11.7. Короткострокові економічні результати введення євро і розширення EC


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

3 погляду федералістських уявлень про розвиток ЄС, можна констатувати, що загальна економічна модель Союзу вже склалася і функціонує на практиці. Однак склалася вона, звичай-но, далеко не в остаточному вигляді і з цієї точки зору продовжує активно формуватися в ході конкретних кроків з будівництва Єв-ропейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС).

Перехід до третього етапу створення ЄЕВС, головним змістом якого стало введення з 1 січня 1999 р. спільної валютної одиниці (євро) — створило другу за розміром економіку після США та найбільшу в світі єдину валютну зону. «Єврозона» охоплює 12 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного та Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеч-чина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція (з січня 2001 p.). 3 1 липня 2002 р. євро було введено в го-тівковій обіг. За межами зони «євро» з тих чи інших причин опи-нилися Велика Британія, Швеція, Данія.

Утворена «Єврозона» має загальну чисельність населення 290 мільйонів, її ВВП складає близько 16 % світового. Для порів-няння, частка США у загальному світовому виробництві — біля 20 % ВВП. Таким чином, загальна євровалюта підводить остато-чну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капі-талу і робочої сили та перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Введення єдиної валюти стало ключовою подією європейської інтеграції за останні 40 років та зробило колосальний вплив на світові фінанси. За розрахунками банківських спеціалістів «Дрез-днер Клянворт Бенсон», об'єднаний ринок акцій країн, що пере-йшли на євро, складає 79 % сукупних фондових капіталів дер-жав — членів ЄС.

Введення євро знаменувало собою новий етап розвитку міжнародної валютної системи, викликало цілий ряд проблем у сфері кредитно-грошової та бюджетної політики, яка прово-диться в рамках ЄЕВС. Світові фінансові потрясіння, які від-булися на тлі стабілізації обмінних валютних курсів та конвер-генції процентних ставок, продемонстрували високий ступінь інтеграції європейських країн і їхню готовність до проведення єдиної валютної та кредитно-грошової політики. Проте еконо-мічний і валютний союз навряд чи підпадає під визначення «оптимальної валютної зони», не задовольняючи повною мі-рою жодного з традиційних критеріїв: асиметричний вплив схожих економічних шоків на різні країни й обмежена мобіль-ність робочої сили внаслідок культурних і мовних бар’єрів, що зберігаються, є потенційними джерелами економічних та фі-нансових проблем в Євроленді.

Комісар ЄС по фінансам Хоакин Альмуниа, виступаючи перед Європарламентом 28 листопада 2005 р. заявив, що п'ять нових членів ЄС готові до введення євро до 2008 р. За його словами, Естонія, Литва й Словаччина введуть євро не пізніше 2007 p., Мальта й Кіпр замінять свої валюти єдиною європейською роком пізніше — в 2008 р.

Завдання забезпечення економічного зростання та добробуту Європейський Союз має намір вирішувати паралельно з іншим завдання історичного масштабу — значним розширенням своїх кордонів.

У червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Ко-пенгагені визнала право країн Центральної та Східної Європи вступати до Європейського Союзу. Стаття 49 Угоди про ЄС пе-

редбачає виконання майбутніми кандидатами вимог за трьома критеріями:

—        політичного: стабільність установ, які гарантують демокра-тію, верховенство закону, дотримання прав людини та захист прав меншин;

—        економічного: діюча ринкова економіка;

—        «членського»: зобов'язання, що випливають з факту вступу до Є С, з окрема, визнання принципів політичного, економічного та монетарного об'єднання.

Ці критерії вступу були підтверджені в грудні 1995 р. на засі-данні Європейської Ради в Мадриді, де, крім того, підкреслюва-лася важливість перебудови адміністративних структур країни заявника і створення умов для поступової гармонійної інтегра-ції в ЄС.

Однак ЄС лишає за собою право вирішувати питання про те, коли він буде готовий прийняти нових членів. Крім того, показ-ники країни повинні відповідати критеріям конвергенціі (збіжно-сті), тобто відповідати умовам, виконання яких дає країнам-членам право вступу до Економічного та монетарного союзу, і які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, держав-ного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ста-вок. Угода визначає п'ять критеріїв конвергенції, яким має від повідати кожна з країн членів, перш ніж вона візьме участь у тре-тьому етапі Економічного та монетарного (валютного) союзу. КЄС та ЄЦБ періодично готують звіти про стан виконання зазна-чених критеріїв. Це такі критерії:

—        відношення державного дефіциту до валового внутрішньо-го продукту не повинно перевищувати 3 %;

—        відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60 %;

—        достатній рівень стабільності цін та сталість середніх тем-пів інфляції протягом одного року до проведення такого дослі-дження; причому цей рівень не повинен перевищувати більш ніж на півтора відсоткових пункти три кращих показники рівня ста-більності цін країн членів;

—        довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш ніж на два відсоткових пункти три кращих показники стабільності цін країн членів;

—        протягом щонайменше двох років і без значного напружен-ня з боку відповідної країни нормальне відхилення величини об-мінного курсу не повинно виходити за граничні значення, перед-бачені механізмом обмінного курсу країн членів.

Крім того, передбачається, що критерії конвергенції повинні забезпечити збалансованість економічного роз витку в економіч-ному та монетарному союзі і не допускати виникнення анінайме-ншого напруження між країнами членами. Слід також пам'ятати, що критеріїв, пов'язаних з державним дефіцитом та державним боргом слід дотри муватись і після початку третього етапу еко-номічного та монетарного союзу (1 січня 1999 p.). 3 огляду на це на засіданні Європейської Ради у червні 1997 р. було прийнято пакт стабільності.

Новими учасниками об'єднання, як вказувалося раніше, стали 1 травня 2004 р. десять держав Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і Середземномор'я. Прийом нових членів до ЄС може принести нинішнім країнам-учасницям, як істотні вигоди, так і певні втрати. 3 одного боку, розширення сприяє подальшій інтег-рації в Європі, продовженню реформ та демократизації в країнах-кандидатах, підсилює економічну міць ЄС, збільшує зону стабі-льності, миру та безпеки на континенті. Воно створює додаткові можливості для участі європейців у вирішенні таких глобальних проблем, як боротьба з тероризмом і організованою злочинністю, захист навколишнього середовища і т.п.

3 іншого боку, форсуючи цей процес, Євросоюз керується аж ніяк не міркуваннями добродійності. На відміну від колишніх етапів розширення, які здійснювались через компроміси при пев-них зустрічних корективах в механізмі самого Євросоюзу (на-приклад, з Великою Британією по сільському господарству, з Фінляндією та Швецією — через спеціальний режим сприяння в розвитку їх північних територій тощо), від нинішніх претенден-тів вимагають стовідсоткового та безумовного прийняття вимог Євросоюзу. Тим самим робиться крок назад в порівнянні з коли-шніми «європейськими угодами» цих держав з ЄС, які були до певної міри індивідуалізованими. До нинішніх претендентів при їх вступі застосовується єдиний та стандартний підхід, що не за-лишає місця для врахування їх національної специфіки.

Новим членам потрібні дотації ЄС, щоб завершити свої струк-турні економічні реформи. Це у першу чергу неспроможність їх у повному обсязі виконати вимоги «Єдиної сільськогосподарської політики ЄС», положень з лібералізації енергоринку і т.д. Рівень добробуту 110 млн населення «нових» країн не досягає і 1/3 се-реднього показника ЄС, а рівень безробіття на 60 % перевищує показник, що характеризує його «проблемні» райони. Частка сільського господарства в виробленому ВВП у цих країнах істот-но вище, ніж у середньому по ЄС. Зайнятість у сільському госпо-

дарстві перевищує аналогічний середній для ЄС показник, у тому числі в Латвії на 10,7 %, у Литві — 12,2, у Польщі — 14,9. Агра-рний сектор економіки ЄС після розширення на схід різко збіль-шився. Чисельність зайнятої в сільському господарстві робочої сили виросла вдвічі, приблизно на половину збільшилися оброб-лювані площі. Таким чином, число потенційних претендентів на таку допомогу, зросло з 185 млн до 291 млн чоловік, тобто з 50 до 61 % усього населення Європейського Союзу.

Негайне введення стовідсоткових прямих виплат з коштів ЄС може привести до того, що будуть паралізовані існуючі регіона-льні структури. Це утруднить модернізацію сільського господар-ства. Тому ще до розширення Євросоюз поступово зменшував субсидування виробників аграрної продукції (див. табл. 11.1). Іс-нуюча система дотацій, як передбачається, буде реформована — розміри дотацій будуть визначатися не обсягом продукції, а роз-міром сільськогосподарських угідь.

Після розширення ЄС головні економічні показники Європей-ського Союзу не перетерпіли значних змін, і хоча чисельність на-селення Європейського Союзу в результаті розширення збільши-лося на 20 %, сумарний ВВП ЄС виріс лише на 5 %. Це пояснюється відносно невеликою питомою вагою економік «но-вих» країн ЄС.

В історичній ретроспективі, економічні наслідки розширення 2004 р. незначні. Із вступом Іспанії й Португалії в ЄЕС в 1986 p., сумарний ВВП збільшився на 8 %, а вступ у ЄС Австрії, Фінлян-дії й Швеції в 1995 р. викликало збільшення ВВП на 7 %. Внаслі-док розширення 2004 р. відбулася диверсифікованість економіки ЄС, оскільки структурні основи економік «старих» країн ЄС по багатьом параметрам відрізняються від країн Центральної й Схі-дної Європи.

Оскільки «нові» члени ЄС мають відносно більше населення, той їхній вступ викликав зниження загальноєвропейського пока-зника ВВП на душу населення в ЄС. У довгостроковій перспек-тиві, по оцінках європейських експертів, приєднання десяти но-вих країн зробить позитивний ефект на економіку Європейського Союзу, хоча переваги розширення можуть нерівномірно розподі-литися між країнами, регіонами й секторами.

Розширення Загального ринку, збільшення обсягів перемі-щення товарів, послуг, робочої сили й капіталів повинне підси-лити конкуренцію між економічними суб’єктами. У свою чергу це повинне призвести до зниження цін і збільшенню продуктив-ності, до стійкого росту економіки ЄС. Масштаб позитивних змін

і швидкість їхнього впровадження будуть залежати від коорди-нації економічної політики в «старих» й «нових» країнах ЄС. Зо-крема, країнам-членам ЄС необхідно найбільше ефективно вико-ристовувати потенціал Загального ринку й скоріше ліквідувати ще наявні законодавчі бар’єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

У короткостроковій перспективі прийняття нових членів зро-било позитивний ефект на зріст ВВП ЄС, оскільки середні темпи зростання виробництва в десятьох «нових» країнах вище, ніж в 15 «старих» країнах. До того ж багато економічних показників країн, що приєдналися до ЄС в 2004 p., випереджають показники «ста-рих» країн ЄС. Зростання промислового виробництва були відзна-чені в Польщі (3,8 %), Чеській Республіці (1,1 %), Угорщини (1,1 %), у той час як середній показник ЄС-15 знизився на 0,2 %.

Структура ВВП «нових» членів ЄС характеризується доміну-ванням виробничого й сільськогосподарського секторів і трохи меншою значимістю сектора послуг, чим у середньому по ЄС-15. Це викликало деякі зміни в загальній структурі ВВП Європейсь-кого Союзу. Зміни деяких економічних показників наведені в табл. 11.3.

Таблщя 11.3

ЗМІНИ ДЕЯКИХ ПОКАЗНИКІВ ПІСЛЯ РОЗШИРЕННЯ єс В ОКРЕМИХ КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ1

 

Додатковий приріст ВВП (в %)      Додатковий ріст споживання (в %)           Динаміка торговельного балансу (в %)

«Нові» країни ЄС      5,3       9,3       6,7

Угорщина      9,0       13,8     7,1

Польща           5,8       9,0       6,9

ЄС-15 0,1       0,2       0,6

Німеччина      0,1       0,4       1,2

Франція          0,1       0,1       0,3

Нідерланди    0,1       0,4       0,5

Після розширення ЄС закінчіться формування єдиного ринку з однаковими митними параметрами. У цих умовах обсяг торгівлі між «старими» й «новими» членами ЄС значно зросте. У цей час

Austrian Institute of Economic Research.

Фінансова система Європейського Союзу

70 % експорту «нових» країн організації надходить на ринок ЄС, а близько 60 % імпорту — з 15 «старих» членів ЄС.

У цілому економічні наслідки для «нових» країн ЄС є значни-ми— ВВП на душу населення в них збільшився на 8-12 % — економіки «нових» країн ЄС одержують багато від доступу на внутрішній ринок ЄС. Для «старих» країн ЄС наслідки розши-рення в цілому позитивні, однак статистичні показники незнач-ні — обумовлений розширенням додатковий зріст ВВП на душу населення в ЄС-15 склав у середньому 0,1 %.

За даними європейськіх експертів, доступ «нових» країн ЄС до загальноєвропейського ринку мав більший вплинув ніж вступ у ми-тний союз або усунення перешкод для міграції робочої сили. Мит-ний союз і міграція викликали зріст споживання в 1-2 %, у той час, як доступ до нових ринків на 9 %. Але включення «нових» країн ЄС у загальноєвропейський ринок спричинило негативні наслідки для деяких галузей промисловості. Європейські виробники поступово освоюють переваги «нових» ьфаїн ЄС — це призвело до зниження виробництва текстилю в південних країнах ЄС і зниження сільсько-господарського виробництва в Східній Європі.

Європейські експерти прогнозують, що внаслідок різниці в структурі й обсягах економік «нові» країни ЄС виграють значно більше. Приєднання Угорщини й Польщі до ЄС зумовить додат-кове збільшення зросту ВВП до 1-2 % на рік, Чехія виграє трохи менше — зріст складе 0,5-0,75 % на рік. Економічні показники «старих» країн ЄС не перетерплять значних змін. Країни, що ма-ють тісні економічні зв'язки із країнами Східної Європи — Авст-рія, Німеччина й Італія — виграють трохи більше, ніж країни ЄС у цілому. Для деяких країн, таких як Іспанія, Португалія й Да-нія — розширення не тільки не принесе значних економічних ви-гід, але може спровокувати кризу деяких галузей промисловості.

За даннимит Єврокомісії, головним гальмом поліпшення еко-номічної кон'юнктури в ЄС стануть Німеччина, Нідерланди й Італія. Макроекономічні показники цих країн виходять за рамки, встановлені Пактом Стабільності ЄС, що може негативно позна-читися на темпах розвитку європейської економіки.

Питання перерозподілу фінансових дотацій у зв'язку з прийняттям нових членів у ЄС хвилює більшість країн ниніш-нього Союзу. Перерозподіл фінансових ресурсів на допомогу

відстаючим регіонам та загальній сільськогосподарській політиці являє собою серйозну небезпеку для багатьох учасників ЄС. Проблеми сільського господарства, як правило, зв'язані з труд-нощами розвитку сільських галузей. Тому сучасна аграрна полі-тика ЄС будується на базі й у рамках регіональної політики. Суть проблеми полягає в тім, що весь механізм ЄС із самого початку був націлений на підтягування менш розвинених країн і регіонів до рівня більш розвинених, тобто на забезпечення «економічної конвергенції». Усі країни—члени ЄС з показником ВВП на душу населення вище за середній по Союзу є нетто-донорами. Вони вносять у бюджет ЄС більше фінансових коштів, чим одержують відтіля. Навпаки, країни з порівняно низьким ВВП на душу насе-лення є нетто-реципієнтами ЄС1. На допомогу відстаючим регіо-нам та загальній сільськогосподарській політиці приходиться іс-тотна частина всіх бюджетних витрат, хоча і зменшена в останні роки (див. табл. 11.1). Економіки Іспанії, Італії, Португалії, Греції та ін. регулярно одержували гроші Євросоюзу. Так, в Іспанію в 2001 р. було спрямовано 63 % від загального обсягу розподілених структурних фондів ЄС.

Держави — колишні претенденти, а нинішні «новачки» вже одержують значну допомогу зі структурних фондів ЄС для під-вищення рівня конкурентноздатності їхнього сільського госпо-дарства. Загальний бюджет програми ІСПА2, що складає прибли-зно 7,3 млрд євро, розрахований на 2000—2006 pp., а програми СЕПАРД3 — більш 3,6 млрд євро протягом 2000—2006 pp.

Як відомо, усі напрямки, за якими країни ЄС ведуть співробі-тництво для формування спільної політики, умовно розбиваються на три головних групи: економіка; зовнішня політика і політика безпекщ правосуддя і пов 'язані з ним питання. Найближче до фо-рмування загальної моделі розвитку країни ЄС підійшли в різних галузях економіки. Причому найбільші спільні успіхи відзначені в тих сферах, де рішення приймаються більшістю голосів, а не одноголосно. Навпаки, ті сфери економіки, де рішення повинні прийматися одноголосно, такі як промислова політика, оподатко-вування, соціальні програми, рамкова програма науково-технічного співробітництва, залишаються достатньо віддаленими

До нетто-реципієнтів до розширення 2004 р. відносилися Греція, Португалія та Іс-панія.

ISPA — Програма фінансування структурної політики для підготовки країн—пре-тендентів до вступу в ЄС.

SAPARD — Спеціальна програма розвитку сільського господарства та сільських регіонів.

від загальної моделі і не попадають під неї саме тому, що прийн-яття необхідних численних швидких загальних рішень ускладню-ється необхідністю пошуку консенсусу.

У ряді галузей декларована єдина політика (транспорт, енер-гетика, рибальство й ін.) стає дедалі реальнішою. В інших галу-зях (зв’язок, інформаційні системи, співробітництво правоохо-ронних органів) підвищується ступінь координації і створюються основи для переходу до єдиної політики в 2000—2015 р. До цих програм прагне приєднатися усе більша кількість країн, які поки що не є членами ЄС. Тим самим створюються основи для ф’рму-вання різних загальноєвропейських систем, наприклад, трансєвро-пейських транспортних та комунікаційних мереж. ЄС забезпечує фінансову підтримку цього процесу в розмірі 4,6 млрд євро в пе-ріод з 2000-го по 2006 р.

Однак і в ЄС процес формування загальної моделі проходить повільно та обережно через надзвичайну делікатність самого акту передачі компетенції національних інститутів влади в спільне ві-дання й управління. Як відомо, далеко не всі рішення в ЄС п’и-ймаються одноголосно, але, будучи прийнятими, стають обовя-зковими до виконання. Наприклад, Франція, Велика Британія та ФРН заперечували проти лікві’ації магазинів безмитної торгівлі в зоні ЄС. Інші ж учасники обєднання наполягали на подібних заходах, тому що, на їхню думку, користування послугами мага-зинів безмитної торгівлі в міжнародних аеропортах при перельо-тах між країнами ЄС суперечило законодавству Союзу. Урезультаті рішення про закриття магазинів з 1 липня 1999 р для країн ЄС було прийнято більшістю голосів. Країни, що запе-речували, були змушені його виконати. Проте одна річ — збіль-шення можливостей для ЄС із впровадження загальних схем еко-номічного розвитку (як інституціональних, юридичних, так і макроекономічних), і зовсім інше — наскільки ці можливості ре-ально використовуються.

Наприклад, тиск конкуренції на ринок праці. Оскільки зрос-таюча конкуренція між фірмами ЄС на відкритому від обмежень внутрішньому ринку загострює проблему безробіття внаслідок руйнування менш ефективних підприємств, то виниклий негати-вний вплив на ринок праці покликаний пом’якшити політику ЄС, яка має на меті підкорити економічний розвиток рішенню за-вдання збільшення зайнятості з урахуванням гостроти цієї про-блеми на межі сторіч. Відповідно до рішень Ради ЄС в Амстер-дамі в 1997 р. на органи ЄС покладено обов’язок розробляти орієнтири політики в галузі зайнятості. Ринок праці є Ахіллесо-

вою п'ятою більшості країн Європи, тому боротьба з безробіт-тям — один із пріоритетних напрямків політики ЄС.

Безробіття є важкою ношею як для індивідуумів, так і для су-спільства в цілому, тому що вона спричиняє зменшення продук-тивності, збільшення податкового тягаря для платників податків та витрат на соціальне страхування. Більш 20 мільйонів європей-ців не мали роботи (до розширення ЄС в 2004 p.), що складало близько 10 % загальної робочої сили. Зараз цю армію поповнили і безробітні з 10 нових країн Європи. У Європейському Союзі більш половини безробітних знаходяться без роботи, щонаймен-ше, 6 місяців, а одна третина — рік і більше (У США цифри на-багато нижче — близько 20 % не мають роботи більш 6 місяців, a 10 % — більш року). Така тривалість безробіття свідчить про те, що рівень професіоналізму серед робітників має тенденцію до зниження. Як правило, безробіттю піддаються міські жителі, представники визначених вікових груп (наприклад, молодь) і на-ціональні меншості (у 1994 p. у Великій Британії рівень безробіт-тя серед нацменшин досяг 18,8 %, у той час, як кількість «білих безробітних» дорівнювала 8,4 % тобто різниця більш ніж у 2 ра-зи), тому саме в цих колах найбільш сильні невдоволення та від-далення від інших членів суспільства, що приводить, в остаточ-ному підсумку, до підвищення злочинності і соціального безладу, у т. ч. до збільшення кількості неуспішних сімей, поширенню на-ркоманії та інших соціальних проблем.

За даними Європейського статистичного агентства Eurostat, середній рівень безробіття по країнах ЄС в 2003 р. дорівнював 7,9 %, причому найнижчий рівень безробіття був зафіксований в Люксембурзі (2,7 %), а найвищий — в Італії, Франції (по 9 %) і в Іспанії 11,9 %. Ринок праці Європейського Союзу в цілому стабілізувався після спаду 2002—2003 pp. і намітилася тенденція до поліпшення. Ріст безробіття в порівнянні з жовтнем 2003 року був зафіксований у Німеччині (1,2 %), Швеції (1,2 %), Чехії (0,6 %) і Словаччини (0,5 %). Кількість безробітних знизилося в більшості країн ЄС. Значне зниження відбулося в Іспанії (-0,7 %), у Данії (-0,3 %), на Кіпрі (-1,3 %), у Литві (-2,3 %) і Словенії (-0,6 %).

Середній рівень безробіття в 25 країнах ЄС і зони євро в січні-листопаді 2004 р. склав близько 9,0 % (рис. 11.1). Найнижчий за останні роки рівень безробіття в ЄС був зафіксований у квітні 2001 p., коли він складав 7,3 %. Рівень безробіття в деяких краї-нах Європейського Союзу значно перевищує середньоєвропейсь-кий рівень— найвищі показники відзначені в Польщі (18,7 %),

Словаччини (18,0 %), в Іспанії (10,6 %), у Німеччині (9,9 %) і у Франції (9,6 %).

Відносно високий рівень безробіття є істотною проблемою для «нових» країн ЄС. Рівень безробіття в країнах, що вступили в Європейський Союз у травні 2004 p., у середньому помітно пере-вищує рівень «старих» країн ЄС — це особливо видно на при-кладі Польщі й Словаччини, де рівень безробіття в 2004 р. пере-вищив 18 %. Утой же час, якщо в 15 «старих» країнах ЄС є тенденція до збільшення рівня безробіття, то в «нових» країнах ЄС відзначається зворотна ситуація — у Латвії, Литві й Словач-чині рівень безробіття знизився на 2 % протягом двох останнього років. У деяких «нових» країнах ЄС рівень безробіття виявився нижче середнього по ЄС — на Кіпрі, у Чеській Республіці, Уго-рщині й Словенії.

Оскольки середній рівень безробіття в «нових» країнах ЄС вище, ніж у ЄС-15, те середні показники рівня безробіття ЄС-25 помітно підвищилися й перевищують рівень безробіття в США і Японії.

Австрія

Бельгія

Британія

Угорщина

Німеччина

Греція

Данія

Грландія

Іспанія

Гталія

Кіпр

Латвія

Литва

Люксембург

Мальїа

Нідерланди

Польща

Португалія

Словакія

Словенія

Фінляндія

Франція

Чехія

Швеція

Естонія

Зона евро

ЄС-25

::

is

Рис. 11.1. Рівень безробіття в країнах ЄС у січні—жовтні 2004 р. (в %)

Незважаючи на те, що дебати з проблеми безробіття не при-пиняються, як серед простого населення так і у бізнесі, політич-них колах, вони не торкаються головного — причин безробіття. Адже ефективно боротися з наслідками проблеми можна лише усунувши причини, що викликали її.

Сьогодні в оновленій Європі саме так стоїть питання перед корпораціями Західної Європи: що зберігати — короткий робо-чий тиждень чи виробництво? Дорожнеча робочої сили, особливо у Франції та Німеччині, робить європейські товари неконкурен-тоспроможними. Але уряд Франції хоче переконати компанії не залишати країну. Прем'єр-міністр Жан-П'єр Раффарен заявив, що це буде пріоритетом бюджету на 2005 р. Але що може удержати корпорації від переведення виробництва в дешеві регіони (на-приклад, у Східну Європу) — неясно. Адже робочий тиждень у Франції— самий короткий в Європі, всього 35 годин, майже урі-вень в Німеччині -35,9 годин. Середній показник по ЄС — 38 го-дин. Більше всіх у Євросоюзі працюють поляки — 41,3 години на тиждень. I тому трудящим роблять пропозицію, від якої немож-ливо відмовитися: працювати більше за ті ж гроші — чи втрачати місце. На такий компроміс у Німеччині пішли службовці заводу «Мерседес», двох фабрик «Сіменсу», магазинів «Карштад-Квелле», турагентства «Томас Кук»; у Франції — заводу «Бош».» Закон про 35 годин» був прийнятий Францією в 2000 p.. Уряд со-ціалістів тоді наголошував, що так у країні з'являться нові робочі місця. Але сьогодні безробіття у Франції— 9,8 %, це на 0,2 % вище, ніж чотири роки тому.

Західна Європа побоюється напливу емігрантів зі Сходу. Для громадян «нової» Європи уведений свого роду карантинний пе-ріод у кілька років (у залежності від країни), після закінчення якого вони можуть приїжджати туди і шукати роботу нарівні з іншими європейцями. По оцінках Єврокомісії, щорічно з країн— »новачків» будуть переселятися на захід не більш 220 тисяч чо-ловік. Однак скептики в Великій Британії думають, що лише в Об'єднане Королівство буде приїжджати до 40 тисяч чоловік що-річно. При цьому опитування суспільної думки в країнах Східної Європи показують, що багато хто спробував би шукати роботу на Заході, але чим вище добробут дому, тим менше в потенційних іммігрантів приводів зважитися на переїзд.

Наступною важливою проблемою в країнах ЄС є відзначене підвищення рівня інфляціїз 1993 р. (рис. 11.2).

Щомісяця цей рівень підвищується на 0,5 %, а зростаюче без-робіття і слабкий рівень споживання значно зменшують імовір-

ність економічного зростання в європейському регіоні. Центро-банк Європи вже знизив цифри свого прогнозу економічного зро-стання з 2,6-3,6 % до 2,2—2,8 %, метою ЄЦБ є стримування ін-фляції нижче рівня в 2 %. Інфляція в країнах «єврозони» у квітні 2003 р. склала в річному обчисленні 2,1 %, що є нижче в порів-нянні з попереднім місяцем на 0,3 %. Незважаючи на уповіль-нення інфляції, темпи росту цін у зоні євро як і раніше переви-щують двопроцентний поріг, встановлений Європейським центробанком у якості оптимального. Тільки в липні 2002 р. по-казник інфляції в «єврозоні» уперше за 25 місяців виявився ниж-че цього рівня — 1,9 %.

6

 

 

5

4

3

_

 

 

0

 

Рис. 11.2. Інфляція в єврозоні в 1993—2001 pp.

За оцінками Європейського статистичного агентства Eurostat, рівень інфляції в усіх країнах ЄС у січні-листопаді 2004 р. був зафіксований на відносно невисокому рівні й склав близько 2,5 %, до початку 2005 р. спостерігалося збільшення показника інфляції (табл. 11.4). Але вже в першій половині 2005 р. він за-лишився на аналогічному рівні. Основним фактором, що стиму-люють інфляційні процеси, стали високі світові ціни на енерго-носії. Крім цього інфляція була також обумовлена підвищенням цін на сільськогосподарську продукцію й продукти харчування.

У структурі інфляції значну роль зіграло підвищення світових цін на енергоресурси. Інфляція на початку 2004 р. значною мірою була обумовлена тим, що ціни на нафту в євро були нижче, ніж в аналогічний період минулого року. Однак зріст цін на нафту, що відбулася після лютого 2004 p., привів до того, що в даний мо-

 

278

 

Розділ 11

 

мент вони перевищують рівень цін минулого року. Крім зростан-ня цін на нафту, підвищення податків на тютюнову продукцію в ряді країн ЄС спричинило зріст цін на продовольчі товари. Під-вищення цін на тютюнову продукцію склало 2,7 % з 4,1 % зросту цін на продовольчі товари й 0,3 % з 2,0 % інфляції.

Таблщя 11.4.

ПОКАЗНИКИІНФЛЯЦІЇ EC ПО СЕКТОРАХ В 2004 P., В %

 

                                                                                 

Загальний показ-ник            2,3       2,1       2,5       2,4       2,3       2,3       2,5

Енергія           -0,6     3,0       6,7       5,9       5,9       6,5       6,4

Сільськогосподар-ські продукти     3,1       2,1       1,7       1,2       0,7       -0,2     -1,5

Послуги          3,1       2,5       2,6       2,6       2,7       2,7       2,6

Промислові товари   -0,1     1,4       2,4       2,4       2,9       3,1       ■ ■

Ціни на нафту (єв-ро за барель)      26,5     25,1     30,9     29,3     30,7     34,1     35,0

За даними європейського статистичного агентства Eurostat в 25 державах Європейського союзу рівень річної інфляції у верес-ні 2005 р. склав 2,5 % проти серпневого показника 2,2 %. У вересні 2004 р. річна інфляція в 25 країнах ЄС становила 2,1 %. У місячному вирахуванні споживчі ціни в 25 країнах ЄС у верес-ні 2005 року збільшилися на 0,5 %. Найбільш низький рівень річ-ної інфляції у вересні був зафіксований у Фінляндії (0,6 %), Шве-ції (0,8 %), у Нідерландах (1,4 %) і Данії (1,5 %). Найбільш високий— у Латвії (6,8 %), Естонії (4,2 %), Угорщині (4,1 %) і Люксембурзі (3,7 %).

Експерти міжнародних фінансових інститутів зпрогнозували подальше зниження інфляції в Європейському Союзі в 2004— 2005 р. Ключовими факторами, що впливають на інфляційні процеси, є підвищення продуктивності праці в рамках поліп-шення світової економічної кон'юнктури й сильні позиції єдиної європейської валюти.

3 25 країн—членів Євросоюзу державний борг перевищив у 2004 р. 60 % ВВП — межа, яка дозволена Європейським актом

про стабільність і рост. У Греції показник, який перевищує держ-борг склав 109,3 %, у Італії — 106,5 %, у Бельгії — 96,2 %, Маль-ти — 75,9 %, Кіпру — 72,0 %, ФРН — 66,4 %, Франції — 65,1 %, Австрії — 64,3 %. У 2004 р. самий низький показник державної заборгованності був відмічений в Естонії— 5,5 %, Люксембур-зі — 6,6 %, Латвії — 14,7 %, Литві — 19,6 %}

Після розширення 2004 p., самого масового за всю історію, кандидатами на вступ залишаються Болгарія, Румунія і Туреч-чина. Перші дві країни готові вступити в ЄС у 2007 р. Відносно Туреччини цей процес триває довго, ще у 1987 р. країна подала заявку бути членом ЄС, через 12 років отримала офіціальний ста-тус кандидата ЄС і при великому протистоянні, подальше рішен-ня буде прийняте не раніше у 2006 р.

Переговори про вступ Сербії і Чорногорії (СіЧ) у Євросоюз почалися в Белграді 8 листопада 2005 р. Передбачається, що на врегулювання всіх спірних питань знадобиться коло року. Голо-вними темами для обговорення стали співробітництво з Міжна-родним трибуналом по колишній Югославії в Гаазі, права етніч-них меншостей і статус краю Косово.

В міру вирішення політичних та економічних проблем ЄС го-товий розглядати питання про членство Боснії та Герцоговини. Македонія і Хорватія також подали заявки на приєднання. До вступу готові дві найбагатші країни Європи — Норвегія та Швейцарія. Але там ця ідея не знаходить підтримки більшості населення.