Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
10.1. Специфіка соціально-економічного ГсГн^^Т|вЄсКь°кН„0хМіЧ^аТЬ ЯЄРЖаВИ : Фінансові системи зарубіжних країн : Бібліотека для студентів

10.1. Специфіка соціально-економічного ГсГн^^Т|вЄсКь°кН„0хМіЧ^аТЬ ЯЄРЖаВИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Скандинавськими країнами називають п'ять країн, які

ній частині Європи, - Швецію, Норвегію, Данію, Фінляндію, Ісланію.

їх об'єднують економічні, соціальні, політичні і багато поза-економічних факторів, включаючи історичні та національно-культурні особливості даного регіону:

—        активна участь соціал-демократів та інших лівих партій в уряді і законодавчих органах влади;

—        високий ступінь «юніонізації» (частка членів профспілок серед працюючих у різних галузях у країнах Скандинавії стано-вить 70—90 %);

—        висока політична і економічна активність жінок;

—        особливий екологічний менталітет усіх скандинавів;

—        специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу.

Усі країни Північної Європи належать до групи так званих

малих країн. На них припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП та промислової продукції розвинутих держав. Однак за показника-ми ВВП і промислового виробництва на душу населення (розра-хованими за паритетами купівельної спроможності валют) Скан-динавські країни входять у перші 12—15 найвисокорозвиненіших держав світу, а відповідно до класифікації, запропонованої «Про-

грамою розвитку ООН», за показником «індекс людського розви-тку», який містить у собі вимірювачі різних аспектів життя лю-дини (освіта, рівень доходів, грамотність дорослого населення, рівноправність жінок та ін.) країни Швнічної Європи займають місця в першій п'ятірці держав світу.

Розглядаючи специфіку державного регулювання в країнах Північної Європи, необхідно розрізняти державну власність і державний сектор.

Частка державної власності значна тільки у Фінляндії (на фірми, що належать державі цілком чи частково, тут припадає близько 20 % капіталовкладень, 12 % зайнятих, 21 % експорту). Це пояснюється низкою причин: історично сформованим воло-дінням держави у Фінляндії лісовими та деякими іншими при-родними ресурсами; переходом у власність держави після Дру-гої світової війни підприємств, які належали Німеччині; широкою участю лівих сил, у тому числі комуністів, в уряді й інших органах влади. Крім того, для Фінляндії було важливим за допомогою прямої підтримки держави наздогнати інші Скан-динавські країни за рівнем соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

Існуючі у Фінляндії, а також у Швеції та Норвегії державні компанії є досить потужними і активно використовуються як свого роду «локомотиви» в окремих галузях економіки.

Частка державного сектору, навпаки, значна майже у всіх Скандинавських країнах. Під ним розуміється ступінь активності участі держави у всіх економічних і соціальних процесах. Кількі-сно це виражається в частці державних витрат у ВВП; у рівні оподатковування і питомій вазі податків у держбюджеті та ВВП; масштабах державного споживання; чисельності державних слу-жбовців і т. п.

За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія і Фін-ляндія займають перші три місця серед усіх розвинутих країн (нині цей показник дорівнює відповідно 66, 61 і 56 %). Для по-рівняння наведемо аналогічні дані для деяких інших країн: Ве-ликій Британії — 42 %, США — 36, Японія — 27 %. Істотна ча-стина державних витрат являє собою трансферні платежі, тобто переведення фінансових коштів, отриманих держбюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допоміг та субсидій. Таким чином, відпові-дно до ідей «держави добробуту» відбувається перерозподіл «національного пирога» на користь найменш забезпечених ша-рів суспільства.

Рівень оподатковування в Скандинавських країнах традиційно один з найвищих серед промислово розвинутих держав. Напри-клад, частка податків у ВВП Швеції на початку 1990-х pp. стано-вила 61 % (максимальний показник серед цих країн). Сьогодні вона знизилася до 51 %, однак все одно Швеція продовжує за-ймати за цим показником перше місце. Приблизно такий же рі-вень оподатковування у Данії, у Фінляндії він дорівнює 47 % (третє місце серед розвинутих країн).

Питома вага державного споживання в Скандинавських країнах також висока: у Швеції — 28 %, Данії — 26, Фінляндії та Норвегії — по 22 %. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка сус-пільного порядку, оборона і т.п. Соціальна сфера має надзвичай-но високий рівень розвитку (крім того, що велика частка соціаль-них послуг є в Скандинавських країнах безплатною, вони дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам).

Приблизно кожен третій швед, норвежець і датчанин, і кожен четвертий фін належать до числа державних робітників та служ-бовців (їх частка становить у Швеції 32 %, Норвегії та Данії -близько 30, Фінляндії — 25 %). Це найбільші масштаби зайня-тості в державному секторі економіки серед розвинутих країн.

Причини наявності такого потужного державного сектору і чі-ткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинав-ських країнах полягають у тому, що соціально-економічний та політичний розвиток країн Швнічної Європи в післявоєнний час ґрунтувався на ідеях соціал-реформізму і побудови «держави за-гального добробуту». Суть полягала в досягненні стабільного економічного зростання при низьких темпах інфляції і «повної зайнятості» на базі розвитку змішаної економіки (тобто усіх форм власності: приватної, державної, кооперативної й ін.). Ще одна важлива мета полягала у вирівнюванні доходів різних соціа-льних груп суспільства Скандинавських країн за допомогою різ-них заходів державної політики, зокрема, податковш (як уже відзначалося, у цих країнах традиційно високий рівень як корпо-ративного, так і особистого оподатковування) і трансфернш (у регіоні існує найбільш розвинута серед країн—членів ОЕСР сис-тема різних допоміг і дотацій різним категоріям своїх громадян).

Таким чином, у Скандинавії для побудови «держави загально-го добробуту» необхідною вважають найактивнішу участь дер-жави у вирішенні всіх соціально-економічних питань. Іншою найважливішою умовою є вироблення консенсусу з основних проблем суспільного розвитку. Консенсус формується на базі по-

стіиного переговорного процесу між представниками трьох полі-тично значимих сил: союзів підприємців, профспілок та предста-вників державної влади. Конкретно це виражається в практиці укладення колективних договорів про умови оплати праці та со-ціальні пільги у різних галузях, у консультаціях державних чино-вників із профспілками і підприємницькими об'єднаннями прак-тично з будь-якого важливого питання. У деяких зарубіжних публікаціях національні господарства регіону називають «еконо-міками узгодження».

Крім прямої участі держави в соціально-економічному розви-тку в Скандинавії, як і у всіх інших розвинутих країнах, існують непрямі методи регулювання за допомогою заходів грошово-кредитної політики на основі використання елементів як неокей-нсіанства, так і неоконсерватизму.

Розвиток економічного програмування і прогнозування в про-мисловості, науково-технічній, регіональній, торговій, валютній політиці дає підприємницькому сектору середньострокові та дов-гострокові орієнтири, знання яких необхідне для вироблення ефективної бізнес-стратегії.

За рівнем ВВП на душу населення Швеція займає 10-е місце серед розвинутих країн світу і 3-є — серед країн Швнічної Європи, поступаючись Данії і Норвегії.

Термін «шведська модель» виник наприкінці 1960-х pp. у зв'язку зі становленням Швеції як однієї з найбільш розвину-тих у соціально-економічному відношенні держав. Основними цілями моделі протягом тривалого часу були повна зайнятість та вирівнювання доходів. Понад півсторіччя з 1932 р. (за виня-тком 1976—1982 pp.) при владі перебуває соціал-демократич-на партія Швеції і тісно співробітничає з Центральним об'єд-нанням профспілок, яке сприяє реформістському робочому ру-ху в країні.

Виникнення системи соціального страхування у Швеції від-носиться до початку XX ст. її основною рисою є універсальність. Під її опікою опиняється кожен житель Швеції незалежно від ро-ду занять, а в багатьох випадках і від того, одержує чи не одер-жує ця людина заробітну плату. Це називається у Швеції «уні-версальною соціальною політикою».

За кілька минулих десятиріч розмір соціального страхування в цілому збільшився. Однак у зв’язку з економічними труднощами окремі ставки були скорочені, а в деяких випадках були більш жорстко визначені умови, що дають право на одержання тієї чи іншої допомоги. Однак сам принцип універсальності залишився попереднім.

Сьогодні система соціального страхування у Швеції вступила у фазу стрімких змін. Парламент схвалив закон про нову систему пенсій по старості. В найближчому майбутньому плануються ре-форми пенсій по інвалідності та допоміг родинам, що залишили-ся без годувальника.

До числа специфічних факторів, властивих саме Швеції, треба віднести: незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814 p.; неучасть в обох світових війнах; рекордне перебування при владі Соціал-демократичної робітничої партії; історичні традиції мир-них способів переходу до нових формацій; тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки; домінування реформізму в робочому русі (їх символом стали угоди між керівництвом проф-спілок та підприємцями в Сальтшебадені в 1983 p.).

Бюджетний устрій. Шведська Конституція складається з чо-тирьох окремих документів. Серед них «Акт про форму правлін-ня» є найважливішим конституційним документом. Він набрав сили в 1975 р. У цілому реформа звелася до формального закріп-лення в Конституції сучасної практики управління. Нова консти-туція послідовно ґрунтується на принципах суверенітету народу, представницької демократії та парламентаризму.

Король Швеції не має політичної влади і не бере участі в полі-тичному житті. Король представляє націю і, відповідно до Кон-ституції, є главою держави. У цій ролі він виконує тільки цере-моніальні функції та виступає офіційним представником Швеції. Одним з таких офіційних обов’язків є відкриття щорічної сесії Парламенту у вересні. Король не бере участі в роботі уряду і не підписує урядових документів. Колись обов’язком короля було призначення прем’єр-міністра, тепер цю функцію виконує голова Парламенту.

Законодавча влада належить однопалатному парламенту -Риксдагу, який обирається населенням на 4 роки шляхом прямого голосування на основі пропорційного представництва. Риксдаг, що обирається народом, займає надзвичайне положення серед інших органів управління; він є основою для демократичного здійснення влади через уряд. У Риксдагу є президія, що склада-ється з голови (тельмана) і трьох його заступників, та не менш

ніж 15 комітетів, у т. ч. конституційний, бюджетно-фінансовий, податковий, а інші відповідають галузям діяльності міністерств. Риксдаг засідає з жовтня по травень. Проект бюджету на черго-вий фінансовий рік представляється в січні, а в квітні повинен бути затверджений з доповненнями.

Виконавча влада належить уряду і партії чи партіям, які він представляє. Сьогодні в уряд входить 22 міністри (11 чоловіків і 11 жінок). Іноді уряд звертається за консультаціями до незалеж-них експертів. Як правило, міністри представляють партії, які пе-ребувають при владі. У більшості випадків вони є також членами Риксдагу, причому на час роботи в уряді місця в Риксдагу збері-гаються за ними. Але в цьому випадку їхні парламентські обов’язки переходять до заступників на весь термін роботи пар-ламентарія в уряді. Іншими словами, міністр, який входить в уряд, зобов’язаний відмовитися від права голосувати в Риксдагу, проте може виступати.

Бюджетна система Швеції триланкова. У Швеції два рівні місцевої влади: країна складається з 23 ленів (губерній) і 288 ко-мун (низових адміністративно-територіальних одиниць).

Державну владу представляє в кожному лені губернатор і пра-вління лену. Для виконання певних завдань у рамках лену обира-ється Ландстинг — місцевий регіональний виборний орган, що розробляє проект та приймає бюджет лену. Ландстинги відпові-дають насамперед за охорону здоров’я і лікарняне обслуговуван-ня, певні види освіти і професійного навчання. Ландстинги стя-гують прибутковий податок для покриття своїх витрат.

У кожній комуні також працює виборний орган місцевого са-моврядування — Рада комуни.

До відання державнш органів влади Швеції належать: зовні-шня політика і оборона, порядок і безпека усередині країни, пра-восуддя, економіка країни в цілому, вища освіта і науково-дослідна діяльність, великі шляхово-транспортні комунікації, по-літика на ринку праці й питання зайнятості населення, житлова політика, соціальне страхування і перерозподіл доходів (пенсії, субсидії для дітей, виплати через хворобу, субсидії безробітним і деякі інші).

Лени відповідають за організацію охорони здоров’я, медичне обслуговування і підготовку медичного персоналу в медичних установах. Вони, частково разом з комунами, відповідають за культуру, а також виконують завдання за дорученням держави у сфері державного планування, разом з державою розпоряджа-ються регіональними фондами розвитку. Ці фонди надають фі-

нансову допомогу невеликим і середнім підприємствам. У спіль-ному віданні комун і ландстингів перебувають підприємства сус-пільного транспорту.

На комуни у ІЇІвеції покладаються: завдання планування, охо-рони навколишнього середовища, організації рятувальної служ-би, цивільна оборона, громадський транспорт, водопостачання, каналізація, тепло- і енергозабезпечення, дозвілля і культура, со-ціальне забезпечення, дитячі дошкільні установи, середня освіта, догляд за людьми похилого віку та інвалідами, турбота про роди-ну та особистість. За згодою з Державним міграційним управлін-ням комуни приймають біженців. Комуни планують використан-ня землі, здійснюють нагляд за будівництвом, забезпечують заходи профілактики, пожежну охорону.