12.1. Соціально-економічні процеси


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

в країнах Центральної та Східної Європи

Румунія, Чеська Республіка, Югославська федерація, що склада-ється із Сербії і Чорногорії, перебувають у стані переходу від центрально-керованого господарства до ринкової економіки. Постсоціалістична трансформація є багатофакторним процесом, який передбачає зміну функцій основних суб’єктів економічної системи, розвиток ринкових механізмів і перетворення відносин власності.

У більшості країн Центральної та Східної Європи перетворен-ня в економіці почалися з 1991 p., тобто практично тоді ж, що й в Україні. Були прийняті закони про приватизацію державної влас-ності, про свободу підприємницької діяльності, нової податкової і банківської системи, були внесені докорінні зміни в принципи ціноутворення, зовнішньоекономічної діяльності.

Реформування економіки в країнах ЦСЄ спочатку базувалося в основному на реалізації концепції «шокової терапії», яка пе-редбачає швидке забезпечення фінансової стабілізації і лібералі-зацію цін, створення різноманіття форм власності, розширення прав економічних суб'єктів, відкриття внутрішнього ринку. Од-

288

нак практика показала, що перехід до ринкових відносин вимагає більш тривалої і поступової трансформації всього комплексу ма-кро- і мікроекономічних перетворень. Тому згодом названі краї-ни перейшли до довгострокової стратегії економічних перетво-рень, що передбачає структурну перебудову, розвиток фінансо-вих ринків, вирішення проблеми зайнятості та соціального захис-ту прав людини.

Питома вага розглянутих країн у світовому ВВП у середині 1990-х pp. становила 2-2,5 %. У світовому експорті регіон займає 3,4 %, у світовому імпорті — 4,5 %. Виробництво електроенергії в цих країнах становить 3,9 %; видобуток кам'яного вугілля -9,1 % світового рівня.

Одним з найважливіших показників успіхів економічних пе-ретворень є економічне зростання.

3 табл. 12.1 видно, що Чехія, Угорщина та країни Балтії вийш-ли на позитивні темпи приросту з 1994 p., а Польща — з 1992 р. Незважаючи на вимоги МВФ до країн Східної Європи про жорс-ткий контроль за дефіцитом і видатками бюджету, в даних краї-нах здійснювалася грамотна макроекономічна політика.

Таблщя 12.1

ПРИРІСТ РЕАЛЬНОГО ВВП У КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ, БАЛТІЇ ТА РОСІЇ, У % ДО ПОПЕРЕДНЬОГО РОКУ

 

Країни            1990    1991    1992    1993    1994    1995    1996    1995 до 1989  1996 до 1989

 

           

           

           

           

           

           

           

            (1989—100 %)

Польща           -11,6   -7,0     2,6       3,8       5,2       7,0       5,0       99        103

Угор-ина        -3,5     11,9     -3,1     -0,6     2,9       1,5       1,5       86        87

Чехія   -0,4     -14,2   -6,4     -0,9     2,6       4,8       5,1       85        90

Естонія           -8,1     -11,0   -14,2   -8,5     -2,7     3,2       3,0       64        66

Латвія 2,9       -8,3     -5,0     -6,0     0,6       -1,6     1,0       51        52

Литва -5,0     -13,4   -37,7   -24,2   1,0       3,1       1,5       40        41

Росія   —4,0   13,0     -14,5   -8,7     -12,6   —4,0   -3,0     55        53

Україна           -3,4     -9,0     -10,0   -14,0   -23,0   -11,8   -7,0     46        43

* Виділені цифри відображають найбільший спад в державах, які успішно вирішили проблеми стабілізації.

Наприклад, розглянемо Польщу. Найбільший спад у 1990 р. — 11,6 % реального ВВП. У 1991 р. приймається бюджет, що разом з іншими складовими бюджету розширеного уряду мав фактичний дефіцит— 6,5 %, у 1992 р. — 6,6 % ВВП. Витрати виросли порівняно з 1990 р. з 39,8 % до 48 % ВВП у 1991 p. і 50,7 % ВВП у 1992 р. У 1993—1995 pp. дефіцит знизився до 2,6 %-- 2,9 %. Доходи відповідно збільшилися з 1992р. по 1995 р. до 44—47 % ВВП одночасно зі збільшенням темпів зрос-тання ВВП.

У Чехії найбільший спад спостерігався в 1991—1992 pp. (-14,2 % і -6,4 % ВВП — табл. 12.1). Роком пізніше, у 1992 p., у Чехії був найбільший дефіцит розширеного уряду— 3,4 % ВВП за всі 90-і pp. і відповідно високі витрати — 52,8 % ВВП відносно доходів, які природно знизилися 49,3—49,5 % ВВП (у 1992— 1993 pp.). У 1993 р. спад у Чехії був припинений, а з 1994 р. спостерігаються позитивні темпи приросту ВВП.

Польща і Чехія найбільш чітко демонструють відому закономір-ність та стратегію для європейських країн: збільшення дефіциту бюджету розширеного уряду, а в Польщі — і видатків розширено-го уряду відносно ВВП при природному зниженні доходів розшире-ного уряду в % до ВВП під час спаду (їхнього збільшення — під час шдйо^) Щкавітакожпоказники^,ЧЧ«н« після возз'єднання в 1990 р. Державні витрати зросли в першій половині 90-х pp. до 48— 49 % ВВП у порівнянні з 45^6 % ВВП до 1990 р.

Слід підкреслити, що на динаміку показників позабюджетних фондів у цих країнах впливає не тільки хід економічного розвит-ку, рішень уряду та парламенту, а й суспільний рух (партії, силь-ний профспілковий рух і т. д.).

За темпами економічного зростання лідером у 1997 р. була Польща — 5,5 % ВВП. За нею ідуть Словаччина — 4,5 %; Че-хія — 4; Угорщина — 2 %.

Одним з факторів високого приросту ВВП є внутрішній інвес-тиційний та споживчий попит. Саме завдяки приросту інвестицій на (21,6 %) і споживчого попиту на (7,2 %) Польща домоглася особливо вражаючих успіхів. При цьому зростання споживчого попиту було пов'язане з підвищенням середнього рівня реальної заробітної плати на 6,1 %. Інвестиції є основним чинником зрос-тання в Польщі. Вони зростали у фіксованих цінах у 1992 р. — на 0,4 %; у 1993 р. — на 2,3; у 1994 р. — на 7,1; у 1995 р. — на 10,0; у 1996 р. — на 12 %.

Фактором, що стимулювало економічне зростання Чехії, ви-явилося збільшення інвестицій в основний капітал приватного

сектору. Збільшення роздрібного обороту відбувалося завдяки зростанню реальних доходів населення за рахунок надання по-слуг іноземним туристам, а також доходів від торгівлі.

В Угорщині основними факторами економічного зростання були збільшення експорту та наявність значного припливу інозе-мних інвестицій. За цим показником країна займає перше місце серед країн ЦСЄ. Обсяг іноземних інвестицій в Угорщині в 1997 р. становив 18 млрд дол.

За останні роки в структурі капіталовкладень країн ЦСЄ від-бувався процес зниження питомої ваги централізованих інвести-цій при одночасному підвищенні частки інвестщій державних та кооперативних підприємств.

Значні зміни відбуваються й в умовах фінансування інвести-цій. Ці зміни торкнулися насамперед галузі кредитування і здійс-нювалися в рамках реформи банківської системи (жорсткість умов одержання кредитів, скасування пріоритетних (пільгових) кредитів, включаючи інвестиційні). Ринок цінних паперів посту-пово почав здобувати усе важливішу роль у фінансуванні інвес-тиційної діяльності підприємств.

Необхідною умовою економічного зростання є трудові ресур-си. Аналіз приросту населення в країнах ЦСЄ показує, що рівень народжуваності недостатній навіть для простого відтворення. Єдиною країною, де традиційно зростає народжуваність, є Алба-нія. У результаті зниження рівня народжуваності в більшості країн ЦСЄ в останнє десятиріччя темпи зростання працездатного населення скоротилися. Унаслідок цього відбулося зменшення припливу в народне господарство працездатної молоді і збіль-шення частки осіб пенсійного віку (17 % загальної чисельності населення).

У деяких країнах (Польща, Угорщина) склалася так звана си-стема подвійної або повторної зайнятості населення, яка перед-бачає розвиток кооперативного сектору та індивідуальної трудо-вої діяльності, а також сумісництво. Така система сприяє вирішенню проблеми залучення в народне господарство додат-кової робочої сили.

На початку 1990-х pp. 50-70 % населення мало додаткові дже-рела доходу від неформальної зайнятості. Наприклад, у Болгарії та Румунії істотну стабілізаційну роль зіграло особисте підсобне сільське господарство, у Чехії щорічні державні програми, спрямовані на підтримку дрібних та середніх підприємців.

Проте у країнах ЦСЄ дуже гостро стоїть проблема безробіття, обумовлена насамперед скороченням зайнятості на державних

підприємствах. 3 метою зменшення безробіття проводяться спро-би припинення чи уповільнення банкрутств підприємств, що спричиняють масове вивільнення робочої сили. Для цього при-ймаються спеціальні програми, пов'язані зі здійсненням допомо-ги підприємствам-банкрутам з боку держави шляхом звільнення від повернення кредитів, узятих на розвиток виробництва, скупо-вування боргів підприємства державою, відстрочки погашення різного роду позичок та ін.

У 1995 р. кількість безробітних у розглянутих країнах ста-новила понад 6 млн чоловік. По країнах це виглядає так, у Польщі рівень безробіття становить понад 2,8 млн чоловік (понад 15 % економічно активного населення), у Болгарії-16,5 %; Словаччини— 13,7; Угорщини— 12,6; Румунії— 9,3; Чехії — 2,9 %.

У країнах ЦСЄ був узятий курс на цінову лібералізацію, яка полягала у постійному розширенні груп товарів і послуг, віднос-но яких функціонував режим вільних цін. Відбувалося поступове зважене скасування валютних обмежень. Як показує практика, країни, у яких був застосований режим централізованого валют-ного курсу (наприклад, у Чехії використовувалася його тверда фіксація, в Угорщині та Польщі застосовувалася «повзуча прив'язка»), змогли уникнути наростання інфляції і зуміли забез-печити велику стійкість та стабільність економіки.

Якщо спробувати визначити характер політики, що прово-диться в країнах з найбільш успішним ходом реформ (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина), можна назвати її розумним прагма-тизмом, супроводжуваним відходом від надмірної заідеологізо-ваності прийнятих рішень. Це стосується таких питань, як прива-тизація державної власності, регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, методи збереження на прийнятному рівні соціальних га-рантій.