3.4. Склад і структура доходів та видатків місцевих бюджетів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Власні доходи місцевих бюджетів становлять, напри-клад, у Швеції і Швейцарії - - 70 %, у Норвегії — 56 %, в Іспа-нії — 50 % доходів місцевих бюджетів.

Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є розпо-діл місцевих бюджетів на два самостійних функціональних види місцевш бюджетів. Це місцеві поточні чи адміністративні бю-джети та місцеві бюджети розвитку чи інвестиційні бюджети. Кожний з цих бюджетів має власні витрати і власні доходи.

Видатки місцевого поточного бюджету направляються на поточні потреби: забезпечення утримання соціально-культурної сфери, адміністративні витрати, соціальний захист, виконання делегованих повноважень, сплату витрат з боргу місцевої влади. Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків та зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, і деяких інших доходів.

Видатки бюджету розвитку, чи бюджету інвестицій, направ-ляються на розвиток соціальної інфраструктури, капітальні вкла-дення, придбання устаткування й оснащення, інші інвестиційні програми та на сплату основної частини боргу місцевих органів влади. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок бан-ківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвести-ційних субсидій, що надаються державною владою, та за рахунок деяких інших джерел. Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на витрати поточних бюджетів.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн є також поняття додатковий бюджет і приєднані бюджети. У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою уточнює основний бю-джет. В основному бюджеті не може бути точно враховано всіх можливих змін фінансових показників протягом бюджетного ро-ку. Ці зміни можуть стосуватися бюджету як поточного, так і ін-вестиційного. Таким чином, у разі потреби прийнятий основний місцевий бюджет можна скорегувати за допомогою додаткового бюджету. Прийняття додаткового бюджету дає можливість не вносити змін в основний бюджет. Додатковий бюджет також за-безпечує зв'язок між основними бюджетами попереднього та по-точного фінансового року. Він включає в поточному бюджетно-му році залишки і дефіцити бюджету попереднього фінансового року.

Приєднані бюджети відображають фінансові операції окремих місцевих суспільних служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Це, наприклад, такі служби, як водопостачання, благоуст-рій та ін. Формування приєднаного бюджету дозволяє направляти доходи відповідної служби на її фінансування. Приєднані бю-джети формуються і виконуються в тому ж порядку, що й основ-ні. Результати виконання приєднаних бюджетів включаються в загальне сальдо основних бюджетів.

Доходи місцееих бюджетіе формують насамперед податки. Розрізняють три основні групи місцевих податків.

Місцеві прямі та непрямі податки, які застосовуються практи-чно в усіх країнах. Широко розповсюдженими прямими місцеви-ми податками є майнові, промислові, поземельні та податки на автомобілі, а в ряді країн — на жителів та на професію (Фран-ція). У бюджетах земель ФРН головне місце належить прямим податкам. Серед них виділяється прибутковий податок на прибу-ток корпорацій, на майно, податок зі спадщини. Головними при-

бутковими джерелами провінцій Канади слугують: прибутковий податок з населення, податок на прибуток корпорацій.

До місцевих непрямш податків належать податки на покупки,

ЯТСТТТТ^ТТ ТТЯ ОРТТ^ТТТТ ттоттотт сттттпхтті ттяттої" РТТО^КТПЧЯІ-ЇТТЯ РТТРТСХПТТТСТТ 1

газу. У Великій ' Британії місцеве непряме оподатковування, власне кажучи, відсутнє.

Другу групу місцевих податків можна назвати податками, що стягуються як надбавки до загальнодержавних податків чи як відрахування від них (приміром, в Італії до поземельного і сільськогосподарського податків). Ці податки встановлюються у відсотках до державних податків, які збираються на території мі-сцевих органів влади. Зокрема, у ФРН. прибутковий (розподіля-ється між федерацією, землями та громадами в пропорції 42,5 %: 42,5 %: 15 %); корпораційний (між федерацією і землями поділя-ється порівну — 50 %: 50 %); податок на додану вартість (пропо-рція дуже рухлива, але варіює на рівні 65 %: 35 % між федераці-єю і землями).

Інші місцеві податки становлять особливу групу місцевих по-датків. Це податки на видовища, собак, заняття торгівлею, воло-діння транспортними засобами, видачу ліцензій, гральний бізнес (Іспанія) та ін. Як правило, ці податки великого фінансового зна-чення для доходів місцевих бюджетів не мають.

Певне місце у формуванні місцевих бюджетів займають непо-даткові доходи. До них належать доходи: від власності, керованої місцевими органами влади; від здачі в оренду чи продажу землі, лісових масивів; від експлуатації водойм, комунальних підпри-ємств; від надходжень судових мит, штрафів, різних зборів.

У деяких країнах встановлюються додаткові податки на вивіз сміття, на споживання енергії і т. п. Неподаткові доходи займа-ють скромне місце в загальних доходах місцевих бюджетів. їх питома вага коливається в різних країнах від 10 до 30 % зага-льних доходів.

Важливим джерелом доходів місцевих бюджетів є субсидії. їх питома вага в доходах місцевих бюджетів різних країн стано-вить 20—40 %. Субсидії слугують особливою формою зв'язку -фінансового та економічного — між окремими ланками бюджет-ної системи і, власне кажучи, визначають напрямок фінансової діяльності місцевих органів влади, що дозволяє забезпечувати контроль з боку центрального уряду за місцевими органами управління.

За своєю економічною сутністю субсидії близькі до податко-вих джерел, тому що в їх основі лежать податки, які надійшли в

розпорядження центрального уряду і передані в порядку пере-розподілу доходів у місцеві бюджети. Субсидії викликаються значною постійною дефіцитністю місцевих бюджетів і підрозді-ляються на субсидії загального та цільового призначення.

Субсидії загального призначення (дотації) надаються для по-криття дефіциту місцевих бюджетів. Вони дають місцевим орга-нам управління певну свободу у використанні засобів, містять меншу кількість регулюючих та обмежуючих установок викорис-тання ресурсів.

Субсидії цільового призначення (субвенції) надаються місце-

США, Італії, ФРН, Японії субвенції.

Постійна нестача власних доходів для фінансування поточної діяльності, з одного боку, і необхідність забезпечити коштами за-ходи в галузі економічної та соціальної інфраструктури, з іншого боку, змушують місцеві органи широко використовувати і такий механізм фінансування, як позики. Найбільше поширення одер-жали місцеві довгострокові позики — заставні листи і муніципа-льні облігаційні позики. Термін дії заставних листів 10—15 років. Ці позики найбільш стабільні і користуються найбільшим попи-том. Муніципальні облігаційні позики випускаються на термін від 10 до 16 років, але найчастіше — на 40—60 років. Основною формою короткострокових позик є бони. Вони випускаються на

^Видатш і&^«ЄЙ^^Гба^°в4чо^Взалехаіь від бю-джетної політики, яка проводиться в державі, від ступеня децент-ралізації управління соціальною сферою. Усе це є вирішальним чинником, який впливає на обсяг фінансових ресурсів, що прохо-

Т^^^бі^^пихвшршТт^ у ФІнлянді^ФРН^Шр-еегії, Франції за рахунок територіальних бюджетів витрачається більше коштів, ніж за рахунок центрального бюджету.

3 місцевих бюджетів здійснюються видатки на економічну і соціальну інфраструктуру: місцевий транспорт, водо- і газопо-стачання, будівництво шкіл (у ФРН ці видатки становлять 1/4 видатків місцевих бюджетів, у Японгі^ Франції більше 1/3, a в бюджетах Великої Британії та США — понад 40 %), будівни-цтво лікарень й інших соціальних установ. Збільшується частка, що припадає на місцеві органи влади у фінансуванні реконструк-ції міст, благоустрою промислових зон, в асигнуваннях на кому-нальне і житлове будівництво. До видатків з місцевих бюджетів

відносяться також витрати на утримання місцевих адміністра-тивних органів, поліції і суду, на транспортне і дорожнє будів-ництво.

джету становить понад 50 % бюджетних витрат. Однією з істот-них статей місцевих бюджетних видатків є витрати, пов'язані з погашенням отриманих позик і виплат відсотків no них. Примі-ром, у Франціїпа виплату відсотків по позиках і позичках дово-диться виділяти понад 10 %, а на погашення отриманих позик — близько 20 % усіх витрат бюджетів муніципалітетів.

Самостійною ланкою місцевих фінансів є місцеві державні підприємства. До них належать муніципальні, дорожні, транспо-ртні підприємства, підприємства газо-, енерго- і водопостачання, а також житлове господарство. Місцеві підприємства займаються обслуговуванням населення, надають допомогу приватному капі-талу в спорудженні нових об'єктів.

Місцеві підприємства функціонують на принципах самоопла-тності, у місцевих бюджетах відбиваються тільки збитки від їх-ньої діяльності чи прибуток. В окремих країнах у доходи місце-вих бюджетів включаються валові доходи місцевих підприємств, а у видатки — витрати на їх поточну діяльність. Капітальні ви-трати на будівництво підприємств місцевого значення, як прави-ло, фінансуються за рахунок позик, які розміщуються місцевими органами управління.