів як ознаки при встановленні системи дру-карської машини незначна, проте вона істотна при встановленні кількості або номера екземпляра у закладці.

Шрифт друкарської машини - комплект літер, якими об-ладнана друкарська машина, що характеризується розмірами і конфігурацією знаків.

Марка шрифта вказує на підприємство, що його випускає. Часто у друкарських машинах встановлюються шрифти мікро, медіум, плакат тощо, кожен з названих шрифтів розбивається на три групи (наприклад, мікро - МК-1, МК-2 і МК-3) з регістрови-ми відстанями, відповідно, 6,6; 7,6 і 8,5 мм Шрифти з регістрови-ми відстанями 6,6 мм встановлюються на малогабаритних дру-карських машинах з діаметром папероопорного валу 32,3 мм. Ка-нцелярські друкарські машини мають діаметр валу 44,5 мм. Шрифти однієї марки, але з різними регістровими відстанями ві-дрізняються один від одного конфігурацією ряду знаків. В цілому діагностична цінність марки шрифту для визначення системи (марки) друкарської машини невелика, оскільки сучасна уніфіка-ція шрифтів створила умови їх взаємозамінності.

Набір знаків друкарської машини фактично відображає чи-сло клавішею в клавіатурі і коливається від 44x2 до 46x2. В кан-

целярських і спеціальних машинах їх кількість повинна бути не менше 46, портативних — 45, дорожніх — 44. Для друкарських машин з 46 клавішами характерна наявність фігурних дужок, а з 44 — відсутність букви е. Проте окремі малогабаритні друкарські машини імпортного виробництва при 44 клавішах мають букву е замість цифр 3 і 0, які віддруковуються за допомогою букв 3, О.

Довжина рядка не має великого ідентифікаційного значен-ня, тому що залежить не тільки від довжини валу машини, але і від формату паперу та встановлених обмежувальників відступів. За цією ознакою можна виключити машини з більш короткими валами, ніж довжина рядка у документі.

Слід зазначити, що у електричних друкарських машинах (на відміну від механічних) механізм літерних важелів приводиться у рух під дією електродвигуна, а сам процес друкування відбува-ється незалежно від сили натискання на клавішу. Тому конструк-ція електричних машин виключає вплив індивідуальних особли-востей особи, яка друкує, на якість відбитків (ступінь насиченості та подвоєння).

Окремі ознаки, що дозволяють виділити конкретну друкар-ську машину у групі їй подібних, утворюються як в результаті особливостей і порушень технології виготовлення механізмів друкарської машини (горизонтальні і вертикальні зсуви і переко-си літерних колодок — знаків, викривлення лінії рядка тощо), так і у результаті відхилення від стандарту і експлуатаційного зносу шрифту. Можна виділити такі окремі ознаки:

1.         Зміщення відбитків буквених знаків по горизонталі та вертикалі, що може зумовлюватися технологічними відхилення-ми при виготовленні ходової та анкерної шестерні крокового ме-ханізму у сегментно-важільних машинах, викривленням друкар-ських важелів з літерними колодками, люфтом друкарського ва-желя, зламаним зубцем тощо.

2.         Відхилення письмових знаків від вертикалі, що може бу-ти зумовлено зміщенням буквоспрямувальника, перекосом літер-ної колодки або літери, вигином важеля тощо.

3.         Відсутність інтервалів між друкарськими знаками за ра-хунок несправного головного механізму.

4.         Розбіжність основ рядкових та прописних букв з причини зносу деталей регістрового механізму або розрегулювання меха-нізму напівкаретки.

5.         Викривлення лінії рядка, яке виникає з причини послаб-лення пружини гумових притискних валиків у важільно-сегментних машинах або унаслідок зміщення буквоспрямуваль-ника.

6.         Виникнення здвоєних відбитків, що залежить від техніч-ного стану друкуючого механізму та від техніки володіння ма-шинописом особою, що надрукувала текст.

7.         Слабкий відбиток друкованого знака з причини викрив-лення бокових друкарських важілів, а іноді внаслідок дуже зно-шеної стрічки. У безважільних машинах такий дефект може ви-никнути за рахунок дефекту механізму, що регулює силу удару тощо.

8.         Нерівномірне додруковування окремих частин знаків ви-никає у випадках неправильного положення колодки зі знаками на важелі, викривлення друкарського важеля, дефекта робочої поверхні шрифту, поломки зуба у безважільних машинах тощо.

9.         Непродрукування відбитків по вертикалі виникає за ра-хунок несправного стрічкопідйомного механізму.

ІО.Регулярне порушення інтервалів - з причини несправно-го інтервального механізму.

Окремі ознаки шрифту характеризуються дефектами, що виникли у процесі виготовлення літер та по мірі експлуатації друкарської машини. Вони проявляються у вигляді викривлення деталей малюнка, непропорційності окремих частин, крапкових вибоїн, відсутності засічок тощо. Слід пам'ятати, що при оцінці окремих ознак необхідно виключати вплив таких факторів, як ви-падкові забруднення, дефекти стрічки тощо [145, с.37-38].

Ідентифікація друкарських машин по машинописних текстах

Експертне дослідження з метою ототожнення друкарської машини по машинописному тексту, як і будь-яке ідентифікаційне дослідження, складається з визначених етапів: ознайомлення із завданням та перевірка повноти наданих матеріалів; експертний

огляд документів; роздільне дослідження машинописних текстів; порівняльне дослідження текстів; оцінка ознак та формулювання висновків; оформлення результатів дослідження.

На першому етапі експерт особливу увагу повинен звернути на повноту наданих матеріалів: чи є вільні зразки машинописного тексту кожної машини, чи правильно відібрані експериментальні зразки, чи є відомості щодо ремонту машини.

При описуванні досліджуваних документів вказують: кіль-кість документів і об'єм друкарського тексту; метод нанесення тексту документа (через фарбувальну стрічку або копіювальний папір, їх колір); об'єкт дослідження (якщо дослідженню підлягає лише частина тексту). Стосовно вільних і експериментальних зразків текстів указують їх кількість, систему, модель, заводський номер і належність друкарської машини, на якій вони віддруко-вані. Коли між знаками у вільних і експериментальних зразках є відмінності, обумовлені експлуатаційними дефектами або ремон-том машини, вказуються дати виконання вільних і експеримента-льних зразків текстів.

Далі проводиться роздільне вивчення загальних ознак дру-карських машин, що відобразилися у досліджуваному документі і у вільних та експериментальних зразках текстів, а саме: марки шрифту; кроку письма, міжрядкового інтервалу; розміру знаків і їх особливості графічного малюнка шрифту; кількість знаків у клавіатурі та довжини рядка. Далі проводиться детальне дослі-дження окремих ознак з використанням збільшувальних приладів (лупи, мікроскопа тощо). У ході роздільного дослідження експерт складає детальні розробки з характеристикою загальних та окре-мих ознак машинописних текстів.

Порівняльне дослідження машинописних текстів починаєть-ся з порівняння загальних ознак. Встановлення розбіжностей за-гальних ознак є достатнім для категоричного негативного висно-вку, а при збігу загальних ознак експерт переходить до порівнян-ня окреми.

Результати порівняльного дослідження окремих ознак мо-жуть реалізуватися в таких варіантах:

- всі встановлені ознаки збігаються, відмінностей нема. В цьому випадку достатньо мінімуму шести ознак для категорично-го висновку про тотожність, тобто про те, що досліджуваний

текст віддрукований на друкарській машині, зразки тексту якої надані на дослідження;

-          у разі, коли виявлені ознаки розрізняються, слід виключити можливість їх виникнення у результаті експлуатаційного зносу;

-          коли встановлені як збіжні, так і розбіжні окремі ознаки, необхідно оцінити ідентифікаційну значущість кожної ознаки, можливість утворення відмінностей в результаті експлуатаційно-го зносу друкарської машини або її ремонту. У ряді випадків слід зробити запит додаткових матеріалів (вільні зразки текстів, відд-руковані на даній машинці приблизно в один період часу з дослі-джуваним текстом, відомості про час і характер ремонту друкар-ської машини), що дозволяють виключити відмінності або збіж-ності і дійти категоричного висновку.

Якщо ж походження розбіжних ознак не визначено, а їх іде-нтифікаційне значення не є істотним, то формулюється висновок у вірогідній формі про тотожність з вказівкою причин, що не до-зволяють зробити категоричного висновку. При вивченні малоо-б'ємних текстів, а також текстів, віддрукованих на нових друкар-ських машинах, виявити достатню кількість ознак не завжди вда-ється, у зв'язку з чим формулюється висновок про неможливість ідентифікувати друкарську машину. Слід зазначити, що існують методики ідентифікації нових друкарських машин за рельєфом всіх відбитків знаків з використанням профілографа, або шляхом фотографування у струмах високої частоти.

Висновок експерта ілюструється фотознімками із збільше-ними зображеннями фрагментів машинописних текстів, на яких проводиться розмітка співпадаючих або розбіжних ознак.

Особливості встановлення додруковувань у машинописному тексті

При зовнішньому і мікроскопічному вивченні тексту вияв-ляються загальні і особисті ознаки друкарської машини, що відо-бразилися в тексті. Якщо при цьому встановлено, що окремі фра-гменти тексту за загальними або особистими ознаками відрізня-ються від решти тексту, то дослідження завершується і формулю-ється висновок про додруковування фрагмента тексту за допомо-гою іншої друкарської машини. У тому випадку, коли у тексті ві-

дмінностей за загальними і особистими ознаками не виявлено (тобто первісне друкування тексту і додруковування могли бути вчинені за допомогою однієї і тієї ж друкарської машини), вивча-єься топографія знаків і рядків по відношенню до інших ділянок тексту. При додруковуванні спостерігаються: викривлення рядків (або частини рядка), зміна розміру міжрядкового інтервалу, зсув знаків по вертикалі і горизонталі. Нерідко при підгонці аркуша закладки з метою додруковування фрагмента тексту проводять пробне відтиснення. Свідоцтвом такої підгонки, а отже, і додру-ковування є наявність забарвлених або незабарвлених (рельєф-них) знаків на початку додруковування. Крім того, між додруко-ваним і основним текстом можуть спостерігатися відмінності в інтенсивності і відтінку забарвлення знаків. Сукупність таких ознак дозволяє зробити висновок про додруковування фрагмента тексту. Крім того, текст може додруковуватися на місці знище-ного (шляхом механічного видалення первісного). Таке додруко-вування необхідно відрізняти від виправлених помилок (друкар-ських помилок), які проводяться без вилучення закладки з карет-ки друкарської машинки. Виправлення друкарських помилок, та-ким чином, не викликає викривлення рядків і зсуву знаків. Най-помітніші ознаки додруковування ілюструються фотознімками.

Інші питання, які вирішуються при дослідженні машинописних текстів

Ідентифікація виконавця машинописного тексту. Слід враховувати, що виконавець та автор машинописного тексту не завжди є одна і та сама особа (наприклад, коли текст друкується під диктовку). Ідентифікаційні ознаки виконавця машинописного тексту можна поділити на дві основні групи: топографічні та дак-тилографічні [155; 156].Топографічні ознаки - це ознаки загаль-ної будови документа, сторінок, абзаців, рядків; особливості роз-міщення тексту. Стійкі специфічні відхилення від основних пра-вил оформлення документів можуть використовуватися для іден-тифікації виконавця машинописного тексту. Дактилографічні ознаки залежать від ступеня володіння виконавцем технікою ма-шинодрукування. Ці ознаки можна поділити на: ознаки володіння технікою машинодрукування; ознаки сили та рівномірності уда-

рів no клавішах (вказані ознаки враховуються тільки для механі-чних машин); дактилографічні помилки та способи виправлення помилок. При вирішенні питання про виконавця машинописного тексту дуже важливим є правильний відбір експериментальних зразків. Друкування проводиться підозрюваною особою під дик-товку. Слід отримати декілька зразків з визначеним розривом у часі, з різною швидкістю диктовки.

Встановлення порядкового номера екземпляра машино-писного тексту. Експерт ретельно досліджує текст з метою ви-явлення слідів барвника копіювального паперу, тиску друкованих знаків на звороті паперу. Також слід звернути увагу на форму та розміри отворів, створених друкуючими знаками з малою друку-ючою поверхнею, на інтенсивність пофарбування друкованих знаків, чіткість границь штрихів та відносну ширину одноймен-них друкарських знаків.

Встановлення віку машинописного тексту. При встанов-ленні віку машинописного тексту можливі два варіанти завдань: 1) час друкування тексту невідомий, потрібно встановити його межі; 2) час виконання тексту вказаний у документі, але він ви-кликає сумніви, тому його потрібно перевірити. Принципова можливість вирішення питання про час друкування машинопис-ного тексту заснована на тому, що у ході експлуатації друкарська машина поступово зношується та утворюються особисті ознаки, які дозволяють її ідентифікувати.

Рекомендована література до розділу:

І.Аубакиров А.Ф., Винницкий Л.В. Криминалистическая зкс-пертиза машинописньіх текстов. - Караганда, 1981.

І.Клименко Н.И. Установление личности по машинописно-му документу // Теория и практика собирания доказательствен-ной информации техническими средствами на предварительном следствии. - К., 1980. - С. 172-175.

З.Лисиченко В.К. О понятиях письменной речи и ее иденти-фикационньіх признаков в криминалистической зкспертизе руко-писньіх и машинописньіх текстов // Криминалистика и судебная зкспертиза. - К., 1992. - Вьш. 44. - С. 45-56.

4. Молоков 3.77. О совершенствовании установления количе-ства зкземпляров машинописного текста. // Зкспертная практика № 28. - М., 1989. - С. 61 - 66.

5.Палий В.М. Криминалистическое исследование докумен-тов, изготовленньіх на знакопечатающих устройствах. - К., 1989.

б.Павленко С.Д., Золотарь Н.С., Попов Ю.П., Мороз Т.И. Образцьі зкспертньіх заключений. Криминалистическое исследо-вание документов. - К., МВД УССР, 1989.

7.         Технико-криминалистическая жспертиза документов II Учебник для вузов МВД СССР. - Волгоград, ВСШ МВД СССР, 1978.

8.         Технико-криминалистическая жспертиза документов: Курс лекций/ Под ред. В.Е.Ляпичева. - Волгоград: ВА МВД Рос-сии, 2001. - 208 с.

9.         Чепульченко В.О. Ідентифікаційні можливості встанов-лення виконавця машинописного документа // Теоретичні та практичні проблеми використання можливостей криміналістики і судової експертизи у розкритті й розслідуванні злочинів. - К., 1996. - С. 158-161.

10.       Черенков В.А. Каталог рисунков шрифтов пишущих

машин. // Зкспертная практика. - № 7. - М., 1976. - С. 67 - 68.