8.5. Політика ФРН в Європейському Союзі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Політика ФРН відносно західноєвропейської інтегра-ції — один з головних напрямків зовнішньополітичної діяльності країни протягом більше 50 років — носила послідовний і спадко-ємний характер. Участь у перших інтеграційних угрупованнях з моменту їхнього утворення— ЄОУС (1951 p.), ЄЕС й Євратом (1957 р.) — дозволило ФРН разом з її партнерами почати ство-рення загального, а потім єдиного ринку. Першим етапом на шляху до єдиного ринку стало утворення в 1968 р. митного сою-зу. Крім цього ФРН проводила послідовну політику в області ва-лютної інтеграції. Першим кроком на шляху до економічного й валютного союзу стала установа в 1979 р. з ініціативи ФРН і Франції Європейської валютної системи (ЕВС). У політичній об-ласті ФРН брала участь у підставі в 1970 р. Європейського Полі-тичного Співробітництва, виступила ініціатором утворення в 1974 р. Європейської ради й проведення в 1979 р. перших прямих виборів у Європарламент. Німецька ідея про нерозривність еко-номічної й політичної інтеграції лягла в основу Єдиного євро-пейського акту, що передбачало поетапне просування до Євро-пейського союзу.

Об’єднання Німеччини проходило в руслі політики ФРН, спрямованої на створення валютно-економічного й політичного союзів. Маастрихтский договір 1992 р. закріпив завершення бу-дівництва єдиного внутрішнього ринку, а також заклав міцну ин-ституционально-правовую базу економічного й валютного союзу (ЕВС). Створення Європейського центрального банку за зразком німецького Бундесбанка і його розміщення у Франкфурті-на-Майні свідчать про довіру, зробленій Федеративній Республіці її партнерами. Маастрихтский договір передбачає співробітництво в області загальної зовнішньої політики й політики безпек-другій опорі Союзу, а також у сфері внутрішніх справ й юстиці-третій опорі Союзу. Розширення прав Європарламенту покликано було збільшити ефективність процесу прийняття рішень. Головні цілі

політичної стратегії ФРН — розширити повноваження наднаціо-нальних інститутів (Комісії і Європарламенту) і домогтися засто-сування принципу більшості при рішенні ключових питань -були закріплені в законодавчому порядку.

Амстердамський договір 1997 р. кодифікував всі попередні договори по європейській інтеграції. Він вніс ряд змін у другу й третю опори Союзу з метою посилення наднаціональної основи зовнішньополітичної діяльності держав. Завершення створення Союзу ознаменувалося введенням нового механізму загальної зо-внішньої політики — спільної стратегії й установою центра по аналізу, ранньому попередженню й політичному плануванню, a також посади Високого представника загальної зовнішньої полі-тики. Включення миротворчих операцій у новий договір про ЄС сприяло координації загальної оборонної політики; кодифікація Шенгенских угод стала важливим кроком на шляху до створення єдиного правового простору ЄС.

Для додання додаткової ваги своїй політиці ФРН координує всі політичні кроки й ініціативи з головними партнерами по ЄС — Францією та Великою Британією.

Після розпаду Організації Варшавського Договору й об’єд-нання Німеччини пріоритетним завданням політики ФРН стало забезпечення стабільності в Східній Європі шляхом посилення економічних і політичних зв'язків з державами ЦСЕ. Курс на розширення ЄС набув важливе значення в політику федераль-ного канцлера Г. Шредера, тому що в 1990-і роки в умовах те-нденцій, що намітилися, до формування однополярної систе-ми країни ЦСЕ виразили прагнення стати членами Союзу. ФРН розглядає розширення Союзу в нерозривному зв’язку із процесом поглиблення інтеграції серед яких у першу чергу необхідно назвати введення «євро», прийняття програми ре-формування аграрної й структурної політики, вироблення ра-мкових умов формування єдиної фінансової системи Євро-пейського союзу.

He менш важливе значення в процесі зміцнення інститутів ЄС набув процес подальшої синхронізації спільної зовнішньої й обо-ронної політики, у рамках якого з'явилися реальні передумови для поступового створення загальноєвропейських зовнішньопо-літичних структур, надалі здатних стати «європейським Мініс-терством закордонних справ». Першим кроком до цього з'явилася інституція посади Генерального секретаря ЄС, що став фактичним координатором спільної зовнішньої й оборонної полі-тики Європейського союзу.

Ha даний момент, 42 % німців сприймають Евросоюз позити-вно1. Нинішній показник Німеччини нижче середньоєвропейсь-кого рівня. Тих, хто позитивно ставиться до EC, у два рази біль-ше, ніж евроскептиків. Чим так залучає Евросоюз оптимістів? Це воля пересування — 58 % респондентів, мир і спокій — 53 %, a також загальна валюта — 49 %. У той же час позитивно до євро-пейських інститутів влади ставляться менш 40 % німців. Про-блеми, у першу чергу, стосуються ринку праці. Компанії перено-сять робочі місця в Східну Европу. Головні побоювання пов'язані з тим, що конкуренція й більше привабливі податкові умови східноєвропейських країн, продовжать віднімати роботу в ФРН. Інша проблема пов'язана з безпекою. Німці вважають, що імміграція в Німеччину зі Східної Европьі супроводжується під-вищенням рівня злочинності. У тім, що стосується розширення EC, німці воліли б бачити ті країни, які до цього не прагнуть. 75 % готові прийняти в Евросоюз Швейцарію, Норвегію й Іслан-дію. Що стосується кандидатів, що з’явилися на обрії — Албанія, Румунія, Туреччина, — то 70 % німців настроєні проти них. Не-обхідно підкреслити, що сприйняття німцями Европи останнім часом змінилося. У часи Г. Коля політика керівництва Німеччини вважалася гарною, якщо вона була гарною для Европи, сьогодні ії вважають гарною, якщо вона гарна ще й для німців.