10.4. Вимоги до упаковки в ЄС


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 

Загрузка...

Існують норми безпеки товарів для споживачів, у яких регла-ментуються склад деяких пакувальних матеріалів і якість облад-нання, що використовується у виробництві продовольчих това-рів. Наприклад, застосування пластмас у виробах, що контак-тують з продуктами харчування, допускається тільки тоді, якщо вони виготовлені із безпечних для здоров’я споживачів компоне-нтів. Підставою для включення тієї чи іншої речовини у цей спи-сок є представлення Європейським пакувальним інститутом тех-нологічних і токсикологічних даних, що підтверджують безпечність навіть при довготривалому зберіганні. Перевірку цих нормативів здійснює науково-технічний комітет з продовольства при Комітеті ЄС. Збут і використання для контакту з харчовими продуктами пластмас із включенням компонентів, які відсутні у списку, заборонено у всіх країнах ЄС.

Важливим напрямом посилення вимог до якості продукції, що допускається на ринок ЄС, є екологічні норми. В ЄС діє близько 280 законодавчих актів щодо проблем забруднення повітря, води і ґрунту, управління відходами, екологічної оцінки, біотехнології тощо.

Останніми роками в країнах ЄС різко підвищилися екологічні вимоги до упаковки продовольчих і непродовольчих товарів, які поступово стають обов’язковими. Це має попередити забруд-нення навколишнього середовища використаною тарою і речови-нами, які виділяються при її ліквідації, особливо шляхом спалю-вання.

На початку 90-х років ХХ ст. в ЄС щорічно вироблялося бли-зько 50 млн т пакувальних матеріалів і тільки 20 % із них вико-ристовувались повторно. Окремі країни, зокрема Німеччина, Ні-дерланди, Данія прийняли ряд жорстких екологічних норм щодо упаковки. Наприклад, у Данії в деяких випадках заборонено за-стосування металевої тари, для частини рідких товарів припису-ють повторне використання скляних пляшок.

Обов’язковими вимогами для країн—членів ЄС, які пропону-ється ввести, є:

•          об’єм і маса упаковки мають бути мінімально необхідними для забезпечення збереженості товару і безпеки споживача;

•          до складу упаковки можуть входити тільки мінімальні кон-центрації шкідливих речовин (встановлені гранично-допустимі норми вмісту свинцю, кадмію, ртуті, хрому);

•          за своїми фізичними властивостями і дизайном упаковка по-винна бути придатна для багаторазового використання, а після закінчення терміну служби — для добування з неї цінної сирови-ни або окремих компонентів.

Передбачено, що протягом десяти років з моменту вступу ди-рективи в силу, утилізація становитиме 90 % використаної упаковки за масою і 60 % сировинних матеріалів, які входять до її складу.

В Німеччині законодавство зобов’язує продуцентів організу-вати збір своєї упаковки у торговельних організацій і споживачів, для чого організовано спеціальні фірми.

У країнах ЄС сертифікацію з екологічних вимог застосовують з 1992 року. Для цього встановлено критерії щодо проведення оцінки екологічної безпеки продукції на етапах її життєвого циклу і прави-ла присвоєння екологічного знака ЄС продукції і технологіям.

Екологічне маркування повинно інформувати споживачів про екологічні особливості товару. Маркування виробів, які наносять найменшу шкоду навколишньому середовищу, здійснюється «зе-леним знаком ЄС», що зображує квітку з 12 пелюстками-зірочками та літерою Є всередині. Такий знак присвоюється ком-петентними органами країн-членів, виходячи із екологічних норм ЄС. Не застосовується цей знак для маркування продовольчих, фармацевтичних і шкідливих хімічних речовин.

Екологічний знак ЄС не відміняє застосування національ-них знаків. На упаковці німецьких товарів може також ста-витися знак «Зелена крапка», який підтверджує, що вироб-ництво даного товару є екологічно чистим і тара підлягає пере-робці.

В ЄС уніфіковано правила, що торкаються етикетування, маркування і упакування продовольчих та непродовольчих то-варів.

Вимоги до етикетування повинні покращити інформованість споживачів про якість продукції, яка реалізується. Найбільш де-тально регламентується торгівля продовольчими товарами, що надходять у закритих упаковках. Етикетка і реклама на таку про-дукцію не повинні вводити в оману споживачів, не містити медич-них приписів (за виключенням мінеральної води, зубної пасти, функціональних і дієтичних продуктів), не видавати звичайні властивості товару за якісь особливі, що виокремлюють його із загальної маси подібних товарів.

Етикетки на харчові продукти повинні містити ряд обов’яз-кових даних за уніфікованою формою:

•          найменування продукту з чітко відображеною природою або фізичним станом (мед натуральний, кава розчинна тощо);

•          перелік інгредієнтів, які використані при виробництві дано-го товару, включаючи різні добавки, що наводяться у порядку поступового зниження;

маса нетто;

максимальний термін придатності; особливі умови зберігання і використання; назва фірми-виробника чи постачальника; район виробництва (для виноградних вин, коньяків та ін.). Обов’язково наводиться номер (шифр) поставки конкретного товару, а в роздрібній торгівлі — також його ціна. Передбачено спеціальні правила фасування продовольчих товарів у роздрібній торгівлі, а також допустимі відхилення від маси, що вказано на етикетці.

Торгівля продовольчими товарами, які не відповідають цим вимогам, забороняється в країнах ЄС.

З 1990 року прийнято стандартну форму відображення на ети-кетках і рекламі хімічного складу та енергетичної цінності про-довольчих товарів. Вона повинна розміщуватись на видному міс-ці, у простій і зрозумілій для споживача формі. Розрахунок калорійності здійснюється за коефіцієнтами, зафіксованими у ди-рективі Ради ЄС. Ці відомості направлені на підвищення культу-ри харчування населення і забезпечення можливості споживачам вибрати оптимальний для них раціон.

Вимоги до етикетування побутових електротоварів направлені на те, щоб привернути увагу споживача до енергоекономічних товарів. Підприємство-виробник або фірма, що імпортує, по-винні при випуску названої продукції підготувати спеціальну етикетку, яка виготовлена за встановленим стандартом і містить інформацію про енергоспоживання електроприладу, а в деяких випадках — і про шумовий рівень. Постачальник повинен забез-печити торговельні підприємства необхідною кількістю ярликів і проспектів з наведенням цих даних, а також представляти компе-тентним органам країн ЄС технічну документацію для їх перевір-ки протягом п’яти років з моменту випуску останньої партії то-вару.

Особливо жорсткі єдині правила діють у ЄС щодо етикету-вання і маркування продукції, споживання якої шкідливе для здоров’я споживачів.

Етикетки на ці товари обов’язково повинні містити: наймену-вання і хімічний склад, назву і місце знаходження підприємства-виробника, торгового агента або імпортера, перелік потенційних ризиків для споживача, заходи запобігання, яких необхідно до-тримуватись при зберіганні й використанні товару.

Передбачено виразні умовні знаки, які сигналізують про не-безпеку.

Специфічні правила застосовуються щодо етикетування і маркування текстильних товарів. Їх мета — попередити фаль-сифікацію складу волокна пряжі, тканин і виготовлених із них виробів.

При продажу виробів кінцевому споживачеві, а також у ката-логах, проспектах та етикетках назва і волоконний склад виробів повинні бути легкозчитувані й помітні.

Прийнято директиву щодо маркування матеріалів, які викори-стовуються для виготовлення основних компонентів взуття: верх, підкладка, підошва. Вона повинна містити інформацію про мате-ріал, на який припадає не менше 85 % поверхні або маси цих компонентів. Інформація у вигляді графічних зображень повинна розміщуватись хоча б на одному предметі із пари взуття. У дире-ктиві детально визначається походження матеріалу (натуральні або синтетичні матеріали та ін.).

ЄС посилює вимоги щодо розміщення штрихового коду на упаковці. Переважна більшість упакованих продовольчих товарів мають свій штрихкод.

Згідно з новими правилами реалізації продуктів харчування в країнах ЄС, які схвалені Єврокомісією і будуть вводитись у дію протягом трьох років, починаючи з 2005 року, у рекламі типу «корисне для здоров’я» не можна наводити все те, що може бути незрозумілим для споживачів. Протягом трьох років буде складено список фактів, які не викликають сумнівів, і ви-користовуються в рекламі. Деякі матеріали медичного спряму-вання щодо запобігання певних захворювань повинні бути під-кріплені конкретними матеріалами досліджень. Вводиться заборона на розпливчасту, нечітку і двозначну рекламу та під-писи на етикетках, що стосуються корисності продукту. Усе, чого не можна підкріпити фактами, буде вилучено з обігу, на-приклад, загальнооздоровлюючого типу («протидія стресу», «зберігає молодість» тощо) або до реклами фізіологічних чи функцій поведінки організму («поліпшує пам’ять», «добавляє оптимізму»). Будуть заборонені рекламні написи відносно сху-днення («наполовину скорочує кількість калорій»), рекламні заклики про користь алкогольної продукції, якщо вміст алко-голю в ній перевищує 1,2 %.

В ЄС вважають за необхідне обмежити рекламу одного конк-ретного продукту виходячи тільки з того, яке місце він займає в раціоні. Критерієм цінності продукту повинні стати такі дані, як загальний вміст жирів, цукрів, солі тощо. Передбачені деякі кри-терії реклами продовольчих товарів ЄС. Наприклад, «низький вміст енергії» можна буде використовувати тільки в рекламі про-дуктів, енергетична цінність яких не вище 20 ккал/100г, а «зни-жений вміст енергії» — енергетична цінність продукту знижена не менше ніж на 30 %. Якщо енергетична цінність продукту ниж-че 4 ккал/100г, тоді можна маркувати «не містить енергії», а «ни-зький вміст жирів» — з вмістом не більше 3 г жирів на 100 г маси або 1,5 г/100 мл. «Вільний вміст жирів» — допускається, якщо на 100 г маси або 100 мл продукту припадає 0,5 г жирів. «Низький вміст насичених жирів» — допускається його вміст у межах 1,5 г на 100 г маси, при цьому даний компонент не повинен становити вище 10 % енергетичної цінності продукту. Для того щоб вважати «вільний від насичених жирів», цей показник по-винен бути у межах 0,1 г на 100 г. «Низький вміст цукру» — його вміст може складати 5 г на 100 г маси, а «вільний від цук-ру» — 0,5 г на 100 г.

Напис «високий вміст білка» допускається тільки у випад-ку, якщо на нього припадає не менше 20 % калорійності про-дукту.