1.3.2. Територіальні фінанси


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Територіальні фінанси — друга ланка фінансової сис-теми. Це фінанси членів федерації у федеративних державах і фі-нанси місцевих бюджетів, підприємств, що належать членам фе-

дерації і муніципалітетам, та автономні доходи членів федерації і місцевих органів влади. Територіальні фінанси можна охаракте-ризувати як сукупність коштів, використовуваних на економіч-ний і соціальний розвиток територій.

У сучасних умовах дедалі частіше територіальні органи влади призначені забезпечити комплексний розвиток регіонів, пропор-ційний розвиток виробничої та невиробничої сфер на підвідом-чих територіях. Регіональні бюджети — основна складова части-на територіальних фінансів, і в економічній науці частіше використовується поняття регіональна бюджетно-податкова сис-тема (РБПС). Регіональна бюджетно-податкова система перед-бачає не тільки просте об'єднання таких елементів, як регіональ-ні бюджети, регіональні податки, збори, пільги, а й механізм специфічних відносин центрального та регіонального бюджетів, податків, використання важелів бюджетного регулювання. Фор-ми регіональних бюджетно-податкових систем виникли від тери-торіальної організації держави і повторюють у цілому структуру та взаємозв'язок адміністративно-територіальних одиниць.

Функціями РБПС є:

•          закріплення певного порядку руху бюджетно-податкових потоків у залежності від територіальної організації суспільства;

•          зосередження та використання в загальнорегіональних цілях коштів, які отримані на цій території і надійшли в регіональні бюджети;

•          реалізація регіональними органами влади й управління своїх повноважень в умовах формальної фінансової незалежності;

•          самозабезпечення внутрішньорегіональних соціальних про-грам;

•          формування інфраструктури даної території;

•          раціональне використання природно-ресурсного й екологіч-ного потенціалу;

•          стимулювання визначених регіональних орієнтирів розвитку.

Механізм використання регіональних бюджетно-податкових

систем, особливості взаємин складових їх елементів призвели до виникнення щлоторяду специфічних форм.

Плюраліспшчна (США) — характеризується стабільністю бю-джетно-податкових відносин держави та регіонів. Фактично шта-ти мають івні права в цій галузі з федерацією в цілому, тому на рівні федерації та у штатах існують ідентичні за найменуванням податки (прибутковий податок з населення і з корпорацій). Най-більш принциповим обмеженням податкових прав штатів, згідно з Конституцією, є заборона на введення окремих непрямих пода-

Поняття, класифікація та склад фінансових систем         

ків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами. Саме то-му середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30 % бюджетних надходжень, становить по штатах приблизно 4 % у роздрібній ціні. Прямий перерозподіл коштів між штатами прак-тично відсутній, при цьому Конгрес відповідно до розд. 8 ст. 1 Конституції США має право фінансувати витрати тільки на «за-гальний добробут США». Штати можуть встановлювати будь-які форми податків, але не можуть перешкоджати міжрегіональним господарським зв'язкам, які і призводять до рівного податкового тиску.

Регламентована (ФРН) характеризується наявністю сис-теми фінансового вирівнювання з властивою німецькому федера-лізму «інституціональною неконгруентністю». Споконвічно нері-вні економічні можливості окремих земель, обумовлені природно-географічними, історичними, демографічними та куль-турними розбіжностями, поставили вимогу конституційно закрі-пити бюджетну самостійність суб’єктів федерації. Ст. 109 Кон-ституції визнає рівноцінними потреби федерації, земель і громад у коштах та передбачає приблизно однакову частину податкових надходжень у дохідну частину бюджетів різних рівнів. Уся суку-пність податків поділяється на дві групи: власні (закріплені, які надходять повністю у відповідний бюджет) та загальні (які роз-поділяються за нормативами між бюджетами). Збір податків роз-поділений між федеральними та земельними фінансовими відом-ствами. Основи податкової системи законодавчо закріплені на федеральному рівні, і землі не можуть змінювати ставки та меха-нізм основних податків. Щоправда, забезпечення економічної рі-вності вступило в колізію із самостійністю і незалежністю, до якої прагнули землі — суб'єкти федеративної держави. Це ство-рювало певну загрозу зрівняльності, що згодом викликало серйо-зне невдоволення фінансово сильних земель, яке особливо гостро проявилося безпосередньо після об’єднання Німеччини в 1990-і роки.

Централізована (Аестралія) характеризується високою централізацією держави у фінансовому відношенні. Характер цієї централізації сформувався ще під час Другої світової війни після введення єдиного оподатковування в 1942 p., що змінило консти-туційно гарантовані права штатів. Фактично з того часу федера-льний рівень влади одержав повноваження використовувати будь-які форми оподатковування, а штатам заборонені податкові коректування. При відсутності податкових надходжень у регіо-нальні бюджети федеральний рівень широко використовує сис-

тему субсидій штатам, розмір яких визначається в умовах жорст-кого фінансового контролю над їх- видатками. Спеціальна комісія із субсидій може коректувати їх у залежності від ситуації. Фак-тично, незважаючи на федеральний устрій, у сфері регіональної бюджетно-податкової системи Австралія значною мірою нагадує унітарну державу.

Конфедеративна {Шеейцарія) характеризується тим, що на федеральному рівні РБПС в основному реалізуються міжнаро-дні функції, які відповідно коректують її податкову базу й акуму-люють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основна маса податків знаходиться в компетенції кантонів, що і несуть відповідальність за проведення внутрішньої політики. Це спри-чинило певне розходження в економічному розвитку кантонів. Вирівнювання регіонів здійснюється переважно за рахунок міг-рації населення та засобів, а останнім часом і виділення субсидій з федерального бюджету. Особливістю Швейцарії є те, що рі-шення про введення якого-небудь податку чи нових ставок з кан-тонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливос-ті кантональної влади щодо самостійного коректування пода-ткової системи.