13. ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 

Загрузка...

Ґрунтові ресурси кожної країни — народне багатство. Пра-вильне його використання неможливе без кількісного та якісно-го обліку ґрунтів. Державна система вивчення, оцінки, обліку й розподілу земельного фонду країни називається Державним земельним кадастром (від франц. саdаstrе — реєстр). Держав-ний земельний кадастр передбачає організацію її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, зем-леустрою, обґрунтування розмірів плати за землю, оцінку госпо-дарської діяльності. Отже, він включає дані реєстрації землеко-ристувачів, облік кількості і якості земель, бонітування ґрунтів та економічну оцінку земель.

Основною формою кількісного та якісного обліку ґрунтів є різні матеріали великомасштабних ґрунтових досліджень: карти ґрунтів, картограми, ґрунтові нариси з аналітичними даними та ін. Важливе значення для детальної, якісної оцінки ґрунтів мають їх агровиробннче групування та бонітування.

Бонітування ґрунтів (від лат. bоnitа — доброякісність) — це порівняльна оцінка їх за продуктивністю, виражена в балах, яка враховує їх об’єктивні ознаки і властивості.

Наукові основи бонітування ґрунтів у Росії були розроблені В. В. Докучаєвим. Основним фактором оцінки якості земель він вважав «природну правоздатність ґрунтів», тобто їх природні якості як найбільш об’єктивні і надійні показники.

Завдання бонітування — дати порівняльну кількісну оцінку ґрунтів, рівня їх потенціальної родючості, тобто показати, на-скільки один ґрунт кращий чи гірший за інший і придатний для вирощування певних культур незалежно від будь-яких вартісних категорій. Бонітування ґрунтів — це не тільки узагальнюючий етап установлення сільськогосподарського значення ґрунтів, а й ви-хідна позиція, визначення завдань інших сільськогосподарських наук. Тому бонітування ґрунтів — одна з найскладніших проблем в науці про ґрунти.

Чітке врахування оцінки виробничої діяльності сільськогос-подарських підприємств робить ґрунт та його родючість мо-гутнім фактором підвищення продуктивності праці в сільському

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

господарстві. Давно відомо, що навіть у межах одного району зустрічаються господарства з різною природною родючістю ґрунтів. Отже, при плануванні показників виробничої діяльності господарств треба враховувати якість ґрунтів, а не механічно по-рівнювати показники різних господарств за виходом продукції з 100 га сільськогосподарських угідь без урахування якості ґрунтів. На ґрунтах з більш високою природною родючістю значно легше вирощувати високі і стійкі врожаї, ніж на ґрунтах з нижчою родю-чістю. Природно, що на кращих за родючістю ґрунтах повинні бути і вищі показники виходу продукції на 100 га земельних угідь.

Без бонітування ґрунтів неможливо правильно вирішити бага-то виробничих питань: впровадження у господарствах науково обґрунтованих заходів підвищення родючості ґрунтів, раціональне використання орних та вибір для освоєння нових земель, впро-вадження сівозмін і раціональне розташування сільськогоспо-дарського виробництва, прогнозування врожаїв сільськогоспо-дарських культур, визначення оптимальної структури посівних площ і перспектив спеціалізації господарств, планування закупі-вель сільськогосподарських продуктів, оплата праці та аналіз ефек-тивності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств.

Показником якості (родючості) ґрунтів є бонітет, виражений у балах. Це інтегральна величина різних властивостей і ознак ґрунту, що визначаються в міліграмах, міліграм-еквівалентах, міліметрах, процентах тощо. Це свідчить про відносний (по-рівняльний) характер оціночних робіт. Встановлюється бал боні-тету за об’єктивними природними властивостями та ознаками ґрунту, які є критеріями бонітування.

Критерії бонітування поділяють на основні (типові) і модифі-каційні. Основними (типовими) вважають критерії, які безпосе-редньо характеризують здатність ґрунтів задовольняти потреби рослин у факторах життєдіяльності — воді і елементах живлення, тобто дають змогу оцінити їх родючість. Модифікаційні критерії визначаються специфічними властивостями ґрунту, що зумовлю-ють ту чи іншу можливість рослин використовувати елементи живлення і вологу для утворення врожаю.

У 1993 р. було вперше проведено суцільне бонітування ґрунтів сільськогосподарських угідь України на основі «Методи-ки бонітування ґрунтів України», що була розроблена в 1992 р.

13. Земельний кадастр

ученими Інституту землеустрою, Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського та Української сільськогоспо-дарської академії (нині Національний аграрний університет Ук-раїни). Методика передбачає загальне і окреме бонітування ґрунтів. Особливістю методики є те, що загальне і окреме бон-ітування ґрунтів проводиться за єдиною системою, побудова-ною на подібних принципах, але з обов’язковим урахуванням місцевих і регіональних особливостей ґрунтів та природних умов вирощування сільськогосподарських культур.

Згідно з методикою, показники бонітету ґрунтів відобража-ють порівняльну оцінку їх якості, що визначається за об’єктив-ними ознаками та властивостями і корелюють з урожаєм сіль-ськогосподарських культур. До критеріїв бонітування ґрунтів належать властивості ґрунтів, що характеризуються кількісними показниками, мало змінюються в часі й істотно впливають на врожай сільськогосподарських культура, тобто найдетальніше відображують суть родючості ґрунтів. Менш стійкі ознаки врахо-вуються у вигляді поправочних коефіцієнтів до бонітету ґрунтів, визначеного за основними критеріями.

Об’єктом бонітування є територіальні одиниці ґрунтового по-криву, що виділені на картах ґрунтів і об’єднані в агровиробничі групи ґрунтів згідно з «Номенклатурним списком агровиробни-чих груп ґрунтів Української РСР» (К., 1978).

Родючість ґрунтів оцінюється за 100-бальною шкалою. Внас-лідок неоднорідності ґрунтово-кліматичних умов і значної відмінності у вимогах культур до умов вирощування практично неможливо вибрати єдиний для України еталон ґрунтів, який можна було б оцінити 100 балами. Тому за розрахункові 100 балів приймають еталонний ґрунт для кожної культури в межах при-родно-сільськогосподарського району, де існує екологічний оп-тимум для вирощування даної сільськогосподарської культури. Усього в Україні виділено 198 природно-сільськогосподарських районів, що відрізняються агрохімічними, геоморфологічними і ґрунтовими показниками.

Роботи з бонітування ґрунтів складаються з кількох етапів і проводяться в такій послідовності.

1. Уточнення природно-сільськогосподарського районування земельного фонду.

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

2.         Складання списку агровиробничих груп ґрунтів.

3.         Агроекологічне обґрунтування розміщення культур (збір і систематизація даних про агробіологічні вимоги сільськогоспо-дарських культур до агрокліматичних і ґрунтових умов середо-вища та виділення зон вирощування культур відповідно до їх аг-робіологічних вимог).

4.         Збір та обробіток даних про властивості ґрунтів.

5.         Вибір еталонних ґрунтів за природно-сільськогосподарсь-кими районами і зонами вирощування культури.

6.         Розробка шкал бонітування ґрунтів за природно-сільсько-господарськими районами і зонами вирощування культури.

7.         Підготовка документації про результати робіт з бонітування.

Критеріями для розрахунку шкал бонітетів ґрунтів є такі.

1.         При загальному бонітуванні ґрунтів — показники, що най-повніше, достовірно та об’єктивно відображують здатність ґрун-ту як природно-історичного тіла задовольняти потреби сільсько-господарських рослин у факторах життя — воді і поживних елементах (безвідносно до будь-якої культури). Це такі основні (типові) показники: а) запаси гумусу в метровому шарі ґрунту, т/ га; б) максимально можливі запаси продуктивної вологи (діапа-зон активної вологи) в метровому шарі ґрунту, мм; в) вміст рухо-мих форм фосфору та обмінного калію в орному шарі ґрунту, мг/ 100 г. Для врахування впливу на родючість ґрунту таких його вла-стивостей і ознак, як кислотність, оглеєність, засолення, солон-цюватість, скелетність, до балів бонітету ґрунту, визначеного за основними показниками, вводять відповідні поправочні коефі-цієнти. Дані для визначення цих показників збирають для кожної ґрунтової відміни, яка займає окремий контур на карті ґрунтів.

2.         При окремому бонітуванні ґрунтів властивості ґрунтів, що виражені в кількісних показниках, стійкі в часі та істотно вплива-ють на врожай певної сільськогосподарської культури в межах конкретного природно-сільськогосподарського району або зони вирощування цієї культури. До таких культур в Україні віднесені: озима пшениця, озиме жито, ячмінь, овес, кукурудза на зерно, соняшник, цукрові буряки, картопля і льон. Типові (основні) вла-стивості ґрунтів такі: а) вміст гумусу в орному шарі і генетичних горизонтах, %; б) потужність гумусових горизонтів, см; в) вміст фізичної глини, %.

13. Земельний кадастр

Інші показники властивостей ґрунтів використовують як по-правочні коефіцієнти до основних. До них відносять: а) індекс фізичного стану; б) ступінь засолення; в) ступінь скелетності; г) кислотність (градації по рН сол); д) оглеєність (глибина і сту-пінь); е) ступінь змитості; є) вміст рухомих поживних речовин (фосфору і калію). При зборі даних про властивості ґрунтів під ба-гаторічними насадженнями треба також фіксувати глибину підсти-лання ґрунтотворних порід щільними породами або пісками.

Дані про властивості ґрунтів збирають окремо по видах угідь, природно-сільськогосподарських районах, агровиробничих гру-пах ґрунтів. При збиранні первинної інформації про природні властивості ґрунтів використовують такі матеріали: а) списки господарств, що входять у природно-сільськогосподарські райо-ни; б) списки видів ґрунтів, виділених на великомасштабних кар-тах ґрунтів і об’єднаних потім в агровиробничі групи ґрунтів цих районів; в) дані про морфологічні, фізико-хімічні та хімічні влас-тивості ґрунтів господарства.

Шкали окремого бонітування ґрунтів орних земель розроб-ляють у такій послідовності.

1.         Визначають перелік культур, відносно яких розробляють бали бонітетів ґрунтів окремого природно-сільськогосподарсько-го району.

2.         Встановлюють бонітети ґрунтів згідно з окремими їх влас-тивостями, від яких найбільше залежить урожай сільськогоспо-дарських культур.

3.         Визначають рівень впливу окремих показників якості ґрун-ту (або бонітету) на врожай культури.

4.         Розраховують загальні бали бонітету ґрунтів відносно на-явних культур по всіх агровиробничих групах природно-сільсько-господарського району.

5.         Розробляють шкали бонітетів ґрунтів по зоні вирощування культури.

Бонітування ґрунтів під багаторічними насадженнями і, при-родними кормовими вгіддями проводять аналогічно бонітуванню ґрунтів орних земель. Збирати і обробляти дані про властивості ґрунтів можна не по природно-сільськогосподарських районах, а по більш великих територіях — кількох районах, по округу або провінції. При бонітуванні ґрунтів особистих підсобних господарств

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

громадян ураховують поправочний коефіцієнт рівня окультуре-ності земельної ділянки.

Розроблені шкали бонітування ґрунтів дають змогу визначати бонітет ґрунтів кожної земельної ділянки в межах України, на яку складена карта ґрунтів. Єдині шкали бонітетів (зокрема бонітування по зонах вирощування культур, загальне — по Україні в цілому) використовують для складання карт бонітету ґрунтів України.