1.3.3. Державний кредит


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Державний кредит — третя ланка фінансової системи, яка об’єднує кредитні відносини між державами, з одного боку, та юридичними і фізичними особами, з іншого. При цьому дер-жава чи місцеві органи управління виступають головним чином, як позичальники коштів.

Призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бю-джету фінансові ресурси, які додатково мобілізуються, направ-ляються на покриття різниці між бюджетними доходами та вида-тками. При позитивному бюджетному сальдо кошти, які мобілі-зуються за допомогою державного кредиту, прямо використову-ються для фінансування економічних та соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором при-скорення соціально-економічного розвитку країни.

Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що кошти, які мобілізуються державою з його допомо-

Поняття, класифікація та склад фінансових систем          гою, є антиципованими, тобто взятими наперед податками. Не-обхідність погашення державного боргу вимагає відшукання до-даткових ресурсних надходжень у бюджет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати нових позик) тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов'язань та виплата відсотків по них відволікає частину бюджетних доходів від про-дуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

Державні та місцеві позики емітуються, головним чином, тоді, коли в бюджетах присутній дефіцит, тобто так звані звичайні до-ходи не покривають видатки держави. Протягом усіх років після Другої світової війни у провідних зарубіжних країнах внаслідок (в основному) високих військових витрат, державні бюджети ха-рактеризувалися великими хронічними бюджетними дефіцитами.

В останні роки у більшості країн світу дефіцит бюджету ста-новить від 2 % до 15 % ВВП при середньосвітовій його величині 4,5 %. Прийнято вважати, що коли дефіцит державного бюджету не перевищує 5 % ВВП країни, то він припустимий, інакше -призводить до різкого зниження інвестиційної активності та пе-реростає надалі в різні форми кризових явищ. Щорічні бюджетні дефіцити, накопичуючись, утворюють державний борг.

Так, при Дж. Буші молодшому дефіцит бюджету СШЛ побив рекорд 1992 р. (290,4 млрд дол. при Дж. Буші батькові) і склав у 2003 р. 374 млрд дол. Якщо діюча політика буде зберігатися, то він може досягти у 2005 р. більше 500 млрд дол., а це вже 6 % ВВП. Хоча в роки правління Б. Клінтона ключовими факторами, що впливали на бюджетні видатки в США, були сприятливі еко-номічні умови, високі доходи уряду, а також бажання законодав-ців домогтися профіциту бюджету. У 1999 р. перевищення дохо-дів над видатками становило 69 млрд дол., у 2001 р. — 236 млрд дол., за прогнозами адміністрації Б. Клінтона, до 2009 р. профі-цит міг скласти 500 млрд дол.

Нині часи змінилися: видатки, пов'язані з війною та терориз-мом тільки зростають; чимала також заборгованість урядів шта-тів і місцевих органів влади. Таким чином, основним питанням стану фінансів у США продовжує залишатися рівень накопиченої заборгованості, за якою федеральний уряд США та уряди штатів і муніципалітетів виплачують щорічно великі платежі.

Місцеві бюджети в усіх країнах хронічно дефіцитні й одер-жують необхідні їм кошти шляхом субсидій і кредитів з дер-жавного бюджету та випуску місцевих позик, гарантованих урядом.