1.10. Теплові властивості і тепловий режим ґрунтів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 

Загрузка...

Сукупність явищ надходження, акумуляції, перенесення і віддачі тепла називається тепловим режимом ґрунту. Тепловий режим ґрунту разом з водним режимом визначають динаміку ґрунтотворних процесів. Температура є важливим фактором інтенсивності хімічних, фізико-хімічних, біохімічних та біологічних процесів в ґрунті. Тепло — необхідний фактор росту та розвитку

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

рослин. Від температурних умов ґрунту залежать розвиток і про-дуктивність сільськогосподарських рослин: проростання насіння, розвиток кореневої системи, швидкість проходження окремих фаз розвитку, інтенсивність фотосинтезу.

Основним джерелом тепла в ґрунті є променева енергія Сонця (сонячна радіація). Одна частина її поглинається поверх-нею ґрунту, перетворюється на теплову енергію і передається у нижні горизонти, а друга — відбивається ґрунтовою поверх-нею. Кількість поглинутої і відбитої поверхнею ґрунту енергії залежить від його забарвлення, зволоження, оструктурення та затінення рослинами.

Кількість сонячної радіації, що надходить до поверхні ґрунту, залежить від географічного положення та умов рельєфу місце-вості, часу року та доби, стану атмосфери (хмарно, ясно тощо). У північних широтах сумарний потік сонячної радіації збільшується в напрямі з півночі на південь.

На тепловий режим ґрунту впливають його теплові власти-вості: тепловбирания, теплоємність і теплопровідність.

Тепловбирання — це здатність ґрунту вбирати і відбивати променеву енергію Сонця. Воно залежить переважно від забар-влення ґрунту (світлі ґрунти вбирають теплоти менше, а темні — більше), вологості (вологі ґрунти поглинають теплоти більше, ніж сухі), рельєфу місцевості, напряму схилів та наявності чи відсут-ності рослинного покриву. Тепловбирання характеризується зна-ченням альбедо (А) — часткою короткохвильової сонячної раді-ації, що відбивається поверхнею ґрунту, по відношенню до загальної сонячної радіації і вираженої в процентах. Діапазон відбиття променевої поверхнею ґрунтів коливається в межах від 8–10% — вологі ґрунти, до 30% — сухі ґрунти. Тепловбирна здатність ґрунтів окремого природно-сільськогосподарського району обумовлює поділ ґрунтів на холодні і теплі: темнозабар-влені ґрунти більш теплі, ніж світлі; оструктурені ґрунти з шер-шавою поверхнею більш теплі, ніж безструктурні.

Теплоємність — це кількість теплоти, в джоулях, що необхід-на для нагрівання 1 г або 1 см3 ґрунту на 1°С в інтервалі темпе-ратур від 14,5 до 15,5°С. Вона залежить від мінералогічного і гранулометричного складу ґрунту, його вологості і пористості, вмісту органічної речовини та повітря. Глинисті ґрунти, як прави-1. Походження, склад і властивості ґрунтів

ло, теплоємніші порівняно з піщаними, але останні напровесні швидше прогріваються. У них за однакових кліматичних умов на 10–15 діб раніше настає фізична і біологічна стиглість, ніж у гли-нистих (звідси і назва — теплі і холодні ґрунти). Збагачення ґрунту на органічну речовину підвищує його теплоємність.

Теплопровідність — це здатність ґрунту проводити теплоту. Вимірюється теплопровідність кількістю теплоти в джоулях, що проходить за 1 с через шар ґрунту площею 1 см2 і завтовшки 1 см. Теплопровідність ґрунту визначається коефіцієнтом теплопро-відності, який є емпіричною величиною, характерною для кож-ної ґрунтової відміни і кожного генетичного горизонту.

Різні частини ґрунту мають різну теплопровідність. Так, теп-лопровідність мінеральної частини ґрунту в середньому в 100 разів вища, ніж повітря, а води — у 28 разів. Незначною тепло-провідністю характеризуються органічні речовини ґрунту. Отже, чим більше в ґрунті гумусу і повітря, тим менша його тепло-провідність. У такому ґрунті довше зберігається теплота.

Оструктурювання ґрунту, збільшення в ньому кількості орга-нічних речовин і повітря є тими заходами, які допомагають мак-симально використати сонячне тепло.

Нагромадженню значної кількості органічної речовини в по-верхневому шарі перешкоджає пересування теплоти. Деякі за-ходи, направлені на регулювання температурного режиму ґрунтів в холодний період року (снігозатримання, мульчування), знижу-ють теплопровідність і запобігають вимерзанню посівів озимих культур.

Для характеристики теплового режиму ґрунту особливе зна-чення має тривалість періоду активних температур (> 10°С) в ґрунті на глибині 20 см, де знаходиться максимальна кількість коріння сільськогосподарських і природних рослин. Це зона ак-тивної діяльності мікрофлори та фауни ґрунту. Найвища біологічна активність ґрунту спостерігається при 30–35°С. Вище цієї темпе-ратури життєдіяльність організмів пригнічується. Отже, інтервал біологічно активних температур становить від 10 до 35°С.

Теплозабезпеченість ґрунтів основних ґрунтово-кліматичних зон України різна і зменшується із заходу на схід. Найкраще за-безпечені теплом ґрунти сухих субтропіків Південного берега Криму.

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

Залежно від географічного розташування території фор-мується тепловий баланс ґрунтів, тобто надходження і витрати теплоти з одиниці площі поверхні ґрунту. У зв’язку з цим виді-ляють чотири типи температурного режиму ґрунтів: мерзлот-ний, тривало сезоннопромерзаючий; сезоннопромерзаючий; непромерзаючий.

Термічні параметри мерзлотного типу температурного ре-жиму ґрунтів характеризуються такими параметрами: 1) сума температур ґрунту більше 10°С на глибині 20 см — 400–800°С; 2) тривалість періоду від’ємних температур ґрунту на глибині 20 см — більше 8 місяців. Тривало сезоннопромерзаючий тип має відповідно такі параметри: 1) 800–1600°С; 2) 5–8 місяців. Се-зоннопромерзаючий тип характеризується такими параметрами: 1) 1600–3800°С; 2) 1–5 місяців. Непромерзаючий тип відповідно: 1) 3800–7200°С; 2) 0 місяців.

Значення термічного фактора в ґрунтотворенні виключно ве-лике. Згідно відомому правилу Вант-Гоффа, із зростанням тем-ператури на 10°С швидкість хімічних і біохімічних реакцій зрос-тає в середньому в 2–4 рази. Тепло є визначальним фактором у формуванні гідротермічних умов місцевості, а саме відношенням кількості атмосферних опадів до величини випаровування за рік (гідротермічний коефіцієнт Іванова).

Для природних умов України даний коефіцієнт лежить в ме-жах від 2,7–3,1 (Карпатська гірсько-лучна зона) до 0,4–0,6 (зона Сухого Степу).

До найбільш поширених прийомів, що регулюють тепловий режим ґрунту, належать: затінення поверхні рослинністю, муль-чування поверхні рослинними рештками, рихлення і прикочуван-ня, гребеневі та грядкові посіви.