3.3. Класифікація і систематика ґрунтів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 

Загрузка...

Класифікацією ґрунтів називається об’єднання їх у групи за походженням, основними властивостями та рівнем родючості. Класифікація ґрунтів має генетико-виробничу основу.

Класифікація ґрунтів — інтегральний показник розвитку ґрун-тознавства як науки і водночас інструмент для вирішення нагаль-них проблем раціонального та науково-обґрунтованого земле-користування (Тараріко, 2001).

Класифікаційна проблема у ґрунтознавстві є найактуальнішою і найважчою. У міру нагромадження нових фактів переглядають та уточнюють раніше створені класифікаційні системи.

Перша наукова класифікація ґрунтів за їх походженням була розроблена В. В. Докучаєвим. За основну класифікаційну одини-цю він узяв генетичний тип ґрунту, тобто групу ґрунтів з подібни-ми фізико-хімічними властивостями та зовнішньою будовою, що сформувалися в однакових умовах клімату, рослинності, ґрунтот-ворних порід та рельєфу місцевості. Генетичний тип ґрунтів відпо-відає певній географічній зоні.

Класифікаційну систему В. В. Докучаєва дещо змінив і допов-нив М. М. Сибірцев. У межах генетичного типу ґрунту він виділив підтипи та інші таксономічні одиниці нижчого рангу.

Проблема генетичної класифікації розвивалась і уточнювалась багатьма видатними вченими-ґрунтознавцями: П. С. Коссовичем, К. Д. Глінкою, С. С. Неуструєвим, К. К. Гедройцем, Є. М. Івановою та М. М. Розовим, І. П. Герасимовим, Г. В. Добровольським. Пи-танням класифікації ґрунтів України у різні часи займались А. І. Набоких, М. П. Фролов, Г. Г. Махов, К. С. Божко, І. Й. Кані-вець, Н. Б. Вернандер, О. Н. Соколовський, М. І. Полупан, В. І. Ка-нівець, Д. Г. Тихоненко. Кожна класифікація відрізнялась певною особливістю вирішення цієї проблеми. У зв’язку з цим класифі-кації ґрунтів можна згрупувати так: еколого-генетичні, фактор-но-генетичні, морфогенетичні, еволюційно-генетичні та істори-ко-генетичні.

У колишньому СРСР, незважаючи на єдність науково-теоре-тичних основ і методичних підходів на принципах генетичного ґрунтознавства, існували розбіжності між окремими республіка-ми в розробці класифікаційної проблеми.

3. Основні генетичні типи ґрунтів України

В новому варіанті Класифікації ґрунтів Росії (2000 р.) іденти-фікація ґрунтів реалізується через будову профілю ґрунту як си-стеми генетичних типодіагностичних горизонтів і власне ґрунто-вих характеристик. Можна стверджувати, що в ній реалізовані екологічний, морфологічний і еволюційний підходи. Враховані також ті властивості ґрунтів, яких вони набули в результаті гос-подарської діяльності людини, тобто антропогенного фактора. В сучасних умовах вплив останнього набув такого масштабу, що дозволяє говорити про формування нового генетичного профі-лю орних ґрунтів — агроземів (Тихоненко, 2001).

Агрозем — тип ґрунту, що формується при розорюванні та окультурюванні ґрунтів в різних ландшафтних (природних) зонах під впливом антропогенного процесу ґрунтотворення.

Класифікація ґрунтується на суворо науковій системі таксо-номічних одиниць.

Основною таксономічною одиницею сучасної класифікації ґрунтів є генетичний тип, встановлений ще В. В. Докучаєвим. Характерні ознаки генетичного типу визначаються: однотипністю надходження органічних речовин і процесів їх перетворення (роз-кладання); однотипним комплексом процесів розкладання міне-ральної маси і синтезу мінеральних та органо-мінеральних но-воутворень; однотипним характером міграції та акумуляції речовин; однотипною будовою ґрунтового профілю; однотипні-стю заходів для підвищення і підтримання родючості ґрунтів.

Нижче генетичного типу передбачені такі таксономічні одиниці: підтипи, роди, види, різновиди і розряди ґрунтів. Уся ця низхідна ланка одиниць класифікації називається систематикою ґрунтів.

Підтипи ґрунтів виділяють у межах типу. Це група ґрунтів, що якісно відрізняються за проявом основного та допоміжного про-цесів ґрунтоутворення. Підтипи відповідають певній стадії ґрун-тоутворення.

Роди об’єднують групи ґрунтів у межах типу. Вони визнача-ються впливом комплексу місцевих умов на процеси ґрунтоут-ворення. Це, насамперед, склад ґрунтотворних порід та хімізм ґрунтових вод.

Види виділяються у межах роду і відрізняються ступенями розвитку ґрунтотворних процесів — підзолистістю, гумусовані-стю, засоленістю тощо.

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

Різновиди ґрунту визначаються за гранулометричним скла-дом верхніх горизонтів та ґрунтотворних порід.

Розряди зумовлюються генетичними властивостями ґрунтот-ворних порід — морена, водно-льодовикові відклади тощо.

В Україні запропонована класифікація ґрунтів генетично-субстантивного типу. Вона включає такі таксономічні одиниці: тип — підтип — рід — вид — варіант — літологічна серія.

Основною опорною таксономічною одиницею є тип ґрунту. В загальному аспекті кожний тип ґрунту діагностується в польо-вих за якісним складом генетичних горизонтів і уточнюється виз-наченими параметрами інтенсивності профільного гумусонагро-мадження. Його відображенням є показники: коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) і коефіцієнт профільно-го вмісту гумусу (КПВГ). Перший являє собою співвідношення між вмістом гумусу в профілі та кількістю фізичної глини в ньому, другий — вміст гумусу при визначеній грубизні профілю: КПНГ множиться на грубизну профілю в см. Ці показники за своєю суттю практично однакові, але вони доповнюють один одного. КПВГ більш якісно і кількісно віддзеркалює генетичні особливості органопрофілю і в цілому типологічну належність ґрунту.

В основу підтипової характеристики ґрунту покладені підзо-нальні морфолого-генетичні особливості профілю при польовій діагностиці та інтенсивність гумусонагромадження у верхньому шарі 0–30 см через показник КПВГ.

В основі диференціації ґрунтів на рівні роду лежить грануло-метричний склад, що обумовлює інтенсивність нагромадження гумусу в ґрунті.

Вид ґрунту визначається параметрами грубизни гумусового профілю (від мілкого — < 25 см, до найглибшого — > 145 см). На видовому рівні ґрунти також розподіляються за ступенем солон-цюватості, засоленості, щебнистості і кам’янистості за відповід-ними кількісними показниками.

Варіанти відображають зміни властивостей ґрунтів в результаті їх використання в культурі землеробства. Окремо виділяються цілинні та освоєні: модальні, окультурені, еродовані, вторинно осо-лонцьовані, плантажовані, осушені, вторинно гідроморфні, тощо.

Ґрунтоутворювальна порода виділяється на рівні літогрануло-метричної серії.

3. Основні генетичні типи ґрунтів України

Запропонована класифікаційна типологія ґрунтів на основі відповідності параметрів їх властивостей і умов формування на основі генетичного аналізу досить повно характеризує агровироб-ничі якості, що дає можливість різнопланового її використання.

В Україні виділено 23 типи зональних ґрунтів і 13 типів азо-нальних (поширених в різних зонах) ґрунтів.