9.6. Напрямки фінансовоїта податкової політики на зламі XX—XXI століть


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

На початку 1980-х pp. серйозний збиток Франції спри-чинила американська валютно-фінансова політика, зокрема шту-чне завищення курсу долара: приблизно 1/3 французького імпор-ту оплачувалася в американській валюті. Різко погіршився платіжний баланс країни, намітилися позиції франка, який поряд з італійською лірою та бельгійським франком перетворився в од-ну з найслабших європейських валют.

3 червня 1981 p. по червень 1982 р. нова адміністрація провела понад 200 реформ. У результаті Франція стала володіти найбіль-шим серед капіталістичних країн державним сектором, що охо-пив приблизно 25 % промислових робітників, забезпечив чверть усього експорту, третину промислової продукції.

Значний приплив державних коштів у націоналізовані проми-слові компанії не забезпечив очікуваного збільшення інвестицій. Унаслідок цього державний сектор не зміг зіграти очікувану від нього роль каталізатора економічного відродження.

Навесні 1983 р. могутній економічний і політичний натиск провели США та ФРН із метою змусити французький уряд від-мовитися від політики обмеження влади монополій. Була прийн-ята програма «план Делора», основу її становив режим «жорсткої економії». Головною метою «плану Делора» було оголошене скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, а продовження соціальних реформ ставало справою другорядної важливості.

У результаті річний споживчий попит був зменшений на 65 млрд франків.

Завдяки програмі найбільшого сприяння приватному капіталу, стрижневим напрямком якої виявилась денаціоналізація, у 1984—1989 pp. у країні спостерігався економічний підйом. Що-річний приріст ВВП становив у середньому близько 3 %, проми-слового виробництва — 4 %. Однак до початку 1990-х pp. факто-ри зростання вичерпали себе.

У 1990—1993 pp. національні компанії відчули гостру нестачу власних коштів, страждали від великої заборгованості і високих процентних ставок по кредитах. По галузях прокотилася широка хвиля банкрутств. Для мобілізації на боротьбу з безробіттям у

1993    р. була випущена державна позика, що зібрала 110 млрд фр.

Було скасовано валютний контроль, контроль над цінами, зниже-

ні податки, збільшені пільги компаніям. Одним з наріжних каме-

нів економічної політики стало стримування зростання заробітної

плати, завдяки чому споживчі витрати зберігалися на помірному

рівні, а норма прибутку досягла рівня початку 1970-х pp.

Уряд Е. Балладюра (глава кабінету міністрів з березня 1993 р. до травня 1995 p.), який вважав основним завданням зниження дефіциту бюджету, обмежив витрати в 1993 p., підвищив в

1994    р. податки, прийняв довгострокову програму, яка передба-

чає заморожування реальних доходів і поступове зниження дефі-

циту бюджету. 3 осені 1993 р. скорочення дефіциту частково

проходило за рахунок коштів від приватизації. Низькі дисконтні

ставки банківського відсотка полегшували погашення боргів.

При Е. Балладюрі дефіцит бюджету скоротився з 320 млрд фр.

(4,5 % ВВП) у 1993 р. до 301 млрд (4 % ВВП) у 1994 р. Уряд тур-

бував наростаючий дефіцит системи соціального забезпечення,

що включає медичне і пенсійне страхування та страхування по

безробіттю. Фінансування системи здійснювалося за рахунок ви-

плат підприємців і внесків трудящих. 3 1990 р. ситуація погірши-

лася через скорочення надходжень унаслідок зростання безробіт-

тя. У 1993 р. накопичений дефіцит соціального забезпечення

(100 млрд фр.) за рішенням уряду Балладюра був приєднаний до

центрального бюджету і включений у державний борг для пога-

шення.

Тверда монетарна політика усіх французьких урядів, заснова-на на регулюванні процентної ставки, призвела до незаперечних успіхів. Французька економіка відрізнялася помірним дефіцитом держфінансів і слабкою інфляцією (починаючи з 1986 р. річний темп приросту цін не перевищував 3 %). Тим часом дефляційний

курс різко обмежує можливості самостійно визначити макроеко-номічну політику, тому що рівень процентної ставки пов'язаний не з внутрішньою господарською кон'юнктурою, а з грошовою політикою Бундесбанку. Підтримка фіксованого паритету з німе-цькою маркою призвела до того, що, незважаючи на очевидні ус-піхи в придушенні інфляції, процентні ставки французьких бан-ків залишилися на високому рівні. Грошова політика фактично не використовувалася для стримування спаду, що почався в ряді га-лузей ще в 1990 р. У результаті стримувалися інвестиційна акти-вність, внутрішній попит і провокувалося подальше різке зни-ження зайнятості: цілий ряд розрахунків підтверджує, що саме з монетарною політикою було пов'язане збільшення кількості без-робітних (на 800 тис. у 1990—1994 p.).

У 1993 p. у результаті приходу до влади правоцентристського уряду почалася друга хвиля приватизації і продовжилася після обрання президентом Ж. Ширака. Програма приватизації торкну-лася найбільш прибуткових і, головним чином, великих компа-ній: один із трьох найбільших банків — «Банк насіональ де Парі» і хімічний концерн «Рон-Пуленк» принесли скарбниці 43 млрд фр. 3 іншого боку, держава виявилася не в змозі протистояти стихійній хвилі поглинань національних компаній іноземними інвесторами.

У травні 1995 р. президентом країни став Ж. Ширак, а кабінет очолив А. Жюппе. Новий уряд виявив намір скорочувати дефіцит державного бюджету до вимог, передбачених Маастрихтською угодою — 3 % ВВП, і одночасно збільшити витрати на забезпе-чення зайнятості. Цій меті підлягала бюджетна політика із сере-дини 1995 р.

У боротьбі з дефіцитом держбюджету уряду вдалося досягти певних успіхів: у 1995 р. він становив 5 % ВВП, у 1996 р. був скорочений до 4,2 %, у 1997 — до 3,6 %. Однак подібний резуль-тат був отриманий шляхом небувалого для Франції підвищення оподатковування. 3 1 серпня 1995 р. з 2 % до 20,6 % збільшився податок на додану вартість, який є основним поповненням бю-джету, завдяки тільки збільшенню податкових ставок у 1996 р. скарбниця одержала додатково близько 120 млрд франків, ще 2 млрд фр. отримано від збільшення цін на тютюн і бензин. Була продовжена серія приватизації, що також принесло державі по-над 25 млрд франків.

Державний бюджет Франції з 1996 р. був спрямований на те, щоб виконати рекомендації європейської економіки і валютного фонду. Уряд узявся до здійснення різких і хворобливих реформ

усієї системи соціального страхування: збільшення прямих і не-прямих податків, обов'язкових виплат у фонди соціального стра-хування. У листопаді 1997 р. зростання цін виявилося нульовим, одночасно намітився перелом у динаміці ВВП.

Проголошений урядом курс на скорочення дефіциту держбю-джету заморозив усі соціальні програми. До 1997 р. число осіб, що одержували так званий «мінімальний дохід для залучення в суспільство», перевищило 1 млн чол. 3 1995 р. неухильно зроста-ло безробіття. Число непрацюючих збільшилося на 367 тис. і до-сягло в 1997 р. 3,5 млн чол. У короткострокові плани бюджетної політики входило субсидування підприємців у випадку наймання працівників більш ніж на один рік і звільнення їх від соціальних податків. Однак кризу системи соціального страхування перебо-роти не вдалося.

Реформи, спрямовані на зниження державних витрат, поки не почалися. Хоча в деяких випадках (пенсії, охорона здоров'я) у 2000 р. держава позначила основні напрямки змін, але терміни їх проведення так і не названі. Скорочення видаткової частини бю-джету в 2001 р. не спостерігалося, більше того, введена трирічна програма державних доплат особам, що одержують мінімальну заробітну плату, так званих премій за зайнятість. Збільшення становить 14 % від рівня мінімальної заробітної плати 2000 р.

Незважаючи на певні позитивні моменти — практична відсут-ність інфляції, реальне скорочення дефіциту держбюджету, бага-то аспектів діяльності нинішнього кабінету Жан П'єра Рафаена викликають широке невдоволення французів. Приклад тому — масові страйки різних профспілок у 2002-2003 pp. з метою під-вищення заробітної плати та проти збільшення працездатного ві-ку на два роки.

 

т