8.1. Місце ФРН у світовій економіці й особливості національної економічної моделі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Федеративну Республіку Німеччини по праву назива-ють одним з «локомотивів» світової економіки. За рівнем еконо-мічного розвитку, величиною економічного потенціалу, часткою у світовому виробництві, ступенем участі в міжнародному поділі праці та іншими найважливішими критеріями вона належить до числа найбільш високорозвинених держав світу, входить у так звану «велику сімку». За загальним обсягом ВВП (її частка у ВВП світу в 1997 р. — 4,6 %) і за величиною промислового виро-бництва ФРН займає 4-е місце у світі (після США, КНР, Японії), за середнім показником ВВП на душу населення Німеччина вхо-дить у першу десятку країн світу.

Своєрідність ФРН полягає в тому, що післявоєнний економіч-ний устрій Німеччини був сформований відповідно до неолібера-льної концепції «соціального ринкового господарства», яка ви-никла як альтернатива тоталітарній економіці фашистської Німеччини. Основою цієї політики стали такі принципи: держа-ва безпосередньо не займається регулюванням господарських процесів, але вона встановлює правила («рамкові умови»), за якими в умовах вільної конкуренції діють приватні господарські суб’єкти. Для забезпечення такого економічного порядку необ-хідна дієздатна система цін, яка в основному не піддається дер-жавному впливу; стабільність грошового обігу; відкриті ринки, тобто вільний доступ на ринок вітчизняних та іноземних контра-гентів; приватна власність; норми відповідальності та свобода

176

укладення договорів; стабільність економічної політики в країні. Ці принципи повинні були доповнюватися сильною соціальною політикою держави, щоб пом'якшити соціальну несправедли-вість, породжувану ринковими відносинами.

У західних країнах-переможницях у той час були популярні кейнсіанскі ідеї, які обґрунтовували державне втручання в еко-номіку.

За п'ятдесятирічний період здійснення принципів соціального ринкового господарства економіка ФРН чотири рази переживала спад:

—        у 1966—1967 pp. перша циклічна криза надвиробництва й одночасно структурна криза, що вразила ряд традиційних галузей східнонімецької економіки. Наслідком циклічного спаду стала криза економічної доктрини та економічної політики держави: неоліберальна політика поступилася місцем неокейнсіанству. Для економічної політики це означало посилення державного ре-гулювання на макроекономічному рівні. Вперше в історії ФРН стали розроблятися довгострокові програми економічного розви-тку, здійснюватися фінансове планування.

—        криза надвиробництва 1974—1975 pp., найглибша в історії ФРН, вразила усі галузі східнонімецької економіки, викликала скорочення ВВП на 5 %, промислового виробництва на 12 %, внутрішніх приватних інвестицій на 18,5 %. Різко зросло число банкрутств, підскочили показники інфляції, масового характеру набуло безробіття. Циклічний спад супроводжувався світовою енергетичною кризою і структурною кризою ряду галузей госпо-дарства. Особливу вагу проходженню цього спаду надавала та обставина, що він виник одночасно (синхронно) у більшості роз-винутих і багатьох країнах, що розвиваються.

—        у 1980—1982 pp. економіка ФРН зазнала третьої економіч-ної кризи, протягом якої найбільш яскраво проявилося перепле-тення циклічного перенагромадження капіталу з довгострокови-ми факторами погіршення умов відтворення: структурними диспропорціями, подорожчанням енергоносіїв і сировини на сві-тових ринках, уповільненням темпів зростання продуктивності праці, падінням норми прибутку, фінансовими труднощами ком-паній. По країні прокотилася хвиля банкрутств, особливої гост-роти набула проблема безробіття, упали реальні доходи населен-ня. В ці роки погіршилися і зовнішньоекономічні позиції ФРН: загострення конкуренції, зниження конкурентоспроможності схі-днонімецьких товарів, відставання в експорті наукомісткої про-дукції порівняно із США, Японією і деякими іншими країнами,

підвищення курсу марки викликали зовнішньоторговельні труд-нощі. Усе це означало кризу господарського механізму, заснова-ного на кейнсіанских рекомендаціях. Він обумовив зміну уряду восени 1982 p. і глибокі зміни в концепції та практиці державно-го регулювання економіки: був здійснений новий поворот в еко-номічній політщі. Однак якщо в США та Великій Британії в цей час затвердилася неоконсервативна (ліберальна) модель економі-ки, то у ФРН — її «пом’якшений» варіант.

Однією з важливих складових нового економічного курсу ста-ла кампанія приватизації державного сектору. Завдяки новій політиці вдалося домогтися зниження частки держави у ВВП, скоротити бюджетний дефіцит, знизити рівень інфляції, домогти-ся помірних темпів економічного зростання. Приватизація дер-жавної власності у ФРН проходила у формі зниження частки держави в акціонерному капіталі компаній при збереженні в ряді випадків переважного впливу держави, тобто можливості здійс-нювати регулюючі функції. Процес приватизації торкнувся не тільки промислових компаній, а й державної власності у сфері інфраструктури, зокрема, в галузі транспорту, зв’язку, комуналь-ного господарства.

Важливою частиною неоконсервативної політики держави в 1980-і pp. стала податкова реформа. У ході її реалізації були знижені прямі податки на прибуток компаній та на доходи гро-мадян, зате непрямі податки зросли. Додаткове навантаження на федеральний бюджет у зв’язку з об’єднанням Німеччини вимага-ло підвищення певних податків і в 1990-і pp.

— з кризою 1992—1993 pp., однією з найглибших за післяво-єнну історію країни, що стало своєрідним завершенням чергового етапу циклічного розвитку економіки, об’єднана Німеччина впо-ралася, спираючись на ті ж інструменти моделі соціального рин-кового господарства, які використовувалися в 1980-і pp. У той же час ця криза виявила проблемні сфери, де певні елементи конце-пції соціального ринкового господарства вимагають свого рефо-рмування. У першу чергу це стосується структурного безробіття, що продовжує залишатися на високому рівні.

У 1990 р. відбулося об’єднання Німеччини: згідно з Догово-ром між ФРН і НДР про створення валютного, економічного і соціального союзу та Договору про державне об 'єднання, які на-були сили 1 липня і 3 жовтня 1990 р. відповідно. Конституція і принципи соціального ринкового господарства ФРН поширилися на територію колишньої НДР. У результаті швидкого об’єднання (злиття) і включення НДР в економічний простір Західної Німеч-

чини на Східну Німеччину була перенесена майже вся інституці-ональна структура, правові основи і законодавчі норми ефектив-но функціонуючої політичної й економічної системи ФРН. У колишній НДР була відразу введена одна з найбільш сильних валют у світі — німецька марка, розвинута банківська система, управління фінансами і т.п. Слідом за лібералізацією економіки та досягненням макроекономічної фінансової стабілізації здійс-нялася приватизації, яка закінчилася в основному до 1994 p., і по-ступова зміна структури господарства.

Західна Німеччина зустріла об’єднання добре підготовленою в економічному і фінансовому відношенні. Наприкінці 1980-х pp. її господарство характеризувалося стійким станом державних фі-нансів, значним позитивним сальдо платіжного балансу за пото-чними операціями, високим обсягом чистих зарубіжних активів та стабільною валютою. Спираючись на таку основу, вдалося здійснити об’єднання без якої-небудь загрози внутрішньої стабі-льності.

У той же час різкість перетворень обумовила і безліч проблем, особливо соціальних: закриття багатьох підприємств, які не ви-тримували конкуренцію з західними виробниками, зростання безробіття. Негативні соціальні й інші наслідки були пом’якшені значними трансфертами державних фінансових коштів із Захід-ної в Східну Німеччину, які за період 1991-1998 pp. становлять у сумі приблизно 1,4 трлн нім. марок. Широкомасштабна фінансо-ва та інша підтримка з боку старих федеральних земель є важли-вою перевагою колишньої НДР у порівнянні з Росією, країнами Центральної та Східної Європи колишнього соціалістичного та-бору.

У Німеччині діє Конституція (основний закон), прийн-ята в 1949 p., яка набула суттєвих доповнень у 1993 р. Голова держави — президент, який обирається на 5 років Федеральними зборами, що складаються з членів Бундестагу і такого ж числа членів Ландтагів (парламентів земель). Федеральний президент не входить ні до складу уряду, ні законодавчих органів.

Законодавча влада представлена Бундестагом (у складі 496 депутатів, до яких входять представники народу, що обираються шляхом прямих і загальних виборів на 4 роки) та Бундесратом

 (що складається з членів уряду земель, які їх призначають і ма-ють право відкликати). Крім того, існує Об'єднаний комітет, що складається на 2/3 з депутатів Бундестагу і 1/3 членів Бундесрату.

Виконавча влада належить уряду на чолі з Федеральним канц-лером— головною фігурою конституційного механізму Німеч-чини. Уряд координує і контролює роботу всіх міністерств. Усі землі мають власні конституції, виборні законодавчі органи й уряди на чолі з прем’єр-міністром.

Учасники державних органів влади і їх структурних підрозді-лів, що беруть участь у бюджетному процесі слідуючи: уряд в особі Міністерства фінансів; представницькі органи в особі Бю-джетного комітету Бундестагу (традиційно склалося, що глава цього комітету обирається від представників опозиційних пар-тій), підкомітет з перевірки звітності (бере участь у перевірці ви-конання бюджету), незначна кількість працівників з бюджетних питань; Федеральна розрахункова палата; Бундесрат (затвер-джує закон про бюджет як верхня палата Парламенту); Федера-льний казначейський двір. Крім того, забезпечується широка участь науковців і громадськості.

Бюджетна система Німеччини в даний час містить у собі бюджет федерації, бюджети 16 земель і понад 11 тис. громад, які утворюють ще й ок’уги. У фінансовій статистиці Німеччини всі перелічені ланки обєднані в поняття «зведений (консолідований) державний бюджет», показники якого звільнені від повторного обрахунку, повеязаного із взаєминами між бюджетами різних рі-внів.

Бюджетний устрій базується на сильній децентралізованій фе-деральній системі, яка дає велику владу 16 землям, і формах по-літики, побудованих на згоді, при яких рішення приймаються, наскільки це можливо, з мовчазної згоди головних партій — хри-стиянськж демократів та соціал-демократів.